Справа № 466/13651/23 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/4086/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
25 травня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.
секретаря: Костюк С.О.,
з участю: представника апелянта - адвоката Коцюбинської Л.С., ОСОБА_1 та її представника - Янівської Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Дацко Аліни Олегівни на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 03 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, -
В грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 217,1 кв.м, визнання за нею права власності на 1/2 частину цього будинку.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що між нею і ОСОБА_2 12.09.2013 року Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції було зареєстровано шлюб.
27.09.2023 року зазначений шлюб розірвано.
В період перебування у шлюбі сторонами було набуто у власність житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 217,1кв.м.
Право власності на зазначений об'єкт нерухомості було зареєстровано за Відповідачем.
Після розлучення ОСОБА_2 відмовляється проводити розподіл спільного майна, зокрема зазначеного житлового будинку, добровільно, вважаючи такий своєю особистою власністю та покликаючись на те, що йому вказаний будинок був подарований матір'ю до укладення шлюбу.
Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 03 листопада 2025 року позов задоволено.
Визнано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 217,1кв.м, житловою площею 60,9кв.м, зареєстрований 09.09.2019р. на праві власності за ОСОБА_2 , спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Здійснено поділ спільного сумісного майна подружжя та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 217,1кв.м, житловою площею 60,9кв.м.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8052,00грн. судового збору.
Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_2 - адвокат Дацко Аліна Олегівна, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апелянт зазначає, що спірне майно, а саме будинок за адресою АДРЕСА_1 є родинним маєтком відповідача, збудованим у 1935 році, а відтак в жодному випадку не може вважатися новоствореним майном. У 2019 році після смерті ОСОБА_3 та оформлення спадщини її спадкоємцем ОСОБА_4 співвласники будинку (а саме відповідач ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ) на виконання заповіту ОСОБА_6 спільно і за взаємною згодою вирішили розподілити житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 на 3 окремі об?єкти нерухомості, щоб кожен з них мав можливість самостійно розпоряджатись та володіти не часткою у майні, а окремим будинком. Відповідач спільно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулись до ліцензованої організації ТОВ «Галбудпроект» для надання висновку про можливість поділу існуючого домоволодіння на 3 будинки зі збереженням вимог ДБН, а також для виготовлення технічної документації на окремі будинки у випадку встановлення такої можливості. В результаті поділу між співвласниками вже існуючого будинку утворились три окремі будинки.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Коцюбинської Л.С. на підтримання апеляційної скарги, ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_7 на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Задовольняючи позовні вимоги про поділ майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно набуте сторонами в період зареєстрованого шлюбу та є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а отже, відповідно до вимог статті 60 Сімейного Кодексу України підлягає поділу між ними, виходячи з правил рівності часток подружжя у спільному майні.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 12.09.2013 року. 27.09.2023 року шлюб між сторонами розірвано. Це підтверджується відповідними свідоцтвами. Спільних дітей сторони не мають.
09.09.2019 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П.Т. в Державному реєстрі речових прав зареєстровано за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 217,1кв.м, житловою площею 60,9кв.м. Підставою реєстрації зазначено висновок ТОВ «Галбудпроект» від 06.09.2019 р. та договір дарування від 15.07.2009 року посвідчений Третьою Львівською держнотконторою.
Згідно технічного паспорта, виготовленого ТОВ «Галбудпроект» станом на 06.09.2019 року на ім'я ОСОБА_2 , до складу будинку за адресою АДРЕСА_1 позначеного літерою А-2 входили на 1-му поверсі коридор площею 3,1кв.м, житлова кімната прощею 12,6кв.м, санвузол - 3,6кв.м, комора - 10,3кв.м, котельня -9,6кв.м, гараж -36,5кв.м. Всього по першому поверху загальна площа приміщень 75,7кв.м. На 2-му поверсі кухня площею 38,8кв.м, коридор - 6,5кв.м, ванна кімната 6,3кв.м, санвузол 1,5кв.м, кухня 32,0кв.м, житлові приміщення - 19,1кв.м, 16,2кв.м, 13,0кв.м, санвузол 8,0кв.м. Всього по другому поверху загальна площа приміщень 141,4кв.м. Загальна площа будинку 217,1кв.м, житлова площа 60,9кв.м.
Також 09.09.2019 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П.Т. в Державному реєстрі речових прав зареєстровано за ОСОБА_8 право власності на житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 67,3кв.м, житловою площею 36,8кв.м. Підставою реєстрації зазначено висновок ТОВ «Галбудпроект» від 06.09.2019р. та свідоцтво про право на спадщину від 07.08.2019р., серія та номер: 2304, видане приватним нотаріусом Матвеєвою Ю.В.
Згідно матеріалів інвентаризаційної справи житловий будинок на АДРЕСА_1 побудований в 1935 році. До складу будинковолодіння станом на 02.04.2009 року входили А-1 житловий будинок загальною площею 105,9кв.м, житловою площею 68,7кв.м, Б цегляний гараж, В цегляний гараж, Г цегляний сарай, Д цегляний сарай, ворота, огорожа, хвіртка, замощення. Житловий будинок А-1 складався в цілому з чотирьох житлових кімнат та двох кухонь. Будинок був одноповерховий.
Власник будинковолодіння ОСОБА_6 на підставі Дублікату свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Залізничної районної ради на підставі рішення №444 від 10.12.1991р.
01.07.2009р. ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_5 6/25 частин будинку, а саме 2-1 коридор площею 2,0кв.м, 2-2 кухня площею 10,0кв.м, 2-3 санвузол площею 5,2кв.м, 2-4 житлова кімната площею 16,2кв.м, пг (а'-1) погріб, гараж В, сарай Г.
15.07.2009р. ОСОБА_6 подарувала ОСОБА_2 65/100 частин будинку, а саме - житлову кімнату 1-4 площею 15,6кв.м, житлову кімнату 1-5 площею 19,2кв.м, гараж Б, сарай Д, погріб.
11/100 частин будинку -житлова кімната 1-6 площею 17,3кв.м залишилася у власності ОСОБА_6 .
В спільному користуванні дарувальника ( ОСОБА_6 ) та обдаровуваного ( ОСОБА_2 ) залишилися приміщення 1-1 коридор площею 4,9кв.м, 1-2 кухня площею 5,5кв.м, санвузол 1-3 площею 4,0кв.м.
Отже, ОСОБА_2 отримав в дар в будинку А-1 приміщення житловою площею 34,8кв.м та право користування допоміжними приміщеннями площею 14,4кв.м.
Після смерті ОСОБА_6 її частку у праві власності на будинок успадкував ОСОБА_8 .
Відповідно до довідки №2/7362, виданої ОСОБА_8 ОКП ЛОР БТІ та ЕО 08.07.2019р. для оформлення спадщини, 11/100 частин будинку на АДРЕСА_1 , а саме житлова кімната 1-3 (колишня 1-6) площею 17,3кв.м належала на праві власності ОСОБА_6 , у спільному користуванні перебували приміщення 1-1 коридор площею 10,5кв.м, 1-2 санвузол площею 5,0кв.м (колишні 1-1 коридор площею 4,9кв.м, 1-2 кухня площею 5,5кв.м, 1-3 санвузол площею 4,0кв.м.). Також у довідці вказано про проведення реконструкції будинку внаслідок якої станом на 08.07.2019р. змінилася загальна площа з 105,9кв.м на 123,3кв., житлова площа з 68,3кв.м на 69,0кв.м. Кількість житлових кімнат (4) та кухонь (2) не змінилася.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 2 ст. 372 ЦК України встановлено, що у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
Статтею 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Частиною 1 ст. 61 СК України встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Статтею 63 СК України встановлено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Частиною 1 ст. 69 СК України встановлено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Суб'єктивне право на поділ майна, що перебуває на праві спільної сумісної власності подружжя, належить кожному з них незалежно від того, в який момент здійснюється поділ: під час шлюбу або після його розірвання. Поділ може бути здійснений як за домовленістю подружжя, так і за судовим рішенням. В основу поділу покладається презумпція рівності часток подружжя, яка може бути спростована домовленістю подружжя або судовим рішенням.
Частинами 1, 2 ст. 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Принцип рівності часток застосовується незалежно від того, чи здійснюється поділ у судовому або у позасудовому порядку.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку, суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення, суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшенням, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший пункту 22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 р. N 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Відповідно до п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст. 63, ч.1 ст. 65 Сімейного кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, 09.09.2019 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П.Т. в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_8 зареєстровано право власності на приміщення житловий будинок на АДРЕСА_1 загальною площею 67,3кв.м, житловою площею 36,8кв.м. Підставою реєстрації зазначено висновок ТОВ «Галбудпроект» від 06.09.2019р. та свідоцтво про право на спадщину від 07.08.2019р., серія та номер: 2304, видане приватним нотаріусом Матвеєвою Ю.В.
Згідно матеріалів інвентаризаційної справи за адресою АДРЕСА_1 та наданих сторонами поверхових планів, технічних паспортів, до складу майна, зареєстрованого 09.09.2019 року на праві приватної власності за ОСОБА_9 увійшли як успадковані після смерті ОСОБА_6 житлова кімната площею 17,3кв.м, так і приміщення спільного з ОСОБА_2 користування : 1-1 коридор площею 10,5кв.м, 1-2 санвузол площею 5,0кв.м, (колишні 1-1 коридор площею 4,9кв.м, 1-2 кухня площею 5,5кв.м, 1-3 санвузол площею 4,0кв.м) , а також належні на праві власності ОСОБА_2 за договором дарування від 15.07.2009р. житлові приміщення 1-4 площею 15,6кв.м та 1-5 площею 19,2кв.м.
Згідно матеріалів інвентаризаційної справи по будинку на АДРЕСА_1 відсутні дані про те, що до укладення шлюбу між сторонами в 2013р. внаслідок реконструкції будинку на АДРЕСА_1 його загальна площа збільшилася з 88,1кв.м до 319,3кв.м., тобто на 231,2кв.м, як про це стверджує відповідач та його представники.
Відтак, зареєстроване 09.09.2019 року державним реєстратором Жирівської сільської ради Пустомитівського району Тузяком П.Т. в Державному реєстрі речових прав за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, якому присвоєно номер АДРЕСА_1 загальною площею 217,1кв.м, житловою площею 60,9кв.м не набуто за договором дарування від 15.07.2009 року, посвідченим Третьою Львівською держнотконторою.
З 09.09.2019 року адресу АДРЕСА_1 отримало майно загальною площею 217,1 кв.м., котре було зареєстровано як власність ОСОБА_2 та якого не існувало на дату укладення шлюбу між сторонами у вересні 2013 року. За час шлюбу, сторонами спільно проведено реконструкцію (перепланування) майна, яке ОСОБА_2 отримав в дар від матері, у зв?язку з чим в 2016 році проведено технічну інвентаризацію та виготовлено новий технічний паспорт на будинок по АДРЕСА_1 . 3 09.09.2019 усе це майно перебуває у власності ОСОБА_8 як будинок по АДРЕСА_1 . Станом на 2016 рік нерухомого майна, яке на сьогодні перебуває у власності ОСОБА_2 інвентаризовано не було, оскільки на той час воно ще не було збудоване
Враховуючи наведене, суд першої інстанції вірно виходив з того, що спірне майно, зареєстроване 09.09.2019р. на праві власності за ОСОБА_2 набуто ним за рахунок новоствореного за час шлюбу з позивачкою ОСОБА_1 майна.
Безпідставними є покликання апелянта на Висновок щодо відповідності будівельним нормам об?єкту нерухомого майна від 06.09.2019 року ТОВ «Галбудпроект», в якому зазначено, що в результаті поділу між співвласниками вже існуючого будинку утворились три окремі будинки, оскільки під час розгляду справи належними доказами було встановлено, що частина спірного майна, а саме приміщення другого поверху були відразу збудовані з окремим входом з вулиці. Інше нерухоме майно, яке також зареєстровано за ОСОБА_2 є окремо стоячими будівлями на подвір?ї. Під час розгляду справи в суді першої інстанції обидві сторони не заперечували про те, що відносно майна інших співвласників спір відсутній, оскільки до моменту укладення шлюбу між Позивачкою та Відповідачем, будинок по АДРЕСА_1 був поділений (Висновок про визначення ідеальних часток в будинку між співвласниками №4/20092 від 29.06.2009 року, а.с.86). Частина будинку ОСОБА_5 мала на той час окремий вхід, а додаткові площі, на які збільшилось її майно з 09.09.2019 року - це те майно, яке будувала вона і сама ним користувалась.
Крім цього, в суді першої інстанції було встановлено, та підтверджено самим ОСОБА_4 що належне йому з 09.09.2019 року майно- це частина будинку, яка перейшла йому у спадок від баби та усе майно, яке було подароване ОСОБА_2 його матір'ю і піддавалось переплануванню у 2016 році.
Таким чином, твердження апелянта про те, що три окремі будинки утворилися в результат поділу не відповідає дійсності, оскільки майно ОСОБА_2 як окремий будинок з іншими будівлями будувалося відразу та не було частиною раніше існуючого майна.
Щодо покликання апелянта на витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 09.09.2019 року - то державна реєстрація не є підставою виникнення права власності. Записи, що містяться у Державному реєстрі прав, мають лише інформаційний характер, не створюють та не змінюють прав і обов'язків. У разі невідповідності таких записів фактичним обставинам, юридичним фактом, який покликаний виправити таку невідповідність, власне, і є судове рішення, в силу ч. 5 ст. 11 ЦК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому його відповідно до ст.. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Керуючись ст.ст. 374 ч. 1 п.1, 375, 381 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Дацко Аліни Олегівни - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 03 листопада 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 25.05.2026 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.