ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2026Справа № 910/12954/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., при секретарі судового засідання Кот О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства "Укрнафта"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Європетролеум"
про стягнення 8 231 464,12 грн,
За участю представників сторін:
від позивача: Юхименко С.В. (адвокат за довіреністю №01/01/07-641/д від 26.11.2025);
від відповідача: не з'явились.
17.10.2025 року Акціонерне товариство "Укрнафта" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Європетролеум" (відповідач) суми заборгованості в розмірі 7 702 000,00 грн, суми пені в розмірі 510 231,12 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 7 655,79 грн, суми 3% річних в розмірі 49 377,21 грн, у зв'язку з неповерненням відповідачем залишку коштів після розірвання Договору поставки нафти №04/02-2025 від 04.02.2025 року в частині оплати отриманого від позивача товару.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/12954/25 передані на розгляд судді Морозову С.М.
Ухвалою від 03.11.2025 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк на усунення недоліків.
06.11.2025 року позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.01.2026.
09.01.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В підготовчому засіданні 13.01.2026 судом було відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та оголошено перерву до 17.02.2026.
12.02.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про долучення доказів.
В підготовчому засіданні 17.02.2026 судом було оголошено перерву до 31.03.2026.
26.02.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині стягнення 37 800, 00 грн
31.03.2026 до суду від відповідача надійшла заява про проведення засідання без участі представника.
В підготовче засідання 31.03.2026 відповідач не з'явився, про час та місце повідомлений належним чином, проте в матеріалах справи наявна його заява про проведення засідання без участі представника.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 закрито провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 37 800, 00 грн.
Також, ухвалою від 31.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті 12.05.2026 року.
В судовому засіданні 12.05.2026 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
04.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європетроліум» (надалі також - постачальник, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (надалі також - покупець, позивач) укладено Договір поставки нафти №04/02-2025 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язуєжться передати покупцеві у власність нафту сиру (надалі - нафта), а покупець зобов'язується прийняти нафту і оплатити її.
Загальна вартість договору складається з загальної суми усіх виписаних та підписаних актах приймання передачі до Договору. (п. 2.3. Договору).
Приймання-передача нафти здійснюється з оформленням відповідних актів приймання-передачі нафти, товарно-транспортних накладних, що підписуються уповноваженими представниками сторін. (п. 3.6. Договору).
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що покупець здійснює оплату 100% вартості нафти протягом 3-х робочих днів з моменту підписання відповідної додаткової угоди до цього договору.
Відповідно до п. 5.3. Договору у випадку поставки меншої кількості нафти, ніж зазначена у відповідній додатковій угоді, постачальник здійснює повернення різниці між вартістю вказаною в акті приймання-передачі та здійсненою оплатою, протягом 3 робочих днів з дня підписання акту приймання-передачі нафти.
Договір вступає в дію з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2025 року, з можливою пролонгацією в окремих випадках за згодою сторін за умови укладення додаткової угоди, а в частині взаєморозрахунків - до повного їх закінчення. (п. 9.1. Договору).
Додатковою угодою №1 від 04.02.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 3 920 000,00 грн у строк з 06.02.2025 року по 20.02.2025 року з оплатою у строк до 06.02.2025 року.
Додатковою угодою №2 від 06.02.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 3 930 000,00 грн у строк з 10.02.2025 року по 28.02.2025 року з оплатою у строк до 10.02.2025 року.
Додатковою угодою №3 від 13.02.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 3 900 000,00 грн у строк з 20.02.2025 року по 21.03.2025 року з оплатою у строк до 17.02.2025 року.
Додатковою угодою №4 від 18.02.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 3 900 000,00 грн у строк з 22.02.2025 року по 21.03.2025 року з оплатою у строк до 21.02.2025 року.
Додатковою угодою №5 від 11.03.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 11 400 000,00 грн у строк з 17.03.2025 року по 30.04.2025 року з оплатою у строк до 14.03.2025 року.
Додатковою угодою №6 від 13.03.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 4 560 000,00 грн у строк з 17.03.2025 року по 30.04.2025 року з оплатою у строк до 18.03.2025 року.
Додатковою угодою №7 від 18.03.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 9 000 000,00 грн у строк з 24.03.2025 року по 09.05.2025 року з оплатою у строк до 21.03.2025 року.
Додатковою угодою №8 від 29.04.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 5 340 000,00 грн у строк з 05.05.2025 року по 26.05.2025 року з оплатою у строк до 02.05.2025 року.
Додатковою угодою №9 від 06.05.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 5 250 000,00 грн у строк з 12.05.2025 року по 31.05.2025 року з оплатою у строк до 09.05.2025 року.
Додатковою угодою №10 від 20.05.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 8 250 000,00 грн у строк з 23.05.2025 року по 10.06.2025 року з оплатою у строк до 23.05.2025 року.
Додатковою угодою №11 від 10.06.2025 року до Договору сторони погодились про постачання нафти на суму в розмірі 8 122 000,00 грн у строк з 12.06.2025 року по 30.06.2025 року з оплатою у строк до 13.06.2025 року.
Позивачем на виконання умов Договору перераховано відповідачу попередню оплату в розмірі 8 122 000,00 грн згідно платіжної інструкції №53381УГ25 від 13.06.2025 року.
Втім, 15.06.2025 року сторонами підписано Угоду про розірвання, відповідно до якої зобов'язання по договору вважаються розірваними, крім зобов'язань з повернення суми передоплати в розмірі 8 122 000,00 грн.
Платіжним дорученням №2310_00000 від 01.07.2025 року відповідачем здійснено часткове повернення коштів позивачу, а саме в розмірі 420 000,00 грн.
Листом №04/07-25-01 від 04.07.2025 року відповідач звернувся до позивача з прохання зачекати на повне повернення коштів через незаплановані обставини.
Листом №01/01/24/08-02/01/11132 від 23.07.2025 року позивач просив відповідача здійснити повернення коштів.
Як зазначає позивач звертаючись до суду з даним позовом, після закінчення строку дії Договору у відповідача залишилась переплата в розмірі 7 702 000,00 грн, яку останній має повернути позивачу.
У зв'язку з неповерненням відповідачем повної суми в добровільному порядку позивач звернувся до суду з даним позовом та додатково нараховує відповідачу суми пені в розмірі 510 231,12 грн, суми інфляційних втрат в розмірі 7 655,79 грн, суми 3% річних в розмірі 49 377,21 грн.
При цьому, після звернення позивача до суду із даним позовом, відповідачем здійснено часткове повернення коштів позивачу в розмірі 37 800,00 грн, згідно платіжної інструкції №2730 від 05.02.2026 року.
Відповідач правом на подачу до суду відзиву не скористався.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами Договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.
Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем перераховано відповідачу суму коштів в розмірі 8 122 000,00 грн, втім, у зв'язку з розірванням Договору, поставка товару так і не відбулась, у зв'язку з чим у позивача виникла переплата у сумі 8 122 000,00 грн.
Оскільки, як вбачається з матеріалів справи, дія Договору, відповідно до Угоди про розірвання від 15.06.2025 року закінчилась, у відповідача припинився обов'язок постачати товар, а станом на дату закінчення строку Договору, з урахуванням частково повернутих відповідачем коштів в розмірі 457 800,00 грн, у позивача існує переплата у розмірі 7 664 200,00 грн, підстави для утримання відповідачем зазначених грошових коштів немає, а відповідач зобов'язаний був повернути позивачу вказану суму на вимогу останнього згідно положень ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.
Так як дія Договору закінчилась, у зв'язку з розірванням його за згодою сторін, позивач правомірно звернувся до відповідача щодо повернення суми переплати за Договором.
Таким чином, відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти у сумі 7 664 200,00 грн.
Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Системний аналіз положень ст.ст.11, 177, 202, 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Загальна умова ч.1 ст. 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Відповідно до приписів ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Отже із врахуванням того, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази повернення відповідачем суми переплати за договором у розмірі 7 664 200,00 грн, а укладений між позивачем та відповідачем правочин є таким, що припинив свою дію, підстава для отримання грошових коштів, які були оплачені позивачем, відпала, внаслідок чого позовні вимоги про стягнення 7 664 200,00 грн визнаються судом законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 510 231,12 грн за загальний період з 29.07.2025 по 14.10.2025.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 6.5. Договору за порушення строків оплати винна сторона сплачує на користь іншої пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем у розмірі 510 231,12 грн, за визначений позивачем період, судом встановлено, що він є обґрунтованим та арифметично вірним, у зв'язку з чим, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 49 377,21 грн суми 3% річних та 7 655,79 грн суми інфляційних втрат за період з 29.07.2025 року по 14.10.2025 року, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок сум 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що позивачем він здійснений вірно, а тому, до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 49 377,21 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 7 655,79 грн.
Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову в повному обсязі.
Судовий збір позивача у розмірі 98 777,57 грн, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням коефіцієнту 0,8%, у зв'язку з подачею до суду позовної заяви в електронній формі, а також з огляду на закриття провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 37 800,00 грн, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Європетролеум» (код ЄДРПОУ 44682209, адреса: 03150, м. Київ, вул. Малевича Казимира, буд. 86) на користь Акціонерного товариства «Укрнафта» (код ЄДРПОУ 00135390, місцезнаходження: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, буд. 3-5) суму коштів в розмірі 7 664 200,00 грн (сім мільйонів шістсот шістдесят чотири тисячі двісті гривень 00 копійок), суму пені в розмірі 510 231,12 грн (п'ятсот десять тисяч двісті тридцять одна гривна), суму 3% річних в розмірі 49 377,21 грн (сорок дев'ять тисяч триста сімдесят сім гривень 21 копійка), суму інфляційних втрат в розмірі 7 655,79 грн (сім тисяч шістсот п'ятдесят п'ять гривень 79 копійок) та суму судового збору в розмірі 98 777,57 грн (дев'яносто вісім тисяч сімсот сімдесят сім гривень 57 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складене 22.05.2026 року.
Суддя С. МОРОЗОВ