Справа № 303/6312/25
2/303/2290/25
12 травня 2026 року м. Мукачево
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Торинець Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів,
ТОВ «Коллект центр» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів, вказуючи, що 11.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір № 100293366. У договорі передбачено всі істотні умови, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов'язані з виконанням цього договору. Відповідно до п. 1.1. договору кредитодавець зобов'язався на умовах, визначених цим договором, на строк, визначений п. 1.3. договору, надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі, визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язався повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4 договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та строки/терміни, що визначені договором. Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 20 000,00 грн. Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 7500,00 грн, які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Згідно п. 1.6. договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.0 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Умовами кредитного договору передбачена видача кредитних коштів позичальнику безготівково, а саме шляхом переказу коштів на картковий рахунок. Договір передбачає, що позичальник може збільшити строк кредитування, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Укладаючи договір позичальник підтвердив, що вся інформація надана товариству, в тому числі під час заповнення та відправлення заяви є повною, актуальною та достовірною. Підписанням договору відповідач підтвердив, що він ознайомлений з усіма його істотними умовами та йому була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. Таким чином, відповідач здійснив дії, спрямовані на укладання договору шляхом заповнення заяви про надання (отримання) кредиту на сайті, з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої, в подальшому, кредитодавцем було перераховано грошові кошти у розмірі, встановленому договором. Зазначені умови є публічною пропозицією розумінні ст. 641, 644 ЦК України. 30.11.2021 ТОВ «Мілоан» уклало договір № 30-11-65 з ТОВ «Вердикт капітал» відповідно до якого ТОВ «Мілоан» відступило на користь ТОВ «Вердикт капітал» права вимоги за кредитними договорами, в тому числі за договором № 100293366. 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір №10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт капітал» відступило ТОВ «Коллект центр» право вимоги до позичальників, у тому числі за договором №100293366. Таким чином, ТОВ «Коллект центр» наділено правом грошової вимоги до відповідача. Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви становить 175 700,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 153 500,00 грн, заборгованість за комісіями - 2200,00 грн. Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 152 700,00 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 20 000,00 грн; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 130 500,00 грн, заборгованість за комісіями - 2200,00 грн та понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 грн і витрати на правову допомогу у розмірі 25 000,00 грн.
Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 25.08.2025 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
У судове засідання представник позивача не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, просив розглянути справу в його відсутності, позовні вимоги підтримав, не заперечував проти розгляду справи в заочному порядку.
Відповідач у судове засідання не з'явився без поважних причин, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Судом проведено заочний розгляд справи, оскільки встановлено наявність умов, що передбачені ч. 1 ст. 280 ЦПК України для такого порядку розгляду.
З'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що ТОВ «Мілоан» розроблено Правила надання фінансових кредитів і суду надано його копію в редакції станом на 13.07.2021.
11.08.2021 відповідачем подано анкету-заяву на кредит № 100293366 і ТОВ «Мілоан» прийнято рішення про погодження надання кредиту та його умови.
11.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №100293366 (індивідуальна частина), що підтверджується копією зазначеного договору. У якості додатку №1 до зазначеного договору складено та підписано сторонами графік платежів, а також виготовлено додаток №2 до договору у вигляді паспорта споживчого кредиту. Відповідно до довідки про ідентифікацію ТОВ «Мілоан» акцепт договору позичальником ОСОБА_1 здійснено шляхом підписання аналогом ЕЦП у формі одноразового ідентифікатора
Згідно умов договору кредитодавець зобов'язується на умовах визначених цим договором, на строк визначений п. 1.3. договору надати позичальнику грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі визначеній у п. 1.2. договору, а позичальник зобов'язується повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у встановлений п. 1.4. договору термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов'язків найманого працівника. Типом кредиту є кредит. 1.2. Сума (загальний розмір) кредиту становить 20000,00 грн. у валюті: українські гривні. 1.3. Кредит надається строком на 30 днів з 11.08.2021 (строк кредитування). 1.4. Термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 10.09.2021. Пунктом 1.5.1 договору передбачена комісія за надання кредиту: 2200,00 грн, яка нараховується за ставкою 11.00 відсотків від суми кредиту одноразово. Пунктом 1.5.2. встановлено проценти за користування кредитом: 7500.00 грн., які нараховуються за ставкою 1.25 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. 1.6. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. 1.7. Тип процентної ставки за цим договором: фіксована. Особливості нарахування процентів визначені п.п. 2.2,.2.3 цього договору.
Умовами договору №100293366 від 11.08.2021 передбачена можливість пролонгації кредитування. Так, п. 2.3. передбачено наступні умови такого: 2.3.1. Продовження вказаного в п.1.3 договору строку кредитування може відбуватись на пільгових або стандартних (базових) умовах, наступним чином: 2.3.1.1. Пролонгація на пільгових умовах: Позичальник має право неодноразово продовжувати строк кредитування, за умови, що Кредитодавцем надана така можливість Позичальнику відповідно до розділу 6 Правил надання фінансових кредитів (послуг) Товариством (далі - Правила), що розміщені на веб-сайті Товариства tengo.ua (далі Сайт Товариства) за посиланням https://tengo.ua/s/documents і є невід'ємною частиною цього Договору. Для продовження строку кредитування за цим пунктом Позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч. сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості по кредиту. Можливі періоди продовження строку кредитування, максимальні ставки комісії за управління та обслуговування кредиту наведені у таблиці. Так, при строку продовження 3 дні максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 3.00, при строку продовження 7 днів максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 5,00, при строку продовження 15 днів максимальний розмір комісії, відсоток від поточного залишку кредиту 10.00. Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на пільгових умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за ставкою визначеною п. 1.5.2 договору. 2.3.1.2. Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо Позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування нараховуються за стандартною (базовою) ставкою наведеною в п.1.6 договору. У випадку, якщо Позичальник протягом періоду на який продовжено строк кредитування(пролонгації) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, такі дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Згідно п. 7.1 договору цей договір, що складається з правил та індивідуальної частини (з додатками №1 та №2), набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов'язки сторін, що ним обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно Правил та відповідно до способу надання кредиту, визначеному у п.2.1 цього договору. Строк дії цього договору складає період, що обчислюється з моменту його укладення і до моменту повного фактичного виконання сторонами своїх зобов'язань. Сторони домовились, що повне виконання зобов'язань повинно відбутись не пізніше дати встановленої п.1.4 договору. Якщо зі спливом 3-го дня з моменту укладення цього договору кредитні кошти не будуть відправлені товариством та/або не будуть отримані Позичальником у відповідності з визначеним способом надання кредиту, дія цього договору може бути припинена достроково з відповідним відображенням в Особистому кабінеті.
Позикодавець належним чином виконав умови договору надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, що підтверджується квитанцією № 1731902920, якою ТОВ «Мілоан» перерахувало відповідачу кредитні кошти в розмірі 20 000,00 грн на виконання умов кредитного договору.
Згідно довідки ТОВ «Мілоан» про щоденні нарахування та погашення відповідач має заборгованість станом на 09.11.2021 в загальному розмірі 89 700,00 грн, яка складається із заборгованості за: тілом кредиту - 20 000 грн; процентами 67 500,00 грн; комісією 2200 грн.
30.11.2021 ТОВ «Мілоан» уклало з ТОВ «Вердикт капітал» договір факторингу № 30-11-65 про відступлення права вимоги за договорами про надання фінансових послуг, укладеними між ТОВ «Мілоан» з позичальниками, у тому числі за договором №100293366, до ОСОБА_1 .
З акту приймання-передавання реєстру боржників за договором факторингу за договором факторингу №30-11-65 від 30.11.2021 вбачається, що ТОВ «Мілоан» передало, а ТОВ «Вердикт капітал» прийняло право вимоги по боржниках в кількості 3 063 осіб, у тому числі щодо ОСОБА_1 .
Пунктом 6.1.4 зазначеного договору передбачено, що «Право вимоги переходить до Фактора після оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (Додаток № 2) який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно переданого Права вимоги».
Оплата на виконання зазначеного договору факторінга здійснено ТОВ «Вердикт капітал» 03.12.2021, а 03.12.2021 складено акт приймання-передавання реєстру боржників.
Відповідно до реєстру боржників до договору факторингу №30-11-65 від 30.11.2021 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 89 700 грн.
Таким чином, судом встановлено перехід права вимоги за кредитним договором № 100293366 від 11.08.2021 від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «Вердикт капітал».
У подальшому 10.01.2023 між ТОВ «Вердикт капітал» та ТОВ «Коллект центр» укладено договір про відступлення (купівлю-продажу) права вимоги №10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило, а ТОВ «Коллект центр» прийняло право вимоги до позичальників, у тому числі за договором про споживчий кредит №100293366 (індивідуальна частина) від 11.08.2021.
Пунктом 5.2 зазначеного договору передбачено, що «Права вимоги вважаються відступленими (переданими) Первісним кредитором та набутими (прийнятими) Новим кредитором в день належного підписання Сторонами Акту приймання-передачі Реєстру Боржників в друкованому (підписаному) вигляді (Додаток № 4)».
З акту приймання-передавання реєстру боржників в електронному вигляді за договором про відступлення (купівлю-продажу) права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 встановлено, що ТОВ «Вердикт капітал» передало, а ТОВ «Коллект центр» прийняло право вимоги по боржниках в кількості 207 307 осіб.
Відповідно до реєстру боржників до договору про відступлення (купівлю-продажу) права вимоги від 10.01.2023 загальна сума заборгованості ОСОБА_1 складає 175 700,00 грн.
Таким чином, судом встановлено факт набуття права вимоги позивачем до відповідача за договором про споживчий кредит №100293366 (індивідуальна частина) від 11.08.2021 у розмірі 175 700,00 грн, яка складається із заборгованості за основним зобов'язанням в розмірі 20 000 грн, заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 153 500 грн, заборгованості за комісією 2200 грн.
Водночас позивач скористався принципом диспозитивності цивільного судочинства і просив стягнути з відповідача не всю суму заборгованості, а 152 700,00 грн, яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 20 000,00 грн; заборгованості за процентами - 130 500,00 грн, заборгованість за комісією - 2200,00 грн
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк і в порядку, що встановлені договором.
Положеннями ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 (позика), якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Статті 526, 527, 530 ЦК України визначено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У судовому засіданні судом встановлено, що відповідач умови договору щодо повернення тіла кредиту та комісії, стягнення якої передбачено п. 1.5.1 кредитного договору від 11.08.2021 не виконує, а наявність зазначеної заборгованості ним не спростовано.
Також судом встановлено, що відповідно до умов договору відповідачу нараховані відсотки за користування грошовими коштами в розмірі 130 500 грн, оскільки після закінчення тридцяти днів строку надання кредитних коштів та настання терміну повернення кредиту, сплати комісії та відсотків за користування кредитом, що передбачені п. 1.3.-1.4. відповідач не вжив заходів для погашення заборгованості, тому на підставі 2.3.1.2 договору відбулася його пролонгація на стандартних (базових) умовах.
Пунктом 3.1.6. кредитного договору від 11.08.2021 передбачено, що «у випадку відступлення права вимоги за цим договором новому кредитору або залучення колекторської(их) компанії(й) до врегулювання простроченої заборгованості, Кредитодавець зобов'язаний протягом 10 робочих днів з дати відступлення права вимоги за цим договором новому кредитору або залучення колекторської компанії до врегулювання простроченої заборгованості повідомити Позичальника про такий факт та про передачу персональних даних Позичальника, а також надати інформацію про нового кредитора або колекторську компанію відповідно (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв'язку - номер телефону, адресу, адресу електронної пошти) використовуючи на власний розсуд один з таких способів: особисто, під час телефонних, відеопереговорів, шляхом надсилання текстових, голосових та інших повідомлень через засоби телекомунікації, у тому числі без залучення працівника кредитодавця, шляхом використання програмного забезпечення або технологій, надсилання поштових відправлень із позначкою "Вручити особисто" за місцем проживання чи перебування або за місцем роботи Позичальника».
Позивачем не надано суду доказів виконання умов п. 3.1.6. кредитного договору, але зазначеним договором не передбачено наслідків, які наступають у випадку їх невиконання. У такому випадку наступають негативні наслідки для позивача, що передбачені ст. 516 ЦК України, а саме новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків, оскільки виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Таким чином, передбачені зазначеним законом наслідки жодним чином не впливають на обов'язок відповідача у цій справі виконати зобов'язання перед позивачем, а також не впливають на розмір заборгованості.
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача 130 500 грн заборгованості за відсотками за користування грошовими коштами слід зазначити, що їх нарахування відповідає умовам договору, але аналізуючи пропорційність заборгованості за тілом кредиту та процентам за користування кредитом суд приходить до наступного.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 679/1103/23 від 12.02.2025 викладено наступний правовий висновок:
«Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.
Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.
Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов'язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.
Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).
У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов'язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов'язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов'язань позичальниками - фізичними особами.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов'язання».
Відповідно до ч. 5 ст. 13 «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням того, що заходи відповідальності у цивільному праві носять компенсаційний характер суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, у зв'язку з чим позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по процентам підлягають частковому задоволенню в розмірі 20 000,00грн.
Таким чином, загальна сума заборгованості, яка підлягає стяганню на користь позивача становить 42 200 грн, яка складається із заборгованості за комісією в розмірі 2200 грн, заборгованості за тілом кредиту в розмірі 20 000 грн, заборгованості за відсотками за користування грошовими коштами в розмірі 20 000 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 7 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Позивач просив стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов'язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.
З огляду на викладене вище відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19), витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до правових висновків висловлених Верховним Судом у справі №922/1964/21 від 16.11.2022 учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
При цьому, суд приходить до висновку, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Такий висновок суду відповідає правовій позиції Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду викладеної у постанові від 3 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, правовим позиціям Верховного Суду викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 813/481/18, від 2 жовтня 2019 року у справі № 815/1479/18, від 29 жовтня 2020 року у справі № 686/5064/20,від 22 січня 2021 року у справі №925/1137/19, від 02 грудня 2020 року у справі №317/1209/19 (провадження №61-21442св19).
Разом з тим, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020 року. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Судом встановлено, що 01.07.2024 між ТОВ «Коллект центр» та Адвокатським об'єднанням «Лігал ассістанс» укладено договір про надання правничої допомоги № 01-07/2024.
Відповідно до заявки про надання юридичної допомоги №648 від 01.07.2025 ТОВ «Коллект центр» та АО «Лігал ассістанс» погодили надання наступних правових (юридичних) послуг по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 : надання усної консультації з вивченням документів - 2 години на загальну суму 4000 грн; підготовка пропозиції - три години на суму 6000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 5 годин на суму 15 000 грн. Зазначене свідчить про те, що сторонами погоджено погодинну оплату за виконану роботу.
З витягу з акта №12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 ТОВ «Коллект центр» та АО «Лігал ассістанс» погодили надання останнім наступних правових послуг: надання усної консультації з вивченням документів - 2 години на загальну суму 4000 грн; підготовка пропозиції - три години на суму 6000 грн.; складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду - 5 годин на суму 15 000 грн.
Зазначений акт відповідно до п. 4.3, 4.5 договору про надання правової допомоги від 01.07.2024 підтверджує факт надання послуг та розмір гонорару.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).
Суд звертає увагу на те, що частина з наданих АО «Лігал ассістанс» послуг не може бути віднесена до правничої допомоги.
Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону встановлено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону).
Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є:
- надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
- захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення;
- надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні;
- представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні;
- представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами;
- представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
- надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Отже, вивчення документів, підготовка пропозиції, які зазначені в заявці про надання юридичної допомоги від 01.07.2025 та акті №12 про надання юридичної допомоги від 31.07.2025 не є самостійним видом правничої допомоги, визначеним законом, а є внутрішньою підготовчою діяльністю адвоката, якому АО «Лігал ассістанс» було доручено надання юридичної допомоги і яка не підпадає під перелік ст. 1 та ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Вивчення документів та підготовка пропозиції не є представництвом, консультацією, складанням документу, правовим супроводом, процесуальною дією, роз'ясненням. Це лише підготовчий етап, який є складовою виконання інших дій (у даному випадку для складання позовної зави), але не самостійною послугою.
А тому зазначені витрати не можуть бути відшкодовані як витрати на професійну правничу допомогу.
Суд вважає, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, така справа є типовою та не потребує значних зусиль для вивчення великого обсягу фактичних даних та підготовки нормативної бази, не потребує значного аналізу практики з розгляду схожих спорів, аналізу практики ВС, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, отже обґрунтованим і пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума в розмірі 3 000 грн.
Відповідно до ставок судового збору, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» позовна заява майнового характеру, яка подана юридичною особою сплачуються за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно ч. 3 ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позивач подав позовну заяву майнового характеру через систему «Електронний суд», тому виходячи з ціни позову 152 700 грн, застосувавши коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору і сплатив платіжною інструкцією №0545910100 від 12.08.2025 судовий збір у розмірі 2422,40 грн.
Враховуючи викладене та п. 36 роз'яснень постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», який передбачає, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (частина перша статті 88 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом №3674-VІ) з відповідача підлягає стягненню 27,64 % (42 200 грн : 152 700 грн х 100) сплаченого судового збору в розмірі 632,00 грн (2422,40 грн х 27,64 : 100).
Таким чином, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 669,55 грн.
Керуючись ст. 141, 259, 263-265, 273, 354, 355, 280-282 ЦПК України, ст. 520, 526, 527, 530, 611, 625, 629, 1049, 1054 ЦК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» (місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3, офіс. 306, м. Київ; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44276926) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) про стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» 42 200 гривень (сорок дві тисячі двісті гривень) заборгованості, 632 гривні (шістсот тридцять дві гривні) судового збору, 3000 гривень (три тисячі гривень) витрат на правову допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Суддя