Справа № 462/3417/24 Головуючий у 1 інстанції: Ліуша А.І.
Провадження № 22-ц/811/4175/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
25 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Костюк С.О.,
з участю: представника позивача - Соломко Ж.В., представника відповідача - Матлашевського В.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 жовтня 2025 року у справі за позовом Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради про виселення з самовільно зайнятої квартири, -
В квітні 2024 року позивач Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради про виселення з самовільно зайнятої квартири.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що квартира АДРЕСА_1 , є неприватизованою та не перебуває у приватній власності, тоді як будинок АДРЕСА_2 зазначений у реєстрі №1 житлових будинків, будівель, які належить місцевим радам народних депутатів по Залізничному району м. Львова, відповідно до рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів м. Львова №109 від 10 березня 1987 року. У зв?язку із смертю єдиного наймача квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , яка проживала у згаданій квартирі та була в ній зареєстрованою, ЛКП «Сяйво» опломбувало квартиру та зачинило на колодку, яка закріплена на двох кутниках. Відповідач ОСОБА_1 , самовільно зайняв вищевказану квартиру без дозвільних документів. В той же час, 03 листопада 2023 року та 12 лютого 2024 року ЛКП «Сяйво» попереджало відповідача про необхідність звільнити самовільно зайняту квартиру, але ОСОБА_1 не звільнив. Враховуючи вищевикладене, просили суд позов задовільнити та виселити відповідача з самовільно зайнятої квартири.
Оскаржуваним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 16 жовтня 2025 року в задоволенні позовної заяви Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради про виселення з самовільно зайнятої квартири, - відмовлено за безпідставністю.
Рішення суду оскаржив позивач Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Апелянт зазначає, що після змін в законодавстві і введення поняття «комунальна власність» (власність адміністративно - територіальних одиниць) на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08 грудня 1990 року «Про порядок введення в дію Закону СРСР «Про місцеві ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування» від 26.03.1991 року, «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність» і постанови КМУ від 05.11.1991 року № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради народних депутатів від 27.12.1991 року №728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць (підприємств та організацій житлово-комунального господарства області)», житловий фонд Залізничної ради народних депутатів був визнаний комунальною власністю.
Зазначає, що дане попередження про виселення з житлового приміщення, яке міститься в додатках до позовної заяви, було надіслано рекомендованим листом відповідачу на його зареєстроване місце проживання. Більше того, ЛКП «Сяйво» опломбувало спірну квартиру та зачинило її на колодку, яка була закріплена на двох кутниках (що також підтверджується додатком № 4 до позовної заяви).
Стверджує, що бездіяльність відповідача щодо звільнення приміщення перешкоджає Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради як власнику здійснювати розпорядження вказаною квартирою шляхом видачі ордеру на зазначену житлову площу особам, які перебувають на квартирному обліку в Львівській міській раді.
Оспорювана квартира ніколи не надавалась ОСОБА_1 у користування, жодні рішення про надання та закріплення квартири, ордер на право на вселення в квартиру йому не надавались. В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо законності проживання відповідача у спірній квартирі. Житлові права відповідача у даній справі не порушені, адже він не перебуває на квартирному обліку в Львівській МР та має зареєстроване місце проживання за іншою адресою.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача - ОСОБА_3 на підтримання апеляційної скарги, представника відповідача - ОСОБА_4 на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід задовольнити.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позову про виселення з самовільно зайнятої квартири, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт оформлення спірної квартири на ОСОБА_2 , до її смерті, а також факт належності спірної квартири до комунальної власності Залізничного району.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна щодо квартири в АДРЕСА_3 , - інформація про власника відсутня.
Згідно відповіді Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Львівській області від 12 жовтня 2023 року, наявний наступний актовий запис: № 5361 від 05 вересня 2023 року про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складений відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції. Перевірку наявності актового запису про смерть щодо ОСОБА_2 , проведено за актовими записами цивільного стану, що зберігаються в архівах відділів державної реєстрації актів цивільного стану Львівської області за період з 2016 року по даний час, та за даними Державного реєстру актів цивільного стану громадян по Львівській області.
Комісія в складі головного інженера ЛКП «Сяйво» та майстрів дільниці з виходом на адресу АДРЕСА_3 , склали акт обстеження квартири, зокрема: у зв'язку зі смертю основного та єдиного квартиронаймача неприватизованої квартири в АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , - ЛКП опломбовано квартиру та зачинено на колодку, яка закріплена на двох кутниках.
Комісія в складі головного інженера ЛКП «Сяйво» та майстрів дільниці з виходом на адресу АДРЕСА_3 , склали акт обстеження квартири, зокрема: 26 січня о 14 год. 30 хв., виявлено, що пломби якими опломбовано квартиру та колодка зняті і в квартирі перебуває невідома особа. Після виклику поліції, двері відкрив чоловік, надав свої дані але квартиру не покинув. Вказаним чоловіком був ОСОБА_1 ,
03 листопада 2023 року, 12 лютого 2024 року ЛКП «Сяйво» направляло на адресу АДРЕСА_3 попередження про виселення з житлового приміщення до 19 листопада 2023 року та 21 лютого 2024 року, відповідно.
Суду було також надано поверховий план квартири АДРЕСА_1 , рішення виконавчого комітету Залізничної районної ради народних депутатів від 10 березня 1987 року, згідно якого розглянувши представлені Залізничним ЖЕО списки житлових будинків/споруд, належних місцевим Радам по Залізничному району м.Львова та керуючись рішенням Львівського облвиконкому за №200 від 09 квітня 1985 року, інструкцією ЦСУ СРСР від 15 липня 1985 року за №380, виконком Залізничної районної ради народних депутатів вирішив затвердити реєстр 1 житлових будинків/споруд, належних місцевим радам по Залізничному району м. Львова, згідно додатку 1; просити Львівське міжміське бюро технічної інвентаризації провести реєстрацію зазначених в даному рішення будинків та видати реєстраційні посвідчення ЖЕО Залізничного району.
23 лютого 2024 року, майстром по експлуатації ЛКП «Сяйво» складно протокол відносно ОСОБА_1 , за ст. 151 КУпАП, за результатами якого адміністративною комісією при Шевченківській районній адміністрації Львівської міської ради винесено постанову №6/25 від 14 березня 2024 року по визнання ОСОБА_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 151 КУпАП.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого житла. Вказане право охоплює право займати житло, не бути виселеним чи позбавленим житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19), від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20)).
У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/20-ц (провадження № 61-2027св22) зазначено, що під час вирішення спору про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім'ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання у квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають у квартирі разом із наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому житловому приміщенні».
Верховний Суд зауважує, що зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи європейським стандартам правомірності такого втручання охоплює такі критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві (постанова Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 766/13376/17 (провадження № 61-20634св21)).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20) зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Відповідно до частин першої та другої статті 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
Згідно з частинами першою, другою статті 61 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Відповідно до частини третьої статті 116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення. Ця норма застосовується у випадках, коли особи займають приміщення без законних підстав.
Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі (постанови Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 523/7813/20 (провадження № 61-17223св23), від 06 листопада 2024 року у справі № 752/27110/21 (провадження № 61-6435св24)).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Важливим є те, що в справах цієї категорії на позивача покладається обов'язок довести наявність обставин, які підтверджують його право на користування жилим приміщенням, про що він повинен надати докази. При цьому відповідач має зустрічний обов'язок довести ті обставини, які становлять основу його заперечень і спростовують такі обставини.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У справі що переглядається, встановлено, що квартира АДРЕСА_1 є неприватизованою та не перебуває у приватній власності відповідно до витягу з єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно.
У зв'язку зі смертю єдиного наймача квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_2 , яка проживала у згаданій квартирі та була в ній зареєстрованою, ЛКП «Сяйво» опломбувало квартиру та зачинило на колодку.
Спірну квартиру самовільно зайняв відповідач, незважаючи на те, що ця квартира ніколи не надавалася йому у користування, не передавалася йому у власність шляхом безоплатної приватизації, він не був членом сім'ї попередніх наймачів квартири та не був в ній зареєстрований, а відтак не набув правових підстав на вселення в квартиру.
Зважаючи на те, що відповідачем ОСОБА_1 не надано доказів, що він був членом сім'ї ОСОБА_2 , жодних угод між сторонами щодо порядку користування спірним житлом укладено не було, колегія суддів приходить висновку про задоволення позовних вимог Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради про виселення з самовільно зайнятої квартири.
При цьому колегія судів враховує, що ОСОБА_1 не перебуває на квартирному обліку в Львівській міській раді та має зареєстроване місце проживання за іншою адресою, а відтак виселення його зі спірної квартири не буде надмірним тягарем та не призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, а його подальше проживання в спірній квартирі без достатніх правових підстав порушує право Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради на користування вказаним майном.
Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частин першої статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З урахуванням зазначених положень процесуального закону та обставин даної справи, а саме задоволення позову з ОСОБА_1 слід стягнути на користь Залізничної районної адміністрації судовий збір в розмірі 3028 грн. за подання позовної заяви та 4542 грн. за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради - задовольнити
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 16 жовтня 2025 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради до ОСОБА_1 , за участі третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору - Львівської міської ради про виселення з самовільно зайнятої квартири - задовольнити.
Виселити ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 , НОМЕР_1 ) з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_4 , НОМЕР_1 ) в користь Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради судовий збір в розмірі 3028 грн. за подання позовної заяви та 4542 грн. за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 25.05.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.