461/4970/24
2/465/1766/26
Іменем України
(заочне)
04.05.2026 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Величка О.В.,
з участю секретаря судового засідання Венгринюк О.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник позивача звернувся в суд із позовною заявою до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором № Z06.00207.004617675 від 04.12.2018 року.
В обґрунтування своєї позиції зазначає, що 04.12.2018 року ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №Z06.00207.004617675. Кредитний договір був підписаний позичальником власноручно. Від імені банку договір був підписний з використанням аналогу власноручного підпису уповноваженої особи банку та відтиску печатки банку, відтворених за допомогою технічного пристрою відповідно до публічної оферти АТ «Ідея Банк» від 16.09.2015 року. Позичальник надав письмову заяву про акцепт вказаної публічної оферти.
Відповідно до п.1.1. укладеного Кредитного договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 49999,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Відповідно до умов договору кредит надається шляхом зарахування коштів на банківський рахунок позичальника, що відкривається банком.
У п.1.2 Кредитного договору сторони погодили, що строк кредитування становить 24 місяці з дня підписання Договору, тобто до 04.12.2020 року включно.
Згідно з п.1.3., 1.4. Кредитного договору позичальник за користування кредитом сплачує банку річну змінювану процентну ставку, яка на день укладення кредитного договору становила 21,99% річних.
За змістом п.2.5. Кредитного договору нарахування процентів здійснюється два рази на місяць за методом «факт/факт». Базою для нарахування процентів є неповернена сума кредиту.
Відповідно до п.2.1. Кредитного договору позичальник повертає кредит разом з процентами в 24 щомісячних внесках згідно Графіку щомісячних платежів.
Одночасно з укладенням Кредитного договору позичальник уклав з ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування Життя" договір від 04.12.2018 року добровільного страхування життя. Розмір страхового внеску за цим договором страхування становить 4337,81 гривень. Вигодонабувачем за цим договором страхування є банк.
За умовами Кредитного договору, а саме п.1.13., позичальник доручив банку та дав розпорядження переказати страховику в безготівковій формі кредитні кошти в частині суми страхового платежу. У відповідності до приписів Закону України «Про споживче кредитування» при укладенні Кредитного договору банком була доведена до відома позичальника інформація про умови кредитування, розмір реальної річної процентної ставки, орієнтовну загальну вартість кредиту, що підтверджується власноручним підписом позичальника під текстом Договору, а також під текстом Паспорта споживчого кредиту.
Після укладення Кредитного договору банк свої зобов'язання виконав і перерахував на банківський поточний рахунок позичальника грошові кошти в сумі 49999,00 гривень, з яких був сплачений на рахунок ПрАТ "Страхова компанія "АХА Страхування Життя" страховий платіж від імені позичальника в сумі 4337,81 гривень, що підтверджується випискою з банківського рахунку позичальника, а також відповідними ордерами-розпорядженнями на перерахування коштів.
У подальшому позичальник виконав свої зобов'язання з повернення суми кредиту разом з процентними платежами лише частково. Згідно виписки по рахунку позичальника за весь строк з моменту укладення Кредитного договору і до моменту звернення з цим позовом позичальник сплатив банку лише 25888,56 гривень. Останній платіж проведено 21.12.2019 року. Строк, на який було надано кредит за Договором, сплив 04.12.2020 року. Після закінчення строку кредиту кредитор не здійснював нарахування процентів за користування кредитними коштами, не нараховував штрафні санкції та комісії. У зв'язку із зазначеним, станом на 04.12.2020 року сформувалася наступна заборгованість позичальника перед банком за Договором: заборгованість за основним боргом - в сумі 40256,04 гривень; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - в сумі 28427,71 гривень, що разом становить 68 683,75 гривень. Станом на 16.11.2023 року розмір заборгованості за основним боргом і відсотками не змінився.
16.11.2023 року між АТ «Ідея Банк» (клієнт) та ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» (фактор) був укладений договір факторингу №16/11-23.
Відповідно до п.2.1. зазначеного договору клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Також клієнт і фактор підписали всі додатки до договору факторингу, зокрема і друкований Реєстр боржників. Таким чином, фактор набув право вимоги до боржників за первинними договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.00207.004617675 від 04.12.2018 року.
Пунктом 5.4. договору факторингу №16/11-23 передбачено, що фактор може відступити або передати всі або будь-які права та/або зобов'язання за цим Договором третім особам, які згідно із законодавством мають на це право.
Користуючись даним правом, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Сонаті» (клієнт) 29.12.2023 року уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (фактор) договір факторингу №29/12-23.
Згідно п.2.1. цього договору клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Таким чином, відповідно до умов договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023 року ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за первинними договорами.
Згідно Довідки-розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №Z06.00207.004617675 від 04.12.2018 року, сформованої первісним кредитором (АТ «Ідея Банк»), станом на 16.11.2023 року заборгованість боржника/позичальника становить: заборгованість за основним боргом - в сумі 40256,04 гривень; заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками - в сумі 28427,71 гривень, що разом становить 68683,75 гривень.
Як стверджується у позовній заяві, ОСОБА_1 , прострочивши узгоджені строки платежів за кредитним договором №Z06.00207.004617675 від 04.12.2018 року, порушив взяті на себе зобов'язання, тому має нести передбачену законодавством відповідальність і сплатити на користь ТОВ «Санфорд Капітал» суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. Беручи до уваги приписи п.18 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України поточний кредитор має право правомірно нарахувати і вимагати сплати індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми за період, починаючи з наступного дня з дати закінчення строку дії кредитного договору - 05.12.2020 року, і до 23.02.2022 року включно. Таким чином, додатково до суми боргу та процентів, що були нараховані протягом строку дії кредитного договору, відповідно до його умов, відповідач має також сплатити: інфляційні втрати - в сумі 9785,87 гривень; три проценти річних - в сумі 2517,37 гривень. Для стягнення зазначених сум позивач звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 .
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 14.06.2024 року вказану цивільну справу передано до Франківського районного суду м. Львова для розгляду за підсудністю.
Відповідно до ухвали судді Франківського районного суду м. Львова від 12.09.2024 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.
Згідно ухвали Франківського районного суду м. Львова від 11.03.2026 року підготовче провадження в цивільній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання представник позивача не з'явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач у судові засідання не з'явився, про час і місце їх проведень неодноразово повідомлявся належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзиву, а також будь - яких клопотань на адресу суду не направляв.
Згідно з відомостями Єдиного державного демографічного реєстру № 642706 від 14.06.2024 року зареєстрованим місцем проживання відповідача є: АДРЕСА_1 . За цією адресою відповідачу надсилалася судові повістки про виклик до суду, однак, такі повернуті на адресу суду із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою". Відповідно до ч. 1 ст. 131 ЦПК України у разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно з п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду. З урахуванням наведеного та беручи до уваги положення п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.
За загальним правилом частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. При цьому, відповідно до частини четвертої названої статті Кодексу у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
З огляду на це та враховуючи одночасне існування умов, перелічених у частині першій статті 280 ЦПК України, визнавши достатніми наявні в справі матеріали для встановлення прав і взаємовідносин сторін, суд за згодою представника позивача, вважає за можливе розглянути справу за відсутності належно повідомленого про судове засідання відповідача з дотриманням встановлених законом вимог і постановити заочне рішення.
У відповідності до положень ч.2 ст.247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст.12, ч. 1 ст.13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 2 ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 04.12.2018 року ПАТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір №Z06.00207.004617675.
Відповідно до п.1.1. Кредитного договору банк надає позичальнику кредит (грошові кошти) на поточні потреби в сумі 49999,00 гривень, включаючи витрати на страховий платіж (у разі наявності), а позичальник зобов'язується одержати кредит і повернути його разом з процентними платежами (процентами та платою за обслуговування кредитної заборгованості) згідно з умовами цього Договору. Відповідно до умов договору кредит надається шляхом зарахування коштів на банківський рахунок позичальника, що відкривається банком.
У п.1.2 Кредитного договору сторони погодили, що строк кредитування становить 24 місяці з дня підписання Договору, тобто до 04.12.2020 року включно.
Згідно з п.1.3., 1.4. Кредитного договору позичальник за користування кредитом сплачує банку річну змінювану процентну ставку, яка на день укладення Кредитного договору становила 21,99% річних.
За змістом п.2.5. Кредитного договору нарахування процентів здійснюється два рази на місяць за методом «факт/факт». Базою для нарахування процентів є неповернена сума кредиту.
Відповідно до п.2.1. Кредитного договору позичальник повертає кредит разом з процентами в 24 щомісячних внесках згідно Графіку щомісячних платежів.
Одночасно з укладенням Кредитного договору позичальник уклав з ПАТ «Страхова компанія «АХА Страхування Життя» договір від 04.12.2018 року добровільного страхування життя. Розмір страхового внеску за цим договором страхування становить 4337,81 гривень. Вигодонабувачем за цим договором страхування є банк. За умовами Кредитного договору, а саме п.1.13., позичальник доручив банку та дав розпорядження переказати страховику в безготівковій формі кредитні кошти в частині суми страхового платежу.
ПАТ «Ідея Банк» виконало своє зобов'язання за договором кредиту і страхування та надало відповідачу грошові кошти у розмірі 49999,00 гривень, з яких був сплачений на рахунок ПАТ «Страхова компанія «АХА Страхування Життя» страховий платіж від імені позичальника в сумі 4337,81 гривень, що підтверджується випискою з банківського рахунку позичальника
У відповідності до ч.2 ст.1050, ч.2 ст.1054 ЦК України позичальник зобов'язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування ним у розмірах та на умовах, встановлених договором. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути кредит частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.
Згідно із ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно з ч.1 ст.514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.
За змістом ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Встановлено, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував грошові зобов'язання, тому у нього виникла заборгованість за договором кредиту №Z06.00207.004617675 від 04.12.2018 року у розмірі 68 683 грн. 75 коп., яка складається із заборгованості за основним боргом - 40 256 грн. 04 коп., заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 68 683 грн. 75 коп.
16.11.2023 року між АТ «Ідея Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» був укладений договір факторингу №16/11-23.
Відповідно до п.2.1. зазначеного договору клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Клієнт і фактор підписали додатки до договору факторингу, зокрема і друкований Реєстр боржників. Таким чином, фактор набув право вимоги до боржників за первинними договорами, серед яких і право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № Z06.00207.004617675 від 04.12.2018 року.
Пунктом 5.4. договору факторингу №16/11-23 передбачено, що фактор може відступити або передати всі або будь-які права та/або зобов'язання за цим Договором третім особам, які згідно із законодавством мають на це право.
ТОВ «Фінансова компанія «Сонаті» 29.12.2023 року уклало з ТОВ «Санфорд Капітал» договір факторингу №29/12-23.
Згідно з п.2.1. цього договору клієнт відступає фактору, а фактор приймає права вимоги та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором.
Таким чином, відповідно до умов договору факторингу №29/12-23 від 29.12.2023 року ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право вимоги і є поточним кредитором щодо заборгованості боржників за первинними договорами.
В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач добровільно сплатив заборгованість за кредитним договором.
Тому суд вважає, що з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Санфорд Капітал» належить стягнути заборгованість за договором кредиту № Z06.00207.004617675 від 04.12.2018 року у розмірі 68 683 грн. 75 коп., яка складається із заборгованості за основним боргом - 40 256 грн. 04 коп., заборгованості за нарахованими та несплаченими відсотками - 68 683 грн. 75 коп.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18) зроблено правовий висновок про те, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справі №703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) вказано, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Згідно наданого позивачем розрахунку, у зв'язку із невиконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 нараховані інфляційні втрати в сумі 9785,87 гривень та три проценти річних в сумі 2517,37 гривень за період з 05.12.2020 року по 23.02.2022 року.
За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом із тим, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Цією ж нормою передбачено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
У даному випадку нарахування інфляційних втрат та 3% річних в поряду ст.625 ЦК України боржнику ОСОБА_1 проведено виключно за період з 05.12.2020 року по 23.02.2022 року, тобто до введення воєнного стану в Україні. А тому, з урахуванням наведеного та положень п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України таке нарахування є правомірним і відповідає вимогам чинного законодавства України.
Зважаючи на викладене, позовні вимоги ТОВ «Санфорд Капітал» в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 інфляційних витрат та трьох процентів річних в загальному розмірі 12 303 грн. 24 коп. слід задовольнити. Розрахунок вказаних штрафних санкцій наведений позивачем в позовній заяві та відповідачем жодним чином не оспорювався.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2422,40 грн., а тому, у зв'язку із задоволенням позову, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до ст.141 ЦПК України.
Щодо вимоги позивача про стягнення суми витрат на правову допомогу суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (ч.3 ст.133 ЦПК України).
Вирішуючи питання про стягнення з позивача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.09 р. № 23-рп/2009 у справі № 1-23/2009 правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать: консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст.3, ст.59 Конституції України покладає на державу відповідні обов'язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов'язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
За змістом положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16.
Так, на підтвердження аргументів про стягнення судових витрат на професійну правову допомогу позивачем надано суду: договір про надання правничої допомоги № 1/04 від 01.04.2024 року, укладений між ТОВ «Санфорд Капітал» та АО «Альянс ДЛС»; акт приймання передачі послуг з правничої допомоги № 2 від 10.05.2024 року, відповідно до якого позивачу ТОВ «Санфорд Капітал» надані послуги щодо проведення юридичного та фінансового аналізу боржника, а також складання та подання позовної заяви до суду на загальну суму 7200 грн.
З приводу наведеного приймається до уваги те, що суд не має права втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, в силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Так, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. В пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором на правову допомогу, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документи про оплату таких послуг та розрахунком таких витрат.
Крім того, у п.154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
З огляду на наведене та приймаючи до уваги характер спірних правовідносин, складність справи, задоволення позовних вимог, співмірність понесених витрат із ціною позову, значення справи для позивача, вимоги розумності і справедливості, суд, вирішуючи питання про визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення судових витрат, понесених на професійну правничу допомогу, в розмірі 5000 грн. Зазначений розмір витрат на правову допомогу суд вважає належним та співмірним із характером правовідносин та складністю справи.
Враховуючи наведене та на підставі ст.ст. 12, 81, 141, 258, 259, 263-265, 280-282, 284, 352, 354 ЦПК України, суд -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» заборгованість за договором кредиту № Z06.00207.004617675 від 04.12.2018 року у розмірі 80 986 (вісімдесят тисяч дев'ятсот вісімдесят шість) грн. 99 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн. 40 коп. на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» витрати на правову допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення суду може бути оскаржене позивачем до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал», код ЄДРПОУ - 43575686, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 21, 5-й поверх, приміщення 68, 69.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Суддя Величко О.В.