20 травня 2025 року
м. Київ
справа № 930/2536/25
провадження № 61-3053св26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Фермерське господарство «Еліта»,
відповідачі: Немирівська міська рада, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_34 , ОСОБА_35 , ОСОБА_36 , ОСОБА_37 , ОСОБА_38 , ОСОБА_39 , ОСОБА_40 , ОСОБА_41 , ОСОБА_42 , ОСОБА_43 , ОСОБА_44 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргуФермерського господарства «Еліта» на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2025 року, постановлену у складі судді Войницької Т. Є., та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2026 року, ухвалену в складі колегії суддів: Ковальчука О. В., Шемети Т. М., Берегового О. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2025 року Фермерське господарство «Еліта» (далі - ФГ «Еліта») звернулося до суду з позовом до Немирівської міської ради, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , ОСОБА_29 , ОСОБА_45 , ОСОБА_46 , ОСОБА_47 , ОСОБА_48 , ОСОБА_49 , ОСОБА_50 , ОСОБА_51 , ОСОБА_52 , ОСОБА_53 , ОСОБА_54 , ОСОБА_55 , ОСОБА_56 , ОСОБА_57 , ОСОБА_58 , ОСОБА_59 про визнання додаткової угоди до договору оренди землі укладеною, визнання відсутнім права оренди.
Позов ФГ «Еліта» обґрунтовано тим, що 17 січня 2018 року між Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (орендодавець) та фермерським господарством (орендар) було укладено договір оренди землі № 30 строком на 7 років.
Предметом цього договору була земельна ділянка загальною площею 26,7662 га (багаторічні насадження) із цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
10 грудня 2024 року з метою використання свого переважного права щодо поновлення вказаного договору оренди землі, ФГ «Еліта» звернулося до Немирівської міської ради з листом-повідомленням щодо поновлення договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року на тих самих умовах і на той самий строк.
22 січня 2025 року Немирівською міською радою було прийнято рішення № 2840 про відмову в поновленні договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року, укладеного між ФГ «Еліта» та Немирівською міською радою.
У подальшому із відповіді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області за № 0-2-0.6-2028/2-25 від 10 квітня 2025 року фермерському господарству стало відомо, що земельну ділянку з кадастровим номером 0523084400:01:001:0574, розташовану на території Криковецької сільської ради (за межами населеного пункту) Немирівського району Вінницької області, яка була надана в оренду відповідно до договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року, перенесено до архівного шару Державного земельного кадастру в результаті її поділу на нові сформовані земельні ділянки.
Також було встановлено, що 17 квітня 2025 року Немирівською міською радою було прийнято 36 рішень про затвердження проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та надання їх в оренду (усього 44 громадянам України).
З даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у період з 22 квітня 2025 року до 25 квітня 2025 року вбачається, що Немирівською міською радою було укладено договори оренди земельних ділянок із фізичними особами, згідно з якими було передано вказані земельні ділянки в оренду строком на 25 років.
ФГ «Еліта» з такими діями Немирівської міської ради не погодилося та вважало, що вони порушують його законні права та інтереси.
Враховуючи викладене, ФГ «Еліта» на підставі положень Цивільного кодексу України, Земельного кодексу України, законів України: «Про оренду землі», «Про землеустрій», просило суд визнати укладеною додаткову угоду до договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року та визнати відсутнім право оренди щодо сформованих земельних ділянок внаслідок поділу земельної ділянки з кадастровим номером: 0523084400:01:001:0574 у фізичних осіб.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Немирівського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2025 року позов ФГ «Еліта» повернуто позивачу на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Ухвала районного суду мотивована тим, що у спорах щодо земельних відносин при розмежуванні юрисдикції між цивільними та господарськими судами першочергове значення має зміст правовідносин, тоді як суб'єктному складу надається другорядне значення. Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності як за участю юридичних осіб, так і фізичних осіб-підприємців, а у певних випадках - і за участю осіб, які не мають статусу суб'єкта господарювання.
Земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, зокрема про оренду землі, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами.
ФГ «Еліта» та Немирівська міська рада є юридичними особами. Предметом позову є вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року, а тому суд дійшов висновку, що ці правовідносини виникли у сфері господарської діяльності та пов'язані з користуванням земельною ділянкою фермерським господарством. Враховуючи характер спору, правовий статус сторін та предмет вимог, зазначена позовна вимога повинна розглядатися в порядку господарського судочинства.
Водночас вимоги щодо визнання відсутнім права оренди у фізичних осіб підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до статті 21 ГПК України та частини четвертої статті 188 ЦПК України, не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Суд застосував у тому числі правові висновки, викладені у відповідних постановах Великої Палати Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Не погоджуючись із вищевказаним судовим рішенням, ФГ «Еліта» звернулося до Вінницького апеляційного суду з апеляційною скаргою.
Постановою Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2026 року апеляційну скаргу ФГ «Еліта» залишено без задоволення. Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області про повернення позовної заяви від 27 жовтня 2025 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви ФГ «Еліта» на підставі пункту 2
частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції вказав, що підставою позову у цій справі стала відмова Немирівської міської ради у поновленні договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року та подальший поділ орендованої земельної ділянки на нові сформовані ділянки із наданням їх в оренду фізичним особам.
Предметом позову є вимога позивача до відповідачів, спрямована на захист порушеного права користування землею фермерським господарством.
Фактично ФГ «Еліта» прагне відновити право оренди земельної ділянки, що існувало до відмови Немирівської міської ради у поновленні договору оренди землі та до її поділу на нові земельні ділянки, передані у користування фізичним особам.
У цій справі основною позовною вимогою є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі. Cпір у цій справі, з огляду на суб'єктний склад сторін договору (юридична особа, з однієї сторони, та орган, уповноважений здійснювати функції держави, з іншої сторони) та його предмет, пов'язаний із правом користування землею фермерським господарством у межах провадження господарської діяльності, а тому підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Водночас позовна вимога про визнання відсутнім права оренди на земельні ділянки, передані у користування фізичним особам і сформовані в результаті поділу земельної ділянки, яка перебувала в оренді ФГ «Еліта», підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та є наслідком задоволення основної позовної вимоги щодо визнання укладеною додаткової угоди.
За таких обставин, з метою захисту порушених прав, позивач повинен був звернутися до господарського суду з основною вимогою, а у разі її задоволення звертатися з позовом про визнання відсутнім права оренди землі у фізичних осіб у порядку цивільного судочинства.
Отже, оскільки ФГ «Еліта» порушило правила об'єднання позовних вимог, роз'єднання яких є неможливим з огляду на те, що їх належить розглядати в порядку різного судочинства судами різних юрисдикцій, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
06 березня 2026 року ФГ «Еліта» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи
№ 930/2536/25.
09 квітня 2026 року матеріали цивільної справи № 930/2536/25 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 07 травня 2025 року справу призначено до судового розгляду у складі колегії із п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ФГ «Еліта» просить скасувати ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2026 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження ухвали Немирівського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2025 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2026 року заявник зазначає порушення судами норм процесуального права. Посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.
Вказує, що предметом позовних вимог у цій справі є основна вимога про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі, право оренди за яким уже скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідно, похідними вимогами, що нерозривно пов'язані з основною та залежать від неї, є визнання відсутнім права оренди у фізичних осіб на земельні ділянки, надані їм для городництва. Належність вказаних ділянок раніше до земель фермерського господарства не змінює їхній правовий статус на момент подання позову ФГ «Еліта».
Стверджує, що на час звернення з цим позовом належними відповідачами є фізичні особи, за якими зареєстровано право оренди. Зміна цільового призначення з одночасним поділом ділянки та відсутність між ФГ «Еліта» та Немирівською міською радою господарських відносин свідчать про те, що такий спір за суб'єктним складом та характером правовідносин підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення прямо впливає на права та інтереси фізичних осіб.
Відзиви на касаційну скаргу до суду не надходили.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ФГ «Еліта» підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді й переданий на його розгляд з такими вимогами.
Згідно з пунктами 1, 3, 13 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, у тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами; вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 591/5242/18 (провадження № 14-168цс20) вказано, що «критеріями розмежування судової юрисдикції, зокрема господарської та цивільної юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад учасників правовідносин, зміст їх прав та обов'язків, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ та/або спорів».
Аналогічні висновки щодо критеріїв розмежування юрисдикції між судами України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), від 19 травня 2020 року у справі № 910/23028/17 (провадження № 12-286гс18), від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19),від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20 (провадження № 12-59гс20).
Статтею 50 ЦПК України визначено, що позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов'язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов'язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов'язки.
Згідно з частиною першою статті 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Похідною є позовна вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Отже, частина перша статті 188 ЦПК України містить легальне визначення похідної позовної вимоги та конкретизує, що в одній позовній вимозі може бути об'єднано не лише декілька вимог, які пов'язані між собою підставою виникнення або поданими позовами, але також основні та похідні позовні вимоги.
При цьому слід звернути увагу на абзац другий частини першої статті 19ЦПК України, згідно з яким суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Положення частини четвертої статті 188 ЦПК України містять застереження про те, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Правило частини четвертої статті 188 ЦПК України узгоджується з положеннями статті 20 ЦПК України про те, що не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
На необхідності дотримання зазначених правил розгляду кількох пов'язаних між собою вимог наголошено, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 469/1346/18 (провадження № 14-185цс19).
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу).
Відповідно до частини шостої статті 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства. Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об'єднання позовних вимог, у разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз'єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
При цьому роз'єднання позовних вимог можливе лише в тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду в тому суді, який роз'єднав позовні вимоги. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі № 9901/458/19 (провадження № 11-860ав19).
Подібний висновок підтримано й у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 638/5319/23 (провадження № 61-18195св23).
Підставою позову у справі, яка переглядається Верховним Судом, є відмова Немирівської міської ради у поновленні договору оренди землі № 30 від 17 січня 2018 року, а також подальші дії орендодавця щодо поділу орендованої земельної ділянки та передачі новосформованих часток у користування фізичним особам.
Предметом позову є матеріально-правова вимога ФГ «Еліта» до відповідачів, спрямована на захист порушеного права землекористування. Фактично позивач прагне відновити право оренди на земельну ділянку у тому стані та обсязі, що існували до моменту неправомірної відмови у пролонгації договору та фактичного припинення єдиного об'єкта оренди шляхом його поділу.
За змістом положень статті 175 ЦПК України позовна заява, яка подається до суду серед іншого повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Водночас, у разі встановлення після відкриття провадження за позовною заявою, що спільний розгляд заявлених у ній вимог перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін та суттєво утруднить вирішення спору, суд не позбавлений можливості відповідно до частини шостої статті 188 ЦПК України до початку розгляду справи по суті, зокрема, і з власної ініціативи роз'єднати позовні вимоги, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
Подібний висновок щодо правових наслідків порушення правил об'єднання позовних вимог викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 червня 2019 року у справі № 917/375/18 (провадження № 12-12гс19):
«7.5. … порушення правил об'єднання позовних вимог, якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не розз'єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини п'ятої статті 174 ГПК України.
7.6. У цій справі попередні судові інстанції зазначених норм процесуального права не врахували, не встановили, що у позові об'єднано вимоги, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, тому дійшли помилкових висновків щодо віднесення спору в частині позовних вимог, заявлених прокурором в інтересах держави в особі Ради на захист права власника на земельну ділянку, до юрисдикції адміністративних судів та безпідставно закрили провадження у справі щодо позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Ради.
7.7. Наведене є підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Ради, та для передачі справи в указаній частині позовних вимог на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду справи в цій частині».
Враховуючи вищенаведену сталу практику Великої Палати Верховного Суду щодо критеріїв розмежування судової юрисдикції, невірним є висновок районного суду про те, що для визначення належної юрисдикції суб'єктний склад правовідношення має другорядне значення. Такий критерій здебільшого стосується розмежування цивільної, господарської і адміністративної юрисдикцій.
Колегія суддів також вважає помилковим висновок апеляційного суду про те, що у цій справі позивач повинен спочатку вирішити спір між юридичними особами в порядку господарського судочинства, і лише потім звертатися до суду загальної юрисдикції з позовом до фізичних осіб. Такий висновок апеляційного суду не грунтується на положеннях процесуальних кодексів України та суперечить змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо доступу до правосуддя, адже зрозуміло, що у цьому випадку може бути пропущено строк позовної давності.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що у справі, яка переглядається в порядку касаційного провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов передчасного висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, у зв'язку із чим підлягають скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини четвертої статті 406 ЦПК України у випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції.
Підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі (частина шоста статті 411 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржені ухвала суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Керуючись статтями 400, 402, 406, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Фермерського господарства «Еліта» задовольнити.
Ухвалу Немирівського районного суду Вінницької області від 27 жовтня 2025 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 06 лютого 2026 року скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції зі стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: І. Ю. Гулейков
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк