25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 520/5493/26
адміністративне провадження № К/990/20512/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Смоковича М.І., Радишевської О.Р.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), у якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 , яка полягала у невидачі позивачеві належного йому продовольчого (котлового) забезпечення в період із 24.02.2023 до 13.03.2023;
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 виплатити позивачеві грошову компенсацію за недовидане йому продовольче (котлове) забезпечення з 24.02.2023 до 13.03.2023 (18 днів) у розрахунку 1300,00 грн/день у загальній сумі 23400,00 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк - десять календарних днів із дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням обґрунтованих та поважних причин його пропуску та наданням доказів на підтвердження поважності таких причин.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.03.2026, залишеною без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.05.2026, визнано підстави, викладені позивачем в заяві від 23.03.2026 про поновлення пропущеного строку звернення до суду, неповажними, а позовну заяву ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернуто позивачеві.
Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеному конституційному положенню кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, установлених законом.
Згідно з частиною другою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміну заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3 (повернення заяви позивачеві (заявникові)), 4 (відмови у відкритті провадження у справі), 2 (залишення позову (заяви) без розгляду), 13 (закриття провадження у справі), 17 (відмови у відкритті провадження про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, відмови в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами), 20 (заміни сторони у справі (процесуальне правонаступництво) або сторони виконавчого провадження) частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції керується зазначеним нижче.
Відповідно до частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, установленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята статті 122 КАС України).За змістом статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру та є різновидом публічної служби за визначенням пункту 17 частини першої статті 4 КАС України.
Аналогічна правова позиція вже була висловлена, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2018 в справі № 2-а-3097/2007.
Зі змісту наведених норм слідує, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Згідно з частиною першою статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, указані нею в заяві, визнані судом неповажними позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів із дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано в зазначений строк або вказані особою підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений із поважних причин.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Без наявності строків на процесуальну дію або без їх дотримання в адміністративному судочинстві виникнуть порушення прав учасників адміністративного процесу. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу ухвалене рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки ухваленого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а також строків на оскарження судових рішень, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності та об'єктивності, поведінки сторін, значимості справи та її впливу на суспільні відносини і національну безпеку, а також непереборності обставин, що спричинили пропуск строку.
Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, зокрема й установленням строків для звернення до суду. Це насамперед обумовлено специфікою спорів, розгляд яких здійснюється в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах.
Разом із цим, відповідно до сталої є позиції Верховного Суду щодо прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, необхідно виходити із такого: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку, оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
З наведеного випливає, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із відповідним позовом.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до суду.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Водночас, обов'язок доведення обставин, з якими сторона пов'язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, покладається на особу, яка звернулася до суду (постанови Верховного Суду від 16.03.2023 у справі № 600/6782/21-а, від 13.03.2023 у справі №260/192/21, від 17.03.2021 у справі № 160/3121/20 та інш.).
Отже, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
За доводами касаційної скарги слідує, що скаржник висловлює незгоду з визнанням причини пропуску строку зверення до адміністративного суду неповажним мотивуючи тим, що останній брав участь у бойових діях, захищаючи від російських військ. Також скаржник посилався на те, що він є особою з інвалідністю внаслідок війни ІІ групи, виконував невідкладні завдання військової служби в умовах дії воєнного стану, постійно проходить реабілітаційне лікування наслідків поранення, має проблеми з пам'яттю та інші розлади ментального і фізичного здоров'я.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, керувався тим, що позивач не навів достатніх і переконливих аргументів на підтвердження наявності об'єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення позивача до суду, які б завадили йому звернутися до суду з позовом протягом установленого законом строку, а тому наведені позивачем обставини суд визнав недостатніми для висновку про те, що позивач із поважних причин пропустив строк звернення до суду з позовом.
Як установили суди першої та апеляційної інстанцій, позивач проходив військову службу та наказом командира В/ч НОМЕР_2 був виключений із 07.11.2023 зі списків В/ч НОМЕР_2 , знятий з усіх видів забезпечення та вибув до нового місця проходження служби, а до суду звернувся лише 13.03.2026, тобто з пропуском місячного строку, визначеного частиною п'ятою статті 122 КАС України більш ніж на 2 роки.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що наведені позивачем доводи про те, що він проходить військову службу, не можуть бути беззаперечною підставою для визнання строку пропущеним із поважних причин, оскільки позивач не надав жодних належних доказів наявності об'єктивних перешкод для звернення до суду з позовом у зв'язку з проходженням військової служби та не навів поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах установленого строку.
Тож суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач не довів, що він не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений законодавством строк.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначено правову природу компенсації за неотримане речове майно, відповідно до якої речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця, а компенсації за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум.
Водночас, у даній справі, що розглядається [№ 520/5493/26], предметом спору є бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у невидачі позивачу належного йому продовольчого (котлового) забезпечення, у період з 24.02.2023 по 13.03.2023.
Разом із тим, суди попередніх інстанцій зазначили, що спори стосовно проходження публічної служби охоплюють спори, які виникають з моменту прийняття особи на посаду і до її звільнення, зокрема й питання, пов'язані з реалізацією передбачених законом гарантій для військовослужбовця, навіть якщо подання відповідного позову про компенсацію відбувається після його звільнення з публічної (військової) служби, а тому до таких спорів підлягають застосуванню приписи частини п'ятої статті 122 КАС України, якою передбачено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Аналогічні висновки викладенні в постанові Верховного Суду від 10.02.2025 у справі №240/5940/24 щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату звільненому військовослужбовцю грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (інше продовольче забезпечення).
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України передбачено, що в касаційній скарзі зазначаються обґрунтування вимог особи, що подає касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Ураховуючи те, що позивач оскаржує ухвалу суду першої інстанції про повернення позовної заяви після її перегляду в апеляційному порядку, зазначену в частині другій статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження можуть бути неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права.
Водночас скаржник не обґрунтував неправильності застосування норм процесуального права під час повернення позовної заяви. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди касатора з оцінкою судів попередніх інстанцій поважності пропуску ним строку звернення до суду.
Отже, колегія суддів констатує, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, а суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції з підстав неусунення недоліків, правильно застосував положення частини першої та другої статті 123 КАС України, пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження в справі, якщо в порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійде висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України в разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, перелік яких наведений у частині другій статті 328 КАС України.
За такого правового регулювання та обставин справи у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, Верховний Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 30 березня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04 травня 2026 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами скерувати особі, яка її подала в спосіб звернення до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддіЛ.О. Єресько М.І. Смокович
О.Р. Радишевська