18 травня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 759/19057/22
номер провадження 22-ц/824/6754/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: позивач ОСОБА_1 ,
представник позивача ОСОБА_2 ,
представник відповідача Ліснюк Н.Д.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року /суддя Шум Л.М./
у справі за позовом ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району» про визнання права користування житловим приміщенням
та за об'єднаним позовом комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району» до ОСОБА_1 про виселення без надання іншого житлового приміщення, -
Позивачка звернулась до суду з позовом, в якому просить визнати за нею право постійного користування квартирою АДРЕСА_1 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що в зазначену вище квартиру вона оселилася за згодою та на прохання наймача - ОСОБА_3 .
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва Бабич Н.Д. від 25.07.2023 р. об'єднано в одне провадження цивільну справу №759/8708/23 за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" до ОСОБА_1 , третя особа: Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація про виселення без надання іншого житлового приміщення, та цивільну справу №759/19057 за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва", третя особа: Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація про визнання права користування житловим приміщенням.
Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району» просило виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації, Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" про визнання права користування житловим приміщенням - відмовлено.
Позов Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" до ОСОБА_1 , третя особа: Святошинська районна у м. Києві державна адміністрація про виселення без надання іншого житлового приміщення - задоволено.
Виселено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.
Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва" , код ЄДРПОУ 39607507 судовий збір в розмірі 2684,00 грн./т. 3 а.с. 188-190/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, позов ОСОБА_1 задовольнити, у вимогах про виселення відмовити.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статті 29 ЦК України щодо місця проживання фізичної особи, частини 2 статті 64 Житлового кодексу УРСР щодо визнання інших осіб членами сім'ї наймача за умови постійного проживання разом з ним і ведення спільного господарства, статті 65 ЖК УРСР щодо рівних прав членів сім'ї наймача на користування жилим приміщенням, а також порушив вимоги статей 263, 264, 376 ЦПК України щодо обов'язку суду повно і всебічно з'ясувати обставини справи та дати належну оцінку доказам.
Наголошує що з 2018 року ОСОБА_1 постійно проживала в спірній квартирі разом із ОСОБА_3 , вела з нею спільне господарство, купувала продукти, готувала їжу, купувала ліки, здійснювала повний догляд, проводила ремонтні роботи за власні кошти, сплачувала комунальні послуги та утримувала квартиру. Ці обставини підтверджуються показаннями свідків, письмовими доказами (квитанціями, чеками, фотоматеріалами до і після ремонту). Така сукупність обставин дає підстави для визнання її членом сім'ї наймача та виникнення в неї права користування житловим приміщенням нарівні з наймачем. Зазначає, що після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 продовжує проживати в квартирі, сплачує комунальні послуги та поступово погашає заборгованість, що також свідчить про добросовісне ставлення до житла.
Відповідачі - Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація та комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району» у відзивах на апеляційну скаргу просять залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Вони посилаються на те, що позивачка не надала жодних доказів згоди наймача ОСОБА_3 на її вселення до квартири, не довела факту постійного спільного проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства у розумінні частини 2 статті 64 ЖК УРСР. На думку відповідачів, наявність у ОСОБА_1 іншого зареєстрованого місця проживання у квартирі № 124 в тому ж будинку, спростовує її доводи щодо необхідності визнання права користування спірним житлом. Крім того, відповідачі вказують на значну заборгованість за комунальні послуги, яка утворилася ще за життя наймача, та вважають, що сплата платежів після смерті ОСОБА_3 не може бути підставою для визнання права користування. Відповідачі наголошують, що квартира є комунальною власністю територіальної громади, ордер на ім'я ОСОБА_1 не видавався, договір найму з нею не укладався, а тому її перебування в квартирі є самоправним зайняттям житла, що підпадає під частину 3 статті 116 ЖК УРСР та тягне за собою виселення без надання іншого житла.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши учасників справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що двокімнатна квартира АДРЕСА_1 відповідно до ордеру від 26.07.1971 № 215, була надана ОСОБА_4 , квартира не приватизована.
На підставі рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 "Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», було прийняте розпорядженням Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 06.02.2015 № 58 «Про передачу та закріплення житлового і нежитлового фонду за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва», яким весь житловий та нежитловий фонд Святошинського району м. Києва, що був закріплений за КП «ДУОЖФ Святошинського району м. Києва» переданий на баланс комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Святошинського району м. Києва» та закріплений за підприємством на праві господарського відання житловий будинок АДРЕСА_3 .
ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 та знята з реєстраційного обліку місця проживання, у зв'язку зі смертю.
Згідно інформації наданої відділом з питань реєстрації місця проживання, перебування фізичних осіб Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації станом на 05.05.2023 року в квартирі жодної особи не зареєстровано.
Квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою, перебуває у власності територіальної громади міста Києва.
ОСОБА_1 зареєстрована протягом тривалого часу за адресою: АДРЕСА_4 , була сусідкою померлої по будинку.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався статтею 58 ЖК УРСР про те, що єдиною підставою для вселення у жиле приміщення державного або комунального житлового фонду є виданий у встановленому порядку ордер; статтею 61 ЖК УРСР про те, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського (комунального) житлового фонду здійснюється виключно на підставі договору найму жилого приміщення; частиною 2 статті 64 ЖК УРСР про те, що членами сім'ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство; статтею 109 ЖК УРСР про те, що виселення громадян з жилих приміщень допускається лише з підстав, встановлених законом, і проводиться добровільно або в судовому порядку; частиною 3 статті 116 ЖК УРСР про те, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що ордер на ім'я ОСОБА_1 на спірну квартиру не видавався, договір найму з нею не укладався, доказів згоди наймача ОСОБА_3 на її вселення та ведення спільного господарства у розумінні частини 2 статті 64 ЖК УРСР не надано, а тому її перебування у квартирі №115 є самоправним зайняттям. У зв'язку з цим первісний позов про визнання права користування житловим приміщенням підлягає відмові, а зустрічний позов комунального підприємства про виселення без надання іншого житлового приміщення - задоволенню.
Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права (статей 29 ЦК України, 64, 65 ЖК УРСР) та порушення норм процесуального права колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 64 Житлового кодексу УРСР, інші особи можуть бути визнані членами сім'ї наймача лише за наявності сукупності двох обов'язкових умов: постійного проживання разом з наймачем та ведення з ним спільного господарства. При цьому для виникнення права користування жилим приміщенням у державному чи комунальному житловому фонді також необхідна згода наймача на вселення (ст. 62 ЖК УРСР).
Як правильно встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, доказів надання ОСОБА_3 згоди на вселення ОСОБА_1 до квартири №115 не надано. Відсутні будь-які письмові документи, заяви наймача до житлових органів чи інші докази, які б свідчили про її волевиявлення на постійне вселення апелянтки.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані апелянткою докази - квитанції, чеки, фотоматеріали, не підтверджують у своїй сукупності факту ведення спільного господарства саме в розумінні житлового законодавства. Самі по собі факти періодичної допомоги, здійснення ремонту, придбання продуктів чи сплати комунальних послуг не свідчать про виникнення сімейних відносин і не є достатніми для визнання особи членом сім'ї наймача (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 760/8122/17, а також у постановах Київського апеляційного суду у справах № 369/11483/18, № 759/17953/15-ц).
Крім того, апелянтка протягом усього періоду була зареєстрована за іншою адресою - у квартирі №124 в тому ж будинку, тобто мала постійне зареєстроване місце проживання. Крім того, за актом від 12.01.2023 року, ОСОБА_1 здала внайм квартиру №115 по договору оренди /т. 2 а.с. 17/, хоча права на вказану квартиру відсутні. Ця обставина об'єктивно спростовує твердження про постійне проживання у спірній квартирі як член сім'ї наймача.
Доводи щодо сплати комунальних послуг після смерті наймача також не можуть бути підставою для визнання права користування, оскільки таке право не виникає внаслідок погашення заборгованості, а виникає виключно у порядку, визначеному законом.
Таким чином, суд першої інстанції правильно застосував норми статей 58, 61, 62, 64, 65, 109, 116 ЖК УРСР та дійшов обґрунтованого висновку про самоправне зайняття ОСОБА_1 спірного житлового приміщення, що є підставою для її виселення без надання іншого жилого приміщення відповідно до частини 3 статті 116 Житлового кодексу УРСР.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року - залишити без задоволення.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 08 грудня 2025 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 26.05.2026 р.
Головуючий: Судді: