Справа № 752/8741/22 Головуючий у І інстанції Плахотнюк К.Г.
Провадження №22-ц/824/1241/2026 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
20 травня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Борисової О.В., Голуб С.А.,
за участі секретаря Кононової Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Блищак Вікторії Олександрівни на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання права власності на майно, поділ майна подружжя та визначення порядку користування майном,
У липні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про поділ майна подружжя та визначення порядку користування квартирою.
26 липня 2022 року відкрито провадження у даній справі.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року прийнято до провадження у справі №752/8741/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визначення порядку користування квартирою заяву позивачки про зміну предмету позову в редакції від 19.08.2023 року.
Зокрема, в позовній заяві у новій редакції позивачка ОСОБА_2 просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 9 листопада 2022 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділити спільне майно подружжя, зокрема шляхом визнання права власності на спірну квартиру та визначити порядок користування.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 21 серпня 2023 року також прийнято до провадження у справі №752/8741/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визначення порядку користування квартирою зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Об'єднано в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя та визначення порядку користування квартирою зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя .
22.05.2025 року представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Тітова О.О. звернулася до суду першої інстанції із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме на: на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з чотирьох кімнат, загальною площею: 81,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 26566725800000, що належить ОСОБА_1 .
В обґрунтування заяви про забезпечення позову адвокат Тітова О.О. зазначала, що на момент звернення до суду із заявленими позовними вимогами спірна квартира зареєстрована за ОСОБА_1 . Враховуючи те, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не визнають позовні вимоги, ОСОБА_1 може розпорядитися зазначеною квартирою та відчужити її на користь інших осіб, що в подальшому унеможливить виконання рішення суду.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що складається з чотирьох кімнат, загальною площею: 81,5 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 26566725800000, яка на праві власності належить ОСОБА_1 .
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, адвокат Блищак В.О. в інтересах ОСОБА_1 звернулася з апеляційною скаргою до Київського апеляційного суду.
Посилаючись на невідповідність висновків викладених в ухвалі суду першої інстанції обставинам справи та порушення норм процесуального права судом першої інстанції, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд не здійснив оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів, не з'ясував співмірності виду забезпечення позову позовним вимогам, не оцінив рівноцінності заходів забезпечення позову зі змістом заявлених позовних вимог та не обґрунтував необхідності вжиття таких заходів, пославшись лише на загальні норми процесуального права.
Зазначає, що предметом позову в даній справі є позовні вимоги немайнового характеру, а саме визнання недійсними договору купівлі-продажу, а в разі задоволення позову рішення суду полягатиме в констатації факту їх недійсності. Таке судове рішення не підлягає примусовому виконанню, а тому суд першої інстанції помилково вважав, що незабезпечення позову в обраний спосіб ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду в цій справі.
Незастосування заходу забезпечення позову в цій справі шляхом накладення арешту на квартиру, яка належить відповідачу ОСОБА_1 , не призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним, окрім того такий захід забезпечення позову не відповідає змісту порушеного, на думку позивача, права, та не є співмірним із заявленими вимогами в цій справі.
Звертає увагу суду, що договір купівлі-продажу укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за наданою нотаріально посвідченою згодою позивача ОСОБА_2 09.11.2022р., яка з цього часу перебуває у власності ОСОБА_1 , нею в повному обсязі утримується, і позивачем не надано жодного доказу, що існує ризик її відчуження в подальшому та доказів вчинення відповідачем ОСОБА_1 дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення зміненого позову до суду від 17.08.2023р., тому лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення не є достатньою підставою для задоволення заяви.
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України, не надійшло.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 статті 360 ЦПК України).
У судовому засіданні відповідача ОСОБА_1 - адвокат Блищак В.О., а також представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Бабенко С.Ш. підтримали апеляційну скаргу, посилаючись на викладені в ній доводи, просили скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Представник позивачки ОСОБА_2 - адвокат Тітова О.О. у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечувала, просила залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, як законну та обґрунтовану.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасників справи в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Згідно із частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (третя статті 150 ЦПК України).
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками накладення арешту на майно відповідача та/або встановлення заборони здійснювати певні дії щодо нього.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 виснувала, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Колегія суддів враховує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23 (провадження № 61-18173св23).
За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Отже, від заявника вимагається вказати вид (захід) забезпечення позову, визначений статтею 150 ЦПК України, та обґрунтувати необхідність вжиття саме такого заходу забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 9 листопада 2022 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, поділ спільного майно подружжя, зокрема шляхом визнання права власності на спірну квартиру та визначення порядку користування нею.
Задовольняючи заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову у даній справі, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами дійсно виник спір, а з урахуванням того, що належна відповідачу ОСОБА_3 квартира 09.11.2022 року змінила власника на ОСОБА_1 , існує обґрунтоване припущення щодо можливості відчуження спірного майна на користь третіх осіб, що призведе до невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погоджується, оскільки вони відповідають встановленим по справі обставинам та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.
Враховуючи приписи частини першої статті 317 ЦК України, відповідно до яких власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи заявника про можливість утруднення чи неможливості виконання можливого рішення суду, є обґрунтованими, оскільки не вжиття таких заходів забезпечення позову в подальшому може істотно ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Таким чином, судом встановлено, що між сторонами існує спір щодо нерухомого майна, відчуження якого відбулось на підставі оспорюваного договору.
В разі відчуження відповідачем ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, виконання рішення суду про задоволення позовних вимог стане неможливим.
Апеляційний суд зауважує, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді арешту майна, не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише обмежує їх право розпорядження вказаним майном до часу ухвалення судом рішення у вказаній справі, що є справедливим по відношенню і до позивача.
З огляду на наведене, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно може істотно ускладнити чи унеможливити виконання в майбутньому рішення суду, а також забезпечити ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів позивача.
Суду першої інстанції було надано достатньо доказів і наведено значимі факти того, що захист прав та інтересів позивача у зазначеній справі є неможливим без вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на спірну квартиру.
Посилання апеляційної скарги на те, що позивачем не надано доказів на підтвердження існування ризику, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим чи неможливим виконання рішення суду, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 звернуто увагу на те, що можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Отже, врахувавши наявність між сторонами спору про визнання недійсним договору щодо відчуження спірного майна, а також існування підстав для вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на це майно, які є доцільними та співмірними із предметом позову, а також усунуть ризики істотного порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність безпосереднього зв'язку між предметом позовних вимог та заходом забезпечення позову у вигляді накладення арешту майна, який спроможний забезпечити функцію судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів особи, яка звернулася до суду за їх захистом.
Наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і породження нових спорів, що не відповідає завданню цивільного судочинства.
В оцінці інших доводів апеляційної скарги колегією суддів враховано, що цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог.
Тобто, при розгляді питання про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.
З наведеного слідує, що питання обґрунтованості позовних вимог перевіряються судом під час розгляду справи по суті і не мають розглядатися при забезпеченні позову, оскільки дана процесуальна дія є оперативним заходом, що вживається для забезпечення виконання судового рішення та/або ефективного захисту (поновлення) прав позивача, які він вважає порушеними.
Як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги сторони відповідача.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що посилання апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова апеляційного суду, яка прийнята з такого процесуального питання, як вжиття заходів забезпечення позову, не стосується вирішення спору по суті та не є остаточним судовим рішенням у справі, тому відповідно до положень статей 141, 382 ЦПК України питання розподілу судових витрат у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції не вирішується.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Блищак Вікторії Олександрівни - залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 26 травня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Повне судове рішення складене 25 травня 2026 року.
Суддя-доповідач Д.О. Таргоній
Судді : О.В. Борисова
С.А. Голуб