25 травня 2026 року № 320/9606/26
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Діски А.Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ради Вахрушевої, Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ради Вахрушевої, в якому просить:
Визнати протиправними дії відповідача по виконавчому провадженню (стягнуто - 1268,24 грн.) щодо стягнення з позивача: а) штрафу і скасувати усі постанови (по штрафу) б) виконавчого збору в) мінімальних витрат по виконавчому провадженню.
Позбавити займаної посади у системі виконавчого провадження відповідача, бо ним БРУТАЛЬНО ПОРУШЕНІ вимоги укр.законодавства.
Стягнути з відповідача на користь позивача за нанесену: матеріальну шкоду - 1.268,24 грн. та моральну шкоду - 25.000 грн. усього - 26.268,24 грн.
Нанесені позивачу шкоду відповідачем у сумі 26.268,24 грн. - зобов'язати його перерахувати поштовим переказом на адресу позивача у термін до 10 діб з моменту вступу судового рішення в законну силу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ухвала щодо стягнення накладеного на позивача штрафу була надіслана у ДСА України помічником судді, а тому надсилання ухвали є незаконним. Позивач зазначає, що копія ухвали надіслана неуповноваженою на процесуальні дії особою, а тому відкриття виконавчого провадження є незаконним. Крім того, ухвала містить мотивувальну частину, що протирічить вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Разом з тим, матеріали виконавчого провадження не пропонувались позивачу для ознайомлення та відповідачем не було здійснено роз'яснення прав і обов'язків позивачу. Відповідачем порушені права позивача надані ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження».
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Залучено до розгляду справи як другого відповідача - Деснянський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.
Ухвалою суду закрито провадження у справі в частині позовних вимог про позбавлення займаної посади у системі виконавчого провадження відповідача, бо ним брутально порушені вимоги українського законодавства.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.12.2025 у справі №754/7334/25 було стягнуто з ОСОБА_1 у дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 908,40 грн.
Державна судова адміністрація України, керуючись абзацом третім частини четвертої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» направила Деснянському відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на виконання ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.12.2025 у справі №754/7334/25 про стягнення з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України штрафу у розмірі 908,40 грн та просила відкрити виконавче провадження.
На виконання ухвали Верховного Суду від 10.12.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 908,40 грн., 25.02.2026 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 80347549.
25.02.2026 головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження № 80347549. Постановлено загальну суму мінімальних витрат у розмірі 269,00 грн.
Головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 25.02.2026 винесено постанову про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80347549 у розмірі 90,84 грн.
Не погодившись із такими постановами державного виконавця, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся із позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі по тексту - Закон №1404-VIII).
Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VІІІ, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Частиною 1 статті 5 Закону №1404-VIIІ встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною 1 ст. 13 Закону №1404-VIII встановлено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
В силу вимог ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:
1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;
2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;
4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;
5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Положеннями ч.ч. 5-6 ст. 26 Закону 1404-VIII передбачено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону 1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Згідно ч. 2 ст. 27 Закону 1404-VIII, виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.
Частиною 5 статті 27 Закону № 1404 встановлено випадки коли виконавчий збір не стягується.
Крім того, згідно вимог ч. 9 ст. 27 Закону № 1404 виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону.
З аналізу вказаних норм Закону слідує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв'язку із ймовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.
Стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) пов'язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. При цьому, стягнення з боржника виконавчого збору є обов'язком державного виконавця, спрямованим на перерахування цих коштів до Державного бюджету України.
Вказаний висновок відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 28.04.2020 року у справі № 480/3452/19, від 28.01.2021 року у справі № 640/24233/19.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 42 Закону №1404-VIII кошти виконавчого провадження складаються, в тому числі з виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Розділом VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 передбачено, що фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.
Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Позивач вказує про протиправність та незаконність відкриття виконавчого провадження відповідачем та просить скасувати постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат та про стягнення виконавчого збору, оскільки копія ухвали надіслана неуповноваженою на процесуальні дії особою, помічником судді.
Суд зазначає, що як вбачається з автоматизованої системи виконавчого провадження Державна судова адміністрація України, керуючись абзацом третім частини четвертої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» направила Деснянському відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на виконання ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.12.2025 у справі №754/7334/25 про стягнення з ОСОБА_1 в дохід Державного бюджету України штрафу у розмірі 908,40 грн. Зазначений лист підписано уповноваженою особою стягувача - завідувачем сектору з питань виконання судових рішень юридичного управління Богушем Павлом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Суд зазначає, що стягувачем у виконавчому провадженні №80347549 є Державна судова адміністрація України, а тому відкриваючи виконавче провадження на підставі заяви стягувача та виконавчого документа відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом № 1404-VIII. А тому, доводи позивача про незаконність відкриття виконавчого провадження є не обґрунтованими.
Крім того, в матеріалах справи наявний супровідний лист Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду щодо надсилання копії ухвали від 10.12.2025 до відома та виконання Володимиру Солянику, судді Деснянського районного суду м. Києва Олегові Грегулю та Державній судовій адміністрації, підписаний помічником судді. Водночас, суд зазначає, що даний супровідний лист жодним чином не стосується відповідача у даній справі, Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та не є тим документом на підставі якого відкрито виконавче провадження №80347549.
Щодо доводів позивача про те, що виконавче провадження не може бути відкритим за ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, оскільки в ухвалі зазначена мотивувальна частина, що не відповідає вимогам статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає, що відповідно до статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);
реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв'язку та адреси електронної пошти.
У разі пред'явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.
Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
2) пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання;
3) боржника визнано банкрутом;
4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
5) юридичну особу - боржника припинено;
6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов'язковим;
9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
10) виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;
11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;
12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
При цьому, зазначена норма не містить вимоги щодо відсутності у виконавчому документі мотивувальної частини.
Крім того, за приписами п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Як вже зазначалось судом, ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10.12.2025 у справі №754/7334/25 було стягнуто з ОСОБА_1 у дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 908,40 грн.
На виконання ухвали Верховного Суду від 10.12.2025 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави штрафу у розмірі 908,40 грн., 25.02.2026 державним виконавцем було відкрито виконавче провадження № 80347549.
Відповідно до частини 1 статті 260 Цивільного процесуального кодексу України ухвала, що викладається окремим документом, складається з:
1) вступної частини із зазначенням:
а) дати і місця її постановлення;
б) найменування суду, прізвища та ініціалів судді (суддів);
в) імен (найменувань) учасників справи;
2) описової частини із зазначенням суті клопотання та імені (найменування) особи, яка його заявила, чи іншого питання, що вирішується ухвалою;
3) мотивувальної частини із зазначенням мотивів, з яких суд дійшов висновків, і закону, яким керувався суд, постановляючи ухвалу;
4) резолютивної частини із зазначенням:
а) висновків суду;
б) строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження.
При цьому, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, в резолютивній частині ухвали від 10.12.2025 у справі №754/7334/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що ухвала є виконавчим документом та може бути пред'явлена до примусового виконання протягом трьох місяців з наступного дня після набрання нею законної сили.
Суд зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено невідповідності виконавчого документа у зв'язку з наявністю у нього мотивувальної частини. Більше того, нормами Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що ухвала складається, зокрема, з мотивувальної частини. А тому, зазначені доводи позивача є необґрунтованими та не можуть бути взяті судом до уваги.
Щодо тверджень позивача про те, що відповідачем не пропонувались для ознайомлення матеріали виконавчого провадження, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження.
Згідно зі ст. 19 Закону 1404-VIII сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до п. 11 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" від 02.04.2012 № 512/5 сторона виконавчого провадження (її представник) та прокурор як учасник виконавчого провадження можуть знайомитися з матеріалами виконавчого провадження у відповідному органі державної виконавчої служби, офісі приватного виконавця у спеціально визначений для прийому громадян час і в тому обсязі, в якому вони бажають, за усним клопотанням до виконавця.
Сторони виконавчого провадження (їх представники) або прокурор як учасник виконавчого провадження за бажанням можуть ознайомитись із матеріалами виконавчого провадження в інший час. Виконавче провадження надається їм для ознайомлення на підставі письмової заяви, в якій зазначаються бажана дата та час ознайомлення.
Суд зазначає, що відповідно до зазначених норм, ознайомлення сторін виконавчого провадження з матеріалами виконавчого провадження є правом сторін, а не обов'язком виконавця. Доказів того, що позивач звертався із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження та не був ознайомлений, матеріали справи не містять. Більше того, позивачем до позовної заяви долучено постанову про відкриття виконавчого провадження №80347549 від 25.02.2026, яка містить ідентифікатор доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, а тому позивач мав можливість ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження в автоматизованій системі.
Як вбачається з матеріалів виконавчого провадження №80347549 Деснянським відділом державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було направлено позивачу постанову про відкриття виконавчого провадження № 80347549 від 25.02.2026.
Крім того відповідно до вимог Закону та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень" від 02.04.2012 № 512/5 в постанові про відкриття виконавчого провадження не передбачено обов'язок ВДВС роз'яснювати права передбачені ст.18-19 Закону 1404-VIII.
Позивач зазначає, що відповідачем порушені права надані ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, позивачем було подано доповнення, в якому зазначає, що звернувся до голови КЦС ВСУ щодо добровільного виконання судового рішення. Позивач вказує, що стягувач повинен надіслати не ухвалу КЦС ВСУ, а виконавчий документ про стягнення безпосередньо до організації, яка виплачує боржнику пенсію, а це є АТ "ОЩАДБАНК".
Водночас, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ про стягнення періодичних платежів може бути самостійно надісланий стягувачем безпосередньо підприємству, установі, організації, фізичній особі - підприємцю, фізичній особі, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи.
Суд зазначає, що вказана норма не регулює спірні правовідносини. Стягнення з позивача у дохід Державного бюджету України (стягувач: Державна судова адміністрація України) штрафу у розмірі 908,40 грн не є періодичним платежем, а тому зазначені твердження позивача є безпідставними.
Крім того, доказів виконання рішення (ухвали) до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження позивачем до суду не надано.
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідач, відкриваючи виконавче провадження та приймаючи оскаржені постанови ВП №80347549 від 25.02.2026 про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору, діяв на підставі Закону України «Про виконавче провадження» та у межах своїх повноважень.
Разом з тим, з огляду на обґрунтування позовних вимог, позивачем не було доведено протиправності постанов про відкриття виконавчого провадження, про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та про стягнення виконавчого збору.
Отже, суд зазначає, що головним державним виконавцем Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було правомірно відкрито виконавче провадження, інших доказів та обґрунтувань визнання протиправними оскаржуваних постанов, позивачем не надано, а судом не встановлено.
З урахуванням наведеного, а також досліджуючи підстави та обґрунтування, що покладені позивачем в основу позовних вимог, та співставляючи наведене з фактичними обставинами справи, у суду відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача та скасування постанов останнього.
Враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду - 1268,24 грн. та моральну шкоду - 25000,00 грн. та зобов'язання відповідача перерахувати поштовим переказ нанесену шкоду в сумі 26268,24 грн., суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі №670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі №804/7085/16.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної та матеріальної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останньої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено.
Так, позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом. Крім того, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, а відтак, і вимог про стягнення з відповідача компенсації за завдану матеріальну і моральну шкоду та перерахування її на адресу позивача.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, у задоволенні позовної заяви належить відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного державного виконавця Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ради Вахрушевої, Деснянського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправними дій - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя Діска А.Б.