Справа № 462/5490/24 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк А. І.
Провадження № 22-ц/811/2132/25 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
25 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Шандри М.М.
суддів: Крайник Н.П., Савуляка Р.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 07 травня 2025 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
27.02.2024 ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 55843,69 грн, а також судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Позов обгрунтований тим, що 18.10.2017 ОСОБА_1 уклала з АТ «Альфа-Банк» угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Відповідно до умов кредитного договору банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти, а позичальник - належним чином виконувати взяті на себе зобов'язання, зокрема своєчасно повертати кредит, сплачувати проценти за користування кредитом, комісії та інші платежі у розмірах, строки й на умовах, визначених договором. Однак, відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, унаслідок чого станом на 20.12.2021 утворилася заборгованість у розмірі 55 843 грн 69 коп. 20.12.2021 між АТ «Альфа-Банк» та позивачем було укладено договір факторингу, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 07 травня 2025 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 55 843 грн (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот сорок три) грн 69 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судовий збір у розмірі 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн 00 коп.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (трьох тисяч) грн 00 коп.
Рішення суду в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що належними доказами наявності та розміру заборгованості відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинні бухгалтерські документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Натомість поданий позивачем розрахунок заборгованості не є первинним бухгалтерським документом. Крім того, умови договору щодо сплати комісії за обслуговування кредитної заборгованості суперечать вимогам статей 11, 12 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки інформація про стан кредитної заборгованості один раз на місяць повинна надаватися споживачу безоплатно, а тому відповідні умови договору є нікчемними. Зазначає, що відповідно до пункту 2 Оферти про укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії строк дії кредиту становив три роки, тобто до 18.10.2020 (день закінчення строку дії кредитної картки), а будь-які додаткові угоди щодо його продовження між сторонами не укладалися. Незважаючи на це, після закінчення строку кредитування банк продовжив нарахування процентів за користування кредитом.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 630758293 від 18.10.2017 у розмірі 4 890 грн 14 коп.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано.
Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
Відповідно до частин 1 і 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Судом установлено, що 18.10.2017 ОСОБА_1 прийняла оферту на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії. Умовами зазначеної оферти передбачено відкриття відповідачу карткового рахунку № НОМЕР_1 у національній валюті України - гривні, випуск міжнародної платіжної картки MC DEBIT WORLD строком дії три роки з моменту її випуску та встановлення кредитного ліміту в розмірі 200 000 грн 00 коп. (а.с. 5).
18.10.2017 відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту, яким визначено істотні умови кредитування, зокрема розмір процентної ставки за користування кредитними коштами - 35,99 % річних із фіксованим типом процентної ставки (а.с. 5 зворот).
Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином та в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти у безготівковій формі шляхом встановлення кредитного ліміту.
Натомість відповідач належним чином взяті на себе зобов'язання не виконав, у зв'язку з чим станом на 20.12.2021 утворилася заборгованість у розмірі 55 843 грн 69 коп., що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором (а.с. 36).
20.12.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу № 4, відповідно до умов якого АТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» належні йому права грошової вимоги до боржників, визначених у реєстрі боржників, а ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло такі права вимоги за плату (а.с. 9-13).
Згідно з Додатком № 1-1 до договору факторингу № 4 від 20.12.2021 до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 55 843 грн 69 коп. (а.с. 14-15).
Оскільки відповідач належним чином не виконала зобов'язання щодо повернення отриманих кредитних коштів, фактично отримані та використані нею грошові кошти у добровільному порядку ні первісному кредитору, ні позивачу, якому у встановленому законом порядку перейшло право вимоги, не повернула, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту та нарахованими відсотками відповідно до умов кредитного договору.
Надані позивачем розрахунок і виписка з особового рахунку відповідача є належними та допустимими доказами у справі, оскільки виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів по рахунку відповідача, а розрахунок заборгованості відображає суми сплаченого як основного боргу, так і суми сплачених щомісячних процентів.
Належних та допустимих доказів на спростування зазначеного банком розміру заборгованості не надано.
Також колегія суддів звертає увагу, що ухвалою суду у цій справі було призначено судово-бухгалтерську експертизу, однак 24.03.2025 з Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз до суду повернулись матеріали справи без виконання експертизи у зв'язку з несплатою її вартості відповідачем.
Доводи апеляційної скарги про те, що після закінчення строку кредитування (строку дії платіжної картки) банком продовжувалося нарахування процентів, є необґрунтованими, оскільки строк дії платіжної картки, яка сама по собі не є кредитним договором, не є тотожним строку кредитного договору чи кредитної лінії та не припиняє автоматично зобов'язань позичальника за кредитним договором.
Однак, як убачається із наданого банком розрахунку заборгованості у період з 18.12.2017 по 18.12.2021 ОСОБА_1 , як плату за розрахунково-касове обслуговування (щомісячна комісія), було сплачено 19183,50 грн.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 ЗУ «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 ЗУ «Про споживче кредитування».
За таких обставин, умови кредитного договору, якими встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту є нікчемними, тобто є недійсними в силу закону з моменту укладення договору.
З огляду на нікчемність умов угоди в частині встановлення щомісячної плати за обслуговування кредиту, підлягають застосуванню правові наслідки виконання нікчемного правочину, шляхом зарахування вже сплачених відповідачем комісійних винагород банку за обслуговування кредиту в рахунок погашення суми основного боргу за кредитом, що забезпечить захист інтересів відповідача та у зв'язку з цим апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з 55843,69 грн до 36660,19 грн (55843,69 грн - 19183,50 грн) заборгованості за тілом кредиту та процентами.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі №461/2857/20.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором у розмірі 36660,19 грн.
Відповідно до п. 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Щодо витрат на правничу допомогу.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Із положень ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
В силу ч.ч. 2, 3, 8 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Судом встановлено, що на підтвердження надання правничої допомоги у визначеному розмірі, до матеріалів справи долучено: копію договору про надання правничої допомоги № 05-10/23 від 05.10.2023; копію Акту № 1 приймання-передачі наданих послуг; платіжну інструкцію №1132 від 07.03.2024.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7100 грн.
З урахуванням складності справи, яка віднесена до категорії малозначних справ, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, значимості таких дій у справі, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що зазначені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7100 гривень є завищеними, належним чином не обґрунтованими. З урахуванням принципу пропорційності, закріпленого у п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, оцінивши подані позивачем докази на підтвердження понесених витрат, часткове задоволення позовних вимог, предмет позову, складність справи, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів вважає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу підлягає частковому задоволенню у сумі 1969,50 грн, що відповідає критеріям розумності, співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмета спору.
Щодо судового збору.
За приписами ч.1. ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 3028 грн, проте враховуючи часткове задоволення позовних вимог на 65,65% судовий збір, який підлягає стягненню з відповідача становить 1987,81 грн.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 07 травня 2025 року - скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 36660,19 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судовий збір у розмірі 1987,81 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1969,50 грн.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено: 25.05.2026.
Головуючий
Судді