21 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 926/4214/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В.,
секретар судового засідання Псярук О.В.
представники сторін в судове засідання не з'явилися
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Релігійної громади (парафії) церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької єпархії Православної Церкви України на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 02.04.2026 про залишення без розгляду позовної заяви у справі №926/4214/25
за позовом Релігійної громади (парафії) церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької єпархії Православної Церкви України
до Юрковецької сільської ради
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області Ткач Алли Василівни
про визнання права власності
Релігійна громада (парафії) церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької єпархії Православної Церкви України звернулася з позовом до Господарського суду Чернівецької області до Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області про визнання права власності на житловий будинок загальною площею 93,50/26,40 кв.м, літ. «А», підвал «А-пд», сарай «Б», вбиральня «В», ганок «А-а», вхід до підвалів «А-Вх/пд», ворота №1, огорожа №2, криниця №3, що знаходиться за адресою: вул. Миру, 6, с. Горошівці, Чернівецький район, Чернівецька область.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.03.1994 рішенням виконавчого комітету Горошовецької сільської ради народних депутатів у зв'язку з неможливістю передачі церковній громаді будинку, в якому раніше (до 1940 року) проживав священник, було вирішено безоплатно передати у власність релігійній громаді парафії церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці Української православної церкви житловий будинок у с. Горошівці на вул. Миру, 6. Тим самим рішенням надано дозвіл Чернівецькому інвентарному бюро виготовити відповідну документацію на цей будинок. З часу прийняття вказаного рішення будинком фактично користується позивач. У 2023 році позивачем виготовлено технічний паспорт на будинок станом на 10.03.2023 та присвоєно поштову адресу будинку рішенням Юрковецької сільської ради № 0426 від 20.02.2023, користувачем якого визначено саме релігійну громаду ПЦУ с. Горошівці. 05.12.2024 державний реєстратор прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Юрковецької сільської ради (Ткач Алла Василівна) відмовила у державній реєстрації права власності позивача на будинок, мотивуючи тим, що подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження. Позивач зазначає, що отримати інші правовстановлюючі документи неможливо, оскільки вони не оформлювалися раніше, а тому право власності має бути визнано судом відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України.
Господарський суд Чернівецької області ухвалою від 02.04.2026 позовну заяву Релігійної громади (парафії) церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької єпархії Православної Церкви України до Юрковецької сільської ради за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Державного реєстратора прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг Юрковецької сільської ради Чернівецького району Чернівецької області Ткач Алли Василівни про визнання права власності залишив без розгляду.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що належним чином повідомлений позивач (його представник) не з'явився у підготовче засідання 02.04.2026, хоча ухвалою суду його явка була визнана обов'язковою, не повідомив про причини своєї неявки та не подав заяви про розгляд справи за його відсутності. Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України та практикою Верховного Суду, суд зазначив, що за таких обставин, а також з метою дотримання розумних строків розгляду справи та протидії затягуванню процесу, позов підлягає залишенню без розгляду, при цьому сплачений судовий збір позивачу не повертається.
07.04.2026 до Західного апеляційного господарського суду через систему «Електронний суд» надійшла апеляційна скарга Релігійної громади (парафії) церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької єпархії Православної Церкви України на ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 02.04.2026 про залишення без розгляду позовної заяви у справі №926/4214/25.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.04.2026 сформовано колегію суддів у складі: Ржепецький В.О. (суддя-доповідач), судді Іванчук С.В., Міліціанов Р.В.
Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 13.04.2026 апеляційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, зокрема шляхом подання до апеляційного суду заяви про усунення недоліків апеляційної скарги з належними доказами сплати судового збору у встановленому судом в цій ухвалі розмірі та належними доказами на підтвердження повноважень адвоката Данищука Василя В'ячеславовича.
Ухвалою суду від 21.04.2026 відкрито апеляційне провадження та призначено розгляд апеляційної скарги на 21.05.2026, встановлено учасникам справи десятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження на подання відзиву на апеляційну скаргу і доказів надсилання копій відзиву учасникам справи; витребувано матеріали справи.
Релігійна громада (парафії) церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької єпархії Православної Церкви України в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 02.04.2026 у справі № 926/4214/25, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі апелянт покликається на такі обставини: ухвала Господарського суду Чернівецької області від 02.04.2026 у справі №926/4214/25 постановлена з порушенням норм процесуального права щодо застосування ч. 4 ст. 202 та п. 4 ч. 1 ст. 226 ГПК України; скаржник наголошує, що неявка його повноважного представника у підготовче засідання 02.04.2026 була першою та зумовленою поважними причинами - раптовими й непередбачуваними сімейними обставинами, а відсутність клопотання на момент засідання пояснюється об'єктивною неможливістю його подання через брак часу та невдалі спроби зв'язатися з судом у телефонному режимі; матеріали справи свідчать про добросовісну процесуальну поведінку позивача, який демонстрував готовність брати участь у розгляді: 13.01.2026 представник направляв клопотання про проведення засідання без його участі, а 10.02.2026 особисто з'явився до суду, проте засідання не відбулося через тимчасову непрацездатність судді Гончарука О.В; місцевий господарський суд не врахував правову позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (зокрема, у справах № 910/17906/21 та № 910/13094/17), відповідно до якої залишення позову без розгляду є формою закінчення розгляду справи без рішення по суті та застосовується як крайній захід, якщо спір неможливо вирішити саме з вини позивача через неподання витребуваних доказів або якщо його нез'явлення фактично перешкоджає руху справи; в матеріалах справи містилося клопотання позивача про розгляд за його відсутності, а Юрковецька сільська рада заявою від 03.02.2026 повністю підтримала позовні вимоги, у суді першої інстанції були всі правові підстави для вирішення питань підготовчого провадження за наявними матеріалами або для відкладення засідання.
Відповідно до ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження.
Відповідач зазначеним процесуальним правом не скористався.
Інших клопотань, заяв в порядку ст. 207 ГПК України сторонами подано не було.
21.05.2026 в судове засідання представники учасників у справі не з'явилися, хоча належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.
Разом з тим, 21.05.2026 через систему «Електронний суд» надійшла заява представника позивача про проведення судового засідання без участі позивача.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Беручи до уваги положення ст. 202, 270 ГПК України, а також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників сторін.
Апеляційну скаргу розглянуто в межах процесуальних строків, визначених ст. 273 ГПК України.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.
Порядок звернення до господарського суду, а також здійснення судового провадження у господарській справі регламентовано відповідними нормами процесуального права, а саме приписами ГПК України.
Згідно з частиною першою статті 181 ГПК України для виконання завдань підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання з повідомленням учасників справи.
Відповідно до положень статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.
Статтями 13, 74 ГПК України визначено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 ГПК України також передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Пунктом 2 частини першої статті 42 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право, зокрема, брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом.
Відповідно до частини другої статті 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.
Згідно з частиною четвертою статті 202 ГПК України у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору, або позивач (його представник) не з'явився у судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Аналізуючи зміст наведених норм процесуального закону, Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 17 березня 2023 року у cправі № 910/17906/21 встановлено, що обов'язковими умовами для застосування, передбачених частиною четвертою статті 202, пунктом 4 частини першої статті 226 ГПК України, процесуальних наслідків неявки позивача у судове засідання є одночасно його належне повідомлення про час і місце судового засідання та відсутність заяви позивача про розгляд справи за його відсутності.
Отже, правом на залишення позову без розгляду суд наділений у разі неявки належним чином повідомленого позивача, якщо від нього не недійшла заява про розгляд справи за його відсутності і якщо його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи.
У разі відсутності у позивача наміру брати участь у судовому засіданні, нормами статей 202, 226 ГПК України передбачено подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності. Тобто право позивача як особи, яка подала позов та зацікавлена в його розгляді, не бути присутнім у судовому засіданні кореспондується з його обов'язком подати до суду відповідну заяву про розгляд справи за його відсутності.
При цьому саме у разі подання позивачем заяви про розгляд справи за його відсутності і лише в тому разі, якщо його нез'явлення перешкоджає розгляду справи, суд відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України може визнати явку позивача обов'язковою та викликати його у судове засідання.
Водночас як витіає з матеріалів справи, позивач двічі звертався до суду першої інстанції із заявами про розгляд справи за його відсутності.
Надаючи висновок щодо правильного застосування пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду (постанова від 16.10.2020 у справі №910/8816/19) зазначив, що частина четверта статті 202, пункт 4 частини першої статті 226 ГПК України не передбачають вимоги про те, що для залишення позову без розгляду позивач має не з'явитися у судове засідання саме у зв'язку з визнанням судом його явки обов'язковою та викликом до суду.
Верховний Суд звертає увагу на те, що у зазначеному випадку йдеться про ігнорування позивачем своїх процесуальних обов'язків і вимог суду, що унеможливлює розгляд господарським судом і вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.
Верховний Суд зазначає, що судовий процес, в першу чергу, спрямований на вирішення спору, шляхом винесення відповідного судового рішення, і лише у випадку обґрунтованої неможливості розгляду справи за недостатністю доказів, які були витребувані та є необхідними, суд може залишити позов без розгляду.
Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону (частина перша статті 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду, а також що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечено можливість реалізувати зазначені права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.
Положення частини четвертої статті 202 та пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України не пов'язують залишення позовної заяви без розгляду з необхідністю надання судом оцінки можливості вирішення спору за відсутності представника позивача, який не з'явився на виклик суду, не повідомив про причини неявки, будучи належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду. Однак, наведене не стосується випадків, коли позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору. Тобто оцінка можливості вирішення спору по суті за відсутності представника позивача має обов'язково надаватись судами у разі, якщо позивач не з'явився на виклик суду, але звернувся із заявою про розгляд справи за його відсутності.
Водночас, ані ухвала суду першої інстанції, якою явку позивача визнано обов'язковою, ані ухвала про залишення позову без розгляду не містять мотивів, керуючись якими суд дійшов висновку про неможливість вирішення даного спору за відсутності в судовому засідання представника позивача.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції передчасно застосував положення пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України, належним чином не з'ясував, чи перешкоджала неявка представника позивача вирішенню спору, та не навів мотивів, з яких розгляд справи був неможливим за наявними у матеріалах доказами.
Одночасно, судом першої інстанції невірно застосовано норми процесуального права та залишено позов без розгляду за наявності двох послідовно поданих заяв позивача про розгляд справи за його відсутності, що очевидно свідчить про виконання позивачем вимог, передбачених ст. 226 ГПК України.
Відповідно до засад господарського судочинства, зокрема, принципу диспозитивності, а також за умови відсутності фактичних обставин перешкоджання внаслідок неявки позивача в судове засідання розгляду справи, це є підставою для висновку про можливість розгляду цієї справи за відсутності позивача.
Що стосується посилання суду першої інстанції на те, що представник позивача не з'явився у засідання суду першої інстанції 02.04.2026, тоді як його явка була визнана обов'язковою, колегія суддів зазначає, що місцевому господарському суду слід було встановити, чи перешкоджає нез'явлення представника позивача розгляду справи, тобто, встановити неможливість вирішення спору за відсутності представника позивача, проте зазначеного здійснено не було.
Суд першої інстанції в ухвалі від 05.03.2026 визнав явку позивача та третьої особи у підготовче засідання обов'язковою, водночас в оскаржуваній ухвалі не наведено належного правового обґрунтування та мотивів, з яких місцевий господарський суд дійшов висновку про неможливість розгляду визначених статтею 182 ГПК України питань підготовчого провадження за відсутності представника позивача.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами. Постанова ВС від 18 жовтня 2021 року у справі N 299/3611/19 (провадження N 61-9218св21).
Добросовісність учасників судового процесу зокрема полягає у тому, щоб при обізнаності з судовими процедурами, правами та обов'язками, правилами поведінки виконувати усі правила та приймати заходи до обізнаності про хід судового процесу при дотриманні судовими органами обов'язку проінформувати про такі процедури та процедурні рішення.
Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими доводи апелянта про те, що неявка його представника у підготовче засідання 02.04.2026 була поодинокою (першою), а попередня процесуальна поведінка позивача свідчила про його явну добросовісність.
Зокрема, матеріалами справи підтверджується, що 13.01.2026 представник позивача завчасно подавав клопотання про проведення засідання за його відсутності, а 10.02.2026 особисто прибув у судове засідання, яке не відбулося з об'єктивних причин - у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Гончарука О.В. Спростування цих фактів оскаржувана ухвала не містить. Тобто матеріали справи не містять жодних доказів систематичного невиконання позивачем процесуальних обов'язків, прояву неповаги до суду чи зловживання процесуальними правами з метою затягування розгляду справи.
Колегія суддів відхиляє висновок місцевого господарського суду про необхідність залишення позову без розгляду з мотивів дотримання розумних строків розгляду справи та протидії затягуванню процесу. Сам по собі факт одноразової неявки представника позивача у підготовче засідання, за наявності в матеріалах справи письмової заяви відповідача (Юрковецької сільської ради) від 03.02.2026 про повне визнання позовних вимог не свідчить про наявність вини позивача у неможливості вирішення спору чи про навмисне перешкоджання процесу.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що посилання апелянта на поважність причин неявки представника у підготовче засідання саме по собі не має визначального значення для вирішення даного спору, оскільки навіть за відсутності повідомлення про причини неявки суд першої інстанції був зобов'язаний перевірити, чи перешкоджає така неявка розгляду справи. Однак відповідної оцінки оскаржувана ухвала не містить.
Відповідно до ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Крім того, колегія суддів враховує, що відповідно до принципу пропорційності застосування процесуальних наслідків має відповідати меті господарського судочинства та забезпечувати баланс між дотриманням процесуальної дисципліни і реалізацією особою права на доступ до суду. Залишення позову без розгляду як форма завершення провадження без вирішення спору по суті не може застосовуватися формально та без урахування конкретних обставин справи.
З огляду на наведене, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України від 28.10.2010 року №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року у справі Проніна проти України за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 280 ГПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Беручи до уваги зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала підлягає скасуванню.
Судові витрати.
Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи (аналогічний висновок міститься у п.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, постанові Верховного Суду від 27.07.2022 у справі №907/418/21).
Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК основними засадами (принципами) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Питання розподілу судових витрат під час апеляційного перегляду ухвали суду першої інстанції має бути здійснено під час вирішення питання про розподіл судових витрат за результатами вирішення спору по суті.
Керуючись ст. 129, 269-271, 280, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Релігійної громади (парафії) церкви на честь Успіння Пресвятої Богородиці Чернівецької єпархії Православної Церкви України - задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду Чернівецької області від 02.04.2026 про залишення без розгляду позовної заяви у справі №926/4214/25 - скасувати.
3. Справу повернути для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку.
Повний текст постанови складено 26.05.2026 року.
Головуючий суддя В.О. Ржепецький
Судді С.В. Іванчук
Р.В. Міліціанов