Справа № 303/585/26
2/303/205/26
22 травня 2026 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
у складі головуючого судді Заболотного А.М.
секретар судового засідання Желізняк К.П.,
за участі позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань в м. Мукачево в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання батьківства,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про визнання батьківства. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що він та відповідач ОСОБА_3 проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2019 року та ведуть спільне господарство. Під час спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син - ОСОБА_5 . Згідно з актовим записом про народження первісно відомості про батька дитини були внесені відповідно до вимог законодавства на підставі наявних документів та батьком дитини зазначено ОСОБА_4 , оскільки ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , однак фактично шлюбні відносини між ними припинені з 2018 року, подружжя спільно не проживає. Попри це, позивач зазначає, що біологічним батьком дитини є саме він, що підтверджується, зокрема, нотаріально посвідченими заявами сторін та іншими письмовими доказами, долученими до матеріалів справи. Крім того, відповідно до висновку молекулярно-генетичної експертизи № MGU2866 від 05.12.2025 року ймовірність батьківства позивача щодо дитини становить 99,9 %. За таких обставин позивач вважає, що він є біологічним батьком дитини, фактично бере участь у її вихованні та утриманні, однак відсутність юридичного визнання батьківства порушує його права, у зв'язку з чим просить встановити батьківство та внести відповідні зміни до актового запису про народження дитини.
Ухвалою від 05.02.2026 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків протягом п'яти днів з дня отримання цієї ухвали.
11.02.2026 року до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали від 05.02.2026 року про залишення позову без руху.
Ухвалою від 24.02.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 19.03.2026 року та відкладено на 16.04.2026 року.
Ухвалою від 16.04.2026 року підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 11.05.2026 року та відкладено на 22.05.2026 року.
Позивач ОСОБА_1 та його представник, адвокат Стегура Н.Р., в судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи у її відсутності, щодо задоволення позовних вимог не заперечила.
Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Представник третьої особи - Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Суд, заслухавши позиції та доводи учасників справи, дослідивши та перевіривши наявні у справі докази, приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 зареєструвала шлюб із ОСОБА_4 06.10.2017 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 06.10.2017 року. Відповідно до рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 30.03.2026 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірвано (справа № 303/574/26).
Також встановлено, що згідно акту про народження № 0264011/00/AU/2021/673029 від 09.03.2021 року дитини ОСОБА_5 , складеним органом запису актів цивільного стану м. Вроцлав, воєводство Дольношльонське (Республіка Польща), зареєстровано народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини ОСОБА_5 , місце народження м. Вроцлав, воєводство Дольношльонське (Республіка Польща), матір'ю дитина зазначено - ОСОБА_6 , а батьком - ОСОБА_7 .
27.06.2025 року дитині ОСОБА_5 видано посвідчення особи на повернення в Україну серії НОМЕР_2 .
Зі змісту нотаріально засвідченої 23.01.2026 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Васко М.І. заяви ОСОБА_3 встановлено, що така стверджує про те, що громадянин Грузії ОСОБА_1 є біологічним батьком її сина ОСОБА_8 .
Крім того, зі змісту нотаріально засвідченої 23.01.2026 року приватним нотаріусом Мукачівського районного нотаріального округу Васко М.І. заяви ОСОБА_9 така стверджує, що її мати, ОСОБА_3 та громадянин Грузії ОСОБА_1 проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2019 року та разом виховують спільну дитини ОСОБА_5 .
На досліджених судом фотокартках за період з 2021 року по 2024 року відображений позивач в родинному колі, в тому числі і з дитиною.
З поміж зазначеного, судом встановлено, що відповідно до висновку про біологічне батьківство № MGU2866 від 05.12.2025 року передбачуваний батько ОСОБА_1 відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не може бути виключений як біологічний батько, ймовірність встановлення батьківства 99,99997535%.
Оцінюючи вищевказані обставини в їх сукупності та взаємозв'язку, суд також враховує наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудність судам України справ з іноземним елементом.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.
Визначаючи підсудність справи судам України, необхідно керуватися загальними правилами, визначеними у ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
В п.п. 2, 4, 7 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлені підстави визначення підсудності справ судам України, зокрема, суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача, чи якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні чи якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.
Згідно з ст. 65 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлення батьківства визначається особистим законом дитини на момент її народження.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.
У п. 1 Порядку оформлення та видачі посвідчення особи на повернення в Україну, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.04.2017 року № 285 зазначено, що посвідчення особи на повернення в Україну (далі - посвідчення) є документом, що посвідчує особу, підтверджує громадянство України (крім випадків, передбачених законами), дає право на в'їзд в Україну, оформляється і видається закордонними дипломатичними установами України (далі - дипломатичні установи).
Відтак дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином України.
Оскільки позивач заявив позов про встановлення батьківства, суд прийняв до провадження справу, що відповідає вимогам п. 4 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право».
У справі, що розглядається, судом встановлено, що на момент подання позову останнім місцем спільного проживання сторін є Україна, де продовжує, як встановлено з матеріалів справи, проживати позивач, а також і сам відповідач, що стверджується наявними в матеріалах справи матеріалами.
Отже, за встановлених обставин справи суд дійшов висновку, що застосуванню до спірних правовідносин підлягають норми матеріального права України, тобто законодавство України за прив'язкою lex domicilii.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до положень ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою цієї статті.
Статтею 51 Конституції України, ч.ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно зі ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ніяких моральних та правових обмежень будь-які діти не знають. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державними органами реєстрації актів цивільного стану в установленому законом порядку.
Відповідно до ст. 121 СК України права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, відповідно до ч. 1 ст. 122 СК України, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
Положеннями ст. 133 СК України передбачено, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік батьком дитини.
Відповідно до ст. 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 129 СК України особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.
Рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них.
У постанові Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 591/6441/14-ц (провадження № 61-6030св18) зроблено висновок, «щодо предмета доказування у даній категорії справі, то СКУкраїни будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства».
Відповідно до ст. 7 СК України, ст. 3 Конвенції про права дитини регулювання сімейних відносин, зокрема судами, має здійснюватися з максимально можливим та першочерговим урахуванням і забезпеченням інтересів дитини.
За змістом ст.ст. 7, 9 Конвенції про права дитини, ст.ст. 11, 14 Закону України «Про охорону дитинства» дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування, проживати разом з батьками. Дитина та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятками, передбаченими законом.
У п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.06.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що у тих випадках, коли батьком дитини записано конкретну особу, вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про цю особу як батька з актового запису про народження дитини.
Таким чином, згідно з наведених судом вище норм законодавства особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства. При цьому вимоги про визнання батьківства мають розглядатись одночасно з вимогами про виключення відомостей про такого чоловіка, як батька дитини, з актового запису про народження дитини шляхом внесення відповідних змін до означеного актового запису про народження дитини, в тому числі і шляхом внесення відомостей про дійсного біологічного батька дитини.
Суд зауважує, що при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів, спір про визнання батьківства за рішенням суду, розглядається як засіб захисту прав дитини, тобто міра, спрямована на відновлення, визнання порушених або оспорених прав дитини. Визначення батьківства дитини є підставою виникнення батьківських обов'язків, зокрема обов'язку з утримання дитини.
У рішенні Європейський суд з прав людини на підставі його практики вказав, що в подібних справах має враховуватися справедливий баланс між відповідними конкуруючими інтересами. Усі рішення щодо найкращих інтересів дитини повинні мати надзвичайне значення (§ 23 рішення). ЄСПЛ звернув увагу, що стосовно спорів про батьківство, ініційованих ймовірними біологічними батьками, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду в цій сфері, біологічний батько не повинен повністю виключатись з життя своєї дитини, якщо тільки цього не вимагають відповідні причини щодо захисту найкращих інтересів дитини (рішення від 22.03.2012 року у справі «Каутзор проти Німеччини» («Kautzor v. Germany»), та від 22.03.2012 року у справі «Аренс проти Німеччини» («Ahrens v. Germany»)).
Європейський суд з прав людини також зауважив, що на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (KALACHEVA v. RUSSIA, № 3451/05, § 34, ЄСПЛ, від 07.05.2009 року).
Крім того, Верховний Суд у постановах від 31.01.2024 року у справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13.09.2023 року у справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23) вказував, що висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є достатньою підставою для категоричного висновку для визнання батьківства, оскільки ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства.
З врахуванням вищенаведеного, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання позивача батьком ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Щодо внесення змін до актового запису про народження дитини суд зазначає про таке.
Актовий запис про народження дитини складений компетентним органом іноземної держави (Республіка Польща), що не є актовим записом цивільного стану України.
Відповідно до Договору між Україною та Республікою Польща про правову допомогу та правові відносини у цивільних і кримінальних справах 1993 року, документи про державну реєстрацію актів цивільного стану, видані компетентними органами однієї Договірної Сторони, визнаються на території іншої Договірної Сторони без потреби легалізації, якщо вони складені у встановленій формі та належним чином засвідчені.
Таким чином, актовий запис про народження дитини, складений компетентним органом Республіки Польща, є належним та допустимим письмовим доказом у справі та підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами відповідно до вимог ЦПК України.
Водночас зазначений міжнародний договір не регулює питання зміни, виправлення або скасування актових записів цивільного стану, складених органами іноземної держави, а також не наділяє суди України повноваженнями щодо внесення змін до таких актових записів.
Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» повноваження щодо внесення змін до актових записів цивільного стану покладені на органи державної реєстрації актів цивільного стану України та стосуються виключно актових записів, складених такими органами.
Актовий запис про народження, складений компетентним органом іноземної держави, є документом, що діє в межах юрисдикції відповідної держави та може бути використаний на території України як доказ, однак не може бути безпосередньо змінений судом України оскільки вирішення порушеного питання виходить за межі юрисдикції місцевого загального суду в цій категорії справ.
З огляду на викладене, вимоги про внесення змін до актового запису цивільного стану, складеного компетентним органом Республіки Польща, задоволенню не підлягають.
Відповідно ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі по 665,60 грн. з кожного.
Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст. 10 ЦПК України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 354, 355 ЦПК України, ст.ст. 128, 129, 134, 135 СК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Визнати громадянина Грузії ОСОБА_1 ( ОСОБА_10 ), ІНФОРМАЦІЯ_3 (персональний код: НОМЕР_3 , місце народження м. Гулріпші), батьком ОСОБА_5 ( ОСОБА_11 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 665,60 гривень судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 665,60 гривень судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , персональний код: НОМЕР_3 ).
Представник позивача: Стегура Наталія Романівна ( АДРЕСА_2 ).
Відповідач: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ).
Відповідач: ОСОБА_4 (остання відома адреса місця реєстрації АДРЕСА_1 ).
Третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (пл. О.Духновича, 2, м. Мукачево, Закарпатська область, код ЄДРПОУ: 20455671).
Повне рішення складено 26.05.2026 року.
Суддя А.М.Заболотний