вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" травня 2026 р. Справа№ 910/6702/22 (910/6634/25)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Сотнікова С.В.
Остапенка О.М.
Секретар судового засідання: Басараба К.Ю.
За участю представників учасників справи:
від ОСОБА_1 - Ткаченко І.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) (суддя Омельченко Л.В., повний текст рішення складено та підписано - 19.02.2026)
за позовом фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича
до 1) ОСОБА_2
2) ОСОБА_1
треті особи 1) Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС
2) Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»
3) Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго»
4) керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Ушач Юрій Володимирович
про визнання договору недійсним
у межах справи № 910/6702/22
за заявою ОСОБА_2
про неплатоспроможність боржника фізичної особи
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду
Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) (суддя Омельченко Л.В., повний текст рішення складено та підписано - 19.02.2026) у задоволенні позову Фізичної особи-підприємець Гнідунця Віталія Івановича (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) та ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) про визнання договору позики від 22.03.2007 недійсним відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, Фізична особа-підприємець Гнідунець Віталій Іванович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25); прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір позики від 22.03.2007 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , виключивши вимогу ОСОБА_1 з реєстру кредиторів.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції без з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права - ч. 4, ч. 7 ст. 75 ГПК України та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
Від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким останній просить суд, залишити без задоволення апеляційну скаргу скаржника, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) - залишити без змін.
Інші учасники справи не скористались своїм правом та не подали відзиви на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України, не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.03.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/6702/22 (910/6634/25) за позовом Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича до 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_1 треті особи 1) Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, 2) Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», 3) Комунальне підприємство виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго», 4) керуючий реструктуризацією арбітражний керуючий Ушач Юрій Володимирович про визнання договору недійсним у межах справи № 910/6702/22 за заявою ОСОБА_2 про неплатоспроможність боржника фізичної особи; відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду.
19.03.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/6702/22 (910/6634/25).
Слід зазначити, що суддя Остапенко О.М. перебував у відпустці 23.03.2026.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25), серед іншого, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) залишено без руху.
31.03.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25); розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича на рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) призначено на 20.05.2026.
Клопотання/заяви учасників справи
19.05.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з неможливістю з'явитися у судове засідання, призначене на 20.05.2026 по причині поганого стану здоров'я та перебуванні на лікарняному, при цьому на підтвердження зазначеного додано ксерокопію довідки № 19751 від 19.05.2026 (лікарняного листа) про те, що Гнідунець Віталій Іванович знаходиться на амбулаторному лікуванні з 18.05.2026 по 19.05.2026.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 202 ГПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Разом з тим, всупереч ст. ст. 76, 77 ГПК України, фізичною особою-підприємцем Гнідунцем Віталієм Івановичем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у клопотаннях обставин, а також щодо неможливості направити іншого представника в судове засідання, яке призначене на 20.05.2026, оскільки останній про час, місце та дату судового засідання було попереджено заздалегідь, отже, було достатньо часу для того, щоб забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання саме 20.05.2026 або самостійно прийняти участь в судовому засіданні, так як лікарняний у останнього до 19.05.2026.
Положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
Згідно з ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.
А тому, беручи до уваги те, що заявникам в повній мірі було надано можливість скористатися своїми процесуальними права шляхом подання апеляційної скарги, інших заяв та клопотань, крім того, дана справа вже була відкладена неодноразово, тому з метою дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 20.05.2026 з'явився представник від Савченко І.І.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).
Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість розгляду апеляційних скарг за участі представника від Савченко І.І.
Позиції учасників справи
У судовому засіданні 20.05.2026 представник Савченко І.І. просила подану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
У провадженні Господарського суду м. Києва перебувала справа за заявою ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) про неплатоспроможність боржника фізичної особи.
Фізична особа-підприємець Гнідунець Віталій Іванович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до боржника Марченко Світлани Анатоліївни та ОСОБА_1 , про визнання договору недійсним, в якому просив суд:
- визнати недійсним правочин - договір позики від 22.03.2007, на підставі якого сформовано вимогу ОСОБА_1 ;
- виключити з реєстру вимог кредиторів вимогу ОСОБА_1 як таку, що ґрунтується на фіктивному або удаваному правочині.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 визнано кредитором фізичної особи ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на загальну суму 22 088 913,84 грн. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.03.2025 визнано кредитором фізичної особи ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_2 ) фізичну особу-підприємця Гнідунця Віталія Івановича (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ) на загальну суму 7 881 348,17 грн. Позивач стверджує, що вимога фізичної особи ОСОБА_1 до боржниці, яка була включена до реєстру вимог кредиторів боржника, базується на угоді, що викликає у позивача сумніви щодо її дійсності та правомірності через відсутність в матеріалах справи про банкрутство договору позики від 22.03.2007, на підставі якого сформовано вимогу кредитора ОСОБА_1 ; відсутність будь-яких доказів фактичної передачі позики (платіжних документів, розписок, банківських виписок); відсутність документального підтвердження джерел походження коштів, наданих у позику; відсутність доказів фінансової спроможності боржника на момент укладення договору виконати зобов'язання у валюті та під 26,4% річних; надмірну суму заявленої заборгованості та невідповідність ринковим умовам. У зв'язку з цим, позивач просить суд визнати договір позики від 22.03.2007 недійсним та виключити з реєстру вимог кредиторів вимогу ОСОБА_1 як таку, що ґрунтується на фіктивному або удаваному правочині.
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича ґрунтуються на тому, що в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 до реєстру вимог кредиторів було включено вимогу фізичної особи ОСОБА_1 , яка базується на угоді, що викликає у позивача сумніви щодо її дійсності та правомірності.
Так, боржниця ОСОБА_2 на підставі договору позики від 22.03.2007 отримала від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 500 000,00 дол. США, за користування якими зобов'язувалась сплачувати 2,2% від загальної суми позики за кожен місяць та повернути всю суму позики за першою вимогою. Судом було встановлено, що станом на дату подачі заяви у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 існує заборгованість за договором позики від 22.03.2007, що стягнута за рішеннями суду та не погашена, яка разом складає 22 083 545,84 грн. На підтвердження вказаного розміру заборгованості Савченко І.І. було надано суду копію рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 2-595/12 від 13.02.2013; копію рішення Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/43442/16-ц від 12.05.2017; копії виконавчих листі та постанов про відкриття виконавчого провадження; копію постанови про опис та арешт майна; копію висновку про вартість майна станом на 06.04.2023 та інші документи.
Позивач вказує, що попри наявність судових рішень у цивільних справах (рішення Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2013 у справі № 2-595/12 та рішення Печерського районного суду міста Києва від 12.05.2017 у справі № 43442/16- ц), безпосередньо сам договір позики від 22.03.2007 не надано до матеріалів справи про банкрутство. Крім того, відсутні документи, які підтверджують факт передачі коштів (платіжні документи, розписки, банківські виписки тощо); первинна бухгалтерська документація, яка б підтверджувала господарську операцію; докази, що боржник мала відповідну фінансову спроможність у 2007 році для обслуговування позики у 500 000 доларів США під 2,2% щомісяця (26,4% річних).
Враховуючи викладене, позивач вважає, що є підстави для визнання договору позики від 22.03.2007 недійсним.
За наслідками розгляду вищевказаної позовної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваної судової ухвали, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Отже, правочин - правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб'єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків.
Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
За ч. 1, ч. 2ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьомуКодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За ст. 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається із матеріалів справи, ФОП Гнідунець В.І., як на підставу недійсності договору позики від 22.03.2007, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посилається на відсутність у матеріалах справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 (910/6702/22) самого договору позики, а також доказів фактичної передачі позики (платіжних документів, розписок, банківських виписок), документального підтвердження джерел походження коштів, наданих у позики та доказів фінансової спроможності боржника на момент укладення договору виконати зобов'язання у валюті та під 26,4% річних.
Судом встановлено, що наявність договірних відносин позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підтверджується рішеннями суду, зокрема рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 2-595/12 від 13.02.2013 та заочним рішенням Печерського районного суду міста Києва у справі № 757/43442/16-ц від 12.05.2017.
Також, ухвалою суду від 02.10.2023 в межах справи про неплатоспроможність ОСОБА_2 № 910/6702/22 було встановлено факт наявності грошового зобов'язання ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 22.03.2007.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.03.2024 у справі № 910/6702/22 за наслідками перегляду ухвали Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 у справі № 910/6702/22 в частині визнання кредиторських вимог ОСОБА_1 суд зазначив, що у справі № 910/6702/22, що розглядається, обставини отримання грошових коштів за договором позики від 22.03.2027 та невиконання зобов'язання щодо їх повернення встановлені у рішенні Печерського районного суду міста Києва від 13.02.2013 у справі № 2-595/12 та від 12.05.2017 у справі № 757/43442/16-ц. Також встановлено, що в межах цивільної справи № 2-595/12 проводилась судово-почеркознавча експертиза та надавався оригінал розписки від 22.02.2007. Вказані судові рішення набрали законної сили та були пред'явлені до виконання. Відтак, обставини, встановлені у вказаних судових рішеннях відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують повторного доказування, що і було встановлено судами попередніх інстанцій. (п. 30.7. постанови).
У відповідності до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з ст. ст. 76, 77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки факт існування боргу у ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 за договором позики від 22.03.2007 підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, а тому доводи позивача щодо недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, а також щодо удаваності зазначеного вище правочину не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи, з таким висновком погоджується і апеляційний господарський суд.
За таких обставин, місцевий господарський суд, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відмовив у задоволені позову Фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним за недоведеності.
Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25), а отже, у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Доводи фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) підлягає залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
Судові витрати за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Гнідунця Віталія Івановича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/6702/22 (910/6634/25) залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Справу № 910/6702/22 (910/6634/25) повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Повний текст постанови складено та підписано 26.05.2026.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді С.В. Сотніков
О.М. Остапенко