20 травня 2026 року
м. Київ
справа № 442/5555/14
провадження № 61-4253ск26
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Калараша А. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка є опікуном відповідача ОСОБА_2 , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 грудня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , до Виконавчого комітету Дрогобицької міської ради, ОСОБА_6 , ОСОБА_2 про визнання протиправним рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру,
1. ОСОБА_3 , яка діє в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати протиправним рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради в особі Комісії з питань приватизації житла, прийняте у формі протоколу №4 від 23 грудня 2013 року, в частині квартири
АДРЕСА_1 та визнати недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
2. Дрогобицький міськрайонний суд рішенням від 17 серпня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 29 грудня
2015 року, позовні вимоги задовольнив. Визнав протиправним рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради в особі Комісії з питань приватизації житла, прийняте у формі протоколу №4 від 23 грудня 2013 року в частині квартири АДРЕСА_1 . Визнав недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
3. 27 березня 2026 року ОСОБА_1 , яка є опікуном відповідача ОСОБА_2 , за допомогою засобів поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 грудня 2015 року, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
4. Верховний Суд ухвалою від 14 квітня 2026 року касаційну скаргу залишив без руху, визнав недостатніми підстави для поновлення строку на касаційне оскарження, наведені заявником та встановив строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали.
5. 01 травня 2026 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє
представник - адвокат Волошин С. П. засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду заяву про усунення недоліків, до якої долучено фотокопії повісток про виклик ОСОБА_6 та ОСОБА_2 до Апеляційного суду Львівської області в судове засідання на 29 грудня 2015 року, проте дані поштові відправлення повернулись з відміткою «за закінченням терміну зберігання». На звороті поштових конвертів приклеєні паперові повідомлення про вручення поштового відправлення 7900815028778 і 7900815029948, на яких відсутні відмітки про вручення поштових відправлень. Вказує, що після ухвали Апеляційного суду Львівської області від
29 грудня 2015 року за наслідками розгляду апеляційної скарги, в матеріалах справи відсутні листи, поштові документи про надіслання на адресу ОСОБА_6 і ОСОБА_2 вказаної вище ухвали, що підтверджується матеріалами справи та копіями, які додані до заяви. Крім того, в касаційній скарзі зазначає, що в матеріалах справи наявна апеляційна скарга, подана представником ОСОБА_2
- ОСОБА_7 , проте станом на час подачі такої скарги ОСОБА_2 вже був визнаний недієздатним на підставі відповідного рішення, а тому його
представник - ОСОБА_7 не мав належних повноважень та подання будь яких заяв чи скарг від імені ОСОБА_2 . На підставі викладеного, просить поновити строк на касаційне оскарження рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 29 грудня 2015 року.
6. Так, в ухвалі Верховного Суду від 14 квітня 2026 року, судом визнано недостатніми зазначені заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження та вказано, що заявник має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку на касаційне провадження, в якій навести інші поважні підстави для поновлення такого строку.
7. Розглянувши надіслані заявником на виконання вимог ухвали
від 14 квітня 2026 року матеріали, касаційний суд дійшов висновку, що вимоги зазначеної ухвали заявником не усунено з огляду на таке.
8. З Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 серпня 2014 року зупинено провадження у вказаній справі до вирішення Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області цивільної справи №442/5888/13 за позовом ОСОБА_6 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням.
9. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від
15 жовтня 2013 року у справі №442/5888/13 позов ОСОБА_6 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та
ОСОБА_5 такими, що втратили право на користування жилим приміщенням за
адресою: АДРЕСА_2 шляхом зняття їх з реєстрації.
10. Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 24 лютого 2015 року у справі №442/5888/13 прийнято відмову представника ОСОБА_6 ,
ОСОБА_2 - адвоката Лемехи Р. І. від позову ОСОБА_6 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 в її інтересах та інтересах неповнолітніх ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання такими, що втратили право на користування житловим приміщенням. Заочне рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від
15 жовтня 2013 року скасовано і закрито провадження у справі.
11. Враховуючи те, що спори у справах № 442/5555/14-ц та № 442/5888/13 є взаємопов'язаними, заявник не зверталась з касаційною скаргою на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 24 лютого 2015 року, якою було закрито провадження за заявою представника ОСОБА_2 , у зв'язку з поданням її неповноважним представником, що свідчить про її непослідовну поведінку. Крім того, у справі № 442/5888/13, предметом спору в якій було визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, ОСОБА_2 та ОСОБА_6 були позивачами, а тому така обставина не доводить беззаперечного висновку про необізнаність заявника про наявність вказаних спорів у вищенаведених справах. При цьому, матеріали касаційної скарги не містять відомостей про те, що ухвала апеляційного суду надсилалась відповідачу та не була вручена адресату. Водночас такі відомості можуть міститися лише у матеріалах цивільної справи, які на стадії вирішення питання про відкриття касаційного провадження у Верховного Суду відсутні. Крім того, на підтвердження наведених доводів заявник могла, зокрема, надати докази звернення до суду апеляційної інстанції із запитом щодо отримання інформації про надсилання чи ненадсилання чи вручення копії оскаржуваного судового рішення, однак таких документів до касаційної скарги та заяви про усунення недоліків не долучено.
12. Суд звертає увагу, що з моменту прийняття рішення суду апеляційної інстанції до подання касаційної скарги пройшло понад десять років. Крім того, заявником ні до касаційної скарги, ні до заяви про усунення недоліків не було долучено довіреності на представництво інтересів ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , яку заявник вважає такою, що втратила свою чинність, а тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевірити обставини, на які заявник посилалась в касаційній скарзі та в заяві про усунення недоліків.
13. Верховний Суд не наділений повноваженнями замість заявника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які останній не навів у касаційній скарзі, оскільки вказане свідчитиме про порушення принципів змагальності, диспозитивності, безсторонності цивільного судочинства.
14. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
15. Відповідно до статті 67 Цивільного кодексу України опікун зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.
16. Статтею 72 Цивільного кодексу України визначено, що опікун зобов'язаний дбати про збереження та використання майна підопічного в його інтересах.
17. У рішенні Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі № 3236/03 «Пономарьов проти України» зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
18. У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху у судовому процесі.
19. Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
20. Таким чином, заявником не наведено достатніх підстав поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Львівської області від 29 грудня 2015 року, а тому Верховний Суд дійшов висновку про те, що заявником не усунуто недоліки, визначені ухвалою від 14 квітня 2026 року.
21. Відповідно до частини третьої статті 185, частини другої статті 393 ЦПК України у разі невиконання ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху вона вважається неподаною та повертається.
22. Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги відповідно до норм законодавства можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім перегляду судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre
v. Spain» від 19 грудня 1997 року).
23. Оскільки заявником недоліки касаційної скарги не усунено, вказане свідчить про невиконання вимог ухвали, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.
24. Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
25. Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка є опікуном відповідача ОСОБА_2 , на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 17 серпня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 29 грудня 2015 року вважати неподаною і повернути заявнику.
Заявнику надіслати копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами, іншим учасникам справи надіслати копію ухвали.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя А. А. Калараш