25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 344/575/26
провадження № 51-1950ск26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційні скарги засудженого ОСОБА_4 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2026 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року з доданими доповненнями,
встановив:
Засуджений ОСОБА_4 звернувся до Суду, подавши дві касаційній скарги, до однієї з яких додав доповнення, та порушив у них питання про перегляд вказаних судових рішень у касаційному порядку.
Суд касаційної інстанції звертає увагу засудженого, що процесуальним законом
не передбачено одночасне звернення особи з декількома касаційними скаргами. Предметом розгляду суду касаційної інстанції є касаційна скарга, яка має відповідати вимогам ст. 427 Кримінальногопроцесуального кодексу України (далі - КПК).
Перевіривши відповідність касаційних скарг вимогам ст. 427, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що їх подано без додержання вимог пунктів 4, 5 ч. 2 цієї статті.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК касаційна скарга повинна містити обґрунтування заявлених скаржником вимог із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
Згідно вимог ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень
при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ст. 412 КПК); неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 413 КПК); невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого
(ст. 414 КПК).
Отже, посилаючись у касаційній скарзі на незаконність судових рішень, особа,
яка подає касаційну скаргу, має вказати на конкретні порушення закону,
що є підставами для скасування або зміни судових рішень, і які, на її думку, допущені судами обох інстанцій при їх винесенні, навести конкретні докази і аргументи
в обґрунтування кожної позиції.
Водночас слід враховувати, що відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як убачається зі змісту поданих касаційних скарг, в одній із них засуджений посилається на порушення його права на захист, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду,
з огляду на що просить скасувати вирок суду першої інстанції, тоді як у іншій скарзі
з доповненнями зазначає про те, що він не оспорює доведеність винуватості, кваліфікацію його дій і не погоджується з судовими рішеннями лише в частині призначеного йому покарання, яке просить змінити, що вказує на допущені суперечності та неоднозначність його позиції.
Крім того, усупереч вищенаведеним положенням процесуального закону, засуджений
у одній із касаційних скарг не вказує на конкретні підстави, визначені ч. 1 ст. 438 КПК, для скасування чи зміни оскаржених судових рішень із наведенням відповідного обґрунтування із урахуванням положень статей 412-414 цього Кодексу у їх взаємозв'язку.
Натомість засуджений у касаційній скарзі, надаючи свою оцінку доказам, заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження та посилається на неповноту судового розгляду, що в силу статей 433, 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Крім того, засуджений, порушуючи у доповненнях до касаційної скарги питання
про необхідність застосування до нього положень ст. 75 КК, у мотивувальній частині скарги на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, допущену судами, не посилається та не наводить обґрунтування своєї вимоги
із урахуванням положень ст. 413 КПК.
Крім цього, засуджений, вказуючи у одній із касаційних скарг на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, як
на підставу, передбачену п. 3 ч. 1 ст. 438 КПК, для зміни оскаржених судових рішень, лише формально посилається на несправедливість призначеного йому покарання,
при цьому не наводить доводів щодо його явної несправедливості з огляду
на положення ст. 414 цього Кодексу.
Також касаційні скарги з доповненнями на виконання вимог п. 4 ч. 2 ст. 427 КПК
не містять доводів на обґрунтування незаконності чи необґрунтованості рішення апеляційного суду з підстав, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК із урахуванням статей 412-414 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 427 КПК у касаційній скарзі зазначаються вимоги особи,
яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції.
Прохальна частина касаційної скарги має узгоджуватися з положеннями ст. 436 КПК, оскільки нечітке, суперечливе чи таке, що не відповідає наведеним вимогам, прохання скаржника унеможливлює прийняття судом касаційної інстанції відповідного рішення згідно вимог закону.
Положеннями ст. 436 КПК, визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; 2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 4) змінити судове рішення.
Однак вимоги засудженого у одній касаційній скарзі про зміну судових рішень в частині призначеного покарання шляхом призначення покарання, не пов'язаного
з позбавленням волі, не узгоджуються з вимогами у іншій касаційній скарзі
про скасування вироку та відправлення справи на дорозслідування.
Більш того, вимоги про призначення покарання, не пов'язаного з позбавленням волі
є неконкретними, оскільки не вказано, які статті мають бути застосовані при цьому, зважаючи на те, що санкція ч. 4 ст. 296 КК передбачає покарання лише у виді позбавлення волі.
Також варто зауважити, що відправлення справи на дорозслідування взагалі
не входить до повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 436 КПК.
Отже, засуджений має чітко зазначити у прохальній частині касаційної скарги, яке саме рішення повинен прийняти Суд з урахуванням положень вказаної статті.
Наявність цих недоліків, зважаючи на те, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах касаційної скарги, перешкоджає вирішенню питання про відкриття
касаційного провадження.
Таким чином, оскільки касаційні скарги не відповідаю вимогам, передбаченим
ст. 427 КПК, Суд вважає за необхідне на підставі ч. 1 ст. 429 КПК залишити касаційні скарги засудженого без руху та встановити строк для усунення допущених недоліків,
що не може перевищувати п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали особою,
яка подала касаційну скаргу.
Колегія суддів звертає увагу, що недоліки касаційної скарги можуть бути усунуті шляхом складання нового тексту касаційної скарги, якщо зауваження стосувалися змістовної частини скарги, та/або шляхом подання додаткових документів, якщо всупереч вимогам КПК не додано усіх документів, які мають подаватися разом
з касаційною скаргою.
На підставі викладеного та керуючись ч. 1 ст. 429 КПК, Верховний Суд
постановив:
Касаційні скарги засудженого ОСОБА_4 на вирок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 23 лютого 2026 року та ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 27 квітня 2026 року щодо нього залишити без руху і встановити строк для усунення недоліків протягом п'ятнадцяти днів із дня отримання копії ухвали.
У разі неусунення зазначених в ухвалі недоліків в установлений строк скаргу буде повернуто особі, яка її подала.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3