25 травня 2026 року
м. Київ
справа № 759/18906/23
провадження № 61-6731ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Шиповича В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення його позову до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради, про визначення місця проживання дитини,
У провадженні Святошинського районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради про визначення місця проживання дитини.
У січні 2025 року ОСОБА_2 подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій просив зобов'язати матір дитини - ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування сина ОСОБА_3 з ним шляхом відеозв'язку, в тому числі з використанням месенджерів Telegram, Viber, WhatsApp, тривалістю 1 година з 19:00 год. по 20:00 год. за київським часом.
Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково.
Забезпечено позов шляхом зобов'язання ОСОБА_1 забезпечити регулярне спілкування батька ОСОБА_2 з дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вівторок, четвер та суботу протягом однієї години у зручний для дитини час, шляхом організації відеозв'язку через додатки «WhatsApp», «Telegram», «Viber» або будь-який інший доступний відеозв'язок.
Зазначено, що сторони за попередньою домовленістю можуть змінювати графік спілкування батька з сином.
У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року змінено в частині визначення часу спілкування батька з сином, зазначивши, що спілкування повинно відбуватися у визначенні судом дні з 19 год. до 20 год.
В іншій частині ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року залишено без змін.
19 травня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
ОСОБА_1 порушено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.
Відповідності до частини першої статті 390 Цивільного процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Оскільки повний текст постанови Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року складено 24 квітня 2026 року, то останнім днем строку на касаційне оскарження судового рішення з дня складення повного судового рішення (з урахуванням вихідних днів) є 25 травня 2026 року.
За викладених обставин, касаційна скарга ОСОБА_1 подана у передбачений законом строк, а тому відсутня процесуальна необхідність у вирішенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано того, що після звернення позивача до суду з позовом у цій справі він вже подавав заяву про забезпечення позову шляхом встановлення тимчасового графіку перебування дитини з батьком, а також визначення порядку телефонного та електронного спілкування, у задоволенні якої відмовлено ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 10 квітня 2023 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 14 березня 2024 року.
Крім того вказує, що судами попередніх інстанцій при ухвалені оскаржуваних судових рішень не враховано того, що вже існує судове рішення у справі № 759/1382/19, яким визначено спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні з дитиною та її вихованні, яке набрало законної сили та перебуває на примусовому виконанні.
Заявниця посилається на те, що в результаті постановлення оскаржуваних судових рішень, одночасно існують два різні правові режими спілкування батька з дитиною, що призводить до колізій та позбавляє її можливості належним чином виконувати покладені на неї обов'язки. Зазначає, що в діях позивача вбачаються ознаки зловживання процесуальними правами, оскільки його звернення до суду з цією заявою фактично направлене на спробу дублювання способу спілкування з дитиною.
Крім того, вказує, що суди не виконали обов'язок щодо повної та всебічної оцінки найкращих інтересів дитини, обмежившись формальним підходом до встановленого графіку спілкування, без належного аналізу ризиків для психологічної та емоційної безпеки малолітнього сина.
Згідно з частиною першою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження (відмову у відкритті касаційного провадження) вирішується колегією у складі трьох суддів.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом..
Позов забезпечується, зокрема, встановленням обов'язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин (пункт 3 частини першої статті 150 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 (провадження № 12-90гс20) вказано, що: «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Цивільне процесуальне законодавство не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач обґрунтовував її тим, що предметом спору є визначення місця проживання дитини з батьком (позивачем у справі). Однак через поведінку відповідачки його контакт з сином повністю обірвався, йому невідомо місце його проживання, умови проживання, стан здоров'я тощо, оскільки відповідачка таку інформацію приховує та чинить перешкоди в організації їх побачень та для особистого спілкування. Вважає, що тривалий період відсутності контактів між ним та сином може призвести до втрати сімейного зв'язку між ними та неможливості виконати рішення суду у цій справі або суттєво ускладнити його виконання.
У постанові Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 753/15487/18 підкреслено, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2021 року у справі № 490/1087/21 вказано, що судове рішення про визначення місця проживання дитини і відібрання дитини від батька (матері) без позбавлення батьківських прав спрямовано на передачу дитини від однієї особи (батька/матері) до іншої особи (матері/батька). Заходи забезпечення позову, що полягають у визначенні часу та місця побачення і спілкування дитини з одним із батьків, який на час розгляду справи про визначення місця проживання дитини проживає окремо від неї, спрямовані на усунення перешкод у спілкуванні дитини з цим із її батьків на час вирішення по суті спору щодо місця її проживання.
Верховний Суд у постановах від 18 листопада 2020 року у справі № 127/31828/19, від 22 червня 2022 року у справі № 757/33742/19-ц, від 24 лютого 2022 року у справі № 361/8355/21, від 31 серпня 2022 року у справі № 545/3933/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 752/1253/22, від 15 листопада 2023 рок у справі № 467/403/22, від 05 грудня 2023 року у справі № 490/2077/23 наголошував, що зустрічі та спілкування одного з батьків з дитиною є співмірним заходом забезпечення позову щодо фізичної опіки над дитиною, враховуючи, що спір виник із сімейних правовідносин.
Суди попередніх інстанції дійшли достатньо обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви про забезпечення позову, врахували предмет позову - визначення місця проживання дитини, а також обставини окремого проживання батька та дитини, необхідності їхнього спілкування.
Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що такий захід забезпечення позову, як зобов'язання матері дитини забезпечити спілкування батька з сином у вівторок, четвер, суботу шляхом відеозв'язку протягом однієї години відповідатиме вимогам розумності та обґрунтованості та сприятиме підтриманню необхідного контакту між батьком та сином до вирішення спору по суті.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов достатньо обґрунтованого висновку про необхідність уточнити ухвалу суду першої інстанції, визначивши, що таке спілкування повинно відбуватися з 19 год. до 20 год., що сприятиме точному виконанню судового рішення, з урахуванням тривалості судового провадження та наявності спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини й участі батьків у її вихованні.
Вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову спрямовані на попередження недобросовісної поведінки відповідачки під час розгляду спору, недопущення дій, які можуть істотно ускладнити чи унеможливити у майбутньому виконання ймовірного рішення суду та направленні на забезпечення якнайкращих інтересів дитини щодо збереження зв'язку з батьком. Застосування вказаного виду забезпечення позову слід визнати пропорційним заявленим позовним вимогам. Окрім того, заходи забезпечення позову є тимчасовими, можуть бути змінені або скасовані судом.
Враховуючи вказані обставини, колегія суддів вважає, що правильне застосовування судами попередніх інстанцій приписів статей 149, 150 ЦПК України не викликає розумних сумнівів.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України визначено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року (не є ухвалою, якою завершено розгляд справи) та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року є необґрунтованою. У відкритті касаційного провадження належить відмовити.
Керуючись статтею 390, частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 09 вересня 2025 року та постанову Київського апеляційного суду від 25 березня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_2 про забезпечення його позову до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Святошинська районна в місті Києві державна адміністрація, Виконавчий комітет Броварської міської ради, про визначення місця проживання дитини.
Копію ухвали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Є. В. Синельников
О. М. Осіян
В. В. Шипович