Справа № 361/10842/25
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/9227/2026
25 травня 2026року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Ящук Т.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ключенкової Христини Владиславівни на ухвалу судді Баришівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року (суддя Цирулевська М.В.) про повернення позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення батьківства,
установив:
у вересні 2025 року позивач звернувся до Броварського міськрайонного суду Київської області з позовом про встановлення його батьківства стосовно ОСОБА_4 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 8 вересня 2015 року між ОСОБА_3 та громадянином Японії ОСОБА_5 був зареєстрований шлюб, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний запис № 1723. Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 2 травня 2025 року в справі № 760/1948/24 шлюб між ОСОБА_3 та громадянином Японії ОСОБА_5 розірвано.
Позивач посилався на те, що з 2022 року між ним та ОСОБА_3 виникли романтичні стосунки, ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_6 , а 12 червня 2025 року Солом'янським відділом реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) між ними був зареєстрований шлюб, про що внесено відповідний актовий запис № 720 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Позивач зазначав, що у свідоцтві про народження сина ОСОБА_7 , серії НОМЕР_2 , яке видав Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в графі батько зазначений ОСОБА_5 , через що по батькові дитині присвоєно ОСОБА_8 .
Позивач стверджував, що він є батьком сина ОСОБА_7 , утримує сина та визнає себе батьком дитини.
Ухвалою судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2025 року позовну заяву передано за підсудністю до Баришівського районного суду Київської області.
Ухвалою судді Баришівського районного суду Київської області від 27 січня 2026 року позовну заяву було залишено без руху, позивачу наданий строк для усунення її недоліків.
Ухвалою судді Баришівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року позовну заяву визнано неподаною і повернуто позивачу у зв'язку із не усуненням її недоліків.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Ключенкова Х.В. просить ухвалу судді скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судом норм процесуального права.
Представник позивача зазначає, що висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є помилковим, оскільки у позовній заяві було зазначено, що позивачу невідоме місце реєстрації чи перебування відповідача на даний час, тому було вказано останнє відоме йому місце перебування відповідача в Україні.
Представник позивача стверджує, що якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд першої інстанції, згідно ч.10 ст.187 ЦПК України, мав вирішити питання про відкриття провадження у справі і подальший виклик відповідача здійснювати через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Представник позивача посилається на те, що дана справа є справою про встановлення батьківства, позивач має місце проживання в Україні, тому відповідно до пункту 4 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» дана справа підсудна суду України.
Крім того представник позивача зазначає, що як вбачається з копії свідоцтва про народження дитини, позов про визнання свого батьківства стосовно якої і подано позивачем, подія народження цієї дитини та подія державної реєстрації цього народження мали місце на території України, що відповідно до пункту 7 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» є самостійною підставою для прийняття судами України до свого провадження та розгляду справи з іноземним елементом.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про повернення заяви позивачеві розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суддя першої інстанції зазначила, що відповідач є громадянином Японії, відомості відносно якого про проживання чи реєстрацію в Україні відсутні, як і відсутні відомості щодо належності йому рухомого чи нерухомого майна; позивачем таких доказів до суду не надано.
Суддя також посилалася на те, що позивачем не зазначено інформацію про місце проживання відповідача в Японії, отже суд позбавлений можливості направити відповідачу копії документів та позовної заяви.
Суддя першої інстанції виходила з того, що під час встановлення судом, шляхом направлення запитів, зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання (перебування) відповідача, будь-які актуальні дані стосовно відповідача відсутні. За таких
обставин, відсутність вказаних вище даних унеможливлює зробити висновок про підсудність позовної заяви Баришівському районному суду Київської області.
Таким чином, позивачу необхідно вказати зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача чи останнє таке відоме або місцезнаходження його майна із доказовим підтвердженням.
На виконання ухвали судді 27 січня 2026 року представник позивача - адвокат Ключенкова Х.В. подала до суду заяву про усунення недоліків, у якій зазначила, що у позовній заяві зазначено останню відому адресу місця проживання відповідача.
Також представник позивача посилалася на те, що чинним цивільним законодавством не передбачена така підстава для залишення позовної заяви без руху та повернення її позивачу, як неможливість встановити останнє відоме зареєстроване місце проживання відповідача, ураховуючи, що позивач у позовній заяві вказав останнє відоме йому місце перебування відповідача.
Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачу, суддя виходила з того, що за результатами численних дій суду щодо встановлення даних відносно зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача, встановити місце реєстрації та проживання відповідача на території України не вдалося.
Суддя вважала, що відсутні підстави для висновку, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 27 ЦПК України, ця справа підсудна Баришівському районному суду Київської області, а позивачем не усунуто недоліки позовної заяви.
Також суддя першої інстанції зазначила, що відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Солом'янському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), а дитина народилася у місті Києві, що також виключає підсудність цієї справи Баришівському районному суду Київської області.
Проте, погодитися з такими висновками судді колегія суддів не може з таких підстав.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дана справа є справою з іноземним елементом.
Згідно зі статтею 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надано Верховною Радою України.
Між Україною та Японією немає міжнародного договору у сфері правової допомоги у сімейних справах, тому, оскільки відповідач є громадянином іншої держави, процесуальні питання, пов'язані з вирішення даного спору, регулюються Законом України «Про міжнародне приватне право».
Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов'язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає
підсудність судам України справ з іноземним елементом (пункт 3 частини першої статті 1, статті 75-77 Закону).
У міжнародному праві категорія «підсудність» застосовується для визначення розподілу як компетенції між судами існуючої в державі системи розгляду цивільних справ, так і компетенції судів щодо вирішення справ з іноземним елементом, тобто міжнародної підсудності.
Таким чином, суди, вирішуючи питання про належність справи до їх компетенції, зобов'язані з'ясувати, в судах якої країни відповідно до міжнародних зобов'язань України підлягає розгляду справа з міжнародним елементом.
Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими статтями 27, 28 ЦПК України.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до вимог статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України «Про міжнародне приватне право» та нормами відповідних міжнародних договорів.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Згідно зі статтею 66 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов'язки батьків і дітей визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини.
Частиною першою статті 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, передбачених у статті 76 цього Закону.
У статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено підстави визначення підсудності справ судам України та зазначено, що суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках:
1) якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону;
2) якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
3) у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
4) якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
5) якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
6) якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
7) дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
8) якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа
мала останнє відоме місце проживання на території України;
9) якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
10) якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
11) якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
12) в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.
Як встановлено судом, відповідач не має на території України місця проживання або місцезнаходження. Також матеріали справи не містять інформації, що відповідач має на території України рухоме чи нерухоме майно.
Колегія суддів погоджується з висновком судді першої інстанції, що позивачем не надано належних документів у підтвердження тієї обставини, що останнє відоме місце проживання відповідача є АДРЕСА_1 , враховуючи, що позовна заява ОСОБА_3 про розірвання шлюбу з ОСОБА_5 розглядалася Солом'янським районним судом міста Києва.
Разом з цим, вказана обставина не є підставою для повернення позовної заяви позивачу.
Суддя першої інстанції не врахувала, що відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», якщо у справі про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні, справа підсудна суду України.
Також суддя не врахувала, що дитина, стосовно якої у позовній заяві порушується питання про встановлення батьківства, народилася на території України, через що, в силу вимог пункту 7 частини першої статті 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», вимога про встановлення батьківства стосовно неї може бути предметом розгляду в суді на території України.
Частиною 1 статті 27 ЦПК України передбачено правило загальної територіальної підсудності, згідно з якою позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Згідно частини першої статті 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований у АДРЕСА_2 .
Разом з цим, позивач не скористався своїм правом подати позов за своїм місцем реєстрації.
Частиною 9 статті 28 ЦПК України визначено, що позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред'являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи).
Відповідно до абзацу 2 частини першої та дев'ятої статті 187 ЦПК України, якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває
провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - відповідача. Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України (частина десята статті 187 ЦПК України).
Як вже зазначалося вище, відповідач не має на території України місця проживання або місцезнаходження.
Проте, за положеннями статті 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Згідно ухвали судді Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 вересня 2025 року дану позовну заяву передано за підсудністю до Баришівського районного суду Київської області, а відтак вона повинна бути прийнята до провадження Баришівським районним судом Київської області, не дивлячись на те, що ні позивач, ні відповідач не проживають та не зареєстровані на території, яка входить до територіальної юрисдикції Баришівського районного суду Київської області.
Обов'язковою умовою для розгляду справи є належне повідомлення відповідача про судовий процес. Це не просто процесуальна формальність, а фундаментальне право на захист, яке визнається міжнародними конвенціями про права людини.
До позовної заяви представник позивача додала клопотання про витребування у Оболонського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) копії документів громадянина Японії ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі яких був зареєстрований шлюб між ним та третьою особою у даній справі ОСОБА_3 .
Також суд не позбавлений можливості під час підготовчого судового засідання з'ясувати у третьої особи ОСОБА_3 інформацію про місцезнаходження ОСОБА_5 , оскільки позовна заява про розірвання шлюбу була подана нею до Солом'янського районного суду міста Києва.
За положеннями статті 498 ЦПК України у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Доручення суду України надсилається у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, а якщо міжнародний договір не укладено - Міністерству юстиції України, яке надсилає доручення Міністерству закордонних справ України для передачі дипломатичними каналами.
Таким чином, отримавши копії документів, які були надані відповідачем при реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 , а також отримавши інформацію від ОСОБА_3 про її колишнього чоловіка, суд зможе повідомити відповідача про розгляд даної справи у спосіб, визначений статтею 498 ЦПК України або Конвенцією про вручення за кордоном судових та
позасудових документів у цивільних або комерційних справах від 15 листопада 1965 року.
Згідно статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що ухвала судді про повернення позовної заяви постановлена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ключенкової Христини Владиславівни задовольнити.
Ухвалу судді Баришівського районного суду Київської області від 24 лютого 2026 року скасувати, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення батьківства направити до Баришівського районного суду Київської області для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
Т.І. Ящук