19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 281/252/17
провадження № 51-45 км 26
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
у режимі відеоконференції:
потерпілого ОСОБА_6 ,
потерпілої ОСОБА_7
представника потерпілої
ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_9 , який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, та представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 на ухвалу Житомирського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201406000000153, за обвинуваченням
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами
першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 04 червня 2024 року ОСОБА_12 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373, п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України виправдано у зв'язку з не доведенням, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим та не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості в суді і вичерпані можливості їх отримати.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року вирок суду першої інстанції щодо виправданого ОСОБА_12 залишено без зміни.
Органом досудового розслідування ОСОБА_12 обвинувачувався в порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим смерть та заподіяло тяжке тілесне ушкодження, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за таких обставин.
Так, ОСОБА_12 , 01 липня 2014 року близько 07 години 30 хвилин, в порушення вимог п. 2.9 а) Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, керуючи автомобілем "Ореl - Omega" д.р.з. НОМЕР_1 , в салоні якого перебували пасажири ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , рухаючись по проїзній частині автодороги Київ-Ковель в напрямку м. Києва, на 191 км.+540 м поблизу с. Малий Дивлин Лугинського району Житомирської області, в порушення вимог пунктів 2.3б) та 12.3 цих же Правил , проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, виявивши попереду на своїй смузі руху автомобіль "Toyota - Seguoia" д.р.з. НОМЕР_2 , який в зустрічному напрямку, виконуючи маневр обгону попутного транспорту, під керуванням водія ОСОБА_15 , якого він об'єктивно спроможний був виявити, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, а коли автомобіль під керуванням ОСОБА_10 повернувся на смугу свого руху, змінив напрямок руху ліворуч, що призвело до зіткнення вказаних транспортних засобів.
У результаті зіткнення транспортних засобів водій автомобіля "Ореl - Omega" д.р.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_12 та пасажир даного автомобіля ОСОБА_16 від отриманих тілесних ушкоджень загинули на місці події, а ОСОБА_17 , який перебував на передньому правому пасажирському сидінні, заподіяно тяжких тілесних ушкоджень.
У свою чергу, водію автомобіля "Toyota - Seguoia" д.р.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_18 спричинено середньої тяжкості тілесне ушкодження.
Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_12 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що апеляційний суд дійшов безпідставного висновку про залишення без зміни рішення місцевого суду щодо недоведеності винуватості ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.Крім того, зазначає про істотні порушення кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції, а саме статей 412, 419 КПК України, оскільки ним не надано належних та обґрунтованих відповідей на доводи апеляційної скарги прокурора. Крім того, вважає прокурор, в даному кримінальному провадженні надано перевагу одним доказам та відхилено інші. Вважає, що судом першої інстанції не всі докази були досліджені, проте відображені у вироку, а апеляційним суд це порушення не перевірено належним чином.
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 просить скасувати ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_12 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. Стверджує, що в діях водія ОСОБА_12 наявний склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, при цьому надає власну оцінку висновкам проведених експертиз у цьому провадженні. Вважає, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимог ст. 419 КПК України.
Прокурор під час касаційного розгляду підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити, скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
Позиції інших учасників судового провадження
В запереченні на касаційні скарги прокурора та представника потерпілого ОСОБА_10 , адвокат ОСОБА_8 , який представляє потерпілу ОСОБА_7 зазначає про їх безпідставність. Стверджує, що касаційні скарги, за своїм змістом, ідентичні їх апеляційним скаргам, на які апеляційним судом надані вичерпні відповіді на доводи цих скарг. Стверджує, що доводи скарг зводяться лише до переоцінки доказів. З огляду на зазначене, просить залишити без зміни ухвалу апеляційного суду.
В запереченні на касаційні скарги прокурора та представника потерпілого, потерпілий ОСОБА_6 вказує про їх необґрунтованість. Зазначає, що дійсний винуватець ДТП саме ОСОБА_10 , оскільки тільки його дії призвели до аварії, в якій загинули люди. Стверджує, що порушення Правил дорожнього руху ОСОБА_10 неодноразово призводили до загибелі людей, і зокрема 11 вересня 2020 року за його участі загинув водій мотоциклу, а особисто ОСОБА_10 повідомлено про підозру, проте по теперішній час він перебуває у розшуку та за межами території України. Просить залишити без зміни судові рішення щодо виправданого ОСОБА_12 .
Під час касаційного розгляду потерпіла ОСОБА_7 та її представник - адвокат ОСОБА_8 , а також потерпілий ОСОБА_6 , вважали за необхідне та просили касаційні скарги сторони обвинувачення та представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без зміни.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Статтею 438 КПК України визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також встановлення достовірності фактичних обставин кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК України передбачено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред'явленого особі й визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу й оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.
Згідно з положеннями ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.
Згідно з практикою Верховного Суду під час оцінки доказів слід керуватися критерієм доведення винуватості поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою.
За правилами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладено на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Тобто дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна та безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, що є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин було вчинено, і обвинувачений є винним у вчиненні саме цього злочину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суди першої та апеляційної інстанцій забезпечили сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в межах кримінального процесуального закону, тобто дотрималися положень ст. 22 КПК України.
Мотивуючи касаційні скарги, як прокурор так і адвокат ОСОБА_11 оспорює безпосередність та правильність оцінки доказів.
Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевий суд згідно зі ст. 94 КПК України повно та всебічно дослідив усі докази, запропоновані стороною обвинувачення, дав їм оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку. Свій висновок щодо відсутності належних доказів, які би вказували на винуватість ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, суд зробив на підставі показань потерпілих, свідків та аналізу доказів сторони обвинувачення.
При цьому суд указав, що докази, надані стороною обвинувачення та досліджені судом на підтвердження винуватості ОСОБА_12 у вчиненні інкримінованого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 України, у своїй сукупності не доводять того, що останній своїми діями, які йому інкримінувались органом досудового розслідуваннявчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим смерть та заподіяло тяжке тілесне ушкодження.
Оцінюючи надані йому докази, суд зазначив, що стороною обвинувачення не наведено беззаперечних доказів для доведення поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_12 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Зокрема, місцевий суд зазначив, що надані докази та пояснення потерпілих у судовому засіданні спростовують, що саме дії останнього на порушення правил безпеки дорожнього руху, спричинили потерпілим смерть та заподіяло тяжке тілесне ушкодження. Крім того, як правильно встановлено судом, інкриміновані дії ОСОБА_12 не перебувають у прямому причинному зв'язку з настанням даної дорожньо-транспортної події.
Не погодившись із вироком місцевого суду, представник публічного обвинувачення та представник потерпілого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_11 оскаржили його в апеляційному порядку.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого, обґрунтовано дійшов висновку, що викладені в скарзі доводи про безпідставне, на їх думку, виправдання ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 286 КК України є необґрунтованими, а виправдувальний вирок - законним та мотивованим. При цьому зазначив, що, виправдуючи ОСОБА_12 , місцевий суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, наданих стороною обвинувачення.
Отже, за наведених вище обставин слушними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що стороною обвинувачення не доведено факту вчинення ОСОБА_12 порушень правил безпеки дорожнього руху, що спричинило потерпілим смерть та заподіяло тяжке тілесне ушкодження.
Апеляційний суд у межах, встановлених ст. 404 КПК України, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора та представника потерпілого ОСОБА_10 на вирок місцевого суду, належним чином перевірив викладені у них доводи і визнав їх необґрунтованими, навівши належні й докладні мотиви своїх висновків.
Також, під час здійснення апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК, оскільки повторне дослідження вже встановлених обставин не потребувалося та скаржниками не заявлялось відповідних клопотань, а суд апеляційної інстанції виходив із фактичних обставин, встановлених судом першої інстанції, яким надав правильну юридичну оцінку.
Розглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд постановив ухвалу, у якій навів детальні мотиви прийнятого рішення і яка повною мірою відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України.
Колегія суддів погоджується з висновками, викладеними в ухвалі апеляційного суду.
Переконливих доводів на спростування висновків судів про наявність підстав для виправдання ОСОБА_12 у касаційних скаргах не наведено.
За таких обставин, враховуючи те, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, а тому касаційні скарги прокурора та представника потерпілого задоволенню не підлягають.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд
ухвалив:
Ухвалу Житомирського апеляційного суду від 02 жовтня 2025 року щодо виправданого ОСОБА_12 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_9 , який брав участь у кримінальному провадженні в судах першої та апеляційної інстанцій, та представника потерпілого ОСОБА_10 - адвоката ОСОБА_11 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3