13 травня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 914/990/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів Н.М. Кравчук
О.І. Матущак,
секретар судового засідання Постолатій В.Р.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-05/3720/25 від 16.12.2025)
на рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2025 (повний текст рішення складено 24.11.2025, м. Львів, суддя Долінська О.З.)
у справі № 914/990/25
за позовом Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України», м. Дніпро
про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 473 470,88 грн
за участю представників сторін:
від позивача: Гузюк Н.І.
від відповідача: Лисенко С.Ю.
Львівська міська рада звернулась до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 573 877,86 грн.
В подальшому, позивач просив місцевий суд зменшити позовні вимоги та стягнути з відповідача на його користь безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою у розмірі 473 470,88 грн.
Протокольною ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.06.2025 вирішено, заяву позивача про зменшення позовних вимог (яка викладена у відповіді на відзив за вх. № 1950/25 від 07.05.2025) прийняти до розгляду та подальший розгляд справи № 914/990/25 здійснювати з її врахуванням.
Позовні вимоги мотивовано тим, що земельна ділянка площею 0,6163 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, кадастровий номер 4610136600:07:001:0033 належить Львівській міській територіальній громаді, є комунальною власністю та не є об'єктом договору про передачу її у власність або надання у користування (оренду) фізичним чи юридичним особам.
Позивач вказує на те, що відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2024 № 402712819 нежитлове приміщення загальною площею 615,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110181846101) на вул. Стрийській,12 перебуває в приватній власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» дата реєстрації права власності: 11.12.2020 (номер запису про право власності: 39667898).
На переконання позивача, відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).
Таким чином, на думку позивача, відповідач продовжує фактично користуватись земельною ділянкою без плати за землю. Позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів з 11.12.2020 по 30.06.2024 року.
На підставі наведеного, із врахування заяви про зменшення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь суму безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням земельною ділянкою без правовстановлюючих документів за період з 11.12.2020 по 30.06.2024 у розмірі 473 470,88 грн згідно долученого ним розрахунку.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2025 позовні вимоги задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» на користь Львівської міської ради суму безпідставно збережених коштів у зв'язку з користуванням земельною ділянкою площею 0,6163 га за кадастровим номером 4610136600:07:001:0033 за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12 без правовстановлюючих документів у розмірі 473 470,88 грн та 7 102,06 грн понесених витрат на сплату судового збору.
Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» є власником нежитлового приміщення на вул. Стрийській, 12 у м. Львові та фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 4610136600:07:001:0033, на якій розташований вказаний об'єкт нерухомості. При цьому відповідач не оформив речове право на земельну ділянку та не уклав договір оренди землі.
Так, місцевий суд зазначив, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки у м. Львові, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст.1212 Цивільного Кодексу України.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок позовних вимог, суд дійшов висновку про те, що загальна сума безпідставно збережених коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності за період з 11.12.2020 по 30.06.2024, становить 473 470,88 грн. Вказана сума підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача в судовому порядку.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2025, відповідачем через систему «Електронний суд» було подану апеляційну б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-05/3720/25 від 16.12.2025) в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Львівської міської ради у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення ст. 1212 ЦК України, безпідставно кваліфікувавши спірні правовідносини як кондикційні. Скаржник зазначає, що ТОВ «Аграрні технології України» протягом усього періоду користування земельною ділянкою систематично подавало податкові декларації та сплачувало земельний податок, у зв'язку з чим відсутні ознаки безпідставного збереження коштів або завдання збитків місцевому бюджету. Також апелянт вказує, що Львівська міська рада не є контролюючим органом у розумінні Податкового кодексу України та не уповноважена перекваліфіковувати сплачені податки чи фактично стягувати податкову недоплату в порядку господарського судочинства.
Крім того, апелянт вважає, що судом неповно з'ясовано обставини справи та неналежно оцінено докази, зокрема щодо фактичної сплати відповідачем коштів за користування земельною ділянкою, наявності переплати, а також правильності застосованої ставки плати за землю за 2020- 2021 роки. На думку скаржника, позивачем безпідставно застосовано ставку 3% замість 1%, а розрахунок позовних вимог здійснено без належних доказів нормативної грошової оцінки земельної ділянки за спірні періоди.
Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Львівської області без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
У судове засідання 13.05.2026 з?явився представник позивача, надав пояснення, проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
У судове засідання 13.05.2026 з?явився представник відповідача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
Ухвалою Львівської міської ради від 27.06.2013 №2482 затверджено ТзОВ «ПриватОфис» проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку №1 площею 0,6163 га (кадастровий номер 4610136600:07:001:0033) на вул. Стрийській,12 в оренду терміном до 27.06.2023 для обслуговування адміністративного будинку за рахунок земель житлової та громадської забудови, за функцією використання - землі комерції.
Ухвалою Львівської міської ради від 24.01.2019 № 4566, ухвалу міської ради від 27.06.2013 №2482 «Про затвердження ТзОВ «Приват Офис» проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на вул. Стрийській,12» скасовано.
Внаслідок укладання цивільно-правових угод, право власності на адмінбудинок загальною площею 615,0 кв.м. на вул.Стрийській,12 у м. Львові 11.12.2020 перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України».
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2024 № 402712819, адмін. будинок загальною площею 615,0 кв.м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110181846101) на вул. Стрийській,12 перебуває в приватній власності ТзОВ «Аграрні технології України» дата реєстрації права власності: 11.12.2020 (номер запису про право власності: 39667898).
Право власності зареєстровано 11.12.2020, номер запису про речове право 39667898 на підставі договору про внесення додаткового вкладу, виданого 11.12.2020, серія та номер 8311 та акту приймання-передачі, що вноситься до статутного капіталу, виданого 11.12.2020 № 8322-8323.
Земельна ділянка, площею 0,6163 га, яка розташована за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, кадастровий номер 4610136600:07:001:0033 належить Львівській міській територіальній громаді, є комунальною власністю та не є об'єктом договору про передачу її у власність або надання у користування (оренду) фізичним чи юридичним особам.
Згідно з Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 07.11.2024 № НВ-9952918762024, дата державної реєстрації земельної ділянки - 25.06.2013 року.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2024 року №402712819, право власності на нежитлове приміщення загальною площею 615 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110181846101), яке зареєстроване за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» на підставі Договору про внесення додаткового вкладу №8311 від 11.12.2020 року; акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу №8322-8323 від 11.12.2020 року.
Представниками відділу самоврядного контролю департаменту містобудування Львівськоїміської ради, відділу землеустрою управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, відділу житлового господарства Галицької районної адміністрації 06 серпня 2021 року було проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності площею 0,6163 га (кадастровий номер 4610136600:07:001:0033) на вул. Стрийській, 12 у м. Львові.
За результатом вказаного обстеження складено акт обстеження земельної ділянки від 06.08.2021 року №72, який був скерований відповідачу листом від 18.11.2021 року №24-вих-108394, однак не отримано ним (відправлення повернуто Укрпоштою у зв'язку із закінченням терміну зберігання).
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 06.08.2021 року №72 встановлено, що відповідач фактично використовує земельну ділянку, комунальної власності площею 0,6163 га, кадастровий номер 4610136600:07:001:0033, для обслуговування об'єкта нерухомого майна за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Відтак, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності за кадастровим номером 4610136600:07:001:0033.
Під час розрахунку безпідставно збережених коштів, позивач керується положеннями ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку укладення договорів оренди землі та нарахування орендної плати за землю у Львівській міській територіальній громаді». Станом на дату подання позову до суду у справі № 914/990/25, дана ухвала не оскаржувалася і не втратила чинність. Положення ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 встановлюють, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року.
Пунктом 3.4. Розділу 3 вказаного Порядку визначено, підставою для визначення розміру орендної плати за землю, є ухвала міської ради про надання земельної ділянки в оренду з обов'язковим визначенням категорії земель та цільового призначення земельної ділянки (відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель) та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за поточний рік.
Відповідно до п. п. 3.5.1. Розділу 3 Порядку встановлено, що річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за винятком, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про надання земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 3.6.3.19 цього Порядку.
Отже, ухвалою Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 (з наступними змінами та доповненнями) встановлено мінімальний розмір орендної плати, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з 2018 року.
Розмір безпідставно збережених коштів розраховувався на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.07.2022 року № 32-13-0.91-1629/15-22 та витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № HB-9959838652024 від 20.12.2024 року.
Крім того, відповідно до повідомлення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-proindeksacziyu- normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) від 12.01.2024 щодо коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки було повідомлено наступне.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, на виконання статті 289 Податкового кодексу України повідомляє: За інформацією Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2023 рік становить 105,1%. Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 1996 рік 1,703; 1997 рік 1,059; 1998 рік 1,006; 1999 рік 1,127; 2000 рік 1,182; 2001 рік 1,02; 2005 рік 1,035; 2007 рік 1,028; 2008 рік 1,152; 2009 рік 1,059; 2010 рік 1,0; 2011 рік 1,0; 2012 рік 1,0; 2013 рік 1,0; 2014 рік 1,249; 2015 рік 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік 1,0; 2018 рік 1,0; 2019 рік 1,0; 2020 рік 1,0; 2021 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Індексація нормативної грошової оцінки земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не здійснювалася.
Як вбачається в розрахунках розміру недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянок з кадастровим номером 4610136600:07:001:0033 (період 11.12.2020 року по - 30.06.2024 роки), ставка орендної плати становить 3 % відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідності до ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017, та відповідно до коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки, повідомлені Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру.
Позивач також врахував суму оплати земельного податку, сплачених відповідачем.
Позовні вимоги враховують період використання земельної ділянки комунальної власності без правовстановлюючих документів за період з 11.12.2020 по 30.06.2024. Суми коштів оплачені відповідачем після 01.08.2024 року не взяті позивачем до уваги, бо сплачені поза межами періоду, зазначеного в позовних вимогах.
Відповідно до розрахунку позовних вимог позивача, який долучено до матеріалів справи, відповідач повинен був сплатити: З 11.12.2020 - 51 159, 28 грн.; 2021 - 906 250, 10 грн.; 2022 - 996 250,10 грн.; 2023 - 1 146 406,38 грн.; до 30.06.2024 - 440 484,00 грн. Загальна сума, що підлягає до сплати: 3 541 174,87 грн.
Загальна сума сплачена відповідачем ( із врахуванням уточнених декларацій та оплат до 30 числа наступного місяця) становить 3 067 704,99 грн. Різниця, що підлягає до стягнення становить 473 470,88 грн.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Відповідно до статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші ресурси, які знаходяться в межах України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Суб'єктами права власності на землі комунальної власності, згідно статті 80 Земельного кодексу України, є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад.
Відповідно до частини 2 статті 83 Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Згідно частини 2 статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент набуття позивачем права власності на нерухоме майно), якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщена на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що було у попереднього землекористувача.
Аналогічне передбачено частина 1 статті 377 Цивільного кодексу України - до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України.
За змістом статей 125 та 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності та нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності та нерухомість.
Відтак із виникненням права власності на об'єкт нерухомості, власник такого об'єкту не звільняється від обов'язку оформлення прав на земельну ділянку, відповідно до вимог законодавства.
Як підтверджується матеріалами справи, відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07.11.2024 року №402712819, право власності на нежитлове приміщення загальною площею 615 кв. м. (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 110181846101), яке зареєстроване за адресою: м. Львів, вул. Стрийська, 12, належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» на підставі Договору про внесення додаткового вкладу №8311 від 11.12.2020 року; акту приймання-передачі майна, що вноситься до статутного капіталу №8322-8323 від 11.12.2020 року.
Представниками відділу самоврядного контролю департаменту містобудування Львівської міської ради, відділу землеустрою управління земельних ресурсів департаменту містобудування Львівської міської ради, відділу житлового господарства Галицької районної адміністрації 06 серпня 2021 року було проведено обстеження земельної ділянки комунальної власності площею 0,6163 га (кадастровий номер 4610136600:07:001:0033) на вул. Стрийській, 12 у м. Львові.
За результатом вказаного обстеження складено акт обстеження земельної ділянки від 06.08.2021 року №72, який був скерований відповідачу листом від 18.11.2021 року №24-вих-108394, однак не отримано ним (відправлення повернуто Укрпоштою у зв'язку із закінченням терміну зберігання).
Відповідно до акту обстеження земельної ділянки від 06.08.2021 року №72 встановлено, що відповідач фактично використовує земельну ділянку, комунальної власності площею 0,6163 га, кадастровий номер 4610136600:07:001:0033, для обслуговування об'єкта нерухомого майна за адресою: м.Львів, вул. Стрийська, 12, за відсутності відповідного рішення органу місцевого самоврядування про її надання в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.
Відтак, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки комунальної власності за кадастровим номером 4610136600:07:001:0033.
У матеріалах справи немає доказів, які б підтверджували факт укладення між позивачем та відповідачем правочинів, що надають відповідачу право на користування спірною земельною ділянкою, на якій розташоване належне йому нерухоме майно.
Відповідач використовував земельну ділянку для обслуговування об'єктів нерухомого майна без наявності правовстановлюючих документів на землекористування.
Він не є власником даної земельної ділянки чи постійним користувачем земельної ділянки, якому видано державний акт і таке інше.
Частиною 1 статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату згідно пункту в частини 1 статті 96 Земельного Кодексу України.
Таким чином, з моменту виникнення права власності на вказане нерухоме майно у відповідача виник обов'язок не лише оформити та зареєструвати речове право на відповідні земельні ділянки, а й сплачувати орендну плату за користування ними.
Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом положень глав 82 і 83 Цивільного кодексу України для деліктних зобов'язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов'язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов'язаннях. Натомість для кондикційних зобов'язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Отже, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість, не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі №922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах №922/207/15 і № 922/5468/14, від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17.
За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Отже, нерухоме майно нерозривно пов'язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а відтак використання нежитлових приміщень, які належать відповідачу, неможливе без відповідної земельної ділянки. Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. Таким чином, у зв'язку з користуванням відповідачем нежитловою будівлею презюмується його користування спірною земельною ділянкою.
В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача, не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання (аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2020 року у справі №922/981/18).
Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Також необхідно зазначити, що земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
В матеріалах справи відсутні будь які докази, які б підтверджували, що відповідач є власником або постійним користувачем земельної ділянки на вул. Стрийській, 12, м. Львів та наявності обов'язку із сплати саме земельного податку.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 922/2378/20 зазначено, що «З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином:
власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм. У спорі про стягнення з відповідача як фактичного користувача земельної ділянки комунальної власності, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити власнику земельної ділянки за користування нею, належним позивачем є міська рада, яка є власником земельної ділянки та має право отримувати плату за її використання. Відповідач у цьому випадку зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Відповідач не оформив речове право на користування земельною ділянкою.
Чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15 грудня 2021 року у справі № 641/3089/18 «відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку; єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата».
Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 588/1649/15-ц «у справі, що переглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 правомірно володіючи основними засобами підприємства Хлібокомбінату Тростянецької райспоживспілки, а саме будівлею хлібзаводу, будівлею прохідної, електропідстанцією, вбиральнею, насосною з артсвердловиною, огорожею та ваговою, які знаходяться на земельній ділянці на АДРЕСА_1 у м. Тростянці Сумської області, користується спірною земельною ділянкою. При цьому відповідач не є власником земельної ділянки та не претендує на оформлення такого права на вказану земельну ділянку, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Отже, єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (статті 14.1.72, 14.1.73 ПК України). Таким чином, із часу виникнення права власності на нерухоме майно у ОСОБА_2 виник його обов'язок укласти та зареєструвати договір оренди на спірну земельну ділянку. Цього обов'язку відповідач не виконав, а отже без законних підстав зберігав у себе майно - кошти за оренду землі. Розмір безпідставно збережених коштів необхідно обчислювати як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування».
При цьому до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (правова позиція в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17).
Верховний Суд Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 зазначає, «із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Відповідно до платіжних інструкцій за грудень 2020 роки по липень 2024 роки, які відповідачем долучено до матеріалів справи, ним сплачено кошти із призначенням платежу «Земельний податок» та на рахунки призначені для сплати саме «земельного податку» а не «орендної плати».
Як вбачається з долученого до матеріалів справи розрахунку позовних вимог, позивачем зараховано суму сплачених коштів відповідачем на оплату користування земельною ділянкою на вул. Стрийській, 12, м. Львів, згідно з призначенням платежів в платіжних інструкціях.
Отже, розмір безпідставно збережених коштів необхідно обчислювати виключно, як розмір плати за земельну ділянку комунальної власності у формі орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. А обов'язок із сплати земельного податку є лише у власників земельних ділянок та постійних землекористувачів, що не підпадає у правовідносини які виникли між Львівською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України».
Щодо розміру відсотка нормативної грошової оцінки, для визначення розміру орендної плати, колегія суддів зазначає наступне.
Так, позивач зазначає, що під час здійснення відповідного розрахунку Позивач керувався положеннями ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 «Про затвердження Порядку укладення договорів оренди землі та нарахування орендної плати за землю у Львівській міській територіальній громаді» (у чинних редакціях), копія якої та відповідні відомості містяться в матеріалах справи.
Станом на момент подання позовної заяви зазначена ухвала не була оскаржена та не втратила чинність, у зв'язку з чим правомірно застосовувалася позивачем при визначенні розміру заявлених до стягнення коштів.
Положення ухвали встановлюють, що ця ухвала набирає чинності з 01.01.2018 року.
Пунктом 3.4. Розділу 3 вказаного Порядку визначено, підставою для визначення розміру орендної плати за землю є ухвала міської ради про надання земельної ділянки в оренду з обов'язковим визначенням категорії земель та цільового призначення земельної ділянки (відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель) та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за поточний рік.
Відповідно до п. п. 3.5.1. Розділу 3 Порядку встановлено, що річний розмір орендної плати встановлюється у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, за винятком, коли розмір орендної плати за землю визначений ухвалою міської ради про надання земельної ділянки в оренду або протоколом аукціону (у разі набуття права оренди на земельну ділянку на конкурентних засадах) та для земельних ділянок, використання яких вказано у пунктах 3.6 - 3.19 цього Порядку.
Отже, ухвалою Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017 (з редакціями) встановлено мінімальний розмір орендної плати, що становить 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з 2018 року.
Сам розмір безпідставно збережених коштів розраховувався на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 08.07.2022 року № 32-13-0.91-1629/15-22, та витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № HB- 9959838652024 від 20.12.2024 року.
При стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель (постанови Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №922/902/18, від 08.08.2019 у справі №922/1276/18, від 01.10.2019 у справі №922/2082/18, від 06.11.2019 у справі №922/3607/18).
Чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов'язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.
Водночас, витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі «реального часу», тобто на час звернення заявників, у зв'язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 29.05.2020 у справі № 922/2843/19.
Також, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру. (Постанова ВП ВС від 9 листопада 2021 року у справі № 905/1680/20 (провадження № 12-48гс21).
Згідно з висновком Верховного Суду, який викладено у його постанові від 18 грудня 2019 року у справі №804/937/16, коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки завжди застосовується ретроспективно. Кожного року, після 01 січня, для розрахунку бази оподаткування земельним податком (орендної плати) враховується чинна нормативна грошова оцінка (яка проводиться раз на 5-7 років) з урахуванням кумулятивного (накопичувального) застосування коефіцієнта індексації (який визначається щорічно).
Пунктами 271.1.1 п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування земельним податком є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.
У постанові від 18.12.2019 у справі №804/937/16 судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначено: «…правильне визначення поняття «дати проведення нормативної грошової оцінки земель» є визначальним у цьому спорі, оскільки від цієї дати необхідно починати кумулятивне застосування коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки, що, зрештою, впливає на розмір плати за землю.
Відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1378- IV «Про оцінку земель» дата оцінки земельної ділянки - дата (число, місяць та рік), на яку проводиться оцінка земельної ділянки та визначається її вартість. Для нормативної грошової оцінки земельної ділянки - дата, вказана в технічній документації.
Отже, позивачем доведено розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки з 2020-2024 роки.
Крім того, відповідно до повідомлення Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру(https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-proindeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/) від 12.01.2024 щодо коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки було повідомлено наступне.
Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру на виконання статті 289 Податкового кодексу України повідомляє.
За інформацією Державної служби статистики України, індекс споживчих цін за 2023 рік становить 105,1%.
Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2023 рік становить 1,051.
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель (пункт 289.2 статті 289 Податкового кодексу України).
Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 1996 рік - 1,703; 1997 рік - 1,059; 1998 рік - 1,006; 1999 рік - 1,127; 2000 рік - 1,182; 2001 рік - 1,02; 2005 рік - 1,035; 2007 рік - 1,028; 2008 рік - 1,152; 2009 рік - 1,059; 2010 рік - 1,0; 2011 рік - 1,0; 2012 рік - 1,0; 2013 рік - 1,0; 2014 рік - 1,249; 2015 рік - 1,433 (крім сільськогосподарських угідь) і 1,2 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); 2016 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,06 (для земель несільськогосподарського призначення); 2017 рік - 1,0; 2018 рік - 1,0; 2019 рік - 1,0; 2020 рік - 1,0; 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь).
Індексація нормативної грошової оцінки земель за 2002, 2003, 2004 та 2006 роки не здійснювалася.
Відповідно ч.1 ст. 73 ЗУ «Про органи місцевого самоврядування» акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Як вбачається з розрахунку розміру недоотриманих коштів міським бюджетом з плати за землю внаслідок використання земельної ділянок з кадастровим номером 4610136600:07:001:0033 (період 11.12.2020 року по - 30.06.2024 роки) ставка орендної плати становить 3 % відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки у відповідності до ухвали Львівської міської ради № 1995 від 25.05.2017, та відповідно до коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки повідомлені Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру отже, розмір суми недоотриманих коштів розраховано вірно та відповідно до норм чинного законодавства.
Загальна сума сплачена відповідачем (із врахуванням уточнених декларацій та оплат до 30 числа наступного місяця) становить 3 067 704,99 грн. Різниця, що підлягає до стягнення 473 470 грн., 88 коп.
Разом з тим, щодо посилання апелянта на неврахування судом релевантної судової практики у подібних правовідносинах, зокрема у справі № 914/1488/24, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом позовних вимог у справі № 914/1488/24 було стягнення з ТзОВ «Капітал Плаза» як власника нежитлового приміщення грошових коштів, обов'язок зі сплати яких виник у зв'язку з несплатою податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Зазначений податковий обов'язок виник у відповідача перед Львівською міською територіальною громадою, яка відповідно до чинного законодавства є отримувачем доходів місцевого бюджету, складовою яких є податок на майно згідно з підпунктом 10.1.1 пункту 10.1 статті 10 та підпунктом 265.1.1 пункту 265.1 статті 265 Податкового кодексу України.
Натомість предметом позовних вимог у справі № 914/990/25 є стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України.
Отже, правовідносини та предмет спору у справах № 914/1488/24 та № 914/990/25 є різними, а тому посилання скаржника на зазначену судову справу оцінюється колегією суддів критично.
Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2025 у справі № 914/990/25.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрні технології України» б/н від 15.12.2025 (вх. № 01-05/3720/25 від 16.12.2025) залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Львівської області від 18.11.2025 у справі № 914/990/25 залишити без змін.
3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Н.М. Кравчук
Суддя О.І. Матущак