25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 544/1061/19
провадження № 61-4299св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду:
Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Пирятинська міська рада Полтавської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Пирятинська міська рада Полтавської області, про визнання права власності на будівельні матеріали, які використані в процесі будівництва та витребування майна з чужого незаконного володіння
за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Гордієнка Юрія Петровича на рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2024 року у складі судді Сайко О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2025 року у складі колегії суддів: Бутенка С. Б., Обідіної О. І., Панченка О. О.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати за нею право власності на будівельні матеріали, які використані в процесі будівництва об'єкта незавершеного будівництва - приміщення адміністративно-готельного комплексу, що знаходиться на АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті замовника будівництва ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувати вказане нерухоме майно з незаконного володіння ОСОБА_2 .
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 16 вересня 2008 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вона є спадкоємицею майна ОСОБА_3 за заповітом і прийняла спадщину шляхом подання нотаріусу заяви про отримання спадщини.
До складу спадкового майна входять у тому числі будівельні матеріали, з яких складається об'єкт незавершеного будівництва - приміщення адміністративно-готельного комплексу, що належали ОСОБА_3 (замовнику будівництва), та розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Будівництво приміщення адміністративно-готельного комплексу заплановано відповідно до робочого проекту, отже не є самочинним будівництвом. Будівельними матеріалами, з яких складається об'єкт незавершеного будівництва - приміщення адміністративно-готельного комплексу, незаконно володіє та користується ОСОБА_2 , який вважає, що цей об'єкт належить йому, оскільки знаходиться на його земельній ділянці, та, відповідно, не визнає право позивачки.
Так, відповідно до договору купівлі-продажу торговельного комплексу від 21 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , право власності на вказаний комплекс, що розташований на АДРЕСА_1 та складається з нежитлової будівлі торговельного комплексу «А-1», сараю «В», замощення «І», огорожі № 1-3, перейшло до ОСОБА_2 . Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 жовтня 2016 року, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , право власності на земельну ділянку під торговельним комплексом та прилеглу територію, площею 0,1500, га перейшло до ОСОБА_2 . При цьому об'єкт незавершеного будівництва - приміщення адміністративно-готельного комплексу - не був ні предметом договору купівлі-продажу торговельного комплексу від 21 жовтня 2016 року, ні будь-яких інших правочинів, за якими це майно могло перейти у власність ОСОБА_2 , а тому він не має на нього жодних прав.
У зв'язку з цим позивачка просила позов задовольнити.
Суди розглядали справу неодноразово.
Пирятинський районний суд Полтавської області рішенням від 16 липня 2020 року позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 право власності на будівельні матеріали, які використані в процесі будівництва конструктивних елементів об'єкта незавершеного будівництва - приміщення адміністративно-готельного комплексу, що становить 73 % готовності, та знаходиться на земельній ділянці, кадастровий номер 5323810100:00:045:0033, належній ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 та складаються із: бетонних фундаментних блоків у кількості 300 шт.; цегли керамічної у кількості 292 000 шт.; залізобетонних плит у кількості 168 шт.; профнастилу 335 кв. м; віконних блоків 67,64 кв. м; розчину 177,0 кв. м. В решті позову відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Полтавський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2020 року апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Гордієнка Ю. П. та ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 липня 2020 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 18 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 14 вересня 2020 року в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності на будівельні матеріали, які використані в процесі будівництва, скасував та справу в цій частині передав на новий розгляд до суду першої інстанції.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Пирятинський районний суд Полтавської області рішенням від 23 серпня 2024 року позов задовольнив частково. Визнав за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 7/8 частин будівельних матеріалів, які використані в процесі будівництва конструктивних елементів об'єкта незавершеного будівництва - приміщення адміністративно-готельного комплексу, що становить 73 % готовності та знаходяться на земельній ділянці, кадастровий номер 5323810100:00:045:0033, належній ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 , та складаються із: бетонних фундаментних блоків у кількості 300 шт.; цегли керамічної у кількості 292 000 шт.; залізобетонних плит у кількості 168 шт.; профнастилу 335 кв. м; віконних блоків 67,64 кв. м; розчину 177,0 куб. м. В решті позову відмовив. У порядку повороту виконання рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 16 липня 2020 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір у розмірі 96,00 грн та 2 000,00 грн витрат на правничу допомогу. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 11 250,00 грн.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги про визнання права власності права власності на будівельні матеріали, які використані в процесі будівництва, є доведеними та обґрунтованими. При цьому суд вважав, що за життя ОСОБА_3 за договором дарування прийняв в дар незакінчений будівництвом торговельний комплекс, готовність якого становила 28 %, та продовжував будівництво об'єкта, на яке закупив та використав будівельні матеріали, що на даний час у зв'язку з укладенням договорів купівлі-продажу земельної ділянки та торговельного комплексу від 21 жовтня 2016 року тепер перебувають у володінні ОСОБА_2 . Оскільки об'єкт незавершеного будівництва не був предметом договорів купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року та фактично будувався за кошти ОСОБА_3 , тому ОСОБА_1 як спадкоємець після смерті її чоловіка має право на будівельні матеріали в порядку спадкування за заповітом.
Пирятинський районний суд Полтавської області додатковим рішенням від 24 вересня 2024 року стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу 66 937,50 грн. В іншій частині вимог заяви відмовив.
Короткий зміст постанови апеляційної інстанції
Полтавський апеляційний суд постановою від 10 березня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гордієнка Ю. П. залишив без задоволення. Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У березні 2025 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гордієнко Ю. П. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2025 року й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 та постановах Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 761/22150/19, від 01 червня 2022 року у справі № 757/32778/19, від 24 червня 2022 року у справі № 463/1166/19, від 23 червня 2023 року у справі № 203/578/21;
відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме - щодо застосування статей 203, 204, 205, 207, 208, 209, 215, 218 ЦК України;
суд не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставини, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами того, що ОСОБА_2 сплатив ОСОБА_3 за будівельні матеріали грошові кошти у сумі 50 000,00 дол. США, що підтверджується розпискою, яку 21 жовтня 2016 року особисто написав ОСОБА_3 та передав ОСОБА_2 .
Оригінал розписки досліджував Пирятинський районний суд Полтавської області у судовому засіданні 11 червня 2020 року, а її копія була засвідчена суддею Ощинською Ю. О. ОСОБА_1 заперечень щодо недостовірності розписки, справжності підпису ОСОБА_3 на розписці не висловлювала; позовних вимог щодо недійсності розписки не заявляла; жодним належним доказом дійсність розписки, а також факт передання ОСОБА_2 та отримання ОСОБА_3 грошових коштів у сумі 50 000,00 дол. США не спростувала.
У зв'язку повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України оригінал розписки був втрачений. З огляду на це ОСОБА_2 не ухилявся, як помилково вважали суди попередніх інстанцій, від надання розписки для проведення експертизи, - а не міг її надати з вказаних вище підстав. Крім того, ОСОБА_3 також передав ОСОБА_2 оригінали документів на будівельні матеріали та інші документи, що стосувалися самого будівництва приміщення адміністративно-готельного комплексу. Цей факт підтверджує те, що ОСОБА_3 після продажу торговельного комплексу та земельної ділянки не мав наміру продовжувати будівництво приміщення адміністративно-готельного комплексу на земельній ділянці, що була продана ним ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції, всупереч вимогам процесуального закону, безпідставно вийшов за межі позовних та з власної ініціативи уточнив позовні вимоги ОСОБА_1 , вказавши перелік будівельних матеріалів.
У травні та червні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Ступнік С. В. подав відзиви на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 травня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що рішенням виконавчого комітету Пирятинської міської ради від 29 липня 2004 року № 633 приватному підприємцю ОСОБА_4 надано дозвіл на виготовлення проектної документації на будівництво торговельного комплексу на орендованій земельній ділянці на автошляху Київ - Харків - Довжанський (157 км праворуч).
У подальшому за заявою ОСОБА_4 від 17 березня 2005 року було виготовлено робочий проект «Торговий комплекс на автодорозі Київ - Харків - Довжанський (км 156 + 830) в м. Пирятин Полтавської області», яким, зокрема, передбачено будівництво адміністративно-готельного блоку.
Відповідно до робочого проекту торговельний комплекс мав складатися, зокрема, з торговельних павільйонів (базар), адміністративно-готельного блоку, магазину «Автозапчастини» з шиномонтажною майстернею, майданчика для сміттєзбирачів, вогненепроникного погреба, двох резервуарів протипожежного запасу води. Площа земельної ділянки, виділеної для будівництва - 1 500 кв. м.
25 грудня 2006 року ОСОБА_3 уклав з Приватним підприємством «Лубнибудмонтаж» (далі - ПП «Лубнибудмонтаж») договір підряду № 9 на виконання будівельних робіт із будівництва торговельного комплексу на автодорозі Київ -Харків - Довжанський (км 156 + 830) в м. Пирятині.
15 серпня 2007 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_3 незакінчений будівництвом торговельний комплекс та земельну ділянку, на якій розміщений цей незакінчений будівництвом торговельний комплекс, що розташований в АДРЕСА_1 , та в цілому складається з незакінченого будівництвом торговельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_2 », готовність якого становила 28 %, та земельної ділянки для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності, розміром 0,150 га.
Згідно з наявними в матеріалах справи довідками про вартість виконаних будівельних робіт та актів приймання виконаних будівельних робіт за період з грудня 2006 року до грудня 2008 року ПП «Лубнибудмонтаж» на замовлення ОСОБА_3 виконувало будівельні роботи з будівництва торговельного комплексу, а також адміністративно-готельного блоку.
У матеріалах справи є копії накладних, якими підтверджується придбання ОСОБА_3 будівельних матеріалів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрбудпостач», Відкритого акціонерного товариства «Завод залізобетонних виробів № 2» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройпартнер».
Станом на 03 червня 2009 року на ім'я ОСОБА_3 було виготовлено технічний паспорт на торговельний комплекс № 157-Б, відповідно до якого вказаний об'єкт складається із нежитлової будівлі торговельного комплексу «А-1» (до складу якого входять приміщення, приміщення персоналу та приміщення торгівлі - базар) площею 502,7 кв. м, сарай «В» площею 3,0 кв. м, замощення «І» площею 66,8 кв. м, огорожа № 1-3, площею 52,4 кв. м.
Відповідно до наявних у ДепартаментіДАБІ України в Полтавській області відомостей об'єкт будівництва «Торговельний комплекс, 1 черга - ринок на автошляху Київ - Харків - Довжанський, км 156 + 830 на АДРЕСА_1 прийнято у експлуатацію, що підтверджується свідоцтвом про відповідність об'єкта будівництва проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил від 09 жовтня 2009 року.
На підставі договору купівлі-продажу торговельного комплексу від 21 жовтня 2016 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 торговельний комплекс на АДРЕСА_1 , що складається із нежитлової будівлі торговельного комплексу «А-1», загальною площею 502,70 кв. м, сараю «В», замощення «І», огорожі № 1-3.
На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 жовтня 2016 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 0,1500 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0001, з цільовим призначенням для традиційних народних промислів і підприємницької діяльності, яка розташована на АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_3 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 647112.
Вказані договори посвідчені державним нотаріусом Пирятинської державної нотаріальної контори Репях Т. І. за реєстровими номерами 1-1266 і 1-1269 відповідно.
Нотаріально посвідченими заявами від 22 жовтня 2016 року ОСОБА_3 письмово підтвердив факт повного розрахунку з ним зі сторони ОСОБА_2 за торговельний комплекс та перерахування покупцем на його рахунок грошових коштів в сумі 716 000,00 грн та за продану земельну ділянку і перерахунок коштів сумі 185 200,00 грн.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 30 травня 2019 року № 168663069 торговельний комплекс (об'єкт нежитлової нерухомості) зареєстрований на праві власності за ОСОБА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1824405153238, та має такий опис: загальна площа 298 кв. м, нежитлова будівля «А-1», сарай «В», замощення «І», огорожа № 1-3.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Відповідно до заповіту від 13 вересня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Пирятинського районного нотаріального округу Запорожець І. П. за реєстровим номером 1188, ОСОБА_3 на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: все своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, та на яке він за законом матиме право, заповів повністю дружині ОСОБА_1 .
На підставі цього заповіту та свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13 квітня 2018 року, виданого державним нотаріусом Пирятинської державної нотаріальної контори Михайліченко Т. М., спадкоємцем 7/8 часток усього майна, що належало ОСОБА_3 на день смерті, є позивач ОСОБА_1 , спадкоємцем обов'язкової 1/8 частки у спадщині є неповнолітня дочка спадкодавця ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно з висновком експерта № 698/699/700/767-769, складеним за результатами судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 27 червня 2019 року, при визначенні ринкової вартості будівельних матеріалів, з яких складається об'єкт незавершеного будівництва -приміщення адміністративно-готельного комплексу, щорозташований на АДРЕСА_1 , який знаходиться на земельній ділянці площею 0,1500 га, кадастровий номер 5323810100:00:045:0001, станом на 21 жовтня 2016 року, експерту не було забезпечено огляд всередині незавершеної будівництвом будівлі адміністративно-готельного блоку, тому розрахунки проводилися на основі наданих на дослідження вихідних даних та згідно з даними натурного дослідження будівлі зовні. Виходячи з наведеного, ринкова вартість будівельних матеріалів, з яких складається об'єкт незавершеного будівництва - приміщення адміністративно-готельного комплексу, могла становити 1 562 830,00 грн. Також встановлено, що при будівництві були використані такі будівельні матеріали: бетонні фундаментні блоки у кількості 300 шт.; цегла керамічна - 292 000 шт.; залізобетонні плити - 168 шт.; профнастил - 335 кв. м; віконні блоки - 67,64 кв. м; розчин - 177,0 кв. м.
На підтвердження факту укладення договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, які були використані під час спорудження адміністративно-готельного комплексу, ОСОБА_2 надав письмову розписку.
Згідно зі змісту розписки від 21 жовтня 2016 року ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 50 000,00 дол. США готівкою за будівельні матеріали, які були використані під час спорудження адміністративно-готельного комплексу, який не увійшов до переліку майна за договорами купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року.
Позивачка заперечила факт підписання указаної розписки ОСОБА_3 , заявила клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, надавши зразки підписів ОСОБА_3 для проведення експертного дослідження.
Ухвалою місцевого суду від 17 липня 2022 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу для вирішення питання, чи виконано підпис на указаній вище розписці ОСОБА_3 чи іншою особою. Зобов'язано відповідача ОСОБА_2 надати суду оригінал розписки для проведення експертизи.
Ухвалою місцевого суду від 20 вересня 2022 року скасовано проведення призначеної судом експертизи у зв'язку з відсутністю предмета дослідження. ОСОБА_2 пояснив суду, що оригінал розписки він втратив.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Об'єктом спірних правовідносин є будівельні матеріали, використані при будівництві приміщення адміністративно-готельного комплексу, що на АДРЕСА_1 . Встановлено, що це приміщення є об'єктом незавершеного будівництва.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 обґрунтовувала його тим, що указане майно не могло бути відчужене за життя її чоловіком ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_2 на підставі розписки. На переконання позивача, оскільки вона є спадкоємцем майна ОСОБА_3 за заповітом та прийняла спадщину шляхом подання нотаріусу заяви про отримання спадщини, тому на указане майно необхідно визнати право власності у порядку спадкування.
Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Порядок набуття права власності на новостворене майно та об'єкти незавершеного будівництва врегульований статтею 331 ЦК України, за нормами частини другої якої право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Водночас у частині третій статті 331 ЦК України передбачено, що до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (абзац перший). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва після проведення державної реєстрації права власності на нього відповідно до закону.
Новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, а отже є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати особі на праві приватної власності.
Таку правову позицію виклав Верховний Суд України у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15 та Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 352/90/16-ц (провадження № 61-303св19).
Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (стаття 1216 ЦК України), є підставою для універсального правонаступництва у цивільних правовідносинах.
За правилом статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У частині першій, третій та п'ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Обставини того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем після смерті її чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач не заперечує.
Встановлено, що ОСОБА_3 за життя за договором дарування прийняв в дар незакінчений будівництвом торговельний комплекс на АДРЕСА_2 , готовність якого складала 28 %, та продовжував будівництво об'єкта.
Згідно з договорами купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 торговельний комплекс на АДРЕСА_2 , що складається з нежитлової будівлі торговельного комплексу «А-1», загальною площею 502,70 кв. м, сараю «В», замощення «І», огорожі № 1-3, а також земельну ділянку за вказаною адресою.
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на частині земельної ділянки, придбаної ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року у ОСОБА_3 , розміщено спірне майно - недобудований адміністративно-готельний комплекс ( АДРЕСА_1 ).
Тобто на проданій земельній ділянці розташовані будівельні матеріали -фактично об'єкт незавершеного будівництва.
Згідно з висновком експерта від 27 червня 2019 року № 698/699/700/767-769 за результатами проведеної судової оціночно-будівельної, будівельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 27 червня 2019 року при будівництві приміщення адміністративно-готельного комплексу були використані такі будівельні матеріали: бетонні фундаментні блоки у кількості 300 шт.; цегла керамічна - 292 000 шт.; залізобетонні плити - 168 шт.; профнастил - 335 кв. м; віконні блоки - 67,64 кв. м; розчин - 177,0 кв. м.
Матеріалами справи підтверджено, що вказаний об'єкт незавершеного будівництва не був предметом договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 жовтня 2016 року та договору купівлі-продажу торговельного комплексу від 21 жовтня 2016 року і фактично будувався за кошти ОСОБА_3 .
Заперечуючи проти позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 посилався на те, що спірні будівельні матеріали не увійшли до складу спадщини, яку прийняла позивачка, оскільки він придбав їх у ОСОБА_3 ще за його життя, на підтвердження чого представник відповідача надав суду копію письмової розписки від 21 жовтня 2016 року, за змістом якої ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 50 000,00 дол. США готівкою за будівельні матеріали, які були використані під час спорудження адміністративно-готельного комплексу, який не увійшов до переліку майна за договорами купівлі-продажу від 21 жовтня 2016 року.
Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, на підставі договорів та інших правочинів.
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною
Відповідно до частин першої та другої статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Згідно з частиною першою статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Статтею 331 ЦК України встановлено загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.
Згідно з частиною третьою статті 331 ЦК України у редакції законів України від 15 грудня 2005 року № 3201-IV та від 11 лютого 2010 року № 1878-VI до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.
Даючи оцінку доводам ОСОБА_2 щодо набуття ним права власності на будівельні матеріали, використані під час спорудження адміністративно-готельного комплексу (незавершений будівництвом об'єкт), суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, виходив з того, що такі обставини не доведені відповідачем належними та допустимими доказами.
Під час розгляду справи місцевий суд витребовував у ОСОБА_2 оригінал розписки від 21 жовтня 2016 року, підписання якої ОСОБА_3 заперечує позивачка, та для дослідження цієї обставини ухвалою суду від 17 серпня 2022 року у справі призначалась судова почеркознавча експертиза, яку не проведено через ненадання відповідачем оригіналу розписки.
З огляду на тягар доведення у спірних правовідносинах саме ОСОБА_2 , який вважає себе власником спірного майна, мав би довести суду факт укладення з ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будівельних матеріалів, з яких складається об'єкт незавершеного будівництва - адміністративно-готельний комплекс, у письмовій формі шляхом підписання продавцем розписки від 21 жовтня 2016 року.
Водночас апеляційний суд спростував доводи сторони відповідача про те, що у зв'язку із втратою оригіналу розписки відповідач може доводити факт укладення договору купівлі-продажу будівельних матеріалів показаннями свідків, з посиланням на те, що з рішення суду першої інстанції відомо, що допитані в судовому засіданні свідки не були очевидцями укладення такого договору та підтвердили лише, що ОСОБА_2 показував їм дві розписки на підтвердження передачі ОСОБА_3 позичених у свідків грошових коштів.
Та обставина, що оригінал розписки оглядав суд при першому розгляді справи, з огляду на принцип безпосередності дослідження та оцінки доказів судом, який вирішує справу, не звільняє відповідача від обов'язку доказування та подання доказів.
Враховуючи, що ненадання відповідачем оригіналу розписки від 21 жовтня 2016 року унеможливило проведення судової почеркознавчої експертизи, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, обґрунтовано не взяв до уваги таку розписку, справжність підпису у якій ОСОБА_3 викликає сумніви.
При цьому апеляційний суд зазначив, що обставини підписання ОСОБА_3 розписки від 21 жовтня 2026 року у постанові Полтавського апеляційного суду від 23 квітня 2024 року у справі № 544/1116/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки та торговельного комплексу від 21 жовтня 2016 року не встановлювались, тому посилання на преюдиційність такого судового рішення є безпідставним.
Водночас апеляційний суд обґрунтовано зазначив, що договір підряду на виконання будівельних робіт з будівництва громадської вбиральні від 02 листопада 2016 року та акт приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2016 року, договір на виконання електромонтажних робіт від 28 листопада 2016 року у приміщенні громадської вбиральні також не підтверджують факт набуття ОСОБА_2 права власності на спірне майно на законних підставах.
Аргументи касаційної скарги про вихід судом за межі позовних вимог не заслуговують на увагу, оскільки суд в рішенні лише конкретизував будівельні матеріли, на які визнав право власності за позивачем.
У зв'язку з цим доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами норм матеріального права є безпідставними та зводяться до помилкового тлумачення заявником правових норм і необхідності переоцінки доказів у справі. Водночас суд касаційної інстанції є судом права та згідно з нормами процесуального закону не здійснює переоцінки доказів у зв'язку з тим, що це перебуває поза межами його повноважень.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Оскільки дію рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2024 року було зупинено ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2025 року, у зв'язку із залишенням цього судового рішення без змін його дію необхідно поновити.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Гордієнка Юрія Петровича залишити без задоволення.
Рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 10 березня 2025 року залишити без змін.
Поновити дію рішення Пирятинського районного суду Полтавської області від 23 серпня 2024 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. Ю. Зайцев
І. Ю. Гулейков
Є. В. Коротенко