1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 13 травня 2026 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження та апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7
Вказаною ухвалою задоволено клопотання прокурора третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 та накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження, користування, вчинення будь-яких дій, пов'язаних з виділом, поділом, реєстрацією та переєстрацією прав власності, вчинення будь-яких інших правочинів щодо земельної ділянки з кадастровим номером 3222481601:01:051:0051, загальною площею 0,1195 га,на праві власності зареєстрованої за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання.
Щодо строку на апеляційне оскарження зазначив, що власник майна не був присутній під час проголошення ухвали, по її зміст стало відомо 24 лютого 2026 року, після її фактичного отримання, апеляційну скаргу направлено через підсистему «Електронний суд» 26 лютого 2026 року. Відтак, апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що слідчий в розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів на підтвердження обставин, про які зазначив у клопотанні, а слідчий суддя у відповідності до вимог ст. 94 КПК України не надав оцінку вказаним доказам.
Звертає увагу на те, що відсутні будь-які обставини, які б вказували на те, що земельна ділянка може бути прихована, пошкоджена, зазнати псування, зникнути, бути втраченою, знищеною, бути використаною, перетвореною, пересунутою, тому відсутні будь-які підстави заборони або обмеження користування земельною ділянкою.
Окрім того, слідчим суддею не перевірено клопотання на відповідність вимогам ст. 171 КПК України, зокрема щодо відображення в ньому документів, які підтверджують право власності на майно.
В судове засідання представник власника майна - адвокат ОСОБА_6 не з'явився, про час та дату судового засідання його повідомлено у встановленому законом спосіб. 12 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надіслав клопотання про розгляд справи за відсутності власника майна та його представника.
Враховуючи викладене, колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності представника власника майна,що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України, зважаючи на скорочені строки розгляду справ такої категорії (ч. 2 ст. 422 КПК України).
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Порядок і строки апеляційного оскарження чітко визначено та регламентовано ст. 395 КПК України. Так, згідно з п. 3 ч. 2 вказаної статті апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення, а відповідно до ч. 3 цієї ж статті, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи, розгляд клопотання прокурора відбувся без повідомлення власника майна. Копію оскаржуваної ухвали представником власника майна отримано 24 лютого 2026 року. Апеляційну скаргу направлено через підсистему «Електронний суд» 26 лютого 2026 року. Відтак, колегія суддів вважає за можливе поновити строк на апеляційне оскарження.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 16 червня 2022 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, під № 12022000000000532, за ознаками вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України.
Під час досудового розслідування встановлено, що на території м. Кисва та Київської області функціонує злочинна організація, до складу якої входять колишні та діючі посадові особи Головного управління Держгеокадастру в Київської області, приватні нотаріуси, державні реєстратори та фізичні особи, члени яких вступили в злочинну змову та здійснили незаконне привласнення державної власності, а саме особливо цінних земель - земель лісового фонду на території Київської області, а також земель комунальної та державної власності на території Бучанського, Обухівського, Фастівського та Васильківського районів Київської області.
Зокрема, учасниками злочинної організації здійснено незаконне привласнення земельних ділянок з кадастровими номерами: 3222457401:02:005:0169,
3222481600:02:005:0140, 3222481601:01:051:0051, 3222481601:01:050:0029, 3222481601:01:052:0226, 3222481600:02:005:0164, 3222481601:01:052:0015,
3222481600:02:005:0153, 3222481601:01:051:0013, 3222481601:01:052:0086,
3222481601:01:052:0087, 3222481601:01:052:0130, 3222481601:01:052:0131,
3222481601:01:052:0114, 3222481601:01:052:0123, 3222481601:01:052:0115,
3222481601:01:052:0134, 3222481601:01:052:0135, 3222481601:01:052:0133,
3222481601:01:052:0127, 3222481601:01:052:0129, загальною площею 1,5 га, розташованих на території Гатненської сільської ради Київської області.
Постановою слідчого групи слідчих Головного слідчого управління Національної поліції України ОСОБА_8 від 31 жовтня 2025 року земельну ділянку з кадастровим номером 3222481601:01:051:0051, загальною площею 0,1195 га,на праві власності зареєстрованої за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ) визнано речовим доказом у кримінальному провадженні № 12022000000000532.
04 листопада 2025 року прокурор третього відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Офісу Генерального прокурора ОСОБА_7 , звернулася до Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про накладення арешту на земельну ділянку, з кадастровим номером 3222481601:01:051:0051, загальною площею 0,1195 га,на праві власності зареєстрованої за ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ), з метою збереження речових доказів.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року клопотання задоволено.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується, з огляду на наступне.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини по справі «East/West Alliance Limited» проти України», в п. 167 рішення Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля.
У п.168 суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи.
Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдається досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого Європейський суд з прав людини надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч.11 ст. 170 КПК України).
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 12022000000000532 про накладення арешту на вказану земельнуділянку, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку про необхідність накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні.
Як вважає колегія суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співмірність втручання у права власника майна, з потребами кримінального провадження.
З огляду на положення п. 1 ч.ч 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто являється його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Тому, слідчим суддею накладено арешт на вказану земельну ділянку, з правових підстав, передбачених п. 1 ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.
Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання зникнення чи відчуження майна, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Посилання апелянта на те, що слідчим не надано достатніх і належних доказів у розумінні ст. 132 КПК України, є необґрунтованими, оскільки до клопотання долучено матеріали кримінального провадження, які містять достатні відомості про те, що земельна ділянка на яку накладено арешт є об'єктом кримінально-протиправних дій, у зв'язку з чим доведено необхідність застосування заходу забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна. На цій стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання доведеності вини чи остаточної правової оцінки обставин, а лише перевіряє наявність достатніх підстав для застосування відповідного заходу забезпечення.
Доводи апелянта про невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК України також не заслуговують на увагу. Відомості щодо належності земельної ділянки, її реєстраційних даних та власника містилися у матеріалах, доданих до клопотання, що давало слідчому судді можливість належним чином ідентифікувати майно та вирішити питання про накладення арешту. При цьому положення ст. 171 КПК України не містять вимоги щодо обов'язкового долучення виключно правовстановлюючих документів у певній формі, якщо наявні інші офіційні дані, які підтверджують право власності та дозволяють індивідуалізувати майно.
Інші доводи на які посилається апелянт не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при прийнятті рішення.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційні скарги з урахуванням викладених в них доводами, задоволенню не підлягають.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не вбачається.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_5 - адвокату ОСОБА_6 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 04 листопада 2025 року, -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Єдиний унікальний № 757/54607/25-к Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_12
Справа № 11сс/824/2898/2026 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК