1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 19 травня 2026 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7 ,
представника власника майна адвоката ОСОБА_6
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора першого відділу процесуального керівництва Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 та накладено арешт у кримінальному провадженні № 62025000000001051 від 23.10.2025 на майно підозрюваного ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке є спільною сумісною власністю з його дружиною - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із забороною користування, відчуження та розпорядження, а саме на:
- грошові кошти у будь-якій валюті у безготівковій формі, що знаходяться на
рахунках, відкритому на ім?я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП
НОМЕР_1 ) в банківській установі АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299), а саме,
НОМЕР_2 та НОМЕР_3 ;
- грошові кошти, які належать ОСОБА_5 як об?єкт спільної сумісної власності подружжя - грошові кошти у будь-якій валюті у безготівковій формі, що
знаходяться на рахунках, відкритому на ім?я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2
(РНОКПП НОМЕР_4 ), в банківській установі АТ КБ «Приватбанк» (МФО 305299), а саме, НОМЕР_5 та НОМЕР_6 .
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді, скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою накласти арешт у кримінальному провадженні № 62025000000001051 від 23.10.2025 на грошові кошти у будь-якій валюті у безготівковій формі, що знаходяться на рахунках, відкритих на ім?я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в банківській установі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (МФО 305299), а саме: НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , відмовити в накладенні арешту грошові кошти, які належать ОСОБА_5 як об?єкт спільної сумісної власності подружжя - грошові кошти у будь-якій валюті у безготівковій формі, що знаходяться на рахунках, відкритих на ім?я ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в банківській установі АТ КБ «ПРИВАТБАНК» (МФО305299), а саме: НОМЕР_5 та НОМЕР_6 .
Щодо строку на апеляційне оскарження апелянт зазначив, що клопотання про накладення арешту розглянуто без повідомлення власників майна, про наявність оскаржуваного рішення ОСОБА_5 стало відомо від працівника банківської установи, в якій відкриті рахунки, копію оскаржуваного рішення отримано представником власника майна 20 березня 2026 року, апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв'язку 24 березня 2026 року. З цих підстав просив поновити строк на апеляційне оскарження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що грошові кошти, на які накладено арешт є особистою приватною власністю ОСОБА_5 , оскільки вони набуті нею за час окремого проживання з ОСОБА_9 , а відтак правові підстави для накладення арешту відсутні.
Зокрема, вказане підтверджується банківськими виписками, з яких убачається, що більшість грошових коштів надходило на рахунок ОСОБА_5 від фізичних осіб у якості подарунку, а також через поповнення карткового рахунку самою ОСОБА_5 .
Зауважує, що банківський рахунок використувався ОСОБА_5 для сплати адвокатських послуг, а накладений арешт перешкоджає виконувати вказаний договірний обов'язок.
Наголошує, що клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею з недотриманням вимог щодо строку, передбаченого ч. 1 ст. 172 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, доводи представника власника майна, який просив задовольнити апеляційну скаргу, пояснення прокурора, який заперечив щодо її задоволення, вивчивши матеріали провадження і перевіривши наведені апелянтом доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Порядок і строки апеляційного оскарження чітко визначено та регламентовано ст. 395 КПК України. Так, згідно з п. 3 ч. 2 вказаної статті апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення, а відповідно до ч. 3 цієї ж статті, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи, розгляд клопотання прокурора відбувся без повідомлення власника майна. Як зазначає апелянт, про наявність оскаржуваного рішення ОСОБА_5 стало відомо від працівника банківської установи, в якій відкриті рахунки, копію оскаржуваного рішення отримано представником власника майна 20 березня 2026 року, апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв'язку 24 березня 2026 року. Відтак, колегія суддів вважає за можливе поновити строк на апеляційне оскарження.
Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчими Державного бюро розслідувань за процесуального керівництва прокурорів Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 23 жовтня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 62025000000001051 за підозрою, ОСОБА_9 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28 ч. 4 ст. 41, ст. 340; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 258 КК України.
У клопотанні прокурора зазначено, що у вказаному кримінальному провадженні розслідуються обставини незаконного перешкоджання проведенню зборів та мітингів у період листопада 2013 року - лютого 2014 року, перевищення службових
повноважень працівниками правоохоронних органів при застосуванні
фізичної сили та спеціальних засобів до громадян, які реалізовували своє конституційне право на мирні зібрання та мітинги на вулицях центральної частини м. Києва, що спричинило тяжкі наслідки та терористичного акту, тобто застосуванні зброї, вчинення інших дій, які створювали небезпеку для життя та здоров?я людини, настання інших тяжких наслідків, вчинених з метою порушення громадської безпеки, залякування населення та з метою впливу на прийняття рішень, вчинення дій об?єднаннями громадян, на виконання явно злочинного наказу, за попередньою змовою групою осіб, які призвели до інших тяжких наслідків на перехресті вул. Інститутська - Шовковична 18.02.2014.
22 жовтня 2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 258 КК України.
Встановлено, що у підозрюваного ОСОБА_9 відкрито депозитні рахунки у АТ КБ «Приватбанк», а саме НОМЕР_2 та НОМЕР_3 , на яких зберігаються близько 110 тис. грн.
В той же час, встановлено, що ОСОБА_9 на цей час перебуває у шлюбі з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , що підтверджується відомостями про актовий запис про шлюб від 08.03.2002 № 3 Виконавчого комітету Первомаївської сільської ради Верхньорогачицького району Херсонської області.
Також, досудовим розслідуванням встановлено, що у дружини підозрюваного, ОСОБА_5 , відкрито рахунки в АТ КБ «Приватбанк», а саме, НОМЕР_5 та НОМЕР_6 на яких зберігаються близько 33 тис. грн.
11 грудня 2025 року прокурор першого відділу процесуального керівництва Департаменту організації, процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення у кримінальних провадженнях про злочини, вчинені у зв'язку із масовими протестами у 2013-2014 роках, Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт майна, яке належить ОСОБА_9 та ОСОБА_11 , з метою конфіскації майна, як виду покарання.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року клопотання прокурора задоволено.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Чинний кримінальний процесуальний закон покладає на орган досудового розслідування обов'язок вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні (ч. 1 ст. 170 КПК України), який полягає у тимчасовому, до скасування у встановленому КПК порядку, позбавлення права відчуження, розпорядження та/або користування майном, у тому числі для можливої конфіскації майна.
Згідно з вимогами п. 3 ч. 2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.
У випадку, передбаченому пунктом 3 частиною другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст. 170 КПК України).
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати в тому числі: правову підставу для арешту майна; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених в тому числі й п. 3 ч. 2 ст.170 КПК України; розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 62025000000001051, про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках, зазначених у клопотанні прокурора, слідчий суддя дослідивши матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою забезпечення можливої конфіскації майна, вбачаються правові підстави для його арешту.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 22 жовтня 2025 року ОСОБА_9 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 258 КК України. Санкція ч. 2 ст. 258 КК Українияка інкримінована ОСОБА_9 передбачає додаткове покарання у виді конфіскації майна.
З матеріалів судового провадження, вбачається, що зазначені обставини підозри ОСОБА_9 могли мати місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних та доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ст. 340; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 365; ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 41, ч. 2 ст. 258 КК України.
Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_9 до скоєних кримінальних правопорушень, підозру у яких йому повідомлено, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо нього такого обмежувального заходу, як арешт майна.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що грошові кошти, які перебувають на рахунках ОСОБА_5 є її особистою приватною власністю варто зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постановах Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843ц17 та постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 в справі № 372/504/17, від 29.06.2021 в справі
№ 916/2813/18, від 22.09.2020 в справі № 214/6174/15-ц, норми СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ним в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із членів колишнього подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об?єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Тобто набуте майно у період його перебування в шлюбі і й дотепер, є їх спільною сумісною власністю.
На переконання колегії суддів, представником власника майна адвокатом ОСОБА_6 не надано пояснень за кожні окремі випадки надходження грошових коштів на картковий рахунок ОСОБА_5 , не спростовано, що грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, а отже, доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 перебуває у шлюбі з ОСОБА_9 і шлюб між ними не розірваний, а отже грошові кошти, навіть якщо вони набуті за час окремого проживання, відповідно до викладених правових позицій є спільною сумісною власністю.
Відтак, доводи апелянта в їх сукупності, не є підставами для скасування ухвали слідчого судді, оскільки, відповідно до вимог ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, при розгляді клопотання про арешт майна слідчий суддя дотримався вимог статей 132,170,172,173 КПК України, перевірено при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
Окрім того, як зазначено прокурором у запереченнях до апеляційної скарги, досудове розслідування у кримінальному провадженні завершено, 21 квітня 2026 року до Печерського районного суду м. Києва стосовно ОСОБА_9 скеровано обвинувальний акт для розгляду по суті.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 16 грудня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 757/62751/25-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_15
Провадження № 11сс/824/3666/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК