Справа №357/449/25Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4602/2026Доповідач: ОСОБА_2
Іменем України
19 травня 2026 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року, -
Даною ухвалою суду продовжено обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, тобто до28 червня 2026включно.
При вирішенні питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд зазначив, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, зокрема можливість переховуватись від суду та впливати на свідків.
Не погоджуючись з ухвалою суду, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати, призначити інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою.
Зазначає, що у 2025 році ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва суду застосовано до нього запобіжний захід у вигляді застави, яку він вніс. Під час перебування на волі під заставою довів належну процесуальну поведінку: паспорт для виїзду за кордон був зданий до відповідного органу державної влади, на всі виклики прокурора та слідчого з'являвся своєчасно, без дозволу не відлучався з населеного пункту та не змінював місце проживання, зі свідками у даному кримінальному провадженні не спілкувався.
Вважає, що прокурором не доведено подальше існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Жодних клопотань про розгляд апеляційної скарги за участю сторін в даному провадженні не заявлено.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга обвинуваченого задоволенню не підлягає, з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто з метою запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Частиною 2 ст. 331 КПК України передбачено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з наданих суду матеріалів, на розгляді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області знаходиться кримінальне провадження №42024110000000182 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 113 КК України.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_6 строком на 60 (шістдесят) календарних днів, тобто до 28 червня 2026 року включно.
Як вбачається з матеріалів провадження, суд при прийнятті рішення про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 врахував положення наведених норм процесуального закону та дійшов вірного висновку про доведеність наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, обґрунтовано пославшись на те, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з врахуванням даних про особу обвинуваченого, не гарантують запобігання ризикам без застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою
Зокрема, вирішуючи питання про продовження дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, місцевий суд врахував характер інкримінованого кримінального правопорушення, принцип безпосередності дослідження доказів, існування обґрунтованих ризиків можливості переховування обвинуваченого від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. Такі ризики існували на час обрання та продовження запобіжного заходу обвинуваченому, не зменшилися та продовжують мати місце на даний час.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Факти і доводи, наведені прокурором, не залишають на даній стадії кримінального провадження сумнівів щодо можливості ОСОБА_6 ухилятися від правосуддя й достатньо переконливо підтверджують, що така небезпека все ще існує.
Доводи апелянта на те, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України не знайшли підтвердження під час апеляційного розгляду.
Щодо апеляційних вимог про те, що у 2025 році до нього було застосовано запобіжний захід у вигляді застави, то це було предметом розгляду в суді першої інстанції, однак судом в межах своїх дискреційних повноважень не встановлено підстав для призначення обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.
Судом першої інстанції не було визначено розмір застави з огляду на положення ч. 4 ст. 183 КПК України.
З такими висновками колегія суддів погоджується в повному обсязі.
Доводи обвинуваченого не спростовують правильність рішення суду першої інстанції, а відтак однозначного висновку про неможливість перебування обвинуваченого під вартою немає.
З врахуванням зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає, що оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою, а тому підстав для задоволення апеляційних вимог обвинуваченого не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30 квітня 2026 року щодо ОСОБА_6 - залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Суддя Суддя