вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" травня 2026 р. Справа№ 910/16271/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ходаківської І.П.
суддів: Демидової А.М.
Владимиренко С.В.
за участю секретаря судового засідання: Зозулі Н.М.
за участю представників:
від позивача: Бабенко С. М.
від відповідача: Яковенко У. Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу
Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку
на рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2026 (повне рішення підписано 03.04.2026)
у справі № 910/16271/25 (суддя Удалова О. Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Український інститут із
проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок"
до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку
про стягнення 806 984, 22 грн
26.12.2026 Приватне акціонерне товариство "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок" (далі - позивач, ПрАТ "ДІПРОЗВ'ЯЗОК") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку (далі - відповідач, НКЕК) про стягнення 806 984,22 грн, з яких: основний борг - 800 910, 33 грн; інфляційні втрати - 3 200,74 грн; 3 % річних - 2 873,15 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань в частині відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат, а також плати за користування земельною ділянкою за договором оренди нерухомого майна № 20-034 від 29.07.2020 та договором про відшкодування № 5 від 26.02.2025.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що строк дії Договору оренди нерухомого майна №20-034 від 29.07.2020 та Договору про відшкодування № 5 від 26.02.2025 закінчився 29.07.2025, у зв'язку з чим між сторонами відсутні договірні зобов'язання щодо відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат та витрат за користування земельною ділянкою. На думку відповідача, у НКЕК як органу державної влади, фінансування якого здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, були відсутні правові підстави для здійснення спірних платежів в період з 30.07.2025 по 30.11.2025 за відсутності чинного договору та належно оформленого бюджетного зобов'язання, а здійснення таких платежів суперечило вимогам бюджетного та антикорупційного законодавства.
Крім того, відповідач зазначав, що надані позивачем рахунки-фактури та односторонньо складені акти не є належними доказами обсягу і вартості спожитих відповідачем комунальних послуг та експлуатаційних витрат, оскільки не підтверджені первинними даними засобів обліку та не підписані відповідачем. Також відповідач вказував на недоведеність і необґрунтованість розрахунку заявлених до стягнення сум, у тому числі 3 % річних та інфляційних втрат, а також зазначав, що не ухилявся від врегулювання правовідносин з позивачем та ініціював укладення нового договору оренди на умовах, допустимих для державних органів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 03.04.2026 позов задоволено повністю. Стягнуто з Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку на користь Приватного акціонерного товариства "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок" 800 910, 33 грн основного боргу, 3 200,74 грн, 2 873,15 грн 3 % річних.
Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про порушення умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна з боку відповідача в частині відшкодування спожитих ним комунальних послуг та експлуатаційних витрат, а також плати за користування земельною ділянкою (земельний податок) в період з 30.07.2025 по 30.11.2025. При цьому суд першої інстанції відхилив доводи відповідача щодо припинення договірних правовідносин у зв'язку із закінченням строку дії договору, оскільки матеріали справи не містять доказів фактичного повернення орендованого майна орендодавцю. З огляду на це місцевий господарський суд дійшов висновку, що до моменту фактичної передачі (повернення) об'єкта оренди за відповідачем зберігається обов'язок щодо відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат та плати за користування земельною ділянкою. На думку місцевого господарського суду, позивачем належними та допустимими доказами доведено обсяг фактично понесених витрат на забезпечення орендованого майна комунальними та експлуатаційними послугами, а заявлені до стягнення 3 % річних та інфляційні втрати є обґрунтованими та підлягають стягненню у заявленому позивачем розмірі.
Не погоджуючись із висновком суду, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку 21.04.2026 (через систему "Електронний суд") звернулась безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення господарського суду м. Києва від 03.04.2026 у справі № 910/16271/25 та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у відповідача обов'язку з відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат та витрат за користування земельною ділянкою у період з 30.07.2025 по 30.11.2025. На думку апелянта, такий обов'язок припинився після закінчення строку дії договору оренди нерухомого майна, оскільки між сторонами припинилися цивільні зобов'язання за цим договором, а договір про відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат є похідним від договору оренди. Апелянт зазначав, що місцевий господарський суд помилково витлумачив умову договору "в частині розрахунків - до повного виконання" як таку, що створює нові грошові зобов'язання після припинення дії договору, при тому, що договір не містить умов щодо його автоматичної пролонгації.
Крім того, апелянт вказував, що заявлений позивачем до стягнення розмір відшкодування комунальних послуг, експлуатаційних витрат та витрат за користування земельною ділянкою не підтверджений належними та допустимими доказами, оскільки надані позивачем акти складені в односторонньому порядку, не погоджені та не підписані відповідачем. Також апелянт зазначав, що як розпорядник бюджетних коштів він позбавлений можливості здійснювати розрахунки поза межами договірних правовідносин, оскільки це суперечить вимогам бюджетного та антикорупційного законодавства, яке, на його думку, підлягає пріоритетному застосуванню у спірних правовідносинах з огляду на публічно-правовий статус відповідача. Крім того, апелянт вважав, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України та покладення на нього відповідальності як на боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.04.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/16271/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Ходаківська І. П. - головуючий суддя, судді: Демидова А. М., Владимиренко С. В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 19.05.2026.
05.05.2026 позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення першої інстанції - без змін. Позивач вважав рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим на підставі норм матеріального та процесуального права, належним чином застосованих до спірних правовідносин. На думку позивача, підставою виникнення у відповідача обов'язку з відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат та витрат за користування земельною ділянкою у спірний період є відсутність у матеріалах справи доказів фактичного повернення (передачі) орендованого майна після закінчення строку дії договору оренди, у зв'язку з чим до моменту такого повернення за відповідачем зберігається обов'язок здійснювати відповідне відшкодування на раніше погоджених сторонами умовах. При цьому позивач зазначав, що публічно-правовий статус відповідача не звільняє його від виконання цивільно-правових зобов'язань, а тому відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
У судове засідання 19.05.2026 представники сторін з'явилися.
У судовому засіданні представник відповідача просив апеляційну скаргу задовольнити, а представник позивача - відмовити у її задоволенні.
Розглянувши доводи апелянта, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального права при вирішенні позову, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Приватним акціонерним товариством "Український інститут із проектування і розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури "Діпрозв'язок" (Орендодавець) та Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку (орендар) у 2020 році було укладено договір оренди нерухомого майна № 20-034 від 29.07.2020 (далі - Договір оренди), предметом якого було надання у строкове платне користування нежитлових приміщень за адресою: вул. Солом'янська, 3, загальною площею 2 483, 66 кв. м., які перебувають у власності ПрАТ "Діпрозв'язок".
Відповідно до умов п. 3.2. договору оренди нерухомого майна № 20-034 від 29.07.2020 сторони дійшли згоди, що відшкодування Орендарем вартості комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, теплопостачання, електропостачання) та плати за додаткові витрати (охорона, виклик поліції, використання пожежної та охоронної сигналізації, вивіз сміття, прибирання місць загального користування, профдезінфекція (дезінфекція, дезінсекція, дератизація тощо), обслуговування ліфтів та електроустановок в місцях загального користування), плати за користування земельною ділянкою, буде проводитись на підставі укладеного між Сторонами окремого Договору про відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат в приміщеннях, що передані в оренду на підставі договору оренди нерухомого майна № 20-034 від 29.07.2020.
Договір оренди нерухомого майна № 20-034 від 29.07.2020 було укладено строком на 5 років до 29.07.2025 згідно з умовами п.п. 11.1., 11.2. цього договору.
На виконання вказаного договору оренди між сторонами були підписані акти приймання-передачі (набуття) орендованого майна від 29.07.2020 на площу 1485,80 кв.м.; від 28.04.2021 на площу 943,86 кв. м.; від 09.01.2023 на площу 54 кв. м. Загальна площа орендованих приміщень складає 2483,66 кв. м. У вказаних актах сторонами зафіксовано, що стан приміщень є належним та таким, що відповідає умовам договору та їх призначенню. Системи тепло- та енергозабезпечення перебувають у робочому стані. Орендар не має до орендодавця претензій щодо переданого майна.
На виконання домовленостей, передбачених п. 3.2. договору оренди нерухомого майна № 20-034 від 29.07.2020, між сторонами було укладено договір № 5 від 26.02.2025 про відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат, а також плати за користування земельною ділянкою (далі - Договір про відшкодування).
Відповідно до п. 1.1. Договору про відшкодування ПрАТ "Діпрозв'язок" (орендодавець) забезпечує обслуговування, експлуатацію будівлі, яка знаходиться у власності ПрАТ "Діпрозв'язок" за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 3, а НКЕК (орендар) бере участь у витратах орендодавця на виконання вказаних робіт пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих орендодавцем за цим Договором.
Розмір щомісячної плати за надані послуги встановлюється в залежності від фактичних витрат Орендодавця на обслуговування та оплату комунальних послуг відповідно до Орієнтовного розрахунку на відшкодування витрат орендодавцю на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 3 на 2025 рік, Додаток № 1 (п. 2.1. Договору).
Сторони домовились, що відшкодування вартості комунальних послуг (водопостачання, водовідведення, теплопостачання, електроенергії), вивозу сміття, експлуатаційних витрат (витрат на експлуатацію та обслуговування мереж, електрообладнання, пожежної сигналізації, санітарно-технічного обладнання, прибирання приміщення та прибудинкової території, утримання ліфтів, охорону та інше), плата за користування земельною ділянкою буде проводитись на підставі фактичних витрат в пропорційному відношенні загальної площі, що орендує Орендар до загальної площі будівлі (п. 2.2. Договору).
Згідно з п. 2.3. Договору за користування електроенергією в орендованих приміщеннях Орендар сплачує згідно з виставленими рахунками-фактурами та актами здачі-приймання робіт (наданих послуг) Орендодавця на підставі фактичних витрат в пропорційному відношенні площі, що орендує Орендар до загальної площі будівлі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у строковому платному користуванні Орендаря, останній відшкодовує витрати за її користування. Підставою для нарахування податку на землю є дані державного земельного кадастру. Орендодавець самостійно обчислює плату за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному Податковим кодексом України (п.п. 2.4., 2.4.1., 2.4.2. Договору).
Пунктом 2.5. Договору передбачено, що Орендар сплачує за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та відшкодовує витрати за користування земельною ділянкою до моменту фактичної передачі (повернення) Майна Орендодавцю по Акту приймання-передачі (набуття) орендованого майна за Договором оренди нерухомого майна від 29.07.2020 № 20-034.
Відповідно до п. 2.6. Договору рахунок-фактура та Акт здачі-приймання робіт (наданих послуг) на комунальні послуги, експлуатаційні витрати та плата за користування земельною ділянкою виставляються Орендодавцем до 10 числа наступного за розрахунковим місяцем, згідно якого Орендар перераховує Орендодавцю кошти до 15-го числа наступного розрахункового місяця.
За Договором Орендар зобов'язаний самостійно забрати рахунок-фактуру та Акт здачі-приймання робіт (послуг), які вказані в п. 2.6. Договору (п. 2.7. Договору).
Згідно з п. 3.3.1. Договору Орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі вносити плату, що передбачена пунктами 2.2., 2.3. Договору.
Пунктом 7.1. Договору встановлено, що цей Договір вступає в силу з моменту підписання і діє до 29.07.2025 включно, а в частині розрахунків - до повного виконання.
Позивач зазначив, що до 29.07.2025, відповідач сплачував в повному обсязі усі платежі на відшкодування комунальних послуг та експлуатаційних витрат згідно з виставленими позивачем рахунками-фактурами та актами приймання-передачі робіт (послуг).
Однак, у зв'язку з тим, що орендоване майно фактично не було передано (повернуто) орендарем орендодавцю, на виконання умов Договору, зокрема п. 3.2.1., останній продовжував забезпечувати орендоване майно комунальними та експлуатаційними послугами.
Однак за період з 30.07.2025 по 30.11.2025 орендар не виконав свого обов'язку за Договором та не сплатив вартість спожитих комунальних послуг і експлуатаційних витрат, у зв'язку з чим утворилась заборгованість перед орендодавцем у розмірі 800 910,33 грн.
З метою досудового врегулювання спору позивач звертався до відповідача листами від 05.09.2025 № 555/04, від 24.09.2025 № 585/04, від 13.10.2025 № 629/04/1 та вимогами від 27.10.2025 № 658/04, від 10.11.2025 № 700/04, від 11.12.2025 № 761/04 щодо необхідності відшкодування комунальних послуг та інших експлуатаційних витрат за вказаний період, однак відповідач зазначений обов'язок не виконав. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 3 200,74 грн та 3 % річних у розмірі 2 873,15 грн.
Згідно з ст. 7 Цивільного кодексу України цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм, зокрема звичаєм ділового обороту. Звичаєм є правило поведінки, яке не встановлене актами цивільного законодавства, але є усталеним у певній сфері цивільних відносин.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1 ст. 760 ЦК України).
Згідно з ч.ч. 1, 3, 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за найм (оренду) майна. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 793 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.
Як визначено ст. 795 ЦК України, передання наймачеві будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту починається обчислення строку договору найму, якщо інше не встановлено договором. Повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази повернення орендованого майна, а відтак у відповідача наявний обов'язок сплачувати за комунальні послуги, експлуатаційні витрати та відшкодовувати витрати за користування земельною ділянкою до моменту фактичної передачі (повернення) майна орендодавцю, про що свідчить погодження такого зобов'язання в п. 2.5 договору про відшкодування.
При цьому колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності між сторонами цивільно-правових зобов'язань, оскільки пунктом 4.9 Договору оренди передбачено, що у разі припинення договору орендар зобов'язаний повернути нерухоме майно протягом трьох днів за актом приймання-передачі, а майно вважається повернутим з моменту підписання такого акта сторонами та скріплення його печатками. Водночас пунктом 3.3 Договору оренди встановлено обов'язок орендаря сплачувати орендну плату після закінчення строку дії договору до дня фактичної передачі орендодавцю орендованого майна.
Доводи апелянта щодо неправильного тлумачення судом першої інстанції умови договорів "в частині розрахунків - до повного виконання" відхиляються колегією суддів як неспроможні, оскільки як Договір оренди, так і Договір про відшкодування прямо пов'язують припинення обов'язку зі сплати орендної плати та передбачених договором відшкодувань із моментом фактичного повернення орендованого майна орендодавцю, а тому зазначені умови не можуть тлумачитися інакше.
Суд першої інстанції установив, що у матеріалах справи наявні копії актів приймання-передачі робіт (послуг), підписаних між Позивачем та постачальниками комунальних та експлуатаційних послуг за спірний період, зокрема, з ТОВ "КЛІНІНГ-ТОРГ" (прибирання), Державне підприємство спеціального зв'язку (охорона приміщень), ТОВ "Київські енергетичні послуги" (електроенергія), ПрАТ "АК "Київводоканал" (водопостачання та водовідведення), ТОВ "Євроліфт Сервіс" (технічне обслуговування ліфтів), ТОВ "СВАРОГБУД 2024" (обслуговування системи автоматичної пожежної сигналізації), ТОВ "ДОЗОР СЕРВІС" (технічне обслуговування системи пожежної сигналізації), ТОВ "Альтфатер Київ" (вивезення твердих побутових відходів), ТОВ "Захара-Сервіс" (технічне обслуговування ліфтів) тощо, що підтверджують наявність договірних відносин між Позивачем та постачальниками послуг і забезпечення будівлі за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 3 усіма необхідними комунальними та експлуатаційними послугами.
Крім того, позивачем долучені платіжні інструкції, які підтверджують фактичні витрати Позивача на забезпечення будівлі за адресою: м. Київ, вул. Солом'янська, 3 комунальними та експлуатаційними послугами, а також сплату витрат за користування земельною ділянкою (земельний податок) за спірний період з 30.07.2025 по 30.11.2025.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Принципу змагальності в господарському судочинстві найбільшою мірою відповідає стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 10.09.2019 р. у справі № 916/2403/18), і саме цей стандарт, як правило, має застосовуватись при розгляді господарських спорів (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 р. у справі № 910/18036/17 від 14.08.2018 у справі № 905/2382/17).
Отже, на підтвердження фактичного понесення витрат на оплату комунальних та експлуатаційних послуг, а також витрат за користування земельною ділянкою позивачем надано належні та допустимі докази, які підтверджують як наявність договірних відносин із постачальниками відповідних послуг, так і фактичне здійснення оплат за спірний період. Натомість відповідач належними та допустимими доказами не спростував ані обсяг, ані розмір заявлених до відшкодування витрат.
При цьому колегія суддів враховує, що умовами укладених між сторонами договорів передбачено здійснення відповідних оплат (відшкодувань) на підставі виставлених орендодавцем рахунків-фактур та актів здачі-приймання робіт (наданих послуг), а обов'язок щодо їх отримання покладено саме на орендаря. Водночас умовами договорів не передбачено обов'язкового підписання таких актів орендарем як передумови виникнення обов'язку з відшкодування понесених витрат.
Крім того, колегія суддів враховує, що нарахування спірних сум відшкодування здійснювалося позивачем у тому ж порядку, який застосовувався сторонами і в попередні періоди дії договірних відносин, за які відповідач здійснював оплату без зауважень щодо порядку обрахунку комунальних та експлуатаційних витрат.
Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо неможливості здійснення спірних платежів у зв'язку з його статусом розпорядника бюджетних коштів та публічно-правовим статусом, оскільки такі обставини не звільняють відповідача від належного виконання взятих на себе договірних зобов'язань, у тому числі щодо відшкодування вартості комунальних послуг, експлуатаційних витрат та витрат за користування земельною ділянкою. Сам по собі статус державного органу не виключає застосування до відповідача положень цивільного законодавства у правовідносинах, що виникли на підставі укладених між сторонами договорів.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач не виконав свого обов'язку за Договором про відшкодування та не відшкодував орендодавцю вартість спожитих комунальних послуг, експлуатаційних витрат, а також витрат за користування земельною ділянкою у розмірі 800 910,33 грн.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання колегія суддів також погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України та стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат у розмірах, визначених позивачем.
Викладені в апеляційній скарзі доводи фактично свідчать про незгоду апелянта з висновками суду, проте по суті їх не спростовують; підстав для скасування чи зміни рішення не містять, а тому визнаються судом апеляційної інстанції неспроможними.
Судова колегія вважає, що місцевий господарський суд з достатньою повнотою дослідив усі обставини справи, дав належну оцінку представленим доказам, висновки суду не суперечать матеріалам справи, обставини, які мають значення у справі, судом установлені вірно. Порушень норм матеріального та процесуального права не установлено.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення - слід залишити без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 03.04.2026 у справі №910/16271/25 залишити без змін.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 ГПК України.
Повна постанова складена 26.05.2026.
Головуючий суддя І.П. Ходаківська
Судді А.М. Демидова
С.В. Владимиренко