Унікальний номер справи № 381/2057/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/1565/2026Головуючий у суді першої інстанції -Соловей Г.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.
22 квітня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Нежура В.А.,
судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Некрасовим Олегом Васильовичем на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року по цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2025 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що 27.02.2023 між сторонами було укладено кредитний договір № 27.02.2023-100002515, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 000,00 грн строком на 70 днів. У подальшому, 08.07.2023 між сторонами укладено кредитний договір № 08.07.2023-010000110, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 7700,00 грн строком на 70 днів, при цьому сума нового кредиту була зарахована в рахунок погашення заборгованості за попереднім кредитним договором.
Оскільки відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів, позивач просив стягнути з нього заборгованість у розмірі 15 862,01 грн та судові витрати.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.06.2025 Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр», заборгованість за кредитним договором № 08.07.2023-010000110 від 08.07.2023 в розмірі 14 707,01 грн, що складається з: заборгованість по тілу кредиту - 7700,00 грн, заборгованість за процентами - 7007,01 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 2245,80 грн. В іншій частині позову відмовити.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 , через свого представника подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що у рішенні суд першої інстанції вказано: «відповідачка…», хоча у справі, відповідач - чоловік, що свідчить про копіювання частини тексту з іншої справи.
Вказує, що суд дійшов помилкового висновку щодо наявності зарахування зустрічних однорідних вимог між сторонами на підставі статті 601 ЦК України. Так, у рішенні зазначено, що вимога позичальника про видачу кредиту за договором № 08.07.2023-010000110 була зарахована у рахунок зобов'язань за договором 27.02.2023-100002515. Однак, у матеріалах справи відсутній будь-який документ, підписаний обома сторонами, який би свідчив про наявність згоди кредитора на таке зарахування. Також немає жодного доказу фактичного припинення зобов'язань (списання боргу чи змін в обліку кредитора). Лише посилання на заяву, підписану відповідачем, без підтвердження з боку кредитора, не може вважатись належним доказом в розумінні статті 691 ЦК України.
Також вказує, що відсутні докази того, що позивач надсилало відповідачу повідомлення про намір зарахувати зустрічні вимоги та зарахував ці вимоги.
Посилається на те, що зарахування однорідних вимог не було підтверджене первинними обліковими бухгалтерськими документами.
Зазначає, що за відсутності документального підтвердження факту проведення зарахування у спосіб, визначений законом (первинних бухгалтерських документів та згоди сторін), - правові підстави для заявлених вимог про стягнення заборгованості відсутні.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.
Відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
За правилом частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 статті 7 ЦПК України та ч. 1 статті 369 ЦПК України.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 27.02.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, що підтверджується заявкою, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору.
Відповідно до умов кредитного договору № 27.02.2023-100002515 від 27.02.2023 позичальнику надається кредит на наступних умовах: сума кредиту - 10000, 00 грн; строк користування кредитом - 70 днів з дати його надання. Ставка «Економ» - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.2% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом першого чергового періоду та протягом періоду «Економ». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Ставка «Стандарт» - стандартна фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.5% за 1 (один) день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит, окрім першого чергового періоду та періоду «Економ». Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту - 15% від суми Кредиту та дорівнює 1500,00 грн.
У вищевказаній заявці також вказано, що відповідач однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 27.02.2023-100002515 від 27.02.2023, з якими попередньо уважно ознайомився. Акцептовані умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті. У заявці зазначено, що відповідач розуміє, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором. Дана заявка містить електронний підпис позичальника ОСОБА_1 .
Вказана інформація підтверджується також Пропозицією про укладення кредитного договору (оферта) від 27.02.2023.
Згідно копії квитанції №2230821034, виданої 27.02.2023, ТОВ «Споживчий центр» перерахувало кошти на картку № НОМЕР_1 на суму 10 000,00 грн, призначення - видача за договором №27.02.2023-100002515.
08.07.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір, що підтверджується заявкою, яка є невід'ємною частиною пропозиції про укладення кредитного договору № 08.07.2023-010000110 від 08.07.2023, згідно якого позичальнику надається кредит на наступних умовах: сума кредиту - 7700,00 грн; строк на який надається кредит - 70 днів з дати його надання. Процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 1.3% за 1 (один) день користування Кредитом яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Проценти розраховуються шляхом множення Кредиту/ залишку Кредиту (база розрахунку) на кількість днів користування Кредитом/ залишком Кредиту та на процентну ставку, яка застосовується у відповідному періоді. Комісія, пов'язана з наданням Кредиту - 15% від суми Кредиту та дорівнює 1155,00 грн.
У даній заявці також вказано, що відповідач однозначно та безумовно приймає (акцептує) пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), невід'ємною частиною якої є заявка до кредитного договору № 08.07.2023-010000110 від 08.07.2023, з якими попередньо уважно ознайомився. Акцептовані умови кредитного договору містяться у вказаних заявці та оферті. У заявці зазначено, що відповідач розуміє, що підписує та укладає кредитний договір на вищевказаних умовах, підписуючи даний акцепт одноразовим ідентифікатором. Дана заявка містить електронний підпис позичальника ОСОБА_1 .
Також, на вищевказаних у заявці умовах, надано Пропозицію про укладення кредитного договору (оферта) від 08.07.2023.
Згідно підтвердження укладання кредитного договору від 08.07.2023, заявка ОСОБА_1 на видачу кредитного договору прийнята, підтверджено укладення електронного кредитного договору між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 на суму 7700,00 грн.
Зі змісту заяви позичальника про перекредитування/зарахування вбачається, що на підставі статті 601 ЦК України позичальник просить зарахувати вимогу позичальника про видачу суми кредиту у розмірі 7700,00 грн за кредитним договором № 08.07.2023-010000110 в рахунок вимоги кредитора про повернення суми кредиту у розмірі 10000,00 грн за кредитним договором № 27.02.2023-100002515 від 27.02.2023. Кредитор погоджується на вказане зарахування рівних зустрічних однорідних вимог шляхом припинення попередніх зобов'язань позичальника в обліку кредитора. Зобов'язання кредитора з видачі кредиту за кредитним договором № 08.07.2023-010000110 та зобов'язання позичальника з повернення суми кредиту за кредитним договором № 27.02.2023-100002515 від 27.02.2023 вважаються виконаними в момент припинення попередніх зобов'язань позичальника в обліку кредитора. Дана заява є частиною кредитного договору 27.02.2023-100002515.
Суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги, оскільки визнав доведеними укладення між сторонами електронних кредитних договорів від 27.02.2023 та 08.07.2023, факт отримання відповідачем 10000,00 грн за першим договором, а також наявність підписаної відповідачем заяви про перекредитування/зарахування, з якої суд зробив висновок про виникнення заборгованості за другим договором у сумі 7700,00 грн та правомірність нарахування процентів 7007,01 грн, водночас дійшовши висновку, що комісія 1155,00 грн за споживчим кредитом є безпідставною і не підлягає стягненню.
Апеляційний суд погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з положеннями частин першої, другої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
У відповідності до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов'язання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України та частиною першою статті 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 ЦК України).
Абзац 2 частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів, не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.
Згідно зі статті 8 вищевказаного Закону, юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Вказані кредитні договори укладені у формі електронного документу, що не суперечить вимогам ЦК України та цивільного законодавства.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пунктом 12 частини першої статті 3 Закону).
Відповідно до частини 3 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4 статті 11 Закону).
Згідно із частиною 6 статті 11 вищезазначеного Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини 8 статті 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.
Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 12 січня 2021 у справі №524/5556/19, від 10 червня 2021 у справі №234/7159/20, які, відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, 27.02.2023 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 27.02.2023-100002515 в електронній формі, підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором. На виконання договору позивач перерахував відповідачу 10 000,00 грн, що підтверджується квитанцією від 27.02.2023, у зв'язку з чим колегія суддів вважає доведеним факт надання кредитних коштів.
08.07.2023 сторони уклали кредитний договір № 08.07.2023-010000110, також в електронній формі, який відповідач підписав одноразовим ідентифікатором, погодившись з його істотними умовами.
Зі змісту заяви про перекредитування/зарахування вбачається, що сума кредиту 7700,00 грн за новим договором зарахована в рахунок заборгованості за договором від 27.02.2023, що свідчить про погоджений сторонами механізм припинення попереднього зобов'язання та виникнення нового.
Колегія суддів вважає, що вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання кредитором ТОВ «Споживчий центр» свого обов'язку за кредитним договором.
Таким чином, підписавши кредитний договір та заяву про перекредитування/зарахування, відповідач добровільно погодився з їх умовами, взяв на себе відповідні зобов'язання, у зв'язку з чим між сторонами було досягнуто згоди у письмовій (електронній) формі щодо істотних умов договору, а також погоджено механізм припинення частини зобов'язань за попереднім договором і виникнення нового грошового зобов'язання за договором від 08.07.2023.
На підтвердження розміру заборгованості позивач подав до суду довідку-розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором, відповідно до відомостей якої заборгованість відповідача за кредитним договором складає 15 862,01 грн, з яких 7700,00 грн - тіло кредиту, 7007,01 грн - проценти, 1155,00 грн - комісія. Проценти нараховані відповідно до умов договору (1,3 % на день).
У кредитному договорі сторони, діючи відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України, врегулювали відносини щодо сплати процентів за користування кредитом. Щодо комісії, суд апеляційної інстанції зазначає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у цій частині.
Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів зарахування зустрічних однорідних вимог колегія суддів відхиляє як безпідставні, з огляду на таке.
Відповідно до статті 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Отже, закон не ставить можливість такого зарахування у залежність від складення окремого двостороннього документа чи від наявності додаткової письмової згоди іншої сторони саме у тій формі, на якій наполягає апелянт.
Однак, із матеріалів справи вбачається, що заява позичальника про перекредитування/зарахування міститься у матеріалах справи, а її зміст прямо передбачає зарахування вимоги про видачу кредиту у сумі 7700,00 грн за кредитним договором № 08.07.2023-010000110 в рахунок вимоги кредитора про повернення коштів за кредитним договором № 27.02.2023-100002515. У вказаній заяві також зазначено, що кредитор погоджується на таке зарахування рівних зустрічних однорідних вимог шляхом припинення попередніх зобов'язань позичальника в обліку кредитора. Крім того, зазначена заява містить відомості про підписання її позичальником одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з порядком укладення сторонами електронних правочинів.
За таких обставин відсутність окремого документа, підписаного обома сторонами, первинних бухгалтерських документів чи окремого повідомлення про намір провести зарахування сама по собі не свідчить про недоведеність факту зарахування, оскільки суд оцінює належність, допустимість, достовірність та достатність доказів у їх сукупності, а подані у справі письмові докази підтверджують погоджений сторонами механізм припинення попереднього зобов'язання та виникнення заборгованості за новим кредитним договором.
Окремо суд звертає увагу, що відповідач не надав належних і допустимих доказів на спростування зазначених обставин, як і не надав доказів повернення коштів чи відсутності заборгованості за кредитним договором № 08.07.2023-010000110.
Доводи апеляційної скарги про те, що у тексті рішення суду першої інстанції зазначено «відповідачка», тоді як у справі відповідачем є чоловік, не заслуговують на увагу. Зазначена обставина свідчить лише про наявність технічної описки у викладенні тексту судового рішення, яка не вплинула на правильність встановлених судом фактичних обставин справи та не призвела до неправильного вирішення спору по суті.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, внаслідок чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.06.2025 підлягає залишенню без змін, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.
Оскільки колегія суддів не задовольняє апеляційну скаргу ОСОБА_1 , то перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 268, 369, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Некрасовим Олегом Васильовичем залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач
Судді