19 травня 2026 року
м. Київ
справа № 601/146/25
провадження № 61-12548св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Кременецька міська рада Тернопільської області,
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційнускаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2025 року у складі судді Білосевич Г. С. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Гірського Б. О., Храпак Н. М.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кременецької міської ради Тернопільської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету.
Позов мотивовано тим, що з 01 квітня 2016 року до 02 липня 2022 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , який розірвано рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 червня 2022 року. У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3
13 березня 2024 року позивачем направлено заяву до Кременецької міської ради (органу опіки та піклування) про забезпечення реалізації права доступу до дитини, яка проживає/перебуває на території іноземної держави. 19 квітня 2024 року Кременецька міська рада прийняла рішення виконавчого комітету № 1721 «Про затвердження висновку щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживає окремо від неї», яким затвердила висновок органу опіки та піклування Кременецької міської ради, який суперечить поданому клопотанню, його інтересам як батька, що повністю унеможливило його участь у вихованні дитини.
24 квітня 2024 року ОСОБА_1 подано заяву до Кременецької міської ради про скасування рішення виконавчого комітету від 19 квітня 2024 року № 1721, однак 24 травня 2024 року сесія Кременецької міської ради прийняла рішення № 5741, яким відмовлено у задоволенні звернення щодо скасування рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721.
18 грудня 2024 року позивачу стало відомо, що відповідно до пункту 73 Постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 рок № 866 у, питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язані із захистом прав дитини, питання спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, якщо один із батьків проживає окремо від дитини, розглядаються службою у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини. Натомість, син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27 лютого 2022 року проживає (перебуває) в Республіці Польща.
18 грудня 2024 року позивачем подано заяву до Кременецької міської ради про скасування висновку по встановленню участі батька, ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як такого, який виданий з порушенням чинного законодавства України. 01 січня 2025 року листом Кременецької міської ради № 4/02-25 позивачу відмовлено.
Позивач вважав, що служба у справах дітей Кременецької міської ради, відповідно до норм чинного законодавства, не мала повноважень розглядати питання участі батька у вихованні дитини, оскільки місцем проживання дитини є територія іншої держави - Республіка Польща. Підготовка висновку службою у справах дітей Кременецької міської ради здійснена з порушенням правил територіальної юрисдикції, визначених Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866.
Окрім того, позивач вважав, що оскаржуване рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради є незаконним, а дії посадових осіб Кременецької міської ради, які вийшли за межі своїх повноважень, свідчать про перевищення ними службових повноважень. Посадові особи Кременецької міської ради перевищили свої повноваження, а також грубо проігнорували численні додаткові заяви та звернення про скасування незаконно прийнятого рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 та мають бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності відповідно до зазначених норм законодавства.
У зв'язку з наведеним та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, позивач просив суд:
- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 «Про затвердження висновку щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживає окремо від неї»;
- зобов'язати Кременецького міського голову вжити належних заходів дисциплінарного впливу до посадових осіб Кременецької міської ради та її структурних підрозділів, які допустили перевищення службових повноважень та вчинили порушення.
Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції
Ухвалою Кременецького районного суду Тернопільської області від 03 березня 2025 року залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 .
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що у цій справі позивач ОСОБА_1 не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності.
Окрім того, вимоги позивача про зобов'язання Кременецького міського голову вжити належних заходів дисциплінарного впливу до посадових осіб Кременецької міської ради та її структурних підрозділів, які допустили перевищення службових повноважень та вчинили порушення, задоволенню не підлягають, оскільки оскаржуване рішення прийнято колегіальним органом - виконавчим комітетом Кременецької міської ради, а не конкретною посадовою особою, а чинним законодавством не визначений порядок притягнення колегіального органу до дисциплінарної відповідальності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 21 травня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2025 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб захисту своїх прав, не довів порушення свого права або інтересу, у зв'язку із чим позов не підлягає задоволенню.
Судом першої інстанції з'ясовано всі обставини та надано їм належну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які б могли призвести до зміни чи скасування рішення районного суду, судовою колегією не встановлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справі
У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його вимоги повністю.
Як підставу касаційного оскарження зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права, зокрема без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/7011/23, № 214/513/22, від 15 березня 2023 року у справі № 686/1023/21, від 12 березня 2025 року у справі № 487/2960/23 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Судами не досліджено докази порушення процедури Службою у справах дітей розгляду питання участі батька у вихованні дитини.
Крім того, зазначає, що він є особою з інвалідністю другої групи, відтак звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», проте суд апеляційної інстанції помилково залишив судові витрати в межах понесених сторонами, що є порушенням частини шостої статті 141 ЦПК України.
Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзивів на касаційну скаргу ОСОБА_1 не надходило.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 09 жовтня 2025 року касаційна скарга ОСОБА_1 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2025 року (після усунення заявником недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, витребувано матеріали справи № 601/146/25 з Кременецького районного суду Тернопільської області та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У листопаді 2025 року матеріали справи № 601/146/25 надійшли до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 01 квітня 2016 року зареєстрували шлюб у Кременецькому міськрайонному відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Тернопільській області. Після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_1 ».
ІНФОРМАЦІЯ_1 у подружжя народився син ОСОБА_3 (свідоцтво про народження від 14 лютого 2023 року № НОМЕР_1 серія НОМЕР_2 ).
Рішенням Кременецького районного суду Тернопільської області від 30 червня 2022 року, справа № 601/3033/21, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
13 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до органу опіки та піклування Кременецької міської ради із заявою, в якій він просив подати через Міністерство юстиції України звернення до відповідного органу Республіки Польща та прийняти рішення органу опіки та піклування Кременецької міської ради, яким закріпити його законне право на спілкування з сином ОСОБА_3 за допомогою телефонного зв'язку (як аудіо так і відео), а також за допомогою месенджерів щоденно після 16:00 год за європейським часом, а також зустрічі по приїзду до дитини (можливість забирати з дитячого садочка, прогулюватись, відвідувати дитячі кафе, атракціони, кінотеатри тощо). При приїзді забирати на ночівлю до себе. Можливість брати дитину за межі Республіки Польща до місця мого проживання з урахуванням режиму та графіку дитини, що стверджується заявою ОСОБА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 затверджено висновок органу опіки та піклування про визначення способу участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає окремо від нього. Цим висновком рекомендовано батькові ОСОБА_1 брати участь у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до графіку спілкування:
- спілкування батька з сином за допомогою телефону та месенджерів після 16 год 00 хв за європейським часом, враховуючи можливість такого спілкування (дитина після садочка відвідує заняття з футболу) та бажання дитини;
- можливість забирати сина з дитячого садочка, відвідувати дитячі кафе дитячі атракціони, кінотеатр, тощо за місцем проживання дитини у присутності матері.
Рекомендовано батькові ОСОБА_1 не порушувати графік побачень, виконувати свої батьківські обов'язки приділяти синові належну увагу та піклування. Рекомендовано матері ОСОБА_2 поважати батьківські права ОСОБА_1 , не чинити перешкод у спілкуванні батька з дитиною.
Із заяви ОСОБА_1 від 24 квітня 2024 року слідує, що позивачем подано заяву Кременецькому міському голові ОСОБА_6 ; органу опіки та піклування Кременецької міської ради; комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Кременецької міської ради та службі у справах дітей Кременецької міської ради про скасування рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 «Про затвердження висновку щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживання окремо від неї», яке суперечить інтересам ОСОБА_1 як батька, поданому клопотанню, чинному законодавству та здоровому глузду. Позивач просить переглянути його звернення від 13 березня 2024 року, врахувавши усі наявні у його розпорядженні факти порушень та обмежень зі сторони ОСОБА_2 , запросивши на засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Кременецької міської ради його особисто.
Рішенням Кременецької міської ради від 24 травня 2024 року № 5741 відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні його звернення щодо скасування рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 «Про затвердження висновку щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживає окремо від неї». Рішення виконавчою комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 «Про затвердження висновку щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживає окремо від неї» визнати таким, що відповідає законодавству та залишити в силі.
Із заяви ОСОБА_1 про скасування висновку щодо участі батька у виховані малолітньої дитини від 18 грудня 2024 року та повідомлення Кременецької міської ради за № 4/02-25 від 01 січня 2025 року видно, що Кременецькою міською радою роз'яснено позивачу, що у випадку його незгоди з висновком та рішенням органу опіки та піклування щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживання окремо від неї, йому запропоновано звернутись за захистом своїх прав до суду.
Згідно з повідомленням Державної служби України у справах дітей від 03 лютого 2025 року ОСОБА_1 повідомлено, що питання чи спори між батьками щодо виховання дитини можуть вирішуватись батьками спільно, органом опіки та піклування за місцем проживання дитини за заявою того із батьків, хто проживає окремо від дитини чи судом.
27 липня 2023 року на виконання вимог «Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей», службою у справах дітей Кременецької міської ради надіслано звернення ОСОБА_1 від 05 липня 2023 року до Національної соціальної сервісної служби України, що стверджується листом від 27 липня 2023 року.
ОСОБА_1 неодноразово звертався до служби у справах дітей Кременецької міської ради із різного роду заявами щодо нецільового використання аліментів ОСОБА_2 , щодо визначення способів його участі у виховані і спілкуванні із сином ОСОБА_3 , на що Кременецькою міською радою надано відповіді та відповідні роз'яснення щодо вирішення його спору.
Із письмових пояснень ОСОБА_2 , що надані нею начальнику служби у справах дітей Кременецької міської ради від 12 вересня 2023 року слідує, що у зв'язку з початком військової агресії з боку росії проти України, з 27 лютого 2022 року ОСОБА_2 разом із малолітнім сином ОСОБА_3 виїхала з України та проживає у Республіці Польща. У вказаній заяві ОСОБА_2 вказує місце своєї реєстрації м. Кременець, Тернопільська область.
Правове регулювання та мотиви, з яких виходить Верховний Суд
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У справі, яка розглядається, позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 «Про затвердження висновку щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживає окремо від неї» та зобов'язати Кременецького міського голову вжити належних заходів дисциплінарного впливу до посадових осіб Кременецької міської ради та її структурних підрозділів, які допустили перевищення службових повноважень та вчинили порушення.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частини друга і третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
За положеннями статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Відповідно до частини першої статті 19 СК України у випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування.
Згідно з частиною першою статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У частині першій статті 158 СК України визначено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу.
Частинами першою, третьою статті 159 СК України встановлено, що якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.
Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
За заявою заінтересованої сторони суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
Законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. У цьому випадку законодавство не вимагає окремого оскарження рішення органу опіки та піклування, оскільки частиною третьою статті 159 СК України встановлено, що суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування до вирішення спору.
У справі, про перегляд якої подано касаційну скаргу, предметом оскарження є рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 «Про затвердження висновку щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживає окремо від неї».
Суди встановили, що на час розгляду цієї справи, ОСОБА_1 вважав, що у нього виник спір щодо усунення перешкод у спілкуванні з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, встановлення способу участі батька у спілкуванні з дитиною, який вирішувався в позасудового порядку в межах розгляду заяви ОСОБА_1 від 13 березня 2024 року до органу опіки та піклування Кременецької міської ради.
Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що вирішення питання, щодо обґрунтованості висновку органу опіки та піклування належить до компетенції суду, який може розглядати майбутній спір між батьками про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, встановлення способу участі батька у спілкуванні з дитиною.
Таким чином, затверджений рішенням виконавчого комітету Кременецької міської ради № 1721 від 19 квітня 2024 року висновок про визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживає окремо від неї може бути доказом у іншій цивільній справі, який підлягає оцінці в сукупності з іншими доказами та не може бути самостійним способом захисту. Тобто, оскаржувані дії безпосередньо не породжують певні правові наслідки для суб'єктів відповідних правовідносин і не мають обов'язкового характеру.
Отже, ОСОБА_1 не обмежений у праві захищати свій інтерес шляхом звернення до суду з позовом про встановлення способу участі батька у вихованні дитини, а не ініціювати окрему судову справу щодо оскарження рішення органу опіки та піклування.
Подібний за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду від 09 червня 2021 року в справі № 370/408/19 (провадження № 61-15434св20), від 28 вересня 2023 року в справі № 754/17038/21 (провадження № 61-7430св23), від 21 грудня 2023 року в справі № 754/1498/22 (провадження 61-3981св23).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим (пункт 58 постанови від 28 січня 2020 року в справі № 50/311-б, пункт 63 постанови від 22 вересня 2020 року в справі № 910/3009/18).
Оскаржуване рішення виконавчого комітету Кременецької міської ради від 19 квітня 2024 року № 1721 «Про затвердження висновку щодо визначення способів участі у вихованні дитини батькові, який проживає окремо від неї» не породжує певних правових наслідків для ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 , оскільки батько може звернутися за вирішенням спору про встановлення способу участі батька у вихованні дитини безпосередньо до суду, де спірне рішення оцінюється судом як один із доказів, який не має прерогативи над іншими доказами.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 333/6816/17 зазначено, що ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). Недопустимим з огляду на завдання цивільного судочинства є ініціювання позовного провадження з метою оцінки обставин, які становлять предмет доказування у іншій справі.
У цій справі позивач не довів наявності окремого спору, а отже, і наявності свого правомірного інтересу в правовій визначеності, у зв'язку з чим Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивач не довів порушення свого права або інтересу.
За таких обставин правильними є висновки судів першої та апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову з підстав, обрання позивачем неефективного способу захисту.
Оскаржувані судові рішення не суперечить висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 196/1202/19, від 26 червня 2023 року у справі № 753/5374/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 753/7011/23, № 214/513/22, від 15 березня 2023 року у справі № 686/1023/21, від 12 березня 2025 року у справі № 487/2960/23, на які посилається заявник у касаційній скарзі, оскільки фактичні обставини у цих справах є різними.
Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб'єктним та об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Посилання на різні постанови Верховного Суду як таке із вказівкою про неоднакове застосування норм права у різних справах, хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм права.
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Отже, для касаційного перегляду справи з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається, а судом вона (норма права) застосована без урахування такого висновку.
Крім того, необґрунтованими є посилання заявника на те, що суд безпідставно не врахував положення частини шостої статті 141 ЦПК України, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, оскільки зі змісту оскаржуваної постанови встановлено, що суд залишив судові витрати в межах понесених сторонами, що не суперечить зазначеній нормі закону.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваних судових рішень, зводяться до незгоди з висновками судів, переоцінки доказів у справі, що в силу приписів статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, чи ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права і незгоді з ухваленими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.
Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на особу, яка подала касаційну скаргу.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 21 травня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:І. Ю. Гулейков
Р. А. Лідовець
Д. Д. Луспеник