25 травня 2026 року
м. Київ
справа №120/5556/25
адміністративне провадження № К/990/20252/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 120/5556/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2017 року.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 18 жовтня 2017 року, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року перерахунку грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 24 лютого 2022 року по 19 травня 2023 року, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01 січня 2022 року, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01 січня 2023 року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 добових витрат за час перебування у відрядженнях за 2022-2024 роки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 добових витрат за час перебування у відрядженнях за 2022-2024 роки.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення та індексації за весь час затримки їх виплати, а саме з 01 січня 2016 року по день фактичного його виплати.
У задоволені решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із цим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2026 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху на підставі частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), адже відповідачем не додано до апеляційної скарги доказів сплати судового збору за її подання. Надано відповідачу строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом подання до суду доказів сплати судового збору в належному розмірі та за належними реквізитами.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 19 лютого 2026 року продовжено строк для усунення недоліків апеляційної скарги на п'ять днів.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору, апеляційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
Скаржник повторно звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою.
Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2026 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху на підставі частини третьої статті 298 КАС України, оскільки апеляційну скаргу на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02 січня 2026 року відповідач подав 05 березня 2026 року, тобто з пропуском строку, встановленого законом. Крім того, відповідач не сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26 березня 2026 року відмовив у відкритті апеляційного провадження, у зв'язку з неусуненням недоліків апеляційної скарги в частині надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Не погоджуючись з ухвалою суду апеляційної інстанції, військова частина НОМЕР_1 раніше вже зверталася до Верховного Суду з касаційними скаргами на зазначене судове рішення. Ухвалами Верховного Суду від 02 квітня 2026 року, 20 квітня 2026 року та 30 квітня 2026 року зазначені касаційні скарги були повернуті скаржнику на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
04 травня 2026 року до Верховного Суду вчетверте надійшла касаційна скарга військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 120/5556/25.
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2026 року зазначену касаційну скаргу залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення її недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції 1) уточненої касаційної скарги, у якій необхідно навести підстави касаційного оскарження з урахуванням викладеного вище та висновків, наведених в ухвалах Верховного Суду від 02 квітня 2026 року, 20 квітня 2026 року та 30 квітня 2026 року у цій справі, якими попередньо подані касаційні скарги було повернуто, 2) заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із наведенням підстав для його поновлення, підтверджених належними доказами; 3) документа про сплату судового збору у визначеному Судом розмірі.
21 травня 2026 року на виконання ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху скаржником надіслано заяву про усунення недоліків касаційної скарги, яка, серед іншого, містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Указане клопотання обґрунтоване тим, що первісна касаційна скарга подавалась в межах строку на касаційне оскарження та одразу після її надходження касаційна скарга була подана повторно. Поряд з цим скаржник покликається на те, що військова частина НОМЕР_1 здійснює передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Також вказано, що значна кількість особового складу військової частини здійснює заходи щодо відсічі збройної агресії.
Розглянувши зазначене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що наведені скаржником підстави для його поновлення не можуть бути визнані поважними з огляду на таке.
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Верховний Суд, не ставлячи під сумнів важливості вчинених відповідачем дій, звертає увагу скаржника, що частиною першою, другою статті 44 КАС України встановлено, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що учасник справи як особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством, для належного виконання процесуальних обов'язків.
Зазначений підхід щодо застосування положень статті 44 КАС України відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 18 січня 2023 року у справі № 160/6211/21, від 14 лютого 2023 року у справі № 240/462/22 та від 20 квітня 2023 року у справі № 440/7433/21.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як було установлено, відповідач вже звертався до Верховного Суду з касаційними скаргами, однак ухвалами Верховного Суду від 02 квітня 2026 року, 20 квітня 2026 року та 30 квітня 2026 року їх було повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним.
Так, невиконання вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та, як наслідок, повернення касаційної скарги, не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, а тому не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Скаржник, маючи намір реалізації наданого йому права на касаційне оскарження судового рішення, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків.
Для приведення касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України у скаржника було достатньо часу, а строк, що сплинув на момент подання касаційної скарги після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції і виготовлення її повного тексту, не можна вважати розумним та оптимальним для реалізації права на касаційне оскарження судових рішень.
Верховний Суд вже звертав увагу скаржника на те, що вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності.
Суд зазначає, що, дійсно, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який у подальшому був продовжений Указами Президента України з затвердженням відповідними Законами України.
Запровадження воєнного стану є підставою, яка, відповідно до частини першої статті 121 КАС України, має враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такими обставинами.
Питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в державі, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути безумовною підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках, зокрема й у випадку звернення до суду з повторною (черговою) скаргою, оскільки поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом у виняткових, особливих випадках і лише за наявності обставин об'єктивного й непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Так, відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану» в умовах воєнного стану Президент України та Верховна Рада України діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією та законами України. Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Суд, надаючи оцінку доводам скаржника, вважає за необхідне зауважити, що Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та всі подальші стосуються лише введення воєнного стану в Україні, будь-яких змін щодо строків розгляду справ, інших процесуальних строків вказаний Указ не містить, зміни в частині процесуальних строків до КАС України не вносилися.
Органи публічної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.
Отже, лише факт введення воєнного стану на території України не може слугувати достатньою підставою для визнання поважними причини пропуску процесуального строку для органу державної влади за відсутності відповідних обґрунтувань та доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу цього державного органу.
За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такою обставиною та підтверджений відповідними доказами.
Суд не заперечує, що обставини введенням в Україні воєнного стану могли утруднити дотримання строку на касаційне оскарження, однак зазначені доводи скаржника не підтверджені жодними доказами.
Крім того, звернувшись до Верховного Суду з пропуском строку, та вказавши, що такий пропуск відбувся у зв'язку відсутністю фінансування, скаржник так і не сплатив судовий збір.
Отже, станом на дату постановлення цієї ухвали скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 11 травня 2026 року, оскільки скаржник не зазначив інших поважних та об'єктивних причин для поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 120/5556/25, жодного доказу на підтвердження поважності пропуску строку не надав.
З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку про неповажність наведених скаржником підстав для поновлення строку касаційного оскарження, а тому у задоволенні заяви про поновлення строку на касаційне оскарження необхідно відмовити.
Верховний Суд також зазначає, що однією із складових верховенства права є дотримання принципу res judicata, тобто принципу поваги до остаточного судового рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення, тому відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Проте аргументи скаржника зводяться до його цілеспрямованості оскарження в касаційному порядку судових рішень та вжиття заходів щодо усунення недоліків попередніх касаційних скарг, що не є об'єктивними підставами для поновлення пропущеного процесуального строку.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 329, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у задоволенні заяви військової частини НОМЕР_1 про поновлення строку на касаційне оскарження ухвали Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 120/5556/25.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2026 року у справі № 120/5556/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді А. Г. Загороднюк
В. М. Соколов