65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову
"26" травня 2026 р. Справа № 916/1974/26
Господарський суд Одеської області у складі судді - Петрова В.С., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» (вх. 2-1031/26 від 25.05.2026) про забезпечення позову у справі № 916/1974/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» про визнання дій неправомірними, -
Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» про визнання неправомірними дій товариства щодо нарахування згідно з договором № 6242/3 від 07.08.2001 за березень 2026 року за скид понаднормативно стічних вод шляхом виставлення рахунку Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» № 503151/102888 від 23.03.2026 року. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що представниками виробника - Філії “Інфоксводоканал» у присутності представника споживача - Борщ В.Є. були відібрані проби стічних вод для проведення аналізу їх якості, про що оформлений відповідний Акт про відбір проб на контрольний хімічний аналіз стічних вод від 04.03.2026 року об 11 год. 55 хв. Разом з тим, як вказує позивач, відбір проб стічної води та подальше оформлення його результатів проводилися з порушенням Правил приймання стічних вод до системи централізованого водовідведення міста Одеси, затвердженими рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 561 від 26.12.2018 року, ДСТУ ISO 5667-10-2005. Також позивач зазначає, що так само акт відбору проб стічної води та листи-повідомлення про перевищення ДК забруднюючих речовин оформлені з порушеннями національних стандартів при відбиранні проб стічних вод та їх дослідженні. З огляду на незгоду з проведеною відповідачем процедурою відбору проб, їх подальшого транспортування й зберігання, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав із позовом по даній справі.
19.05.2026 р. від Товариство з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» до господарського суду надійшло клопотання про витребування доказів (вх. № 17361/26), відповідно до якого позивач просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» фото та відео-фіксацію відбору проб на об'єкті позивача 04.03.2026 року; витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» результати вимірювань показників якості стічної води (дата відбору проб 04.03.2026 року).
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.05.2026 р. вказану позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/1974/26; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження з викликом учасників справи та підготовче засідання призначити на 18 червня 2026 р. о 16:00 год.
25.05.2026 р. від Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС до господарського суду надійшла заява про забезпечення позову, згідно з якою заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову у справі № 916/1974/26 шляхом:
- відновлення послуги водовідведення та водопостачання на об'єкті Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» шляхом зняття тампонажу системи водовідведення по вулиці Михайла Болтенка, 59 в місті Одесі Товариством з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал»;
- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» вчиняти будь-які дії щодо обмеження або припинення водопостачання на об'єкті Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» за адресою: 65007, Одеська область, місто Одеса, вулиця Михайла Болтенка, будинок 59 (код абонента: 503151).
В обґрунтування вказаної заяви про забезпечення позову заявник вказує, що 20 квітня 2026 року приблизно о 12 год. невідомими особами було припинено водопостачання (здійснено тампонування каналізаційної труби) на об'єкті ТОВ ТПК “Зеніт» за адресою: м. Одеса, Хаджибейській р-н, вул. Михайла Болтенка, 59, при цьому представники ТОВ ТПК “Зеніт» не були повідомлені про будь-які вищезазначені дії та не були присутні на об'єкті.
Разом з тим позивач зазначає, що подальші незаконні дії відповідача щодо відключення водовідведення та водопостачання призвели до звернення ТОВ ТПК “Зеніт» до суду за захистом своїх прав, а також призвели до обмеження діяльності позивача та понесення суттєвих збитків.
За ствердженнями позивача, відключення водопостачання за адресою об'єкта призводить до додаткових збитків орендарів приміщень, при цьому своїми діями відповідач обмежує господарську діяльність позивача та інших суб'єктів, що знаходяться за вищевказаною адресою, що є прямим зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, що свідчить, що протягом усього часу розгляду справи у суді для позивача існують ризики подальшого обмеження водопостачання та понесення додаткових витрат на поновлення таких послуг. На момент звернення з позовом та заявою про забезпечення позову з боку відповідача вже вчиняються активні дії щодо обмеження водопостачання за вищевказаною адресою, що призвело до дисбалансу сторін у спорі.
При цьому позивач зауважує, що застосування таких заходів забезпечення позову як заборони Товариству з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» вчиняти будь-які дії щодо обмеження або припинення водопостачання за адресою позивача та відновлення послуг водовідведення та водопостачання на об'єкті ТОВ Торгово промислова компанія “Зеніт» жодним чином не порушить прав та охоронюваних законом інтересів відповідача та не створить ризиків завдання останньому збитків.
Разом з тим позивач наголошує, що за час розгляду у суді відповідної справи, Товариство з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» може здійснити повторне відключення позивача від системи водовідведення, що суттєво вплине на роботу підприємства та привести до суттєвих збитків у господарській діяльності, оскільки основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
Відтак, позивач додає, що у випадку задоволення позовних вимог позивач буде змушений докладати зайвих зусиль для відновлення підключення до відповідних мереж, що в решті впливає на добросовісне виконання обома сторонами умов укладеного між ними господарського договору.
Розглянувши вказану заяву позивача про забезпечення позову в порядку ст. 136-140 ГПК України та матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.
Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів Позивача проти несумлінних дій Відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідності до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Статтею 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів Позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
В силу приписів ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується:
1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб;
2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;
3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;
4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання;
5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку;
6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту;
7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору;
8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності;
9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги;
10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення (правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 висловила правову позицію про те, що при вирішенні питання забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника по забезпеченню позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, згідно зі ст. 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.
Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.
Водночас, для встановлення наявності правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову та вжиття відповідних заходів має значення правильне визначення предмета спору.
У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.
Разом з цим, при дослідженні наявності або відсутності підстав для забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18, від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
При вжитті таких заходів суд повинен з'ясувати наявність зв'язку між конкретним видом забезпечувальних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів особи та гарантія реального виконання рішення суду за наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).
Водночас, як зазначено вище, якщо позивач звертається до суду з немайновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якої не вимагатиме примусового виконання, то в даному випадку не має взагалі застосуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову, як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Суд виходить з того, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову на забезпечення якого подана відповідна заява, а особа, що заявляє про необхідність вжиття заходів забезпечення позову судом, зобов'язана довести зв'язок між неприйняттям таких заходів і утрудненням чи неможливістю виконання судового акта постановленого саме у цій справі. Оскільки метою вжиття заходів до забезпечення позову є запобігання утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи у якій було подано позов, в разі його задоволення, а не будь-якого рішення, ухваленого судом у іншій справі.
З наведеного слідує, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову за заявами у справах, де предметом розгляду є немайнові вимоги, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у логічно-послідовній залежності від предмета та підстав позову, правового обґрунтування вимог кожного конкретного господарського спору, видам забезпечення, доводам і аргументам сторін.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 11.01.2024 по справі № 916/3599/23.
Господарський суд зазначає, що позовом у процесуальному сенсі є вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.
Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову являються предмет і підстава.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб'єктивним правом і обов'язком відповідача.
Підставами заявленого позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у даній справі є вимога немайнового характеру, а саме вимога про визнання неправомірними дій ТОВ “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» щодо нарахування згідно з договором № 6242/3 від 07.08.2001 за березень 2026 року за скид понаднормативно стічних вод шляхом виставлення рахунку Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» № 503151/102888 від 23.03.2026 року.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що представниками виробника - Філії “Інфоксводоканал» у присутності представника споживача - Борщ В.Є. були відібрані проби стічних вод для проведення аналізу їх якості, про що оформлений відповідний Акт про відбір проб на контрольний хімічний аналіз стічних вод від 04.03.2026 року об 11 год. 55 хв. Разом з тим, як вказує позивач, відбір проб стічної води та подальше оформлення його результатів проводилися з порушенням Правил приймання стічних вод до системи централізованого водовідведення міста Одеси, затвердженими рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 561 від 26.12.2018 року, ДСТУ ISO 5667-10-2005. Також позивач зазначає, що так само акт відбору проб стічної води та листи-повідомлення про перевищення ДК забруднюючих речовин оформлені з порушеннями національних стандартів при відбиранні проб стічних вод та їх дослідженні. З огляду на незгоду з проведеною відповідачем процедурою відбору проб, їх подальшого транспортування й зберігання, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав із позовом по даній справі.
Отже, позивач у даному випадку звернувся до суду з позовною заявою немайнового характеру.
Відтак, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
У немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16.08.2018 року у справі № 910/1040/18, у постанові Верховного Суду від 13.05.2019 року у справі № 911/1551/18.
Крім того, адекватність певного заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).
Обрані заходи забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
До того ж, заявник самостійно обирає конкретний вид забезпечення позову, а суд дає тільки оцінку його співмірності заявленим позовним вимогам.
Системний аналіз висновків про застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17, та положень ч. 1 ст. 136 і 137 Господарського процесуального кодексу України, дає підстави дійти до висновку, що під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в ч.ч. 2, 5, 6, 7 ст. 137 Господарським процесуальним кодексом України).
Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (така правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17 та від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).
Крім того, під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише у межах предмета позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову господарським судам слід враховувати, що такими заходами не повинні блокуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов'язані з предметом спору (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.01.2024 у справі № 916/3599/23).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 червня 2023 року у справі № 925/731/18 вказано, що “не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Крім того, недопустимо забезпечувати позов шляхом зупинення виконання судових рішень, що набрали законної сили (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі № 908/309/21, від 04.11.2021 у справі № 907/416/21, від 24.06.2021 у справі № 310/9167/20, від 12.01.2023 у справі № 334/9179/21)».
Згідно з частиною одинадцятою статті 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі № 914/970/18 та від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20).
Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з'ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки суд, який не вирішує спір по суті, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є тотожним задоволенню заявлених позовних вимог (див. ухвалу Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 906/824/17 та постанову від 21.01.2019 у справі № 902/483/18).
Наразі суд зазначає, що позивач звернувся до суду з вимогою про визнання неправомірними дій товариства щодо нарахування згідно з договором № 6242/3 від 07.08.2001 за березень 2026 року за скид понаднормативно стічних вод шляхом виставлення рахунку Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» № 503151/102888 від 23.03.2026 року. Також зі змісту позовної заяви вбачається, що у зв'язку з несплатою рахунку № 503151/102888 від 23.03.2026 року, 20 квітня 2026 року приблизно о 12 год. припинено водопостачання (здійснено тампонування каналізаційної труби) на об'єкті ТОВ ТПК “Зеніт» за адресою: м. Одеса, Хаджибейській р-н, вул. Михайла Болтенка, 59.
При цьому господарський суд зазначає, що, звертаючись до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову, позивач в обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів послався на таке.
Зі змісту заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгово-промислова компанія “Зеніт» вбачається, що, на переконання заявника, за час розгляду справи Філія “Інфоксводоканал» може здійснити відключення позивача від системи водовідведення, що суттєво вплине на роботу підприємства та призведе до суттєвих збитків у господарській діяльності, оскільки основним видом діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна та як наслідок у випадку задоволення позовних вимог, позивач буде змушений докладати зайвих зусиль для відновлення підключення до відповідних мереж, що в решті впливає на добросовісне виконання обома сторонами умов укладеного між ними господарського договору.
Втім, на переконання господарського суду, такі доводи та докази не можуть свідчити про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, з огляду на таке.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» та Товариством з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» існує спір з приводу незгоди позивача з виставленням Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» рахунку № 503151/102888 від 23.03.2026 року за скид понаднормативно стічних вод на суму 42894,79 грн., з огляду на несплату якого позивачу було припинено надання послуг з водопостачання за адресою: м. Одеса, Хаджибейській р-н, вул. Михайла Болтенка, вул. 59. Відтак, фактично метою позивача є саме відновлення надання послуг з водопостачання.
Так, предметом спору у даній справі є вимоги про визнання неправомірними дій товариства щодо нарахування згідно з договором № 6242/3 від 07.08.2001 за березень 2026 року за скид понаднормативно стічних вод шляхом виставлення рахунку Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» № 503151/102888 від 23.03.2026 року, у зв'язку з несплатою якого позивачу припинили водопостачання та водовідведення на об'єкті належному останньому.
У той же час заявник просить суд забезпечити позов шляхом відновлення послуги водовідведення та водопостачання на об'єкті позивача шляхом зняття Товариством з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» тампонажу системи водовідведення по вулиці Михайла Болтенка, 59 в місті Одесі, а також шляхом накладення заборони Товариству з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» вчиняти будь-які дії щодо обмеження або припинення водопостачання на об'єкті ТОВ Торгово-промислова компанія “Зеніт» за адресою: 65007, Одеська область, місто Одеса, вулиця Михайла Болтенка, будинок 59 (код абонента: 503151).
Наведене свідчить про те, що ТОВ Торгово-промислова компанія “Зеніт» обрало спосіб заходу забезпечення позову, який за змістом є тотожним із задоволенням позовних вимог. Однак таке застосування обраного ТОВ Торгово-промислова компанія “Зеніт» заходу забезпечення позову безумовно не узгоджується з приписами частини 11 статті 137 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 14.12.2022 у справі № 904/1513/22, суд не може заборонити сторонам вчиняти будь-які дії, спрямовані на припинення ділових (договірних) відносин з позивачем, адже право, зокрема, на припинення / розірвання відносин / договорів гарантоване Конституцією та законами України. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 01.04.2024 у справі № 922/5184/23, від 26.08.2024 у справі № 922/1454/24 під час розгляду касаційних скарг на судові рішення про задоволення заяв щодо забезпечення позовів.
Тому господарський суд вважає, що забезпечення позову в цій справі шляхом заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо обмеження або припинення водопостачання на об'єкті ТОВ Торгово-промислова компанія “Зеніт» призводить до втручання в господарську діяльність, зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю “Інфокс» в особі філії “Інфоксводоканал» та порушує збалансованість інтересів сторін.
З огляду на вищезазначені приписи ГПК України та практику Верховного Суду суд вважає, що позивачем не доведено у контексті припису ч. 4 ст. 137 ГПК України, що заявлений ним захід забезпечення позову є співрозмірним із заявленою вимогою про визнання неправомірними дій товариства щодо нарахування згідно з договором № 6242/3 від 07.08.2001 за березень 2026 року за скид понаднормативно стічних вод шляхом виставлення рахунку Товариству з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» № 503151/102888 від 23.03.2026 року. Також позивачем не обґрунтовано, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження без нових звернень до суду.
Застосовуючи заходи забезпечення позову, суд враховує, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, та у випадку дійсного порушення прав заявника, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Подібні правові висновки викладені у постанові ВП Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18.
Також, виходячи з предмету позову у даній справі, суд вважає, що у даному випадку заходи забезпечення позову шляхом відновлення послуги водовідведення та водопостачання на об'єкті позивача, а також накладення заборони відповідачу вчиняти будь-які дії щодо обмеження або припинення водопостачання на об'єкті позивача, є фактично тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, що протирічить вимогам ч. 11 ст. 137 ГПК України, так як лише під час розгляду справи по суті може бути встановлено наявність або відсутність підстав, з якими позивач пов'язує можливість поновлення водопостачання та водовідведення.
При цьому суд додає, що припинення водопостачання та водовідведення на об'єкті позивача наразі не свідчитиме про неможливість у разі задоволення позову по даній справі повторного надання послуг з водопостачання та водовідведення на об'єкті позивача або необхідність додаткового звернення до суду для ефективного поновлення порушених прав позивача. Відтак, доводи позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову для унеможливлення ризиків подальшого обмеження водопостачання та понесення додаткових витрат на поновлення таких послуг не обґрунтовують неможливість або ускладнення виконання потенційного рішення у даній справі, а також неефективність захисту прав позивача.
Господарський суд зазначає, що однією з можливих підстав задоволення заяви про забезпечення позову є спроможна вірогідність повідомлених обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
При цьому фундаментальними критеріями, які формують висновок про наявність дійсних підстав для забезпечення позову, є логічний та юридичний аналіз обставин справи, на які посилається позивач, доводи заяви про забезпечення позову та заперечення іншої сторони, з точки зору чи спроможний такий захід забезпечення забезпечити ефективний захист та/чи поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача у разі задоволення позову.
Однак, у даному випадку з огляду на повідомлені сторонами обставини та надані докази, здійснивши їх логічний та юридичний аналіз, господарський суд вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема, й з урахуванням того, що такі обмеження мають своїм наслідком обмеження прав відповідача, як суб'єкта господарської діяльності.
Зокрема, господарський суд наголошує на тому, що позивач у порушення приписів ст. 73, 74 ГПК України не надав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наявності певних обставин, що можуть мати своїм наслідком неефективний захист або не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, зокрема, що відповідач вчиняє будь-які дії щодо повторного відключення позивача від системи водопостачання тощо, що в подальшому може призвести до неможливості виконання рішення суду або ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Згідно зі ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі “Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у цій справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи “Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відтак, враховуючи вищенаведені обставини, суд доходить висновку, що запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не відповідають процесуальним нормам, що регулюють спірні правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, ефективності та наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом майбутніх позовних вимог.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За таких обставин, господарський суд вважає заяву Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт» про забезпечення позову необґрунтованою, у зв'язку з чим така заява не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд-
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-промислова компанія “Зеніт »про забезпечення позову у справі № 916/1974/26 (вх. 2-1031/26 від 25.05.2026) відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.
Суддя В.С. Петров