про закриття провадження у справі
в частині позовних вимог
25 травня 2026 року справа № 320/9606/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А. Б., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ради Вахрушевої, Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ради Вахрушевої, в якому просить:
Визнати протиправними діями відповідача по виконавчому провадженню (стягнуто - 1268,24 грн.) щодо стягнення з позивача: а) штрафу і скасувати усі постанови (по штрафу) б) виконавчого збору в) мінімальних витрат по виконавчому провадженню.
Позбавити займаної посади у системі виконавчого провадження відповідача, бо ним БРУТАЛЬНО ПОРУШЕНІ вимоги укр.законодавства.
Стягнути з відповідача на користь позивача за нанесену: матеріальну шкоду - 1.268,24 грн. та моральну шкоду - 25.000 грн. усього - 26.268,24 грн.
Нанесені позивачу шкоду відповідачем у сумі 26.268,24 грн. - зобов'язати його перерахувати поштовим переказом на адресу позивача у термін до 10 діб з моменту вступу судового рішення в законну силу.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Залучено до розгляду справи як другого відповідача - Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Дослідивши зміст позовних вимог, суд вважає за необхідне закрити провадження в частині позовних вимог, виходячи із наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
На підставі пункту 7 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Пунктом 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
У своєму позові позивач просить суд, зокрема:
- позбавити займаної посади у системі виконавчого провадження відповідача, бо ним брутально порушені вимоги укр.законодавства.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Пунктом 8 частини першої статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Отже, підставою для звернення до суду із позовом є порушення прав, свобод та інтересів позивача рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. У свою чергу, законодавством визначено вичерпний перелік форм захисту прав позивачем.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб'єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.
Щодо "порушеного права", за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційний Суд України зазначив, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Зверненню до адміністративного суду має передувати виникнення публічно-правового спору у значенні наведених положень статті 4 КАС України.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач просить суд, зокрема, позбавити займаної посади у системі виконавчого провадження відповідача, бо ним брутально порушені вимоги укр.законодавства.
При цьому, обраний позивачем спосіб захисту не відповідає способам судового захисту, визначеним Кодексу адміністративного судочинства України.
Разом з тим, до повноважень адміністративного суду не входить звільнення працівників державних органів за неналежне виконання своїх обов'язків, такі дії належать до компетенції керівництва відповідного органу.
Відтак, відсутність спору виключає можливість звернення до суду з такими позовними вимогами, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18 та в постанові від 20 березня 2019 року у справі №810/5854/14.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначає, що поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. З огляду на викладене такі вимоги не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін встановленим законом у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом [див. рішення у справі Занд проти Австрії (Zand v. Austria), заява № 7360/76]. У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, встановленим законом, національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.
Беручи до уваги наведене, суд доходить висновку, що вимоги позивача про позбавлення займаної посади у системі виконавчого провадження відповідача не можуть бути розглянуті в порядку адміністративного судочинства.
При цьому суд вважає, що в цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних позовних вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року по справі № 643/11941/17 (провадження № 11-292апп19).
За приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.
Відповідно до п. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 238, 239, 248, 256, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ради Вахрушевої, Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій в частині позовних вимог про позбавлення займаної посади у системі виконавчого провадження відповідача, бо ним брутально порушені вимоги українського законодавства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали.
Суддя Діска А.Б.