Справа № 577/4270/24
Провадження № 1-в/577/41/26
"25" травня 2026 р.
Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю секретаря
судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні подання старшого державного виконавця Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі по тексту ОСОБА_3 , заінтересовані особи: боржник ОСОБА_4 , стягував ОСОБА_5 , співвласники майна ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами,-
У поданому, відповідно до ст. 443 ЦПК України, зверненні державний виконавець Конотопського ВДВС просить визначити, що частка боржника ОСОБА_4 у майні, яким він володіє спільно з іншими ообами, а саме: квартири АДРЕСА_1 , становить 1/3.
На обґрунтування у поданні вказано, що у Конотопському ВДВС перебуває виконавче провадження № 79375455 з примусового виконання виконавчого листа №1кп/577/127/25, виданого Конотопським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 13732 грн. та моральної 500000 грн., а всього 513732 грн.
З метою перевірки майнового стану боржника, державним виконавцем направлені запити до органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборон на його відчуження, а також щодо місця отримання доходу та наявності коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах.
Відкриті рахунки на ім'я боржника відповідно до даних Державної податкової служби України відсутні.
За повідомленням ПФУ боржник отримує пенсію, а тому державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, яка направлена для виконання до ГУ ПФУ в Сумській області і «Диканьківської виправної колонії (№ 12)».
Шляхом електронного обміну інформації з банківськими установами в процесі здійснення виконавчого провадження було встановлено, що у боржника відкритий рахунок в АТ «Ощадбанк», у зв'язку з чим 17.10.2025 винесено постанову про арешт коштів боржника.
Крім того, 17.10.2025 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника і цього ж дня до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесені відповідні записи.
Транспортні засоби, сільгосптехніка, земельні ділянки за боржником не зареєстровані.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником зареєстроване майно відсутнє. Разом з тим, із відповіді Конотопського БТІ видно, що за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на частину квартири АДРЕСА_1 та 1/2 частина будинку по АДРЕСА_2 .
11.11.2025 державним виконавцем описано та арештовано майно боржника, а саме частина квартири АДРЕСА_1 та ? частина будинку за адресою АДРЕСА_2 , копії постанови направлені сторонам та представнику стягувача.
За адресою АДРЕСА_2 зареєстровані неповнолітні діти, у зв'язку з чим орган опіки та піклування Конотопської міської ради відмовив у наданні дозволу на реалізацію 1/2 частини цієї нерухомості.
Водночас, за адресою АДРЕСА_3 боржнику належить частина квартири на праві спільної сумісної власності.
З огляду на викладене ініціатор звернення переконує, що існує об'єктивна необхідність виділити частку у майні боржника, яким той володіє спільно з іншими особами, з метою виконання виконавчого листа № 1-кп/577/127/25, виданого 01.10.2025 Конотопським міськрайонним судом про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 13732 грн. та моральної 500000 грн., а всього 513732 грн.
В.о. начальника Конотопського ВДВС ОСОБА_8 , а також стягувач ОСОБА_5 та його представник адвокат ОСОБА_9 , кожен окремо, звернулися із клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності, подання підтримують (т. 2 а.с. 179-184).
Боржник ОСОБА_4 , який був повідомлений належним чином про судовий розгляд звернення державного виконавця, правом надання письмових пояснень не скористався (а.с. 212).
Співвласники майна:
- ОСОБА_6 у судове засідання не з'явилася, у надісланому запереченні просить відмовити у задоволенні звернення державного виконавця, оскільки під час підготовки подання не враховані вимоги ст.ст. 60, 62, 63, 66, 69, 70 СУ України та розділу VI ЦПК України (т. 2 а.с. 217);
- ОСОБА_7 до суду не з'явився, поважність причин неявки не сповістив, заяви про відкладення справи від нього не надходило, правом надання письмових пояснень не скористався.
Дослідивши матеріали подання та кримінальної справи, суд дійшов висновку, що звернення підлягає задоволенню виходячи із такого.
За вироком Конотопського міськрайонного суду від 24.01.2025 року, який після апеляційного перегляду набрав законної сили і підлягає виконанню, ОСОБА_4 засуджений за ч. 1 ст. 115, ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 70 КК України до десяти років позбавлення волі. Крім того, на відшкодування завданих збитків, з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 стягнуто 513732,00 грн.
З метою виконання судового рішення в частині стягнення зазначеної шкоди 01.10.2025 року судом видано виконавчий лист № 1-кп/577/127/25 на підставі якого, за заявою стягувача, 17.10.2025 року державним виконавцем Конотопського ВДВС відкрито виконавче провадження № 79375455 (т. 2 а.с. 169).
У відповіді на запит державного виконавця начальник КП «Конотопське МБТІ» повідомив, що право власності за ОСОБА_4 на частину квартира АДРЕСА_1 зареєстровано на праві спільної сумісної власності, частка не визначена. Належність цієї квартири боржнику на праві спільної сумісної власності підтверджена й іншими доказами (т. 2 а.с. 170, 171 об., 185-188).
За постановами державного виконавця від 17.10.2025 року звернено стягнення на заробітну плату, пенсія, стипендію та інші доходи боржника ОСОБА_4 , а також накладено арешт на все майно належне останньому (т. 2 а.с. 191, 193).
Як проголошує ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (надалі Закон).
Відповідно до ст. 1 Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом ч. 6 ст. 48 Закону, стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Порядок розгляду подання про визначення частки майна боржника у спільному майні передбачений статтею 443 ЦПК України, згідно з якою питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, вирішується судом за поданням державного чи приватного виконавця. Суд у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з повідомленням сторін та заінтересованих осіб.
Статтею 370 ЦК України також встановлено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у пунктах 85, 87 постанови від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009 (провадження № 12-4гс20) сформулювала такий правовий висновок. Якщо боржнику разом з іншими особами належить майно на праві спільної власності, але частка боржника в праві власності не визначена, то наявність спору між співвласниками щодо розміру такої частки не може бути перешкодою для звернення стягнення на частку боржника, бо у світлі практики Європейського суду з прав людини це означало би порушення права на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Виконавець вправі звернутися до суду з поданням про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від того, чи відсутній спір про право, чи він наявний. Водночас в останньому випадку виконавець звертається з таким поданням (позовною заявою) в порядку позовного провадження.
У постанові від 22 грудня 2020 року у справі № 643/16464/17 (провадження № 61-4405) Верховний Суд, виходячи із обставин справи, вважав за можливе за результатами розгляду подання державного виконавця про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами, визначивши ідеальну частку боржника у спільній сумісній власності.
Велика Палата Верховного Суду 15 січня 2020 року по справі № 367/6231/16-ц відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16, шляхом вказівки, що частка у праві спільної часткової власності є самостійним об'єктом цивільних прав, яка може бути об'єктом продажу з публічних (електронних) торгів, передачі стягувачу в рахунок погашення боргу, без її виділу в натурі з об'єкта нерухомого майна; у разі виявлення державним виконавцем майна, яким боржник володіє спільно з іншими особами, і частка боржника у якому не визначена, для звернення стягнення на частку боржника державний виконавець звертається до суду з поданням про визначення частки боржника у такому майні.
У цьому контексті Велика Палата Верховного Суду підтримала власні висновки, сформульовані у постанові від 06 жовтня 2020 року у справі № 2-24/494-2009, про те, що виконавець може звернутися до суду з вимогою про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, незалежно від наявності спору про право на таке майно, з урахуванням уточнень, здійснених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11, які полягали в тому, що в разі наявності спору щодо визначення частки боржника у спільному майні, звернення виконавця до суду завжди по сутті має характер позовної заяви (незалежно від її назви), оскільки вона звернена до суду з метою вирішення матеріального спору, і така заява має подаватися в порядку позовного провадження, а не в порядку розділу VI ЦПК України.
Так само Велика Палата Верховного Суду погоджується з власними висновками про те, що розгляд подання державного чи приватного виконавця за правилами статті 443 ЦПК України не забезпечує учасникам судового провадження дієву, реальну можливість надання суду своїх доказів та аргументів, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції за наявності спору про право, у зв'язку із чим стаття 443 ЦПК України підлягає застосуванню винятково, якщо немає спору про право (пункти 55, 56 постанови від 08 червня 2022 року у справі № 2-591/11).
Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, якщо під час розгляду клопотання виконавця про визначення частки майна боржника в майні, яким він володіє спільно з іншими особами, суд за конкретних обставин доходить висновку, що він не має можливості визначити частку боржника через наявність спору (щодо належності об'єкта, розміру часток тощо), то це є підставою для відмови у задоволенні такого клопотання, оскільки вирішення спору виходить за межі юрисдикційної діяльності суду під час розгляду процесуальних звернень, пов'язаних із виконанням судових рішень.
Велика Палата Верховного Суду додатково звертає увагу на те, що наявність спору про право під час вирішення подання виконавця має оцінюватися судами не формально, а з урахуванням усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення цього процесуального питання.
Саме лише посилання іншого співвласника на невизнання ним належності боржнику прав на частку в праві спільної власності на майно не є безумовним підтвердженням наявності спору про право, адже такий спір має бути реальним, а не гіпотетичним.
Під час дослідження судом матеріалів про визначення частки боржника в спільному майні за поданням виконавця врахуванню підлягають обставини об'єктивної дійсності, які переконливо підтверджують наявність або відсутність спору про право власності на майно, яким володіє боржник спільно з іншими особами, а також поведінка боржника та співвласників такого майна за критерієм її добросовісності.
Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне зробити застереження, що хоча виконавець і має право на звернення до суду з вимогою про визначення частки боржника у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, у формі подання або позовної заяви залежно від наявності спору про право на таке майно, відповідне повноваження виконавця спрямоване винятково на повне та своєчасне виконання рішення суду, яке набрало законної сили і не перешкоджає особам, права яких безпосередньо порушені, оспорені чи не визнані, самостійно звернутися до суду за захистом своїх прав (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 року у справі №367/252/24 (провадження № 14-21цс25)).
Аналіз наведеного надає підстави для висновку, що визначення частки майна боржника у майні, що перебуває у спільній сумісній власності, є необхідним для здійснення виконавчого провадження про примусове стягнення боргу із боржника, який немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення. Визначення такої частки не призведе до звуження належних боржнику прав на майно, оскільки предметом розгляду подання є не звернення стягнення на майно, а лише визначення частки боржника у спільній сумісній власності.
Відтак, при розгляді подання державного виконавця в порядку ст. 443 ЦПК України вирішується питання не про виділ частки, що призводить до виділу її в натурі, припинення права спільної часткової власності на майно, а вирішується питання про визначення частки, що не є його поділом чи виділенням частки та не тягне за собою припинення права спільної часткової власності, а такий захід спрямований лише на забезпечення виконання рішення суду. При цьому наявність спору про право повинно бути реальним, а не гепотитичним, тобто підтверджено належним чином.
Враховуючи вищевикладене, перебування вказаної квартири у спільній сумісній власності боржника, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про необхідність задоволення подання шляхом визначення 1/3 частки квартири яка належить боржнику ОСОБА_4 .
Керуючись ст.ст. 258-261, 353, 354, 443 ЦПК України, суд
Задовольнити подання старшого державного виконавця Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України ОСОБА_10 про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами.
Визначити частку майна боржника ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) у квартирі АДРЕСА_1 , якою він володіє спільно з іншими особами на праві приватної спільної сумісної власності, у розмірі 1/3 частки.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Сумського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня складення. Учасник справи, якому повну ухвалу суду не було вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому ухвали суду.
СуддяОСОБА_1