79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
20.05.2026 Справа № 914/3045/25
Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.
за участю секретаря судового засідання Яремко В.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом: Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту», м. Львів
про: стягнення 4 329 642, 95 грн
за участю представників сторін.
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Стасишин А.Р.;
Хід розгляду справи.
Львівська міська рада звернулася до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту» про стягнення 4 329 642, 95 грн.
Ухвалою від 02.10.2025 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 04.11.2025.
Подальший хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та протоколах судових засідань, що містяться в матеріалах справи.
14.04.2026 суд заслухав заключні промови представників сторін та оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення - 13.05.2026.
об 14:30.
Однак проголошення судового рішення у визначений час не відбулось, у зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони у м. Львові та Львівській області повітряної тривоги, всі працівники та відвідувачі суду 13.05.2026 з 14:26 перебували в укритті цивільного захисту адміністративної будівлі суду.
Ухвалою від 13.05.2026 суд призначив судове засідання для проголошення судового рішення на 20.05.2026 о 14:00.
20.05.2026 в судове засідання з'явилась представник відповідача.
В судовому засіданні 20.05.2026 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція позивача.
Правова позиція позивача обґрунтована тим, що відповідач, як замовник будівництва на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові, всупереч вимогам закону не виконали обов'язок щодо сплати пайової участі у розвиток інфраструктури.
Сума безпідставно збережених коштів за першою чергою становить 3 343 870, 73 грн, за другою - 326 411, 22 грн.
Окрім того, на підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховано 479 795, 32 грн інфляційних втрат та 98 546, 19 грн 3 % річних за період з 24.07.2024 по 17.07.2025 за першою чергою, та 65 459, 06 грн інфляційних втрат та 15 560, 43 грн 3 % річних період з 15.12.2023 по 17.07.2025 за другою чергою.
Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідачів 4 329 642, 95 грн, що включає безпідставно збережені кошти у розмірі 3 670 281,95 грн, 545 254,38 грн інфляційних втрат та 114 106,62 грн 3 % річних.
Правова позиція відповідача.
Відповідач заперечує проти задоволення позову у повному обсязі.
У відзиві на позовну заяву покликається на норму розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якою передбачено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.
Вважає, що в межах однієї земельної ділянки та одного житлового комплексу «Брама» на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові разом із будівництвом введених в експлуатацію будинків здійснюється одночасне спорудження об'єкта соціальної інфраструктури (вбудованого закладу тимчасового перебування дітей), що є підставою для звільнення від сплати пайової участі.
Поряд з цим, зазначив, що нарахування пайового внеску позивачем здійснено неправильно, оскільки при розрахунку пайової участі застосуванню підлягає опосередкована вартість спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, що існувала станом на дату початку будівництва кожного з об'єктів будівництва.
Щодо об'єкту І-ої черги будівництва, будівництво якого розпочалося у березні 2020, слід застосовувати наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 02.12.2019 № 286, який встановлює опосередковану вартість спорудження житла для Львівської області станом на 01.10.2019 (з урахуванням листа Міністерства розвитку громад та територій України від 24.02.2020 №7/157/15.3/3089-20), та яка становить 12 504 грн/кв.м.
З врахуванням вказаного, відповідачем здійснено перерахунок величини пайового внеску, 3 % річних та інфляційних втрат при здійсненні І-ої черги будівництва, відтак відповідно розмір пайового внеску, становить: 12504 грн х 7 523,20 кв.м. х 0.02 = 1 881 401,86 грн. Відповідно, розмір інфляційних втрат становить 265 650,25 грн., а 3 % річних - 55 446,22 грн.
Щодо об'єкту ІІ-ої черги будівництва позивачем без будь-яких обґрунтувань визначено величину пайового внеску, виходячи з кошторисної вартості будівництва, вважає що Об'єкт ІІ-ої черги будівництва є житловим будинком, що підтвержується Сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта № ІУ123231212385 від 14.12.2023.
Також звертає увагу суду, що будівництво житлового комплексу «Брама» на земельній ділянці за адресою: вул. Б, Хмельницького, 116 у м. Львові здійснюється Товариством з обмеженою відповідальністю ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту» із залученням інших юридичних осіб для виконання функцій замовника-забудовника.
На підставі викладеного, просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Фактичні обставини справи, встановлені судом.
20.12.2019 Рішенням виконавчого комітету № 1179 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво ПАТ “Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту" житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, підземною автостоянкою, даховою котельнею та трансформаторною підстанцією на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові зі знесенням існуючих споруд» затверджено містобудівні умови та обмеження для проектування об'єкта будівництва на будівництво житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, підземною автостоянкою, даховою котельнею та трансформаторною підстанцією зі знесенням існуючих споруд. Зазначено, що замовник - ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту» (п.1.2 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).
Цільове призначення земельної ділянки, на якій здійснювалося будівництво площею 2,0526 га з кадастровим номером 4610137200:08:002:0038 - 02.10 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово- розважальної та ринкової інфраструктури (п.1.3 розділу 1 Містобудівних умов та обмежень).
24.03.2020 Державною Інспекцією Архітектури та Містобудування України надано дозвіл ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту» на виконання будівельних робіт № ІУ 113200840416 на «будівництво житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, підземною автостоянкою, даховою котельнею та трансформаторною підстанцією на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові зі знесенням існуючих споруд. Перша черга будівництва».
07.12.2020 Державною Інспекцією Архітектури та Містобудування України зареєстровано зміну даних у дозволі на виконання будівельних робіт № ІУ 083201130506 на «будівництво житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, підземною автостоянкою, даховою котельнею та трансформаторною підстанцією на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові зі знесенням існуючих споруд. Перша черга будівництва».
07.12.2020 Державною Інспекцією Архітектури та Містобудування України № ІУ113201071022 зареєстровано дозвіл на початок будівельних робіт на «будівництво житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, підземною автостоянкою, даховою котельнею та трансформаторною підстанцією на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові зі знесенням існуючих споруд. Друга черга будівництва».
Згідно з Сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ123240716399, виданого Державною Інспекцією Архітектури та Містобудування України та зареєстрованого в ЄДЕССБ вищевказаний об'єкт нерухомості (замовник об'єкта ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту» дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 11320084041 (1-ша черга) виданий Державною Інспекцією Архітектури та Містобудування України та зареєстрований 24.03.2020р.) прийнято в експлуатацію 23.07.2024.
Відповідно до Сертифіката про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ123231212385, виданого Державною Інспекцією Архітектури та Містобудування України та зареєстрованого в ЄДЕССБ вищевказаний об'єкт нерухомості (замовник об'єкта ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту» дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ113201071022 виданий Державною Інспекцією Архітектури та Містобудування України та зареєстрований 07.12.2020) прийнято в експлуатацію 14.12.2023.
Департаментом економічного розвитку Львівської міської ради проведено розрахунок пайового внеску у розмірі 2 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розрахований відповідно до основних показників опосередкованої вартості житла за регіонами України та 4 відсотків вартості будівництва об'єкта, що розрахований відповідно до загальної вартості основних фондів будівництва об'єкта (лист №4-2301-40039 від 18.07.2025).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що величина пайового внеску за першу чергу будівництва становить 3 343 870,73 грн (22 077 грн х 7 573,2 кв.м. х 0,02). Розрахунок проведено виходячи з 7 573,2 кв.м загальної площі квартир у будинку згідно з інформацією, зазначеною замовником у сертифікаті. При цьому застосовано показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області станом на 01.07.2024 у розмірі 22 077 грн/кв.м, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 31.07.2024 № 764. У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання за період з 24.07.2024 по 17.07.2025 нараховано 479 795,32 грн інфляційних втрат та 98 546,19 грн 3% річних.
Щодо другої черги будівництва, величина пайового внеску складає 326 411,22 грн (8 160 280,46 грн х 0,04), що розрахована на основі інформації зазначеної замовником будівництва в Сертифікаті про прийняття в експлуатацію об'єкта від 14.12.2023 (вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію в сумі 8 160 280,46 грн). Окрім вищенаведеного, відповідачу також нараховано згідно другої черги 65 459, 06 грн інфляційних втрат та 15 560,43 грн 3 % річних, нарахованих за період з 15.12.2023 по 17.07.2025.
При цьому, позивач стверджує, що ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту» не звертався до департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, як уповноваженого органу на проведення розрахунків розміру пайових внесків, із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва житлового комплексу з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, підземною автостоянкою, даховою котельнею та трансформаторною підстанцією на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові зі знесенням існуючих споруд (1,2 черга) та не подавав документи, що підтверджують вартість будівництва даного об'єкту, техніко-економічні показники об'єкта.
Враховуючи викладене, на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України, позивач просить суд стягнути з відповідачів 4 329 642,95 грн, що включає безпідставно збережені кошти у розмірі 3 670 281,95 грн, а також 545 254,38 грн інфляційних втрат та 114 106,62 грн 3 % річних.
Оцінка суду.
За період із 24.03.2020 по 23.07.2024 (щодо першої черги будівництва) та із 07.12.2020 по 14.12.2023 (щодо другої черги будівництва), було здійснено будівництво об'єкта: «житловий комплекс з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення, закладом перебування дітей дошкільного віку, підземною автостоянкою, даховою котельнею та трансформаторною підстанцією на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові зі знесенням існуючих споруд».
Код об'єкта, відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК не зазначено у матеріалах справи. Будівництво проводилось на земельній ділянці з кадастровим номером 4610137200:08:002:0038.
Дозвіли на виконання будівельних робіт на вказаний об'єкт Відповідач отримав: 24.03.2020 року № ІУ 113200840416 (на першу чергу будівництва, зі зміною даних від 07.12.2020 № ІУ 083201130506) та 07.12.2020 року № ІУ113201071022 (на другу чергу будівництва).
Згідно Реєстру - датою початку будівництва є 24.03.2020 (перша черга) та 07.12.2020 (друга черга), датою завершення будівництва та прийняття в експлуатацію є 23.07.2024 (перша черга) та 14.12.2023 (друга черга), строк введення в експлуатацію зазначено у відповідних сертифікатах. Державною інспекцією архітектури та містобудування України видано Відповідачу сертифікати № ІУ123240716399 від 23.07.2024 (перша черга) та № ІУ123231212385 від 14.12.2023 (друга черга), якими засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Позивач вказує, що на момент початку будівництва та прийняття в експлуатацію об'єкта відповідача статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» було виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі- Закон №132-ІХ).
В той же час, Закон №132-ІХ врегулював відповідні правовідносини у пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення», а саме установив, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта; для житлових будинків ~ 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (підпункт 1 частини 2); замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва (підпункт 3 частини 2); пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).
Тобто, відповідно до внесених Законом №132-ІХ змін, починаючи із 01.01.2020, у замовників будівництва відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок про вирішення правової проблеми, пов'язаної із застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов'язку замовника будівництва укласти відповідний договір.
Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.
Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов'язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас, зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до той відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому, триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.
Стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначала зобов'язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Одночасно з прийняттям об'єкта в експлуатацію у відповідності із частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об'єкта, а отже, і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.
Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об'єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» після втрати нею чинності.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 01.01.2020. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.
Суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов'язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина 2 статті 1212 Цивільного кодексу України).
Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Тобто, зобов'язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.
Відсутність правової підстави це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Отже, у разі порушення зобов'язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли після внесення змін у законодавство щодо скасування обовязку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.
Системний аналіз цих норм дає підстави для висновку, що обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.
Отже, для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
При цьому, обов'язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об'єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 року (подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21).
Такі висновки Верховного Суду відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов'язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов'язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об'єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.
Водночас, у вказаній постанові Верховний Суд також зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об'єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Частиною 3 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У відповідності до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У даному конкретному випадку відповідні грошові кошти до бюджету відповідачем, на виконання вимог Закону №132-IX, не сплачувалися
У наведених вище правових нормах Закону №132-IX диференціює методи розрахунку величини пайової участі у розвитку інфраструктури населених пунктів. Так, критерієм диференціації є, зокрема, розмежування нежитлових будівель і споруд та житлових будинків.
Таким чином, саме фактор будівництва будинку з метою створення житла, що має місце й у даному конкретному випадку, є визначальною кваліфікуючою ознакою при визначенні порядку розрахунку величини пайової участі.
Згідно даних сертифікатів від 23.07.2024 № ІУ123240716399 (щодо першої черги будівництва) та від 14.12.2023 № ІУ123231212385 (щодо другої черги будівництва), виданих Державною Інспекцією Архітектури та Містобудування України та зареєстрованих в ЄДЕССБ, закінчений будівництвом об'єкт нерухомості на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові (замовник ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту») прийнято в експлуатацію.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі 3 670 281,95 грн, а також нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, суд визнає його обґрунтованим та арифметично правильним з огляду на таке.
Щодо першої черги будівництва: згідно даних сертифіката від 23.07.2024 № ІУ123240716399, загальна площа квартир обєкта будівництва становить 7 573,20 квадратних метрів (1 черга). На дату прийняття обєкта в експлуатацію діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01.07.2024), затверджені наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 31.07.2024 № 764. Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Львівської області становила 22 077,00 гривень.
Таким чином, величина пайового внеску за першу чергу будівництва, що становить розмір безпідставно збережених відповідачем коштів, складає 3 343 870,73 грн (22 077,00 грн Ч 7 573,2 кв.м. Ч 0,02).
У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання за період з 24.07.2024 по 17.07.2025 позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України правомірно нараховано 479 795,32 грн інфляційних втрат та 98 546,19 грн 3% річних.
Щодо другої черги будівництва, величина пайового внеску складає 326 411,22 грн (8 160 280,46 грн Ч 0,04), що визначена на основі інформації, зазначеної замовником будівництва в Сертифікаті про прийняття в експлуатацію об'єкта від 14.12.2023 № ІУ123231212385, де вартість основних фондів, які приймаються в експлуатацію, становить 8 160 280,46 грн.
Окрім вищенаведеного, відповідачу у зв'язку з простроченням виконання зобов'язання за період з 15.12.2023 по 17.07.2025 також обґрунтовано нараховано згідно другої черги 65 459,06 грн інфляційних втрат та 15 560,43 грн 3 % річних.
Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-ІХ, загальний розмір пайової участі (тримісячних або одноразових платежів), який на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України підлягає стягненню із відповідача на користь Позивача як безпідставно збережені кошти, складає 3 670 281,95 грн (що складається з 3 343 870,73 грн за першу чергу будівництва та 326 411,22 грн за другу чергу будівництва).
Разом із нарахованими на підставі статті 625 Цивільного кодексу України інфляційними втратами в загальній сумі 545 254,38 грн (479 795,32 грн + 65 459,06 грн) та 3% річних у загальній сумі 114 106,62 грн (98 546,19 грн + 15 560,43 грн), загальна сума, що підлягає стягненню, становить 4 329 642,95 грн.
Суд зазначає, що системне тлумачення приписів Закону України № 132-IX від 20.09.2019 та ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для диференціації понять " обов'язку щодо подання заяви" та "обов'язку щодо здійснення розрахунку та сплати пайового внеску".
Встановлений законодавцем обов'язок замовника будівництва звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування протягом десяти робочих днів після початку будівництва (або після 01.01.2020) є за своєю юридичною природою строком ініціювання процедури, а не моментом виникнення грошового зобов'язання в повному обсязі.
Суд наголошує, що обов'язок звернення не є тотожним обов'язку виконання грошового зобов'язання.
Відтак, твердження відповідача щодо визначення розрахункової величини пайового внеску виключно на підставі показників, чинних на дату подання заяви у 2020 р., є помилковим.
Абзацом 1 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX передбачено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
З огляду на викладене, своєчасне звернення позивача із відповідною заявою у 2020 році зумовило б виникнення у відповідача обов'язку щодо розрахунку та стягнення пайової участі саме у зазначений період, виходячи з нормативних показників, чинних у 2020 році.
У відзиві на позовну заяву відповідач також покликається на норму розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якою передбачено, що пайова участь не сплачується у разі будівництва об'єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об'єктів соціальної інфраструктури.
Суд звертає увагу на те, що звільнення від обов'язку сплати пайової участі можливе, зокрема, за умови спорудження об'єктів соціальної інфраструктури до прийняття їх в експлуатацію.
Проте така норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки відповідачем не споруджено об'єкт соціальної інфраструктури, що підтверджується таким.
Позовні вимоги стосуються стягнення коштів, збережених за введення в експлуатацію 1-ї та 2-ї черг будівництва, яке відбулося на підставі дозволів № ІУ 113200840416 від 24.03.2020, №ІУ 083201130506 від 07.12.2020, № ІУ113201071022 від 07.12.2020.
Заклад тимчасового перебування дітей, на який посилається відповідач, запроєктовано та будується в рамках 3-ї черги будівництва, дозвіл на яку отримано лише 05 листопада 2020 року (№ ІУ013201104430).
На момент введення в експлуатацію 1-ї та 2-ї черг будівництва, які є предметом спору, об'єкт соціальної інфраструктури (3-тя черга) не був завершений.
Суд погоджується з думкою позивача, що наявність лише проєкту чи дозволу на будівництво об'єктів соціальної інфраструктури у майбутніх чергах не є тотожним "спорудженню" та не може слугувати підставою для звільнення від сплати пайової участі за вже введені в експлуатацію об'єкти.
У техніко-економічних показниках об'єктів, зазначених у дозволах на виконання будівельних робіт, сертифікатах про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів відомості про спорудження (наявність в цих об'єктах) будь-яких об'єктів соціальної інфраструктури відсутні.
Отже, докази закінчення будівництвом об'єкта соціальної інфраструктури на вул. Б. Хмельницького,116 відсутні.
Оскільки на момент введення об'єктів 1-ї та 2-ї черг у них не було об'єкта соціальної інфраструктури, що обслуговує мешканців, і він не був завершений, відповідач не набув права на звільнення від пайової участі.
Щодо посилань відповідача на Висновок судового експерта № 20/12/25 від 27.02.2026, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.
Суд критично оцінює наданий відповідачем Висновок експерта та відхиляє його з огляду на те, що встановлені експертом обставини (зокрема, проектування закладу дошкільної освіти у 3-й черзі будівництва та завершення спорудження залізобетонного каркасу, стін і перегородок у секціях 3-В1 та 3-В2) не спростовують факту порушення відповідачем зобов'язань щодо 1-ї та 2-ї черг будівництва.
Пільга у вигляді звільнення від пайової участі, на яку посилається відповідач, може бути застосована лише у випадку, якщо на момент виникнення обов'язку зі сплати (тобто до прийняття закінчених будівництвом об'єктів 1-ї та 2-ї черг в експлуатацію) об'єкт соціальної інфраструктури вже був фактично створений та спроможний забезпечувати потреби населення.
Кожна черга будівництва є окремим об'єктом. Судом встановлено, що станом на момент введення першої та другої черг багатофункційного комплексу в експлуатацію (14.12.2023 та 23.07.2024 відповідно) жодного об'єкта соціальної інфраструктури на вказаній земельній ділянці з кадастровим номером 4610137200:08:002:0038 фактично споруджено не було.
Відтак, стан будівництва третьої черги у 2026 році не звільняє відповідача від відповідальності за безпідставне збереження коштів за попередні черги.
З огляду на викладене, висновок експерта № 20/12/25 від 27.02.2026 не спростовує обґрунтованості позовних вимог та визнається судом неналежним доказом у контексті спірних правовідносин.
Щодо заперечень відповідача про залучення інших осіб для виконання функцій замовника, суд зазначає таке.
Не заслуговують на увагу покликання відповідача на те, що будівництво об'єкта здійснювалося ним із залученням інших юридичних осіб для виконання функцій замовника-забудовника.
Відповідно до пункту 1.2 містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва, затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 20.12.2019 № 1179, дозволів на виконання будівельних робіт, а також Сертифікатів про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів № ІУ123240716399 та № ІУ123231212385, єдиним офіційним замовником будівництва визначено ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту».
Оскільки саме відповідачу в установленому законом порядку було надано право на будівництво об'єкта, і саме відповідач, згідно з офіційними даними, зареєстрованими в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва (ЄДЕССБ), збудував та здав в експлуатацію об'єкти нерухомості на вул. Б. Хмельницького, 116 у м. Львові, укладення ним будь-яких договорів із третіми особами не змінює його статусу як замовника і не звільняє від обов'язку перерахувати кошти пайової участі до місцевого бюджету.
Відтак, належним відповідачем у справі щодо стягнення безпідставно збережених коштів є саме ПАТ «Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту.
Суд також відхиляє доводи відповідача про необхідність розрахунку пайової участі за об'єкт ІІ-ї черги будівництва виключно за показниками опосередкованої вартості житла (у розмірі 2 відсотків від опосередкованої вартості спорудження житла).
Оскільки у Сертифікаті від 14.12.2023 № ІУ123231212385 в техніко економічних показниках вказана загальна площа нежитлових будівель об'єкта 303,7 кв.м. та вартість основних фондів - 8 160 280, 46 грн, застосування пільгової «житлової» ставки до всього об'єкта ІІ черги є безпідставним.
Відтак, зважаючи на функціональне призначення та техніко-економічні показники об'єкта ІІ черги, позивачем правомірно застосовано розрахунок пайової участі як для нежитлових будівель та споруд (4 відсотки для нежитлових будівель та споруд).
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Відповідно до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За змістом частин 1-3 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, суд дійшов висновку задоволити позов в повному обсязі.
Судові витрати.
Згідно з ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч.4 ст.129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно з ч.3 ст. 4 ЗУ “Про судовий збір», при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
В даному випадку, за подання до господарського суду через систему «Електронний суд» позову майнового характеру позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 51 955, 72 грн.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено 64 944,64 грн судового збору згідно платіжної інструкції № 649 від 29.07.2025.
Судом встановлено, що позивач наділений правом на повернення з Державного бюджету України судового збору у розмірі 12 988, 92 грн (у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом).
З підстав відсутності клопотання позивача про повернення судового збору, суд зазначає про відсутність правових підстав для такого повернення. Проте, вказане не позбавляє позивача права на звернення до суду із відповідним клопотанням в майбутньому.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 73, 74, 76-78, 86, 129, 236-241 ГПК України, суд
1. Позовні вимоги задоволити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства “Львівський завод штучних алмазів і алмазного інструменту» (79024, м. Львів, вул. Б. Хмельницького, 116, код ЄДРПОУ 00222284) на користь Львівської міської ради (79006, м. Львів, площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) 4 329 642, 95 грн та 51 955, 72 грн судового збору.
Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 26.05.2026.
Суддя Запотічняк О.Д.