22 травня 2026 року Справа № 280/2360/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Прудивуса О.В. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовною заявою: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 )
до: Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 37573508, 69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27)
про: визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
18.03.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (далі - відповідач), в якому позивач з урахуванням уточнень просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 25.02.2026 № 83471512;
- зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 44,8 кв.м., житловою площею 29 кв.м. за позивачем.
Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що за ним на підставі договору купівлі-продажу від 29.03.1994 Єнакієвським БТІ було зареєстроване право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач, з метою реалізації права на отримання компенсації за знищене/пошкоджене житло у відповідності до чинного законодавства, звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на зазначену квартиру.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача від 14.01.2026 № 82836038 залишено зазначену заяву без руху. Дане рішення обґрунтоване тим, що у зв'язку з відсутністю інформації щодо реєстрації речових прав на заявлений об'єкт нерухомого майна з Державного реєстру речових прав, державним реєстратором направлено запит до БТІ.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача від 25.02.2026 № 83471512 відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки на момент прийняття даного рішення запитуваної інформації від БТІ отримано не було, а відтак не були усунені обставини, що слугували підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху.
На думку позивача, рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій за своїм змістом та правовою природою є протиправним та підлягає скасуванню, у зв'язку з чим позивач просить задовольнити позов у повному обсязі.
Ухвалою судді Запорізького окружного адміністративного суду від 20.03.2026 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення її недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Позивачем було усунуто недоліки позовної заяви у встановлений строк.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 06.04.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).
17.04.2026 судом отримано відзив на позовну заяву (вх. № 20610 від 17.04.2026), в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки реєстратор зобов'язаний діяти відповідно до процедури, встановленої Законом, та здійснити дії, спрямовані на отримання інформації, на підставі якої він має право вчинити реєстраційну дію. Чинним законодавством передбачено обов'язок державного реєстратора надіслати запит до відповідного органу, яким проведено державну реєстрацію/оформлення прав до 01 січня 2013 року в усіх випадках, коли відповідні відомості відсутні в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом для актуалізації відомостей про права.
Крім того, відповідач у відзиві зазначає, що наявність у позивача оригіналів документів не дозволяє державному реєстратору ігнорувати вимоги чинного законодавства стосовно отримання інформації про права, зареєстровані до 01 січня 2013 року.
Також відповідач зазначив, що державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до дискреційних повноважень державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом. Окремо відповідач наголосив на тому, що позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права. З огляду на викладені вище обставини, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з розглядом даної справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, розглянувши матеріали і з'ясувавши обставини адміністративної справи, дослідивши всі наявні у справі докази у їх сукупності,
Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідача зареєстровано як юридичну особу - орган місцевого самоврядування 01.03.2011 (а.с.54).
29.03.1994 між ОСОБА_2 (продавець) та позивачем (покупець) був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач придбав майно у власність, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.15).
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29.03.1994 Єнакієвським БТІ 22.04.1994 було зареєстроване за позивачем право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.15).
Позивач, з метою реалізації права на отримання компенсації за знищене/пошкоджене житло у відповідності до чинного законодавства, звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на зазначену квартиру.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача від 14.01.2026 № 82836038 залишено зазначену заяву без руху. Дане рішення обґрунтоване тим, що у зв'язку з відсутністю інформації щодо реєстрації речових прав на заявлений об'єкт нерухомого майна з Державного реєстру речових прав, державним реєстратором направлено запит до БТІ (а.с.19).
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача від 25.02.2026 № 83471512 відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки на момент прийняття даного рішення запитуваної інформації від БТІ отримано не було, а відтак не були усунені обставини, що слугували підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (а.с.20).
Оцінюючи правомірність рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 25.02.2026 № 83471512, суд виходить із такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України від 01.07.2004 № 1952-IV).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Нормою ч. 3 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV встановлено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV).
За приписами абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
Згідно зі ст. 6 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб'єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).
Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Нормою ч. 3 ст. 10 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV врегульовано, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 2) перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов'язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв'язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв'язку з вчиненням такої дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (ч. 2 ст. 18 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV).
Згідно із п. 1 ст. 20 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).
Порядок залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху врегульовано нормами ст. 23 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV.
Так, відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 23 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках:
1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;
1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі;
2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.
Державний реєстратор у строк, встановлений для державної реєстрації прав, приймає рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху та невідкладно повідомляє про це заявника.
Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви. Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.
Рішення повинно містити вичерпний перелік підстав для залишення заяви без руху. Державний реєстратор не має права вимагати від заявника надання інших документів, крім тих, відсутність яких стала підставою для прийняття рішення про залишення заяви без руху, якщо інше не випливає з документів, що надані додатково.
У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.
Умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Порядок № 1127).
Відповідно до п. 23 Порядку № 1127 за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав, що визначені Законом України від 01.07.2004 № 1952-IV, державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013. До цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об'єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.
Тобто до 2013 року державна реєстрація таких об'єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Після 2013 року при проведенні будь-яких операцій з такою нерухомістю потрібно, щоб записи про право власності були спочатку перенесені в Реєстр, який існує в електронному вигляді.
При цьому, державний реєстратор при перенесенні даних в Реєстр має перевірити факт державної реєстрації права власності за наданими документами тим чи іншим органом БТІ.
Нормою ч. 2 ст. 24 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.
При цьому, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва або майбутній об'єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.
Згідно з ч. 4 ст. 26 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV у разі скасування рішення державного реєстратора про зупинення державної реєстрації прав, про зупинення розгляду заяви або про відмову в державній реєстрації прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, державний реєстратор чи посадова особа територіального органу Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону) вносить відомості про скасування (анулювання) відповідного рішення до Державного реєстру прав та відновлює розгляд відповідної заяви.
Відповідно до ст. 11 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Так, судом встановлено, що 29.03.1994 між ОСОБА_2 (продавець) та позивачем (покупець) був укладений та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач придбав майно у власність, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.15).
На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29.03.1994 Єнакієвським БТІ 22.04.1994 було зареєстроване за позивачем право власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.15).
Позивач, з метою реалізації права на отримання компенсації за знищене/пошкоджене житло у відповідності до чинного законодавства, звернувся до відповідача із заявою про реєстрацію права власності на зазначену квартиру.
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача від 14.01.2026 № 82836038 залишено зазначену заяву без руху. Дане рішення обґрунтоване тим, що у зв'язку з відсутністю інформації щодо реєстрації речових прав на заявлений об'єкт нерухомого майна з Державного реєстру речових прав, державним реєстратором направлено запит до БТІ (а.с.19).
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача від 25.02.2026 № 83471512 відмовлено в проведенні реєстраційних дій, оскільки на момент прийняття даного рішення запитуваної інформації від БТІ отримано не було, а відтак не були усунені обставини, що слугували підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху (а.с.20).
З матеріалів справи вбачається, що право приватної власності позивача на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , крім договору купівлі-продажу від 29.03.1994, також підтверджується копією технічного паспорта на квартиру (а.с.16-17).
Крім того, суд зазначає, що у випадку направлення запиту на адресу, яка знаходиться на непідконтрольній Україні території, відповідач заздалегідь обізнаний про неможливість його вручення адресату, що очевидно має наслідком неотримання відповіді на нього.
Разом з тим, відсутність у державного реєстратора можливості направити запит до організацій, які проводили оформлення та/або реєстрацію прав, що передбачено положеннями ст. 10 Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV, не може позбавляти права особи на державну реєстрацію права власності та слугувати підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.
За таких обставин суд зазначає, що у спірному випадку державний реєстратор мав доступ до всіх документів та до всієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації. Проте, державним реєстратором прав на нерухоме майно відповідача було прийнято рішення про відмову у проведення державної реєстрації.
Отже, суд доходить висновку, що рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 25.02.2026 № 83471512 прийняте без врахування дотримання порядку, встановленого вищезазначеними положеннями чинного законодавства, і наданих заявником документів, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 25.02.2026 № 83471512, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Оцінюючи наявність правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 44,8 кв.м., житловою площею 29 кв.м. за позивачем, суд виходить із такого.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду.
Поряд з цим, стосовно доводів відповідача щодо того, що державна реєстрація прав на нерухоме майно є дискреційними повноваженнями державного реєстратора, а суд не може зобов'язати реєстратора прийняти рішення конкретного змісту, суд вважає за необхідне зазначити таке.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Дискреція органу державної влади чи місцевого самоврядування можлива лише в тому випадку, коли альтернативне рішення є законним і правомірним. Дискреція не є довільною, вона завжди здійснюється відповідно до закону (права), оскільки згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідний правозастосовний підхід є усталеним у національній судовій практиці та міститься, зокрема, у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07.05.2025 у справі № 520/9626/24 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 12172087).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Стосовно обраного способу захисту порушеного права позивача, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
На переконання суду, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на об'єкт нерухомого майна є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Отже, суд, із урахуванням обставин, встановлених під час надання правової оцінки рішенню державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 25.02.2026 № 83471512, з метою захисту прав, свобод та інтересів позивача, про захист яких він просить, вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 44,8 кв.м., житловою площею 29 кв.м. за позивачем.
Таким чином, позовні вимоги про зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 44,8 кв.м., житловою площею 29 кв.м. за позивачем, на переконання суду, є обґрунтованими та такими, що також підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 КАС України. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Позивачем, на переконання суду, обґрунтовано протиправність рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідача про відмову в проведенні реєстраційних дій від 25.02.2026 № 83471512 та необхідність його скасування, а також вмотивовано наявність правових підстав для зобов'язання відповідача здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 44,8 кв.м., житловою площею 29 кв.м. за позивачем.
У свою чергу, суд вважає, що відповідач не надав суду докази на спростування обставин, якими позивач обґрунтував свої позовні вимоги.
Таким чином, адміністративний позов, на переконання суду, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Чеком переказу коштів від 12.03.2026 № 2206792806 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 1 331,20 грн. (а.с.24). Отже, відповідна сума підлягає присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи вищезазначене та керуючись ст.ст. 2, 6, 8 - 10, 14, 90, 139, 143, 241 - 246, 250 КАС України, суд
Задовольнити повністю адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 37573508, 69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27) про визнання протиправним та скасування рішення суб'єкта владних повноважень, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради про відмову в проведенні реєстраційних дій від 25.02.2026 № 83471512.
Зобов'язати Департамент адміністративних послуг Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 37573508, 69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27) здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об'єкту нерухомості, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 44,8 кв.м., житловою площею 29 кв.м. за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ).
Судовий збір у розмірі 1 331,20 грн. (одна тисяча триста тридцять одна гривня двадцять копійок) присудити на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту адміністративних послуг Запорізької міської ради (код ЄДРПОУ 37573508, 69005, м. Запоріжжя, бул. Центральний, буд. 27).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі та підписано 22 травня 2026 року.
Суддя О.В. Прудивус