іменем України
25 травня 2026 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 748/45/26
Головуючий у першій інстанції - Хоменко Л. В.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1053/26
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючої-судді Шитченко Н.В.,
суддів Висоцької Н.В., Луговця О.А.,
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила розірвати шлюб, укладений між нею та відповідачем, який зареєстровано 10 липня 2024 року Чернігівським відділом ДРАЦС у Чернігівському р-ні Чернігівської обл. Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 173.
Мотивуючи заявлені вимоги, зазначала, що 10 липня 2024 року сторони зареєстрували шлюб, у якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_3 . Позивачка указувала, що подружні відносини припинено через наявність різних поглядів на життя та відсутність взаєморозуміння і довіри. Спроба примиритися бажаного позитивного ефекту не дала. Подальше спільне життя і збереження шлюбу вважала неможливим.
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , що зареєстрований 10 липня 2024 року Чернігівським відділом ДРАЦС у Чернігівському районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 173. Вирішено питання розподілу судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на ухвалення рішення суду з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та надати сторонам строк для примирення. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції, дійшовши передчасного висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу, не надав подружжю можливості зберегти його.
Скаржник зазначає, що намір дружини розірвати шлюб виник під впливом емоційного напруження, тимчасових труднощів у сімейних відносинах, а також післяпологового фізичного й психологічного стану.
Указує, що малолітня дочка подружжя - ОСОБА_3 , яка народилася у 2025 році, потребує постійної уваги, турботи та рівної участі обох батьків у її вихованні й розвитку. З огляду на вік дитини дуже важливим є забезпечення їй стабільного сімейного середовища, спокою та підтримки і з боку матері, і з боку батька. На переконання відповідача, наразі існує реальна можливість врегулювати конфлікт шляхом діалогу та взаєморозуміння з метою збереження сім'ї в інтересах малолітньої дочки та забезпечення їй повноцінного виховання в родині обома батьками. Водночас суд всупереч приписам ч. 1 ст. 111 СК України та ч. 7 ст. 240 ЦПК України не встановив реальний стан сімейних відносин між сторонами, можливість їх відновлення, не з'ясував, чи дійсно подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим, та не вжив заходів, спрямованих на примирення подружжя.
Наголошує на тому, що районний суд не забезпечив відповідачу можливості висловити свою позицію щодо суті спору, оскільки розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, чим фактично обмежив його право на участь у судовому розгляді, що суперечить принципу змагальності сторін.
Позивачкою відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частинами 2, 5 ст. 263 ЦПК України визначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції в повній мірі таким вимогам не відповідає.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами втрачені почуття взаєморозуміння і поваги, шлюбні стосунки фактично припинились і перебування у шлюбі носить формальний характер, примирення між подружжям неможливо. Спільне життя сторін і збереження шлюбу суперечить їх інтересам.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
У справі встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який зареєстровано 10 липня 2024 року Чернігівським відділом ДРАЦС у Чернігівському р-ні Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 173 (а.с. 4).
У цьому шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась малолітня дочка сторін - ОСОБА_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 11).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 51 Конституції України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
За змістом ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 7 СК України сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Сімейні відносини регулюються лише у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя їх учасників, їхнього права на особисту свободу та недопустимості свавільного втручання у сімейне життя.
Статтею 24 СК України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з положеннями ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним з подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України).
За приписами ст. 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Положеннями ст. 112 СК України та роз'ясненнями п. 10 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року № 11 визначено, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суд повинен повно та всебічно з'ясувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати інші обставини життя подружжя.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів установила наступне.
Заявляючи вимоги про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 зазначала, що шлюбні та сімейні відносини з відповідачем припинилися, подальше спільне життя і збереження шлюбу є неможливим.
Відповідач, заперечуючи проти розірвання шлюбу, належних доказів на спростування наведених в позовній заяві обставин не надав ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані безпосередньо до апеляційного суду.
У постанові Верховного Суду від 26 листопада 2018 року у справі № 761/33261/16-ц зроблено висновок щодо застосування ст. 111 СК України та вказано, що примирення подружжя здійснюється судом лише за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.
Як свідчать матеріали справи, позов про розірвання шлюбу скеровано до суду 05 січня 2026 року (а.с. 2-3). В ухвалі Чернігівського районного суду від 09 січня 2026 року відповідачу роз'яснено його право у разі заперечення проти позову у встановлений судом строк подати відзив на позовну заяву, який має бути оформлений з дотриманням вимог ч. 2, 3 ст. 178 ЦПК України (а.с. 14-15).
Колегія суддів відхиляє твердження ОСОБА_2 про недотримання районним судом принципів змагальності сторін та рівності учасників процесу перед судом з огляду на наступне.
Позов ОСОБА_1 з додатками та копію ухвали суду про відкриття провадження від 09 січня 2026 року, якою постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, направлено ОСОБА_2 за місцем реєстрації (а.с. 13 зворот, 17, 18). Зареєстрованою адресою місцепроживання відповідача є АДРЕСА_1 (а.с. 17). Саме таку адресу зазначено скаржником і у поданій апеляційній скарзі (а.с. 25-28). Інших адрес для листування ОСОБА_2 ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду не повідомляв.
Поштове відправлення повернулось до суду неврученим з відміткою «адресат відсутній» (а.с. 18). Порядок направлення судових повісток та повідомлень визначений ст. 128 ЦПК України. Згідно з п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Отже, відповідно до положень п. 2 ч. 7, п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України відповідач вважається належним чином повідомленим про наявність позову ОСОБА_1 та відповідного судового провадження за ним, в тому числі і про право на подання відзиву. Правом на подання відзиву скаржник не скористався.
Згідно з ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Пунктом 6 ч. 2 ст. 43 ЦПК України до обов'язків учасників справи віднесено виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки. За змістом ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням або не вчиненням процесуальних дій.
Зважаючи на наведене вище, неподання стороною відповідача відзиву на позовну заяву та доказів, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення ОСОБА_2 , не може розцінюватися як недотримання судом першої інстанції принципу змагальності сторін, як про це стверджує скаржник.
Апеляційна скарга відповідача вирішується в суді апеляційної інстанції у травні 2026 року. ОСОБА_1 дотепер від заявлених вимог не відмовилася, тобто сторони мали достатньо часу (більше чотирьох місяців) для відновлення сімейних стосунків, чого у цьому випадку не відбулося.
Самі по собі заперечення ОСОБА_2 проти розірвання шлюбу не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки приписи сімейного законодавства не передбачають можливості примушення жінки або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин, а вільність та рівність цих стосунків і можливість припинення шлюбу являється їх основою.
Оскаржуючи рішення суду першої інстанції, відповідач у апеляційній скарзі не навів обґрунтованих мотивів, які б свідчили про неправильність висновку суду щодо наявності підстав для розірвання шлюбу, зокрема доказів, які б свідчили про хибність висновку щодо неможливості його збереження. Крім того, наявність судового рішення про розірвання шлюбу не створює для відповідача перешкоди у спілкуванні з малолітньою дочкою та участі у її вихованні, розвитку та утриманні.
Установивши, що позивачка не має наміру надалі продовжувати шлюбні відносини з ОСОБА_2 , які фактично припинилися і носять формальний характер, суд першої інстанції, урахувавши конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
Ураховуючи наведені обставини, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для задоволення позову не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Водночас колегія суддів вважає, що районний суд невірно вирішив питання розподілу судових витрат.
За подання позову ОСОБА_1 сплачено 1 211,20 грн судового збору (а.с. 1), який оскаржуваним рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивачки. Проте наявна у матеріалах справи копія посвідчення серії НОМЕР_2 від 22 жовтня 2021 року свідчить про те, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - осіб з інвалідністю внаслідок війни (а.с. 29).
Пільги щодо сплати судового збору встановлені ст. 5 ЗУ «Про судовий збір». Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 цього Закону від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю. Таким чином, стягнувши з ОСОБА_2 судовий збір, суд не дотримався вимог ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», у зв'язку з чим рішення в частині розподілу судових витрат належить скасувати.
Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судовий збір за подачу апеляційної скарги, який мав становити 1 816,80 грн, ОСОБА_2 не сплачувався на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».
Оскільки суд частково задовольняє апеляційну скаргу та скасовує рішення суду в частині розподілу судових витрат, відповідно до вищенаведених правил належить компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому КМУ, 1 211,20 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції.
Керуючись ст. 141, 367, 374, 375, п. 4 ч. 1 ст. 376, 381-384, 389 ЦПК України,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 06 лютого 2026 року в частині розподілу судових витрат - скасувати.
Компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 1 211,20 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуюча Н.В. Шитченко
Судді Н.В. Висоцька
О.А. Луговець