20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 344/15512/21
провадження № 51-4213 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021091010000814 від 15 серпня 2021 року, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Королівка Тлумацького району Івано-Франківської області, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , жителя м. Келуш Португальської Республіки,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 162 Кримінального кодексуУкраїни (далі - КК України).
Змістсудовихрішеньівстановленісудамипершоїтаапеляційноїінстанційобставини
За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 162 КК України, та призначено покарання: за ч. 1 ст. 162 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік; за ч. 2 ст. 146 КК України - обмеження волі на строк 2 роки; за ч. 1 ст.127 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України - позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді позбавлення волі на строк 1 рік.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 100 000 грн у відшкодування моральної шкоди, заподіяної кримінальними правопорушеннями.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Івано-Франківський апеляційний суд ухвалою від 11 червня 2024 року апеляційні скарги захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та прокурора ОСОБА_10 залишив без задоволення, а вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_7 - без змін.
Колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду постановою від 05 березня 2025 року касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 задовольнила частково, ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 11 червня 2024 року стосовно ОСОБА_7 скасувала і призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року скасовано в частині визнання ОСОБА_7 винуватим та засудження його за ч. 1 ст. 162 КК України, звільнено ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК України (щодо незаконного проникнення до житла ОСОБА_11 ) відповідно до п. 3 ч.1 ст. 49 КК України, а провадження в справі в цій частині закрито у зв'язку з закінченням строків давності на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
Крім того, Тернопільський апеляційний суд вироком від 15 вересня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, апеляційні скарги представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 та прокурора ОСОБА_10 задовольнив частково. Вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 06 лютого 2024 року стосовно ОСОБА_7 в частині призначеного покарання за ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 127 КК України скасував та ухвалив в цій частині новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання: за ч. 2 ст. 146 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки; за ч. 1 ст. 127 КК України - у виді позбавлення волі на строк 3 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначив ОСОБА_7 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 3 роки. В іншій частині вирок суду залишив без змін.
Відповідно до обставин, детально викладених у вироку суду, 14 серпня 2021 року близько 13:00, у ОСОБА_7 під час перебування у квартирі АДРЕСА_2 , зачинив вхідні двері квартири, перекинув шафу, яка знаходилась в коридорі квартири, чим унеможливив вихід з квартири своїй дружині ОСОБА_8 та позбавив її права вільно та безперешкодно за своїм бажанням пересуватися.
Після цього, продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_7 зайшов до приміщення кухні, в якому перебувала потерпіла та, шляхом пошкодження барної стійки, заблокував вхідні двері квартири з метою недопущення втечі ОСОБА_8 , чим незаконно позбавив її волі.
Не зупиняючись на вчиненому, обурившись тим, що його дружина ОСОБА_8 виявила бажання з ним розлучитися, ОСОБА_7 вирішив примусити свою дружину надалі продовжувати проживати з ним однією сім'єю, що суперечило її волі. Маючи на меті залякати останню та викликати у неї почуття жаху, неспокою, пригніченості та неповноцінності, приниження, зламання її морального опору, ОСОБА_7 вийняв зі своєї сумки три ножі та, утримуючи один із ножів в правій руці, підійшов до своєї дружини ОСОБА_8 та не випускаючи її з приміщення зазначеної квартири, став наносити порізи ножем собі та потерпілій. Зокрема ОСОБА_8 було завдано поранення в ділянку лівої руки та лівої ноги, спричиняючи в такий спосіб їй фізичні страждання.
Утримуючи потерпілу ОСОБА_8 всупереч її волі, блокуючи вихід із приміщення, протягом двох годин, ОСОБА_7 , завдав останній тілесні ушкодження у вигляді закритої тупої травми носа з переломом носової кістки зі зміщенням уламків та порушенням функції носового дихання, садна в ділянці носа, ран в ділянках лівого передпліччя, правого стегна та правої гомілки, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров'я; саден у ділянках голови, правої руки, синців в ділянках голови та шиї, грудної клітки, попереку, правої руки, лівого стегна, правої гомілки та лівого передпліччя, крововиливів в ділянках слизової оболонки верхньої та нижньої губ, подряпини в ділянці правого плеча, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Вимогитаузагальненідоводиособи, якаподалакасаційнускаргу
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_12 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування касаційної скарги захисник зазначає, що обвинувальний акт не містить конкретизації «насильницьких дій». Крім того, зауважує, що в діях ОСОБА_7 відсутній склад кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 146 КК України, проте останній визнає свою винуватість у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України.
Також захисник наголошує, що апеляційний суд:
· безпідставно відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про виклик і допит свідків, чим порушив право на захист, принцип змагальності сторін та свободи подання доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;
· необґрунтовано відмовив стороні захисту у наданні часу для складення письмової заяви про відвід складу суду, а ухвала цього суду від 01 вересня 2025 року про відмову у задоволенні заявленого відводу суду є невмотивованою та містить спотворену інформацію;
· у порушення ч. 4 ст. 286 КПК України не розглянув негайно клопотання сторони захисту про закриття провадження в частині обвинувачення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 162 КК України. Зауважує, що апеляційний суд в ході розгляду вказаного клопотання також продемонстрував свою упередженість, виказуючи наперед своє бачення у справі до виходу суду у нарадчу кімнату;
· порушив принцип безпосереднього дослідження судом доказів та прослухав записи свідка ОСОБА_13 та потерпілої ОСОБА_11 , які вони надавали у місцевому суді. Зауважує, що через певні технічні проблеми, які виникли в ході відеоконференції, цей суд в подальшому не продовжив прослуховування записів допиту потерпілої ОСОБА_11 ;
· дані протоколу огляду місця події від 14 січня 2021 року є недопустимим доказом, оскільки зазначена слідча дія була проведена у приміщенні лікарні, яка не є місцем події;
· у порушення ст. 404 КПК України, не дослідив усі письмові докази в кримінальному провадженні;
· ухвалив рішення, не дотримуючись вимог статей 94, 439 КПК України.
Письмових заперечень від учасників кримінального провадження на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходило.
Позиціїучасниківсудовогопровадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги сторони захисту.
МотивиСуду
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи, наведені в касаційній скарзі, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла таких висновків.
Так, до Верховного Суду надійшло клопотання від представника потерпілої ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_9 , у якому він просив зупинити судове провадження.
Разом з тим, правила ст. 335 КПК України, на які посилається захисник, для зупинення цього касаційного провадження стосуються зупинення судового провадження стосовно особи у статусі обвинуваченого при судовому розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій.
Разом з тим, вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 , з урахуванням ухвали апеляційного суду, набрав законної сили і він на цей час перебуває у статусі засудженого.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що обставини, на які посилається адвокат, не можуть бути підставою для зупинення провадження щодо ОСОБА_7 в суді касаційної інстанції в порядку ст. 335 КПК України.
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Під час перегляду судових рішень у касаційному порядку Суд виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження місцевий суд дійшов переконання про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 127 КК України. З такими висновками погодився і суд апеляційної інстанції.
Варто зауважити, що поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року в справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року в справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року в справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано з огляду на таке.
Так, суди обґрунтували свої рішення про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 146 КК України, ч. 1 ст. 127 КК України, зокрема, такими доказами:
- показаннями потерпілої ОСОБА_8 , яка була допитана у порядку ст. 225 КПК України, яка вказувала, що тривалий період часу разом із ОСОБА_7 проживали у Португальській Республіці. Дещо пізніше забрали до себе дітей. У той час між ними також виникали конфлікти, під час яких обвинувачений неодноразово чинив щодо неї фізичне та психологічне насилля, спричиняв тілесні ушкодження. З плином часу їхні відносини вичерпали себе повністю, а тому вона повідомила чоловікові про намір розірвати шлюб. На що останній відреагував з агресією, вказав, що наміру розлучатися з нею не має та попередив, що вб'є. Просила чоловіка відпустити її добровільно, намагалася з ним про це спілкуватися, однак домовитися не вдалося, він весь час агресував та погрожував. З того часу вона стала боятися за своє життя, яке він спотворював своїми вчинками, порушуючи її спокій вдома та на роботі. Усвідомлюючи, що має право на нормальне життя, звернулася за захистом до поліції в Португалії та за їх рекомендацією, до розірвання шлюбу змінила адресу проживання. Без особистих речей та коштів, переховувалась в чужому помешканні, оскільки друзі відмовляли в допомозі, оскільки боялись обвинуваченого. 27 липня 2021 року, ОСОБА_7 викликали для допиту до поліції в Португалії. Перед допитом, по телефону він попередив її, що після повернення з поліції буде агресивним. Телефонував їй, домовлявся про зустріч, намагався переслідувати її під час ревакцинації. За збігом обставин, в Україні захворіла мати, а тому вона вимушена була повернутися до неї та поселитися в її помешканні, що за адресою: АДРЕСА_2 . 14 серпня 2021 року, близько 13:00, в той час, коли її мати не зачинивши за собою двері на ключ, вийшла до сусідки, в помешканні появився ОСОБА_7 та на запитання останнього, чи вона на далі продовжує його "не боятись" пообіцяв, що будуть помирати двоє. При цьому, витягнув з сумки три ножі (два великі та канцелярський), зняв сорочку і розмахуючи ножем почав різати себе по оголеному торсу, також порізав їй руку та ногу. Крім цього, став наносити їй тілесні ушкодження, зокрема: бив по голові і плечах рукою, внаслідок чого вона падала, пропонував відкрити газ, щоб померти разом. Намагалась його заспокоїти, просила відпустити заради дітей, обіцяла залишитись поряд з ним. Ввесь цей час, двері були зачинені обвинуваченим з середини на защіпку-блокіратор та заблоковані меблями: шафою, столом, стільцями, які він перевернув. Батьки намагалися до неї додзвонитися, обвинувачений один раз по телефону поспілкувався із сусідкою. Після завдання низки тілесних ушкоджень, як собі так і потерпілій, а також тривалих прохань останньої, двері розблокував та відкрив добровільно. КШМД в супроводі вітчима була доставлена до МКЛ № 1 Івано-Франківської міської ради, де їй була надана медична допомога;
- показаннями потерпілої ОСОБА_11 , яка показала, що 14 серпня 2021 року, точного часу не пригадує, вийшла зі свого помешкання, що за адресою: АДРЕСА_2 до сусідньої квартири, дверей не зачинила, оскільки в помешканні залишалась її донька - потерпіла ОСОБА_8 . Указувала, що коли вона намагалася повернутись до своєї квартири, то двері були зачинені. Спроби зателефонувати доньці були невдалими, остання трубки не підіймала, дверей квартири не відчиняла, водночас із приміщення було чутно крики, у зв'язку з чим вона викликала поліцію. Працівники поліції певний період часу робили спроби потрапити в помешкання та просили обвинуваченого ОСОБА_7 відчинити двері. Після тривалого діалогу працівників поліції, через певний проміжок часу, двері квартири було відчинено з середини, хто саме це зробив їй не відомо, однак донька з квартири вийшла побита та порізана. В квартирі були переставлені та побиті меблі. Було викликано КШМД та в супроводі свідка ОСОБА_13 її доньку, потерпілу ОСОБА_8 , доставлено до лікувального закладу. Зі слів останньої, їй стало відомо, що між нею та чоловіком стався конфлікт з приводу майбутнього розірвання шлюбу. Зауважувала, що обвинувачений був проти розірвання шлюбу, через що погрожував її доньці;
- показаннями свідка ОСОБА_13 , який суду показав, що є чоловіком потерпілої ОСОБА_11 31 серпня 2021 року коли повернувся додому з ринку, побачив працівників поліції. Зі слів дружини дізнався, що приїхав обвинувачений ОСОБА_7 , який зачинився в квартирі разом із потерпілою ОСОБА_8 . Працівники поліції більше години не могли зайти до квартири, а тому мали намір вибити двері. Потім потерпіла ОСОБА_8 відчинила двері. Остання була в крові, у квартирі були переставлені та побиті меблі. Супроводжував потерпілу ОСОБА_14 до лікарні, ввесь час перебував із нею;
- довідкою КНП "ОКЛ Івано-Франківської ОР" №1645 від 14 серпня 2021 року, відповідно до якої потерпіла ОСОБА_8 була оглянута травматологом та нейрохірургом, якими встановлено діагноз: множинні забої м/т голови та обличчя, різані рани лівого плеча та лівої гомілки (а.с.165 том 1);
- даними висновку судової медичної експертизи №456 від 22 серпня 2021 року, згідно з яким у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження: закрита тупа травма носа з переломом носової кістки зі зміщенням уламків та порушенням функції носового дихання, садном в ділянці носа, що відноситься до легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров'я; рани в ділянках лівого передпліччя, правого стегна та правої гомілки (про що свідчать наявність рубця у вказаній ділянці), що викликало необхідність проведення операції (первинна хірургічна обробка ран лівого передпліччя та правої гомілки) відносяться до легких тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров'я; садна у ділянках голови, правої руки, синці в ділянках голови та шиї, грудної клітки, попереку, правої руки, лівого стегна, правої гомілки та лівого передпліччя, крововиливи в ділянках слизової оболонки верхньої та нижньої губи, подряпина в ділянці лівого плеча, відносяться до легких тілесних ушкоджень. Вказані вище тілесні ушкодження можуть відповідати вказаному у постанові терміну. Закрита тупа травма носа, садна, синці та крововиливи утворилися від дії тупих твердих предметів, могли утворитися як при нанесенні ударів тупими твердими предметами у вказані ділянки тіла, так і при ударах цими ділянками тіла до тупих твердих предметів, подряпина в ділянці правого плеча утворилася від ударно-дотичної чи ковзної дії тупого твердого предмета з обмеженою діючою поверхнею могла утворитися як при нанесенні удару таким предметом у вказану вище ділянку тіла так і при ударі вказаною ділянкою тіла до такого предмета (а.с.179-181 том 1);
- даними протоколу огляду місця події від 14 серпня 2021 року із фототаблицею, у квартирі АДРЕСА_2 , встановлено що на внутрішній частині вхідних дверей, на стінах коридору ліворуч та праворуч наявні плями речовини бурого кольору, по всій площі паркетного покриття підлоги в коридорі та кухні наявне нашарування речовини бурого кольору. На підлозі в коридорі розкидані різні речі. На поверхні кухонного набору, а саме під мікрохвильовою пічкою, виявлено два предмети ззовні схожі на кухонні ножі із нашаруванням речовини бурого кольору, а на підлозі поблизу правої стіни відносно входу виявлено предмет ззовні схожий на канцелярський ніж на лезі якого наявне нашарування РБК. У приміщенні кухні виявлено мобільний телефон марки "Alcatel" та телефон невідомої марки із нашаруванням РБК, рюкзак чорного кольору із особистими речами та документами. За результатами огляду вилучено: три змиви РБК, два предмети схожі на ножі, один предмет схожий на канцелярський ніж, два мобільних телефони, рюкзак чорного кольору з особистими речами (а.с.151-161, том 1).
За результатом судового розгляду, оцінюючи показання потерпілої ОСОБА_8 , надані нею слідчому судді в порядку ст. 225 КПК України, суди дійшли переконання, що вони повністю узгоджуються із показаннями потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_13 , а також з іншими доказами в цьому кримінальному провадженні та відповідають встановленим фактичним обставинам, є детальними та послідовними.
До того ж суди зауважили, що показання потерпілої щодо умисного характеру застосованого до неї насильства та їх наслідків, заподіяння їй фізичних та моральних страждань також узгоджуються з висновком експерта, який встановив значну кількість нанесених потерпілій ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.
Отже, за результатом судового розгляду апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що переліченими доказами, зокрема показаннями потерпілих та свідка підтверджується те, що обвинувачений ОСОБА_7 зачинив та заблокував двері квартири, чим унеможливив їх відчинення як з середини, так і ззовні, протягом тривалого часу, перебуваючи у вищевказаній квартирі разом із потерпілою, завдавав їй численні удари руками в різні ділянки тіла та порізи ножем (чим спричинив фізичні страждання) з метою примусити потерпілу не розлучатись з ним та продовжувати спільно проживати.
Поза увагою апеляційного суду також не залишилися доводи сторони захисту щодо необхідності кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 125 КК України. З цього приводу цей суд зазначив, що обвинувачений піддавав потерпілу ОСОБА_8 протягом тривалого проміжку часу саме катуванню, з метою досягнення бажаного для себе результату (примусити потерпілу не розривати шлюб), шляхом нанесення протягом тривалого проміжку часу систематичних та численних тілесних ушкоджень, які викликали сильний біль, образу, що в комплексі завдали сильного фізичного болю та морального страждання. Також цей суд зауважив, що насильницькі дії полягали у заподіянні психічних і фізичних страждань, очікуванні потерпілою смерті протягом двох годин, позбавленням свободи, завданні болю.
За результатом апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції дійшов слушного висновку про те, що судом першої інстанції відповідно до ст. 94 КПК України оцінено кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, їх обґрунтовано покладено в основу обвинувального вироку; у вироку місцевого суду наведені обґрунтовані висновки та докладні мотиви прийнятого процесуального рішення, а також доведення вини обвинуваченого ОСОБА_7 поза розумним сумнівом у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146, ч. 1 ст. 127 КК України.
Тож за встановлених судами першої та апеляційної інстанції фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 127, ч. 2 ст. 146 КК України кваліфіковані правильно.
Разом з тим, як зазначалося вище, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами, і згідно з вимогами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Щодо доводів сторони захисту про недопустимість даних протоколу огляду місця події від 14 серпня 2021 року
Так, в основі встановлених кримінальним процесуальним законом правил допустимості доказів лежить концепція, відповідно до якої в центрі уваги суду повинні перебувати права людини і виправданість втручання в них держави незалежно від того, яка саме посадова особа обмежує права.
На користь відповідного висновку свідчить зміст ст. 87 КПК України, якою визначено критерії недопустимості засобів доказування у зв'язку з недотриманням законного порядку їх одержання. Згідно з ч. 1 цієї статті недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, одержаній унаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Отже, у кожному з вищезазначених випадків простежується чіткий зв'язок правил допустимості доказів з фундаментальними правами і свободами людини, гарантованими Конвенцією та/або Конституцією України.
З огляду на зазначене суд, вирішуючи питання про вплив порушень порядку проведення процесуальних дій на доказове значення отриманих у їх результаті відомостей, повинен насамперед з'ясувати вплив цих порушень на ті чи інші конвенційні або конституційні права людини, зокрема встановити, наскільки процедурні недоліки «зруйнували» або звузили ці права або ж обмежили особу в можливостях їх ефективного використання.
За положеннями ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей, документів та комп'ютерних даних.
При проведенні огляду дозволяється вилучення лише речей і документів, які мають значення для кримінального провадження, та речей, вилучених з обігу. Усі вилучені речі і документи підлягають негайному огляду і опечатуванню із завіренням підписами осіб, які брали участь у проведенні огляду.
У той же час колегія судді звертає увагу на те, що кримінальний процесуальний закон не встановлює конкретного місця, де повинні бути оглянуті, вилучені речі і документи уповноваженими особами, тому такі обставини не мають жодного значення для правомірного отримання результатів огляду вказаних предметів.
Як уже зазначалося вище, 14 серпня 2021 року в квартирі АДРЕСА_2 (за безпосереднім місцем вчинення кримінальних правопорушень) слідчим було здійснено огляд місця події, за результатом чого складено відповідний протокол.
Разом з тим, як установлено судами попередніх ланок, у цей же деньслідчим також оглянуто коридор хірургічного відділення КНП "ЦМКЛ", який знаходиться за адресою:вул. Г.Мазепи, 114 у м. Івано-Франківську, де на металевих ношах знаходивсяполіетиленовий пакет з одягом: сині матерчасті штани, які просякнуті речовиною бурого кольору по всій поверхні; на поясі є ремінь з матеріалу схожого на шкіру та металевою пряжкою зі слідами РБК; одна пара шкарпеток з полосками зі слідами РБК; матерчасті труси просякнуті РБК; темні туфлі зі шнурками, з матеріалу схожого на шкіру та слідами РБК, які було вилучено. За наслідком проведення цієї слідчої дії було складено протокол, який отримав назву «Протокол огляду місця події» (а.с. 162-164 том 1).
Водночас помилкове зазначення назви слідчої дії не зумовлює недопустимість отриманих даних за результатом її проведення, адже слідчим був фактично проведений огляд, який повністю узгоджується з положеннями ст. 237 КПК України.
Також колегія суддів зауважує, що практика Верховного Суду щодо неприпустимості проведення обшуку під виглядом огляду місця події, на яку посилається захисник у своїй касаційній скарзі, є нерелевантною, зважаючи що 14 серпня 2021 рокув зазначеній вище лікарні не проводився ані огляд місця події, ані обшук.
Щодо доводів касаційної скарги щодо неповного дослідження апеляційним судом всіх доказів у справі та порушення принципу безпосередності дослідження
За змістом ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому, виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів, апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.
Положеннями ст.404 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції за клопотанням учасників судового провадження зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів справи, апеляційний суд в судовому засіданні від 01 вересня 2025 року розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження наявних у справі доказів та прийняв рішення повторно дослідити письмові докази, а також прослухати аудіозапис допитів потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_13 .
Також Суд враховує, що в ході допиту потерпілої в порядку ст. 225 КПК України, а також потерпілої ОСОБА_11 та свідка ОСОБА_13 права сторони захисту були забезпечені в повному обсязі.
Крім того, варто зауважити, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи свій вирок, не надав іншої оцінки доказам, аніж та, яку дав місцевий суд та навпаки погодився з наданою оцінкою доказам та з висновками суду першої інстанції в цілому, тож порушення вимог КПК України відсутні.
Щодо доводів засудженого про те, що під час апеляційного перегляду безпідставно не було допитано свідків та щодо упередженості складу апеляційного суду
Так, з матеріалів кримінального провадження вбачається, що в ході нового апеляційного розгляду захисник заявив клопотання про допит як свідків, зокрема, ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 .
Суд апеляційної інстанції розглянув таке клопотання та відмовив у його задоволенні, оскільки не встановив належних підстав для допиту вказаних осіб, зважаючи на те, що протягом судового розгляду у місцевому суді в ході визначення обсягу дослідження доказів сторона захисту не клопотала про допит таких свідків, отже відмова у задоволенні клопотання сторони захисту про допит ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 як свідків у цьому випадку указує не про порушення кримінального процесуального закону, а про відсутність обґрунтованих підстав щодо необхідності проведення таких процесуальних дій в аспекті реалізації приписів статей 22, 91 КПК України.
Тож доводи касаційної скарги сторони захисту в цій частині є необґрунтованими.
Крім того, звертаючись з касаційною скаргою сторона захисту вказує, що апеляційний суд проявив упередженість, необґрунтовано відмовив у заявленому захисником відводу колегії апеляційного суду, а також фактично висловив свою позицію до виходу до нарадчої кімнати.
Як убачається з матеріалів справи, в судовому засіданні апеляційного суду 01 вересня 2025 року захисник заявив складу апеляційного суду відвід, посилаючись на його упередженість.
З прослуховування технічного запису судового засідання від 01 вересня 2025 року убачається, що заявлений відвід складу суду фактично зводився до незгоди сторони захисту із рішенням апеляційного про відмову у задоволенні клопотання захисника про допит перелічених вище осіб як свідків.
Так, стаття 75 КПК України встановлює обставини, що виключають участь судді в кримінальному провадженні, до яких відносяться: 1) якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача; 2) якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник; 3) якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження; 4) за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості; 5) у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
За результатом вказаної заяви захисника суд апеляційної інстанції відмовив у її задоволенні та обґрунтовано зазначив, що підстав, встановлених статтями 75, 76 КПК України, для задоволення відводу складу суду відсутні.
Крім того, перевіркою технічного запису судового засідання від 15 вересня 2025 року встановлено, що сторона захисту наполягала на негайному розгляді клопотання захисника про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та заперечувала проти рішення апеляційного суду розглянути це клопотання разом із апеляційною скаргою по суті в нарадчій кімнаті. Тож роз'яснення апеляційного суду права викласти свої заперечення з цього приводу у мотивах своєї касаційної скарги не свідчить про упередженість цього суду.
Варто зауважити, Тернопільський апеляційний суд своєю ухвалою від 15 вересня 2025 року задовольнив згадане клопотання сторони захисту та звільнив ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК України у зв'язку із закінченням строків давності.
З огляду на викладене, Суд доходить переконання, що доводи касаційної скарги сторони захисту і в цій частині не є слушними.
Решта доводів касаційної скарги захисника висновків суду апеляційної інстанції також не спростовує та фактично зводиться до переоцінки доказів і встановлених по справі обставин, що в силу вимог статті 433 КПК України не може бути предметом оцінки суду касаційної інстанції.
Апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду, врахував вказівки Верховного Суду та дійшов обґрунтованого висновку, що докази по справі були досліджені в повному обсязі під час розгляду в суді першої інстанції, є належними та допустимими відповідно до вимог статей 84 - 86 КПК України, оцінені судом згідно зі ст. 94 КПК України.
Вирок суду апеляційної інстанції є вмотивованим та відповідає вимогам статей 370, 420 та 439 КПК України.
У той же час, касаційна скарга захисника не містить конкретного обґрунтування істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення при розгляді кримінального провадження з огляду на положення статей 412, 413 КПК України, а відтак й необхідності зміни чи скасування судового рішення на підставах, передбачених ч.1 ст. 438 КПК України.
Отже, з урахуванням того, що під час касаційного розгляду не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були безумовними підставами для скасування або зміни оскарженого судового рішення, касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Вирок Тернопільського апеляційного суду від 15 вересня 2025 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргузахисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3