Дата документу 25.05.2026 Справа № 334/10632/25
ЄУН 334/10632/25 Головуючий у І інстанції: Коломаренко К.А.
Провадження № 22-ц/807/1014/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.
25 травня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Полякова О.З.,
суддів Кухаря С.В.,
Подліянової Г.С.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційними скаргами Концерну «Міські теплові мережі» та ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2026 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,
У грудні 2025 року Концерн «МТМ» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
В обґрунтування позову зазначено, що відповідно до статуту підприємства основною метою діяльності Концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності позивача та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу позивача. Предметом діяльності підприємства є виробництво теплової енергії, розподілення теплової енергії для обігріву житла, а також побутових потреб населення та підприємств, установ, організацій, її збут та інше.
Позивач є виконавцем комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії, а відповідач є їх споживачем.
02 жовтня 2021 року на виконання вимог Закону позивач на офіційному сайті розмістив індивідуальний договір на послугу з постачання теплової енергії. Вказаний договір є публічним договором приєднання та вважається укладеним, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Умови вказаного договору будуть застосовуватись до співвласників багатоквартирних будинків, а також співвласників в інших будівлях, приміщення в яких є самостійними об'єктами нерухомого майна у відповідності до ч. 8 ст. 14 Закону, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, які обрали форму індивідуального договору та до власників індивідуальних (садибних) житлових будинків.
У цій справі борг виник з приводу оплати житлово-комунальних послуг, які надавав позивач за місцем знаходження нерухомого майна ОСОБА_1 - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Загальна сума боргу за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води за період з 01.11.2018 до 31.10.2025 складає 65104,60 грн.
Посилаючись на означені обставини, Концерн «МТМ» просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь концерну заборгованість з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (особовий рахунок, договір № 91220163 ) за період з 01.11.2018 до 31.10.2025 на загальну суму 65104,60 грн та судові витрати.
Рішенням від 11 лютого 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь Концерну «МТМ» заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води (особовий рахунок, договір № 91220163) за період з 01.11.2018 до 31.10.2025 у розмірі 32552,30 грн та судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Концерн «МТМ» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача заборгованості за отримані в спірний період послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води відповідно до його частки у праві спільної часткової власності, оскільки частка квартири ОСОБА_1 не є окремим об'єктом нерухомого майна, а тому стягнення з ОСОБА_1 всієї суми заборгованості є правомірним та прямо передбачено нормами ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». Вимога повного виконання передбачає, що навіть якщо борг розподілений, кредитор має право вимагати всю суму з одного боржника.
Також не погодившись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відповідач був об'єктивно позбавлений можливості ознайомитися з розрахунком позивача та подати до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності, оскільки не отримав копії позовної заяви з додатками, у зв'язку з чим, просить апеляційний суд задовольнити його заяву про застосування строку позовної давності, адже суд першої інстанції безпідставно стягнув з нього заборгованість за весь 7-річний період, в той час як відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність становить три роки. З урахуванням Закону України № 540-IX (мораторій COVID-19), значна частина вимог (за 2018-2019 роки) перебуває поза межами позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Відзивів від осіб, які беруть участь у справі, не надійшло, що в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири, тому з нього слід стягнути заборгованість за послуги пропорційну до його частки. Відповідно до розрахунку, наданого Концерном «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги за період з 01.11.2018 до 31.10.2025 складає 65104,60 грн, а 1/2 цієї заборгованості складає 32552,30 грн, що відповідає рівню відповідальності відповідно до його частки власності.
Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.
Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що у період з 01.11.2018 до 31.10.2025 Концерн «МТМ» надав послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання та теплової енергії, гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з відповіддю № 2163392 з ЄДДР, за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований ОСОБА_1 (а.с.19).
За відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно, ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 11-12).
Тобто, відповідач є споживачем послуг, які надає Концерн «МТМ».
Відповідно до довідки щодо заборгованості за надані послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, на ім'я ОСОБА_1 відкритий особовий рахунок № НОМЕР_1 (а.с.11).
За період з 01.11.2018 до 31.10.2025 нараховано послуг на суму 73003,65 грн. Загальна сума оплат: 7899,05 грн. Заборгованість за період з 01.11.2018 до 31.10.2025 складає 65104,60 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, за період з 01.08.2017 до 31.10.2025 заборгованість за послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 складає 65104,60 грн.
Відповідно до частини першої та другої статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.
Тлумачення частини другої статті 14 ЦК України свідчить, що критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності), пов'язується з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта.
Відповідно до частини першої статті 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Тлумачення як положень частини першої статті 714, так і інших норм глави 54 ЦК України дозволяє стверджувати, що по своїй суті договір, на підставі якого відбувається постачання теплової енергії споживачу, є видом договору купівлі-продажу. Такий же висновок можливо зробити й при тлумаченні норм, закріплених в Законі України «Про теплопостачання».
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 529/613/17-ц (провадження № 61-1716сво17).
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Порядок та особливості укладання, зміни і припинення договорів про надання житлово-комунальних послуг визначаються статтями 13-15 цього Закону.
Відповідно до абзаців 1, 2 частини п'ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» y разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. Водночас, розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830 (у редакцій, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем;
фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
у разі зміни права власності або користування приміщенням у багатоквартирному будинку, з попереднім власником (користувачем) якого було укладено індивідуальний договір, договір з новим власником (користувачем) вважається укладеним із дня такої зміни.
споживачі у багатоквартирному будинку, які отримують послугу за іншою моделлю договірних відносин, у разі прийняття рішення про припинення такого договору можуть приєднатися до індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії, вчинивши дії, що засвідчують їх бажання укласти такий договір, відповідно до абзацу шостого цього пункту.
Отже, законодавством факт укладення вказаного договору пов'язується зі спливом 30-денного строку з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги, якщо протягом цього строку співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 09 квітня 2024 року у справі № 908/710/23.
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; своєчасно вживати заходів до усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з його вини; забезпечувати цілісність обладнання приладів (вузлів) обліку комунальних послуг відповідно до умов договору та не втручатися в їхню роботу; власним коштом проводити ремонт та заміну санітарно-технічних приладів і пристроїв, обладнання, іншого спільного майна, пошкодженого з його вини, яка доведена в установленому законом порядку; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором.
Згідно з означеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25 березня 2024 року у справі № 462/1232/23 (провадження № 61-16076св23).
Крім того, 01.05.2021 набрав чинності Закон України від 03.12.2020 № 1060-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань у сфері надання житлово-комунальних послуг». Згідно з цим Законом внесено низку змін до Законів України, що регулюють житлово-комунальні відносини, в тому числі й до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону.
Пунктом 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Згідно з частиною 7 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Відповідно ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. У разі прийняття співвласниками багатоквартирного будинку рішення про обрання моделі організації договірних відносин з виконавцем комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) відповідно до частини першої статті 14 цього Закону та повідомлення виконавців комунальних послуг про прийняте рішення за два місяці до запланованої дати укладення договору: такий виконавець зобов'язаний укласти договори про надання комунальних послуг відповідно до вимог цієї статті згідно з обраною співвласниками моделлю організації договірних відносин; раніше укладений із таким виконавцем договір про надання комунальної послуги достроково припиняється з дати набрання чинності новим договором, укладеним із співвласниками, але припинення (втрата чинності) дії раніше укладеного договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань за цим договором та від відповідальності за порушення його умов. Якщо за 30 днів до закінчення строку дії договору співвласники багатоквартирного будинку не повідомили виконавця відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) про прийняття рішення про вибір моделі організації договірних відносин, визначеної в частині першій статті 14 цього Закону, публічний індивідуальний договір про надання комунальної послуги, укладений з таким виконавцем, вважається продовженим на наступний однорічний строк.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про існування між сторонами договірних відносин.
В силу вимог ч. 4 ст. 319 ЦК України, власність зобов'язує.
Відповідно до ст. 322 ЦК України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом за власні кошти. До таких витрат належать витрати, пов'язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпечення збереження його властивостей тощо. Невиконання власником свого обов'язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Опалення є однією із витрат пов'язаною зі зберіганням майна, а отже оплата за надані послуги для сталого функціонування приміщення є обов'язком власника.
Відповідно до статті 356 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном (стаття 360 ЦК України).
Отже, кожен із власників спільної часткової власності несе витрати по утриманню майна відповідно до своєї частки у спільному майні.
Якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (стаття 540 ЦК України).
Натомість, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (статті 541 ЦК України).
Суд першої інстанції встановив, що позивач надавав послуги з теплопостачання до квартирі, частки якої належить на праві власності ОСОБА_1 . Інших співвласників квартири не залучено до участі у справі.
За відсутності договору, який визначає солідарне зобов'язання або домовленості між співвласниками щодо порядку несення витрат за отримані послуги та не визначення уповноваженого власника квартири, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача тільки половини заборгованості за отримані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, постачання теплової енергії та відмову у стягненні іншої половини заборгованості, яка підлягає сплаті іншими співвласниками квартири, до яких позов не заявлявся.
Колегія суддів зауважує, що за таких обставин позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом про стягнення решти заборгованості з інших власників.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції, повно дослідивши обставини справи, правильно встановив обов'язок відповідача сплатити суму заборгованості за надані послуги саме в розмірі, пропорційному його частки власності.
Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 4 ст. 544 ЦК України).
Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов'язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.
Співвласник, який виконав солідарний обов'язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги регрес).
Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.
Реалізація права на регрес виникає вже після виконання зобов'язання, тобто після фактичного погашення боргу за інших співвласників.
На переконання колегії суддів, передбачена законом можливість звернення співвласників, які виконали солідарний обов'язок з регресною вимогою до інших співвласників не замінює собою процесуального порядку необхідності визначення усіх належних відповідачів у справі про примусове стягнення заборгованості.
Доводи апеляційної скарги Концерну в цій частині правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.
Доводи ОСОБА_1 про порушення під час розгляду справи в суді першої інстанції норм процесуального права та застосування позовної давності апеляційний суд не бере до уваги з огляду на таке.
Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (частина сьома статті 14 ЦПК України).
Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення) (з подальшими змінами).
З 5 жовтня 2021 року офіційно почали функціонувати підсистеми «Електронний суд», «Електронний кабінет» та підсистема відеоконференцзв'язку.
Положення визначає порядок функціонування в судах та органах системи правосуддя окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС), зокрема підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв'язку; порядок вчинення процесуальних дій в електронній формі з використанням таких підсистем; особливості використання в судах та органах системи правосуддя іншого програмного забезпечення в перехідний період до початку функціонування ЄСІТС у складі всіх підсистем (модулів).
Пунктом 17 Положення про ЄСІТС визначено, що особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Пунктом 24 Положення визначено, що підсистема «Електронний суд» - це підсистема ЄСІТС, що забезпечує можливість користувачам у передбачених законодавством випадках відповідно до наявних технічних можливостей підсистеми ЄСІТС реалізованого функціоналу створювати та надсилати в електронному вигляді процесуальні чи інші документи до суду, інших органів та установ у системі правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи.
Інструкція користувача Електронного суду розробляється адміністратором ЄСІТС та розміщується на вебсторінці технічної підтримки користувачів ЄСІТС за вебадресою https://wiki.court.gov.ua.
Відповідно до пункту 36 Положення після надсилання засобами Електронного суду документів (у тому числі процесуальних документів, письмових та електронних доказів, тощо) особа може у власному Електронному кабінеті відслідковувати рух та стан розгляду таких документів у суді або в органі та установі системи правосуддя. Відомості про доставку документа, його реєстрацію та інші відомості щодо розгляду справ відповідно до наявних технічних можливостей підсистем ЄСІТС надсилаються в автоматичному режимі до Електронного кабінету користувача, від імені якого подано документи. У випадку надання користувачем електронної довіреності інформація про результати розгляду документів надсилається до Електронного кабінету довірителя та повіреного (повірених).
Згідно з пунктом 37 Положення підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених. До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).
Пунктом 120 розділу VI «Перехідні положення» Положення встановлено, що до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС особи, крім осіб, які зобов'язані зареєструвати свої електронні кабінети в ЄСІТС або мають зареєстровані Електронні кабінети в ЄСІТС, можуть подавати до суду документи в електронній формі з використанням адреси електронної пошти, з якої надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом. До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС суд надсилає особам, окрім осіб, які зобов'язані зареєструвати свої Електронні кабінети в ЄСІТС або мають зареєстровані Електронні кабінети в ЄСІТС, документи у справах на адресу електронної пошти, з якої до суду надійшли документи, засвідчені кваліфікованим електронним підписом.
Електронний кабінет - це персональний кабінет (веб-сервіс чи інший користувацький інтерфейс) у підсистемі (модулі) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, за допомогою якого особі, яка пройшла електронну ідентифікацію, надається доступ до інформації та сервісів Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремих підсистем (модулів), у тому числі можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, а також між учасниками судового процесу. Електронна ідентифікація особи здійснюється з використанням кваліфікованого електронного підпису чи інших засобів електронної ідентифікації, які дають змогу однозначно встановити особу.
Особам, які зареєстрували Електронний кабінет в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, у яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення в паперовій формі за окремою заявою (пункт 17 Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи).
Тож правила Положення передбачають обов'язковість надсилання документів саме до Електронного кабінету.
Відтак, перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Відповідно до пункту 42 Положення засобами ЄСІТС в автоматичному режимі здійснюється перевірка наявності в особи зареєстрованого Електронного кабінету. У разі наявності в особи Електронного кабінету засобами ЄСІТС забезпечується надсилання до автоматизованої системи діловодства підтвердження доставлення до Електронного кабінету користувача документа у справі. В іншому випадку до автоматизованої системи діловодства надходить повідомлення про відсутність в особи зареєстрованого Електронного кабінету.
Так, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 має зареєстрований Електронний кабінет в ЄСІТС.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 був обізнаний про розгляд справи, користувався своїм правом подавати до суду заяви, клопотання, серед яких і клопотання про розгляд справи без його участі (а.с. 31), тобто відповідач розпоряджався своїми процесуальними правами на власний розсуд.
Матеріалами справи підтверджено, зокрема із копії накладної АТ «Укрпошта» № 6901800182777 від 17.12.2025 з описом вкладення, що додані до позовної заяви, встановлено, що 17.12.2025 Концерн «МТМ» направив копію позовної заяви з додатками на адресу зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 (а.с.10).
Згідно з квитанцією №5439126 від 22.12.2025 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС, що додана до матеріалів справи, встановлено, що 22.12.2025 Концерн «МТМ» направив ОСОБА_1 позовну заяву з додатками до його зареєстрованого Електронного кабінету користувача ЄСІТС (а.с.16).
Крім того, в матеріалах справи міститься довідка відповідального працівника Дніпровського районного суду м. Запоріжжя про доставку електронного документу, відповідно до якої позовна заява з додатками була доставлена відповідачу до його електронного кабінету користувача ЄСІТС 23.12.2025 року о 04:44 годині.
Європейський суд з прав людини зауважив, що «зобов'язання використовувати електронний зв'язок для звернення до апеляційного суду має на меті гарантувати належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності шляхом прискорення, полегшення та підвищення надійності процедурних обмінів. Усвідомлюючи бум дематеріалізації правосуддя в державах-членах і виклики, пов'язані з цим, Суд переконаний, що цифрові технології можуть сприяти кращому відправленню правосуддя і бути поставленим на службу правам, гарантованим статтею 6 § 1 Конвенції тому Суд погоджується, що така мета є законною» (CASE OF XAVIER LUCAS v. FRANCE, 15567/20 § 46, ЄСПЛ, від 09 червня 2022 року).
Отже, доводи ОСОБА_1 про порушення під час розгляду справи в суді першої інстанції норм процесуального права спростовуються матеріалами справи.
З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, відсутні підстави для розгляду заяви відповідача про застосування позовної давності, оскільки він не заявляв її під час розгляду справи в суді першої інстанції.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, що підлягали застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачами норм матеріального права та процесуального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції.
За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим, апеляційні скарги Концерну «МТМ» та ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2026 року- без змін.
Керуючись ч. 13 ст. 7, ст. 367, ч. 1 ст. 369, ст. 374, ст. 375, 381, 382, 384, п. 1 ч. 1 ст. 389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» -залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 11 лютого 2026 рокув цій справі - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 25 травня 2026 року.
Головуючий
Судді