18 травня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 359/234/24
номер провадження 22-ц/824/7007/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Істамової Ірини Володимирівни на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року /суддя Яковлєва Л.В./
у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, -
08 січня 2024 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із позовом, уточнивши який 26 червня 2025 року, просив суд в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №K3V7GA0000000001 від 09 липня 2019 в розмірі 422424,92 грн., яка складається 422424,92 грн. - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), звернути стягнення на нерухоме майно: квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 , шляхом його продажу на електронному аукціоні; виселити громадян: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , які зареєстровані та /або проживають у квартирі (предмет іпотеки) за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 3 а.с. 150-156/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник АТ КБ «Приватбанк» - Істамова І.В. звернулась з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції допущено неправильне застосування норм матеріального права, а саме статей 11, 509, 526, 546, 572, 575, 589, 590 ЦК України та статей 1, 7, 12, 33 Закону України «Про іпотеку». Наголошує, що іпотека є спеціальним видом забезпечення виконання зобов'язання, за яким у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами (ст. 575 ЦК України, ст. 1, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку»). Вказує, що суд першої інстанції помилково ототожнив зупинення виконання рішення суду з відсутністю права на саме рішення про звернення стягнення. Згідно з пунктом 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку» (в редакції Закону № 2120-ІХ) на період воєнного стану зупиняється лише дія окремих норм статей 37, 38, 40, 41, 47 Закону в частині реалізації предмета іпотеки та виселення, проте цей мораторій не припиняє права іпотекодержателя на отримання судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки. Таке рішення суду є необхідною правовою підставою для подальшого виконання після закінчення дії мораторію. Крім того, посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19, а також у постановах від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 та від 29 червня 2022 року у справі № 201/9754/17, згідно з якими мораторій воєнного стану не є підставою для відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, а лише відстрочує окремі виконавчі дії.
Відповідачі про розгляд справи поінформовані належним чином, за єдиними відомими суду адресами, конверти повернулись за відсутністю адресатів, з відзивом на апеляційну скаргу до суду не звертались.
Представник банку звернулась з заявою про надання можливості прийняти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, однак, у зв'язку з перебуванням колегії суддів у відрядженні, на момент подачі клопотання, таке клопотання по суті не вирішувалось.
Водночас, у зв'язку з тим, що представнику апелянта було надано достатньо часу для визначення з позицією у справі, наявна апеляційна скарга, доповнень не надходило, об'єктивних підстав для заслуховування в суді апеляційної інстанції представника апелянта і відкладення розгляду справи у зв'язку з цим, колегія суддів не вбачає і вважає за можливе розглядати справу за відсутності сторін, у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 09 липня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про іпотечний кредит №K3V7GA0000000001 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 умов якого Банк зобов'язався надати позичальнику на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 665900 грн. 00 коп. у формі строкового кредиту під заставу нерухомості та 10858 грн. 44 коп. у формі відновлювальної кредитної лінії на сплату страхових платежів, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати та повернути кредит, платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором, відсотки за користування кредитом в строки, визначені цим Договором.
Пунктом 1.1.1 договору визначено, що 22,9 % річних - розмір річної відсоткової ставки за користування кредитом, що встановлений кредитором з дня підписання Договору та діє протягом усього часу кредиту, окрім випадків встановленим цим Договором; 28.76 % річних - розмір реальної річної ставки за користування кредитом.
Згідно п. 1.3 Договору визначено, що позичальник зобов'язується повернути кредитору відповідно до умов цього Договору кредит не пізніше 09 липня 2024 року. Кредит надається під заставу нерухомості за адресою: АДРЕСА_2 /а.с.19-28 т.1/.
В забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, 09 липня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк», як іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як іпотекодавцями, було укладено Іпотечний договір №K3V7GA0000000001/Т, відповідно умов якого іпотекодавці надали в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності Руденко А.Л. державним реєстратором Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області 21 червня 2019 року, індексний номер витягу №171178267, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1856209732208, номер запису про право власності 32081705 від 18 червня 2019 року. Вартість предмету іпотеки становить 1 505 787 грн. 00 коп. /а.с.29-32 т.1/.
Наведене також підтверджується копією Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта №358234170 від 13 грудня 2023 року /а.с.35-36 т.1/.
20 лютого 2020 року, на підставі заяви про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та листа АТ КБ «Приватбанк» від 31 січня 2020 року, державним реєстратором прав на нерухоме майно Руденко А.Л. Гірської сільської ради Бориспільського району Київської області прийнято рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яким внесено зміни до запису про право власності за номером 32081705 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1856209732208, а саме внесено зміни адреси з АДРЕСА_1 на АДРЕСА_2 (а.с. 38- 42 т.1).
27 травня 2022 року позивач направив відповідачу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень за Кредитним договором №K3V7GA0000000001 від 09 липня 2019 року /а.с. 43-44 т. 1/.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції керувався статтею 526 ЦК України про те, що зобов'язання має виконуватися належним чином; статтею 575 ЦК України про те, що іпотекодержатель має право одержати задоволення за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами; статтею 610 ЦК України про те, що порушенням зобов'язання є його невиконання; статтею 33 Закону України «Про іпотеку» про право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки; статтею 40 Закону України «Про іпотеку» про те, що звернення стягнення на житлове приміщення є підставою для виселення; частиною другою статті 109 ЖК УРСР про порядок виселення громадян із жилих приміщень; пунктом 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку» (в редакції Закону № 2120-ІХ) про зупинення на період воєнного стану дії норм щодо реалізації предмета іпотеки та виселення.
Судом першої інстанції зроблено висновок про те, що оскільки предмет іпотеки (квартира) був придбаний іпотекодавцем ОСОБА_2 не за рахунок кредитних коштів банку, а належав їй на праві власності ще до укладення кредитного договору, то на спірні правовідносини не поширюється виняток, передбачений частиною другою статті 109 ЖК УРСР, який дозволяє виселення без надання іншого житла. Водночас, суд першої інстанції вказав, що в період дії воєнного стану відповідно до пункту 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку» зупиняється дія норм щодо реалізації предмета іпотеки та виселення мешканців з житла, переданого в іпотеку за споживчими кредитами.
З урахуванням наведених норм суд першої інстанції дійшов висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки з одночасним виселенням відповідачів без надання їм іншого постійного житлового приміщення у даному випадку є неможливим, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла такого висновку.
Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
Частина перша статті 12 Закону України «Про іпотеку» передбачає, що у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 Житлового кодексу України, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК України встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
Тлумачення частини другої статті 109 ЖК України, з урахуванням змісту статті 379, глави 26 ЦК України дають підстави дійти висновку, що виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти. У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку, то виселення без одночасного надання іншого постійного житлового приміщення не допускається.
Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке придбане не за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини другої статті 39 та/або частини першої статті 40 Закону, так і частини другої статті 109 ЖК України.
Відповідні правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2015 року у справі № 6-39цс15, від 02 вересня 2015 року у справі № 6-1049цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-1892цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 295/4514/16-ц (провадження № 61-29115сво18), у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 265/4748/16-ц (провадження № 61-16347св18).
У постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, є законним та обґрунтованим, враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника
Таким чином, керуючись частиною другою статті 109 ЖК України, з огляду на те, що Банк не запропонував постійне жилого приміщення, яке має бути надане відповідачам одночасно з виселенням, а суд не має повноважень визначати на власний розсуд, до якого житлового приміщення мають бути виселені мешканці квартири, що є предметом іпотеки, на який звернуто стягнення, суд першої інстанції вірно у задоволенні позовних вимог про виселення відповідачів відмовив.
У зв'язку з чим, в цій частині доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Водночас, щодо дії мораторію на звернення стягнення, судом першої інстанції зроблено помилкові висновки.
Судом встановлено, що 09 липня 2019 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено Договір про іпотечний кредит № K3V7GA0000000001, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 665 900 грн. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_2 передала в іпотеку належну їй на праві власності квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Станом на час розгляду справи позивачем заявлено до стягнення заборгованість у розмірі 422 424,92 грн, яка повністю складається з основної суми заборгованості за кредитом (тілом кредиту), яка відповідачами не спростована. / т. 3 а.с. 102-104/
27 травня 2022 року позивач направив відповідачу ОСОБА_1 письмову вимогу про усунення порушень зобов'язання, яка залишена без задоволення. Позичальник неналежним чином виконував взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим виникли підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки.
Пункт 5-2 розділу VI Закону України «Про іпотеку» (в редакції Закону № 2120-ІХ) на період дії воєнного стану зупиняє дію лише окремих норм Закону в частині реалізації предмета іпотеки та виселення мешканців (статті 37, 38, 40, 41, 47), але не містить заборони на ухвалення судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом винесення відповідного судового рішення є самостійним заходом захисту прав іпотекодержателя і не ототожнюється з його подальшою реалізацією. Мораторій воєнного стану відстрочує лише виконавчі дії, але не позбавляє кредитора права отримати судове підтвердження своїх вимог.
Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 296/7213/15 та від 29 червня 2022 року у справі № 201/9754/17.
Отже, вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягають задоволенню.
Згідно з Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»», на території України діє воєнний стан у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України.
Законом України від 22 травня 2022 року № 2263-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» Верховна Рада України затвердила Указ Президента України від 17 травня 2022 року № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнити пунктом 5-2 такого змісту:
«5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону».
Враховуючи, що на момент ухвалення апеляційним судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки воєнний стан в Україні триває, виконання рішення суду зупиняється на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно до задоволених вимог.
Ціна позову становить 422 424,92 грн. Судовий збір за розгляд позову в суді першої інстанції складає 1,5 % від ціни позову, що дорівнює 6 336,37 грн. З урахуванням задоволення позовних вимог частково та кількості відповідачів, судовий збір за позов у сумі 5 069,09 грн підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача по 2 534,54 грн з кожного. Судовий збір за подання апеляційної скарги становить 150 % ставки судового збору, сплаченого при поданні позову, що дорівнює 9 504,56 грн. З урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги, судовий збір за апеляцію у сумі 9 504,56 грн підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача по 4 752,28 грн з кожного.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Істамової Ірини Володимирівни на заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року - задовольнити частково.
Заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року - скасувати в частині відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки, задовольнивши вимогу в цій частині.
В рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за кредитним договором №K3V7GA0000000001 від 09 липня 2019 в розмірі 422424,92 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1856209732208), що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), шляхом продажу на електронному аукціоні.
Зупинити виконання цієї постанови у частині звернення стягнення на предмет іпотеки на електронних торгах на період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
В іншій частині заочне рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 23 грудня 2025 року - залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) 2 534, 54 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) 2 534, 54 грн.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції розподілити наступним чином:
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) 4 752, 28 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (ЄДРПОУ 14360570) 4 752, 28 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 26.05.2026 р.
Головуючий: Судді: