ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.05.2026Справа № 910/1323/26
Суддя Н.Б. Плотницька, розглянувши справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" (01103, місто Київ, Залізничне шосе, будинок 2А)
до Фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни ( АДРЕСА_1 )
про розірвання договору та стягнення 2 495 000 грн 00 коп.
Представники сторін:
від позивача: Линник В.В.
від відповідача: Зозуля В.М.
10.02.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" з вимогами до Фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни про розірвання договору та стягнення 2 495 000 грн 00 коп.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі від 30.08.2024 № 08/2024 не виконав взяті на себе зобов'язання з надання оплачених послуг, що є підставою для розірвання договору та повернення сплаченої суми попередньої оплати в розмірі 2 495 000 грн 00 коп.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.02.2026 відкрито провадження у справі № 910/1323/26, справу визнано малозначною та розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.
02.03.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.04.2026.
16.03.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.
19.03.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив.
24.03.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про витребування доказів.
У підготовчому засіданні 06.04.2026 суд, керуючись пунктом 3 частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 27.04.2026.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 задоволено клопотання позивача та витребувано у Фізичної особи - підприємця Малік Ірини Олександрівни оригінали актів надання послуг до договору про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі № 08/2024 від 30.08.2024.
24.04.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли додаткові пояснення.
27.04.2026 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання.
В судове засідання 04.05.2026 з'явились представники сторін та надали пояснення по суті спору. Представник позивача в повному обсязі підтримав заявлені позовні вимоги та просить суд їх задовольнити. Представник відповідача надав пояснення, відповідно до яких заперечує проти заявлених позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
У судовому засіданні 04.05.2026 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
30.08.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Макромакс" (далі по тексту - замовник, позивач у справі) та Фізичною особою-підприємцем Малік Іриною Олександрівною (далі по тексту - виконавець, відповідач у справі), було укладено договір про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі № 08/2024 (далі по тексту - договір обслуговування).
Відповідно до пункту 1.1 договору обслуговування виконавець самостійно або шляхом залучення інших юридичних та/чи фізичних осіб (підрядних організацій) здійснює комплексне обслуговування (код згідно з КВЕД - 81.10), а саме - експлуатацію, обслуговування, утримання, капітальний та поточний ремонт (далі по тексту - експлуатаційні послуги) будівлі (місць загального користування та прибудинкової території), загальною площею 9 675,0 кв.м., розташованої за адресою: місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8 (далі по тексту - "Бізнес цент Xspace"). Повний перелік експлуатаційних послуг, що надаються замовнику, додається до договору обслуговування (додаток № 1).
Відповідно до пункту 2.1 договору обслуговування, вартість комплексного обслуговування (експлуатаційних послуг та відшкодування експлуатаційних витрат) визначається за домовленістю сторін. Загальна ціна договору складається з вартості щомісячних рахунків з комплексного обслуговування будівлі.
Відповідно до пункту 2.4 договору обслуговування, замовник здійснює оплату експлуатаційних послуг в строки за домовленістю сторін. Датою здійснення оплати відповідно до умов цього договору вважається дата надходження відповідних коштів на розрахунковий рахунок виконавця.
Так, згідно з пунктом 3.3.2 договору обслуговування виконавець зобов'язується здійснювати щоденне комплексне обслуговування будівлі, місць загального користування та прибудинкової території, забезпечувати функціонування загальнобудинкових інженерних та телекомунікаційних мереж, обладнання для постачання електроенергії, теплової енергії, водопостачання та водовідведення.
Пунктом 3.3.3 договору обслуговування передбачено, що виконавець зобов'язується якісно та своєчасно та в повному обсязі виконувати та надавати послуги згідно переліку експлуатаційних послуг (додаток № 1 до договору обслуговування).
Згідно з пункту 2.2 договору обслуговування виконавець не пізніше 5 числа кожного місяця надає замовнику рахунки на оплату експлуатаційних послуг та відшкодування експлуатаційних витрат.
Відповідно до пункту 2.3 договору обслуговування по закінченню кожного місяця, виконавець направляє замовнику акт здачі-прийому наданих послуг. Замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання акту здачі-прийому наданих послуг підписати його і передати виконавцю, або направити виконавцю в цей же термін письмову мотивовану відмову від підписання акту. У разі, якщо протягом 5 (п'яти) днів після отримання замовник не підписав акт виконаних робіт і не надав вмотивованих пояснень відмови його підписання, послуги вважаються наданими в повному обсязі.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Макромакс" на виконання своїх зобов'язань, оплачувало надані Фізичною особою-підприємцем Малік Іриною Олександрівною послуги з вересня 2024 року по січень 2025 року, а також було перераховано кошти в сумі 2 495 000 грн 00 коп. авансом за послуги, які повинні були надаватися з лютого 2025 року.
Проте, виконавцем в період з лютого 2025 року по лютий 2026 року в порушення пунктів 1.1, 2.1-2.3, 3.3.2., 3.3.3. договору обслуговування щоденні послуги замовнику не надавалися, щомісячно рахунки на оплату експлуатаційних послуг (експлуатаційних витрат) замовнику не надавалися, щомісячно акти здачі-прийому наданих послуг замовнику не направлялися.
У зв'язку з тим, що відповідач протягом тривалого часу, а саме: з лютого 2025 року по лютий 2026 року не виконував свої обов'язки та не надавав передбачені договором №08/2024 від 30.08.2024 послуги з комплексного обслуговування будівлі, не повернув суму отриманих оплат (авансу) позивач та з метою відновлення порушеного права звернувся до суду з вимогою про розірвання вказаного договору та стягнення з відповідача авансу в розмірі 2 495 000 грн 00 коп.
Заперечуючи проти заявленого позову відповідач наголошує на тому, що на виконання умов договору обслуговування № 08/2024 від 30.08.2024 Фізичною особою-підприємцем Малік Іриною Олександрівною експлуатаційні послуги в період з вересня 2024 року по червень 2025 року надавались якісно та вчасно, про що свідчать акти виконаних робіт, а також перекази на оплату цих послуг.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення договору про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі № 08/2024 від 30.08.2024 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Дослідивши зміст укладеного договору, суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором надання послуг.
Відповідно до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При цьому, за приписами частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено судом, відповідно до пункту 1.1 договору обслуговування виконавець самостійно або шляхом залучення інших юридичних та/чи фізичних осіб (підрядних організацій) здійснює комплексне обслуговування (код згідно з КВЕД - 81.10), а саме - експлуатацію, обслуговування, утримання, капітальний та поточний ремонт будівлі (місць загального користування та прибудинкової території), загальною площею 9 675,0 кв.м., розташованої за адресою: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8. Повний перелік експлуатаційних послуг, що надаються замовнику, додається до договору обслуговування (додаток № 1).
Пунктом 2.3 договору обслуговування визначено, що по закінченню кожного місяця, виконавець направляє замовнику акт здачі-прийому наданих послуг. Замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання акту здачі-прийому наданих послуг підписати його і передати виконавцю, або направити виконавцю в цей же термін письмову мотивовану відмову від підписання акту. У разі, якщо протягом 5 (п'яти) днів після отримання замовник не підписав акт виконаних робіт і не надав вмотивованих пояснень відмови його підписання, послуги вважаються наданими в повному обсязі.
Як вбачається із матеріалів справи позивач вказує, що з лютого 2025 року по лютий 2026 року виконавцем послуги на виконання договору обслуговування замовнику фактично не надавались.
Факт ненадання послуг з липня 2025 року підтверджується і відповідачем. При цьому, відповідач вказує, що ненадання послуг пов'язане із тим, що будівля бізнес-центру "Xspace", що розташована за адресою: місто Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8 знаходиться в аварійному стані, через ракетні обстріли та неодноразові удари дронів в червні 2025 року.
На підтвердження виконання договору обслуговування з вересня 2024 року по червень 2025 року відповідач надав суду копії актів надання послуг, зокрема - копія акту надання послуг № 240903 від 30.09.2024; копія акту надання послуг №241003 від 31.10.2024; копія акту надання послуг №241104 від 30.11.2024; копія акту надання послуг №241204 від 31.12.2024; копія акту надання послуг №250101 від 31.01.2025; копія акту надання послуг №250203 від 28.02.2025; копія акту надання послуг № 250303 від 31.03.2025; копія акту надання послуг №250403 від 30.04.2025; копія акту надання послуг №250503 від 31.05.2025; копія акту надання послуг №250602 від 30.06.2025.
Вказані акти підписані від виконавця - Малік Іриною Олександрівною, від замовника - директором Товариством з обмеженою відповідальністю "Макромакс" Линником Вадимом Валентиновичем.
Разом з тим, позивач заперечує, що підписував акти надання послуг за лютий - червень 2025 року, у зв'язку із чим просив витребувати оригінали вказаних актів у відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 витребувано у Фізичної особи - підприємця Малік Ірини Олександрівни оригінали актів надання послуг до договору про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі № 08/2024 від 30.08.2024, а саме: акт надання послуг №250203 від 28.02.2025; акт надання послуг № 250303 від 31.03.2025; акт надання послуг №250403 від 30.04.2025; акт надання послуг №250503 від 31.05.2025; акт надання послуг №250602 від 30.06.2025.
На виконання вказаної ухвали відповідачем повідомлено суд, що надати оригінали актів, які вказані в ухвалі суду про витребування доказів неможливо, оскільки 09.03.2026 приблизно о 20 год. 00 хв. з автомобіля відповідача "SONGPLUS", д.н.з. НОМЕР_1 , був викрадений ноутбук ASUS X705UA-GC130 та документи, які пов'язані із господарською діяльністю серед яких і були оригінали вказаних актів.
Частиною 6 статті 91 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Отже, якщо до суду подано копію (електронну копію) письмового доказу, це саме по собі не означає неприйнятність такого доказу як такого. Лише якщо в учасника справи або в суду виникне сумнів щодо цього доказу, то суд може витребувати в учасника справи, який надав таку копію, оригінал документа.
Судом встановлено, що позивач ставить під сумнів дійсність - акту надання послуг №250203 від 28.02.2025; акту надання послуг № 250303 від 31.03.2025; акту надання послуг №250403 від 30.04.2025; акту надання послуг №250503 від 31.05.2025; акту надання послуг №250602 від 30.06.2025.
Крім того, суд зазначає, що при візуальному огляді та порівнянні всіх копій актів наданих відповідачем, зокрема і копії акту надання послуг №250203 від 28.02.2025; копії акту надання послуг № 250303 від 31.03.2025; копії акту надання послуг №250403 від 30.04.2025; копії акту надання послуг №250503 від 31.05.2025; копії акту надання послуг №250602 від 30.06.2025, вбачаються невідповідності між підписами директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" Линника Вадима Валентиновича.
Так у постанові від 04.02.2026 у справі 759/14925/23 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке впливає на правильність вирішення спору, оскільки всі висновки у справі ґрунтуються на підставі дослідження копій доказів, які, на думку позивача, доводять факт укладення кредитного договору між сторонами та фактичного перерахування коштів відповідачу, яка ставила під сумнів надані позивачем докази, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді. Жоден із судів не виконав вимог статті 95 Цивільного процесуального кодексу України та не витребував у заявника оригіналів електронних доказів, незважаючи на клопотання відповідача. І це є порушенням принципу змагальності сторін.
Отже зважаючи на те, що відповідач обгрунтовує свої доводи копіями документів, дійсність яких ставить під сумнів позивач, однак оригіналів таких документів суду не надав, суд відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України не бере до уваги, як докази: копію акту надання послуг №250203 від 28.02.2025; копію акту надання послуг № 250303 від 31.03.2025; копію акту надання послуг №250403 від 30.04.2025; копію акту надання послуг №250503 від 31.05.2025; копію акту надання послуг №250602 від 30.06.2025.
За загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Разом з тим, відповідач, крім копій актів виконаних робіт, не надав суду жодних інших доказів, щодо реального виконання послуг визначених додатком 1 до договору № 08/2024 від 30.08.2024 в період з лютого 2025 року по лютий 2026 року, зокрема, щодо: прибирання та облаштування прибудинкової території; прибирання приміщень центрального вестибюля, приліфтових кімнат, входів та коридорів загального користування; прибирання сходових кліток, маршів та площадок, технічних та допоміжних приміщень, вхідних площадок, пандусів, сходів та перил; технічне обслуговування, ремонт та прибирання покрівлі; оздоблення, поточний та капітальний ремонт місць загального користування, конструктивних елементів, стін та зовнішнього опорядження будівлі, вхідних груп, сходів та площадок, елементів опорядження прибудинкової території; вивезення в межах затверджених норм побутових відходів (збирання, зберігання та організація вивозу); технічне обслуговування, ремонт, прибирання та енергопостачання ліфтів; охорона, організація пропускного режиму, відеонагляду, управління та обслуговування систем диспетчеризації; технічне обслуговування та ремонт загальних внутрішньобудинкових систем електропостачання та електрообладнання, централізованого опалення, водопостачання та водовідведення, зливової каналізації, систем відеонагляду, телекомунікаційних та інших інженерних мереж; дератизація та дезінсекція місць загального користування, виконання інших норм санітарної та екологічної безпеки; забезпечення та обслуговування систем загальнобудинкової пожежної безпеки, техніки безпеки та охорони праці.
Натомість, позивач надав суду докази того, що з лютого 2025 року послуги передбачені договором № 08/2024 від 30.08.2024 надавались іншими виконавцями (підрядниками). Так, серед іншого, відповідно до договору підряду № 21/10/24 від 21.10.2024 та актів прийому - передачі виконаних робіт послуги з оздоблення, поточного та капітального ремонту місць загального користування, конструктивних елементів, стін та зовнішнього опорядження будівлі, вхідних груп, сходів та площадок, елементів опорядження прибудинкової території, технічного обслуговування, ремонту та прибирання покрівлі, у період з 01.02.2025 по 30.06.2025 надавалися ФОП Чернуха Д.О. Відповідно до актів здачі приймання - робіт (надання послуг) вивезення в межах затверджених норм побутових відходів (збирання, зберігання та організація вивозу), у період з лютого по травень 2025 року надавалися Товариством з обмеженою відповідальністю "Еко - грінко", а в червні 2025 року - Товариством з обмеженою відповідальністю "Альтфатер Київ". Відповідно до актів надання послуг забезпечення та обслуговування систем загальнобудинкової пожежної безпеки у період з 01.02.2025 по 30.06.2025 здійснювалося Товариством з обмеженою відповідальністю "СБ "Статус".
Зважаючи на викладене суд доходить висновку про те, що в порушення умов договору обслуговування № 08/2024 від 30.08.2024 в період з лютого 2025 року по лютий 2026 року Фізичною особою підприємцем Малік Іриною Олександрівною послуги Товариству з обмеженою відповідальністю "Макромакс", передбачені умовами вказаного договору не надавались.
Пунктом 3.2.2 договору обслуговування передбачено, що замовник має право вимагати від виконавця належного виконання покладених на нього обов'язків щодо комплексного обслуговування будівлі.
Згідно пункту 3.3.3 договору обслуговування виконавець зобов'язується якісно, своєчасно та в повному обсязі виконувати та надавати послуги згідно переліку експлуатаційних послуг (додаток №1).
Відповідно до частини 1 статті 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 3.2.4 договору обслуговування, передбачено що замовник має право вимагати захисту своїх порушених прав, в тому числі вимагати відшкодування завданих йому збитків в результаті неналежного надання послуг з боку виконавця.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема акту звірки та копій платіжних інструкцій Товариство з обмеженою відповідальністю "Макромакс" здійснило на рахунок Фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни оплату за надання послуг відповідно до умов договору обслуговування за період з лютого 2025 року на суму 2 495 000 грн 00 коп.
Разом з тим, як встановлено судом Фізична особа-підприємець Малік Ірина Олександрівна з лютого 2025 року фактично не надавала експлуатаційні послуги, передбачені умовами договору обслуговування № 08/2024 від 30.08.2024, а тому оцінивши подані докази, в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги вищевикладені положення норм чинного законодавства України, встановлені фактичні обставини справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення сплаченої суми попередньої оплати в розмірі 2 495 000 грн 00 коп. підлягають задоволенню.
Крім того, пунктом 1 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.
Підстави для зміни або розірвання договору передбачені статтею 651 Цивільного кодексу України і за загальним правилом, викладеним у частині 1 цієї статті, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Про зміну або розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України сторони вправі домовитися в будь-який час на свій розсуд (крім випадків, обумовлених законодавчо).
Відповідно до статті 907 Цивільного кодексу України договір про надання послуг може бути розірваний, у тому числі шляхом односторонньої відмови від договору, в порядку та на підставах, встановлених цим Кодексом, іншим законом або за домовленістю сторін. Порядок і наслідки розірвання договору про надання послуг визначаються домовленістю сторін або законом.
Пунктом 6.4 договору обслуговування, передбачено, що цей договір може бути розірвано за письмовою згодою сторін або за рішенням суду. Одностороння відмова від виконання зобов'язань за цим договором не допускається.
Разом з тим, законодавець передбачає випадки, коли розгляд питання про внесення змін до договору чи про його розірвання передається на вирішення суду за ініціативою однієї із сторін.
Так, за частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
За змістом статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Частина третя статті 653 Цивільного кодексу України зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
При цьому, істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (абзац другий частини другої статті 651 Цивільного кодексу України).
Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. У такому випадку вина (як суб'єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Водночас, йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07 серпня 2018 року у справі №910/22259/17, від 14 серпня 2018 року у справі №910/22454/17, від 28 серпня 2018 року у справі №910/20932/17, від 02 жовтня 2018 року у справі №910/21033/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №910/3568/18, від 17 квітня 2019 року у справі №910/6381/18.
Право особи на звернення до суду для внесення змін у договір (чи його розірвання) у передбаченому законом випадку відповідає статті 16 Цивільного кодексу України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) для захисту права, та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони (така позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 та від 26.05.2020 у справі № 908/299/18).
Положеннями статті 615 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов'язання або воно припиняється.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Отже, за змістом наведених норм розірвання господарського договору може бути вчинено як за згодою сторін, так і у разі односторонньої відмови від нього. За загальним правилом розірвання договору в односторонньому порядку не допускається, однак окремі договірні відносини допускають можливість одностороннього розірвання договору. Право сторони на одностороннє розірвання договору може бути передбачено законом або безпосередньо у договорі, а може залежати від вчинення/невчинення сторонами договору певних дій, так і без будь-яких додаткових умов (безумовне право сторони на відмову від договору).
Так, порушенням зобов'язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Як вбачається із матеріалів справи в порушення умов договору обслуговування № 08/2024 від 30.08.2024 в період з лютого 2025 року по лютий 2026 року Фізичною особою-підприємцем Малік Іриною Олександрівною послуги Товариству з обмеженою відповідальністю "Макромакс", передбачені умовами вказаного договору не надавались, тобто не були виконані його зобов'язання належним чином, що призвело до неотримання позивачем очікуваного при укладенні договору результату, що встановлює істотність порушення відповідачем умов договору.
Отже, суд дійшов висновку, що звернувшись із позовом до суду, позивач фактично скористався своїм правом на одностороннє розірвання договору наслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договору обслуговування № 08/2024 від 30.08.2024.
Відповідачем не спростовано факт істотного порушення останнім умов договору, а відтак, і свідчить про наявність передбачених частиною 2 статті 651 Цивільного кодексу України підстав для розірвання договору.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором обслуговування № 08/2024 від 30.08.2024, позивач значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору, а тому позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам сторін судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтями 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Розірвати договір про надання послуг з комплексного обслуговування будівлі №08/2024 від 30.08.2024 укладений між Фізичною особою-підприємцем Малік Іриною Олександрівною ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника НОМЕР_2 ) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" (01103, місто Київ, Залізничне шосе, будинок 2А, ідентифікаційний код 40350141).
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Малік Ірини Олександрівни ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Макромакс" (01103, місто Київ, Залізничне шосе, будинок 2А, ідентифікаційний код 40350141) авансований платіж в розмірі 2 495 000 (два мільйони чотириста дев'яносто п'ять тисяч) грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 40 753 (сорок тисяч сімсот п'ятдесят три) грн 00 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено 26.05.2026
Суддя Н.Плотницька