14 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/6985/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
позивача - Клачок Б. О. (адвоката, в режимі відеоконференції), Деняк В. І. (адвоката),
відповідача-1 - Руденко В. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),
відповідача-2 - Руденко В. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 (колегія суддів: Хрипун О. О. - головуючий, Скрипка І. М., Михальська Ю. Б.) і рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 (суддя Грєхова О. А.) у справі
за позовом Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ"
до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджиталс солюшнс", 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1",
про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Діджиталс солюшнс " (далі - ТОВ " Діджиталс солюшнс") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Телерадіокомпанія "Студія 1+1 " (далі - ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1"), в якій (з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 06.07.2025) просило суд:
- визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ", інформацію, опубліковану у статті та відеосюжеті в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме:
"-…Який вигляд має маєток ОСОБА_1...;
-...ТСН разом з працівниками Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів вдалося потрапити до маєтку екс очільника МВС ОСОБА_1. Ухвалою суду це майно передали їм в управління…;
-...Основний будинок ОСОБА_1 в 1300 квадратних метрів в Обухівському районі столиці. На території працюють робітники. Туди шукають управителя..."
- зобов'язати ТОВ "Діджиталс солюшнс" та ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" протягом п'яти календарних днів із дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ", у такий самий спосіб, у який вона була поширена, а саме: шляхом розміщення на вебсайті https://tsn.ua/ вступної та резолютивної часини рішення суду у справі під заголовком "Спростування" та не видаляти, не змінювати цієї публікації.
1.2. Позовні вимоги Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ" обґрунтовані тим, що інформація, опублікована в мережі Інтернет на вебсайті https://tsn.ua/ під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_4", розміщена за прямим посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, є недостовірною, має негативний характер для позивача, та завдає шкоди його діловій репутації.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.09.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 910/6985/25, відмовлено повністю в задоволенні позову Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ".
2.2. Відмовляючи в задоволенні позову Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ", суд першої інстанції виходив із того, що як у спірному відео, так і в публікації немає конкретних даних як щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення будь-яких кримінальних правопорушень або ж пов'язаності позивача з колишнім Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_1., так і не наводяться фактичні дані щодо позивача, оскільки ні відео, ні публікація не містять згадки про Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ".
Суд першої інстанції при цьому виснував про недоведеність позивачем того, що поширена інформація будь-яким чином дискредитує його, призвела до негативних наслідків або завдала шкоди його діловій репутації, оскільки, як установив суд, жодної згадки про Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ" інформація, опублікована в мережі Інтернет, не містить. Тому суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем наявності повного складу правопорушення.
2.3. Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду, зазначив про вмотивованість висновку суду першої інстанції про те, що спір у цій справі, серед іншого, стосується конфлікту між свободою вираження поглядів та захистом честі й гідності осіб (дифамаційний спір), тому для його вирішення необхідно ретельно зважити заявлені у справі вимоги на основі критеріїв, запроваджених практикою Європейського суду з прав людини.
Суд апеляційної інстанції також виходив із того, що у спірному відео, як і в публікації, немає конкретних даних щодо оцінки чи то дій позивача в контексті вчинення будь-яких кримінальних правопорушень, або ж пов'язаності позивача з колишнім Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_1., як і взагалі не наводяться фактичні дані щодо позивача як такого, оскільки ні відео, ні публікація не містять згадки про Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ".
Відтак апеляційний господарський суд виснував, що скаржник не спростував у суді апеляційної інстанції належними та допустимими доказами безпідставність позовних вимог, не довів недостовірності поширеної відповідачами інформації, не довів належними доказами своїх аргументів щодо порушення права на захист ділової репутації.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2025 у справі № 910/6985/25 і прийняти нове рішення, яким:
- визнати недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ", інформацію, опубліковану у статті та відеосюжеті в мережі Інтернет за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, а саме:
"-…Який вигляд має маєток ОСОБА_1...;
-...ТСН разом з працівниками Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів вдалося потрапити до маєтку екс очільника МВС ОСОБА_1. Ухвалою суду це майно передали їм в управління…;
-...Основний будинок ОСОБА_1 в 1300 квадратних метрів в Обухівському районі столиці. На території працюють робітники. Туди шукають управителя..."
- зобов'язати ТОВ "Діджиталс солюшнс" та ТОВ "Телерадіокомпанія "Студія 1+1" протягом п'яти календарних днів із дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію, поширену про Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ", у такий самий спосіб, у який вона була поширена, а саме: шляхом розміщення на вебсайті https://tsn.ua/ вступної та резолютивної часини рішення суду у справі під заголовком "Спростування" та не видаляти, не змінювати цієї публікації.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду:
- викладених у постанові від 24.05.2023 у справа № 536/911/21, щодо застосування статті 30 Закону України "Про інформацію";
- викладених у постановах від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, від 10.02.2021 у справі № 753/338/19, від 21.07.2022 у справі № 278/1638/19, від 09.06.2023 у справі № 761/14615/21, від 30.07.2020 у справі № 200/20351/18, від 26.10.2022 у справі № 753/13197/18, від 23.12.2021 у справі № 398/3086/19, щодо застосування положень статті 277 Цивільного кодексу України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Посилаючись на зазначені висновки Верховного Суду, скаржник зазначає, що у спірному відеосюжеті показували будинок та прилеглу територію, які належать позивачу. На думку скаржника, зміст опублікованої статті під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_4", розміщеної за прямим посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, містить наведену у формі фактичних тверджень недостовірну інформацію, оскільки вся інформація в сюжеті та статті викладена начебто про належність, наприклад, всього посуду, декору, меблів та іншого, без прив'язки до часу, а саме до часу, коли цей будинок був у власності ОСОБА_1 (до 2012 року), і на цій підставі можна зробити висновок, що все й досі належить екс-міністру часів ОСОБА_5 і транслюється як експонат у рамках боротьби з корупцією. Крім того, скаржник у касаційній скарзі стверджує, що журналістам на момент проведення зйомок було достеменно відомо про дійсного власника майна та про те, що вказане майно з 2013 року не належить ОСОБА_2 (дружині ОСОБА_1 ). На думку скаржника, викладена у відеосюжеті під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_4" є недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію справжнього власника нерухомого майна - Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ".
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного суду щодо застосування положень статті 277 Цивільного кодексу України у разі, коли поширена інформація не містить безпосередньо згадки імені / назви фізичної / юридичної особи (що не виключає факту заподіяння шкоди діловій репутації та розповсюдження недостовірної інформації щодо такої особи), проте інформація стосується позивача та безпосередньо його майна.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, зокрема статей 86 та 282 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За твердженням Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ", суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 277 Цивільного кодексу України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, відповідно до якого доказом самого змісту поширеного відеосюжету на телеканалі є відповідний відеосюжет, отриманий з вебсайту цього телеканалу. Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ зазначає, що суд апеляційної інстанції констатував недоведеність недостовірності поширеної відповідачами інформації, безпосередньо не дослідивши спірне відео. Крім того, скаржник посилається на недослідження судами листа-повідомлення від Товариства з обмеженою відповідальністю "БВК ГРЕС" про дострокове розірвання в односторонньому порядку договору про співпрацю від 01.10.2024 № 14./25/2024.
3.3. ТОВ "Діджиталс Солюшнс" у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 у справі № 910/6985/25 залишити без змін. На думку ТОВ "Діджиталс Солюшнс", оскаржувані судові рішення прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з урахуванням актуальних правових позицій Верховного Суду, а доводи, викладені в касаційній скарзі, за своїм змістом зводяться до незгоди з ухваленими судовими рішеннями у цій справі та спрямовані на переоцінку доказів, здійснену судами попередніх інстанцій.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на вебсайті https://tsn.ua/ під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_4", за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 була розміщена інформація, що містить висловлювання, на які вказує позивач:
"-…Який вигляд має маєток ОСОБА_1...;
-...ТСН разом з працівниками Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів вдалося потрапити до маєтку екс очільника МВС ОСОБА_3 . Ухвалою суду це майно передали їм в управління…;
-...Основний будинок ОСОБА_1 в 1300 квадратних метрів в Обухівському районі столиці. На території працюють робітники. Туди шукають управителя..."
4.2. Зазначені відео та публікація є матеріалом кореспондентки ТСН ТОВ "ТРК "Студія 1+1" ОСОБА_6, а ТОВ "Діджиталс Солюшнс" є власником веб-сайту: https://tsn.ua.
4.3. Звертаючись із цим позовом до суду, Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ" зазначав, що внаслідок поширення (опублікування) зазначеної інформації в мережі Інтернет про те, що житловий будинок загальною площею 1299,4 м2 за адресою: АДРЕСА_2, а також земельна ділянка, на якій розміщений зазначений будинок, належать колишньому Міністру внутрішніх справ України ОСОБА_1., що працював при режимі ОСОБА_5 та після Революції Гідності, у 2014 році втік до країни-агресора, відбулося ототожнення майна позивача з особою, яка має негативну репутацію в Україні та за її межами.
4.4. Суди зазначили, що, за твердженням позивача, такими діями відповідачів були порушені його немайнові права, зокрема, принижено ділову репутацію компанії, оскільки після виходу відеосюжету ТСН, а саме 18.12.2024 на адресу позивача надійшов лист-повідомлення від Товариства з обмеженою відповідальністю "БВК ГРЕС" про дострокове розірвання в односторонньому порядку договору про співпрацю від 01.10.2024 № 14./25/2024 на тій підставі, що майно та репутація Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ" пов'язане з підсанкційною особою, що знаходиться в підсанкційному списку та розшуку - ОСОБА_1 .
4.5. Як зазначили суди, позивач долучив до матеріалів справи висновок експерта № 178 за результатами семантико-текстуального (лінгвістичного) дослідження, проведеного за заявою адвоката Клачок Б. Ю., складений 27.06.2025 ОСОБА_4 , яка співпрацює з ТОВ "НІСЕ-Експертиза" за цивільно-правовою угодою. Висновок складено для подання до суду. У тексті висновку зазначено, що ОСОБА_4 є фахівцем (експертом) в галузі лінгвістики (відповідно до статті 7 Закону України "Про судову експертизу), має повну вищу філологічну освіту, була атестована за спеціальністю 1.2 "Лінгвістичні дослідження писемного мовлення" і має стаж експертної роботи з 2000 року, обізнана про зміст статті 384 Кримінального кодексу України.
4.6. Суди попередніх інстанцій установили, що наданий позивачем доказ не відповідає приписам Закону України "Про судову експертизу" та статті 98 Господарського процесуального кодексу України, оскільки згідно з даними Реєстру атестованих судових експертів свідоцтво ОСОБА_4. було анульоване з 05.03.2024. Доказів на підтвердження фаховості ОСОБА_4 позивач також не надав. Тому суди зазначили, що відхиляють цей доказ.
4.7. Як зазначили суди попередніх інстанцій, за доводами відповідачів, в опублікованій інформації, яку просить спростувати позивач, житловий будинок АДРЕСА_1 демонструється у відеосюжеті як арештоване майно, що є речовим доказом в рамках кримінального провадження проти ОСОБА_1 та перебуває в управлінні Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - АРМА). Твердження позивача про належність згаданого у відеосюжеті будинку на праві власності йому, а не ОСОБА_2 (дружині колишнього міністра внутрішніх справ України ОСОБА_1 ), не спростовує наведену у відеосюжеті інформацію про правовий режим майна. Про те, що зазначений будинок із надвірними спорудами та земельною ділянкою, на якій він розташований, перебуває під управлінням АРМА, було зазначено в оголошенні АРМА (розміщене за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5). Правовий режим цього майна також підтверджено в листах: Офісу Генерального прокурора від 22.04.2025 за вих. № 14/1-33041-14, Державного бюро розслідувань від 22.04.2025 вих. № 14057-25/10-5-5470/25 та АРМА від 18.04.2025 вих. № 3551/24-38-25/6.9.
4.8. Зважаючи на те, що інформація, опублікована в мережі Інтернет на веб-сайті https://tsn.ua/ під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_4", розміщена за прямим посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_6, на думку позивача, є недостовірною, має негативний характер для позивача, порушує ділову репутацію позивача, Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовними вимогами про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.
5. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду
5.1. Протокол автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.03.2026 справу № 910/6985/25 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Багай Н. О. - головуюча, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2026 у справі № 910/6985/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/6985/25; вирішено здійснити розгляд справи у відкритому судовому засіданні 05.05.2026.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.05.2026 № 32.2-01/460 у зв'язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/6985/25. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026 у справі № 910/6985/25 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Багай Н. О. - головуюча, Берднік І. С., Чумак Ю. Я.
У судовому засіданні 05.05.2026 Верховний Суд оголосив перерву у судовому засіданні з розгляду касаційної скарги Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ" до 14.05.2026.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 13.05.2026 № 32.2-01/582 у зв'язку з перебуванням судді Берднік І. С. у відпустці призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 910/6985/25. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 у справі № 910/6985/25 передано на розгляд колегії суддів Касаційного господарського суду у складі: Багай Н. О. - головуюча, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
5.2. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.4. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові вимоги Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, що була поширена відповідачами, та про зобов'язання відповідачів її спростувати.
Позовні вимоги Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ" обґрунтовані тим, що поширена відповідачем інформація є недостовірною і такою, що має негативний характер для позивача та шкодить його діловій репутації.
5.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 4 статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
5.6. При цьому за змістом частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.
5.7. Згідно із частиною 1 статті 94 Цивільного кодексу України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.
5.8. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров'я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім'я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина 1 статті 201 Цивільного кодексу України).
5.9. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо), і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації (частина третя статті 277 Цивільного кодексу України).
При розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 (на яку посилається скаржник), а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18.
5.10. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміють оцінку їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв'язку із чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням. Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21.
5.11. Водночас статтею 30 Закону України "Про інформацію" визначено підстави для звільнення від відповідальності, зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.
Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому медіа з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
5.12. За змістом частини 4 статті 30 Закону України "Про інформацію" додаткові підстави звільнення від відповідальності медіа та журналістів встановлюються Законом України "Про медіа" та іншими законами України.
5.13. У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення ЄСПЛ у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986).
Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ у справах "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016).
Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997).
5.14. Отже, за змістом наведених положень законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов'язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не належить до предмета судового доказування.
Водночас фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Виходячи з наведеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростування відомостей, що були поширені, в тому числі за допомогою мережі Інтернет, з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 26.05.2021 у справі № 918/132/20.
5.15. Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ", виходили із недоведеності позивачем наявності повного складу дифамаційного правопорушення.
5.16. Не погодившись із висновками судів попередніх інстанцій, Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ" звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ", звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.17. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1
частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.18. Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків Верховного Суду:
- викладених у постанові від 24.05.2023 у справа № 536/911/21, щодо застосування статті 30 Закону України "Про інформацію";
- викладених у постановах від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, від 10.02.2021 у справі № 753/338/19, від 21.07.2022 у справі № 278/1638/19, від 09.06.2023 у справі № 761/14615/21, від 30.07.2020 у справі № 200/20351/18, від 26.10.2022 у справі № 753/13197/18, від 23.12.2021 у справі № 398/3086/19, щодо застосування положень статті 277 Цивільного кодексу України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
5.19. Колегія суддів установила, що в постанові Верховного Суду від 09.06.2023 у справі № 761/14615/21, на яку посилається скаржник, викладено такий висновок:
"Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування".
5.20. У постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі № 200/20351/18, на яку посилається скаржник, викладено такий висновок:
"Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи".
5.21. У постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справа № 536/911/21, на яку посилається скаржник, викладено такий висновок:
"У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 753/13197/18 (провадження № 61-7891св21) зазначено, що: "недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Негативною потрібно вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості."
5.22. У постанові Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 753/13197/18 сформульовано такий висновок:
"Тобто суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Лінгенс проти Австрії " від 08 липня 1986 року)".
Подібний висновок, як зазначає скаржник, також наведено в постанові Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 278/1638/19.
5.23. У постанові Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 398/3086/19 сформульовано такий висновок:
"За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов'язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмет дійсності і яка об'єктивно є або істиною чи хибною і при цьому неодмінно однією із двох. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.
Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
…Отже, при оцінці твердження про поведінку третьої особи, інколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (справа Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11). "
5.24. У постанові Верховного Суду від 10.02.2021 у справі № 752/338/19, на яку посилається скаржник, викладено висновок про те, що пунктом 2 частини 3 статті 26 Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" передбачено, що журналіст зобов'язаний подавати для публікації об'єктивну і достовірну інформацію.
5.25. Посилаючись на наведені висновки Верховного Суду, скаржник зазначає, що у спірному відеосюжеті показували будинок та прилеглу територію, які належать позивачу. На думку скаржника, зміст опублікованої статті під назвою: "ІНФОРМАЦІЯ_4", розміщеної за прямим посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_3, містить наведену у формі фактичних тверджень недостовірну інформацію, оскільки вся інформація в сюжеті та статті викладена начебто про належність, наприклад, всього посуду, декору, меблів та іншого, без прив'язки до часу, а саме до часу, коли цей будинок був у власності ОСОБА_1 (до 2012 року), і на цій підставі можна зробити висновок, що все й досі належить екс-міністру часів ОСОБА_5 і транслюється як експонат у рамках боротьби з корупцією. Крім того, скаржник у касаційній скарзі стверджує, що журналістам на момент проведення зйомок було достеменно відомо про дійсного власника майна та про те, що вказане майно з 2013 року не належить ОСОБА_2 (дружині ОСОБА_1 ). На думку скаржника, викладена у відеосюжеті під назвою: "Елітні будинки та квартири: що відомо про маєтки міністра-втікача часів ОСОБА_5 і хто там живе" інформація є недостовірною і такою, що принижує ділову репутацію справжнього власника нерухомого майна - Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ".
5.26. Дослідивши наведені доводи касаційної скарги, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які посилається скаржник, колегія суддів зазначає таке.
5.27. У справі, яка розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що у спірному відео, як і в публікації, немає конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення будь-яких кримінальних правопорушень, або ж пов'язаності позивача з колишнім Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_1 , як і взагалі не наводяться фактичні дані щодо позивача як такого, оскільки ні відео, ні публікація не містять згадки про Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ".
Крім того, суди попередніх інстанцій на підставі поданих сторонами доказів установили, що позивач не довів належним чином того, що поширена інформація будь-яким чином дискредитує його, призвела до негативних наслідків або завдала шкоди діловій репутації позивача.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові зазначив, що твердження позивача про належність згаданого у відеосюжеті будинку на праві власності йому, а не ОСОБА_2 (дружині колишнього міністра внутрішніх справ України ОСОБА_1 ) не спростовує наведену у відеосюжеті інформацію про правовий режим майна. Як установив суд апеляційної інстанції, відомості про те, що зазначений будинок, з надвірними спорудами та земельною ділянкою, на якій він розташований, перебуває під управлінням АРМА, було зазначено в оголошенні АРМА (розміщене за посиланням: ІНФОРМАЦІЯ_5); правовий режим цього майна також підтверджено в листах: Офісу Генерального прокурора від 22.04.2025 за вих. № 14/1-33041-14, Державного бюро розслідувань від 22.04.2025 вих. № 14057-25/10-5-5470/25 та АРМА від 18.04.2025 вих. № 3551/24-38-25/6.9.
Тому суд апеляційної інстанції виснував, що підтверджені в суді першої інстанції обставини щодо правового режиму вказаного в сюжеті майна спростовують доводи позивача про недостовірність оприлюдненої інформації.
Відтак суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що позивач не довів наявності повного складу правопорушення.
5.28. Колегія суддів зазначає, що суди попередніх інстанцій дослідили подані сторонами докази та відповідно до статей 86, 269 Господарського процесуального кодексу України надали їм правову оцінку. У справі № 910/6985/25, яка розглядається, суди установили, що у спірному відео, як і в публікації, немає конкретних даних щодо оцінки дій позивача в контексті вчинення будь-яких кримінальних правопорушень, або ж пов'язаності позивача з колишнім Міністром внутрішніх справ України ОСОБА_1., як і взагалі не наводяться фактичні дані щодо позивача як такого, оскільки ні відео, ні публікація не містять згадки про Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ". Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивач не надав доказів того, що спірна інформація порушує його особисті немайнові права. Відтак, за висновками судів попередніх інстанцій позивач не довів наявності повного складу правопорушення. Тому висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник, а доводи скаржника про неврахування висновків Верховного Суду є необґрунтованими.
Крім того, відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів, є повноваженням судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
Натомість доводи скаржника, наведені в касаційній скарзі, не стосуються порядку надання та отримання доказів, а зводяться до переоцінки доказів, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції відповідно до вимог статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
5.29. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.30. Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що відсутній висновок Верховного суду про застосування положень статті 277 Цивільного кодексу України у разі, коли поширена інформація не містить безпосередньо згадки імені / назви фізичної / юридичної особи (що не виключає факту заподіяння шкоди діловій репутації та розповсюдження недостовірної інформації щодо такої особи), проте інформація стосується позивача та безпосередньо його майна.
5.31. Колегія суддів зазначає, що зміст пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що це положення Господарського процесуального кодексу України спрямоване на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.32. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
5.33. Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.
5.34. Розглянувши наведені доводи скаржника, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює.
Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування.
Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших медіа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж медіа в порядку, встановленому законом.
Якщо відповідь та спростування у тому ж медіа є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому медіа, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію.
Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок повідомлення викривачем інформації про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції" через зовнішні канали повідомлення в порядку, передбаченому Законом України "Про запобігання корупції", має право на відповідь.
Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
5.35. За змістом частини 1 статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, яка порушує право на ділову репутацію юридичної особи. Такі висновки викладені в постановах Верховного Суду від 18.02.2026 у справі № 909/359/25, від 21.05.2025 у справі № 914/2797/23.
5.36. Як уже зазначалося, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.12.2021 у справі № 905/902/20 сформулювала висновок щодо юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи. Сукупність таких обставин є підставою для задоволення позовних вимог у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної осіб: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
5.37. У постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 910/15148/17 та від 19.07.2018 у справі № 910/5117/17 сформовано висновок про те, що за відсутності хоча б однієї з наведених обставин, підстав для задоволення позовних вимог у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи немає.
5.38. У справі, яка розглядається, за встановленими судами обставинами, поширена інформація не стосується позивача, поширення інформації не порушує особисті немайнові права позивача. Відтак суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявності повного складу правопорушення. Таким чином, суди попередніх інстанцій правильно застосували положення статей 91, 277 Цивільного кодексу України.
Тому безпідставними є доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального права. Зазначені обставини свідчать про відсутність у Верховного Суду підстав для формування висновку у цій справі щодо питання застосування наведених положень чинного законодавства.
5.39. За таких обставин наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.40. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає про те, що суд апеляційної інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме: статей 86 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
За твердженням Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ", суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення статті 277 Цивільного кодексу України та статті 74 Господарського процесуального кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07.12.2021 у справі № 905/902/20, відповідно до якого доказом самого змісту поширеного відеосюжету на телеканалі є відповідний відеосюжет, отриманий із вебсайту цього телеканалу. Фонд "Адміністративне бюро ЛВВ зазначає, що суд апеляційної інстанції зазначив про недоведеність недостовірності поширеної відповідачами інформації, безпосередньо не дослідивши спірне відео. Крім того, скаржник посилається на недослідження судами листа-повідомлення від Товариства з обмеженою відповідальністю "БВК ГРЕС" про дострокове розірвання в односторонньому порядку договору про співпрацю від 01.10.2024 № 14./25/2024.
5.41. Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.42. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.43. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.44. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1-3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.45. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цих підстав.
5.46. Таким чином, у справі № 910/6985/25, яка розглядається, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що відсутність складу юридичного правопорушення є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ".
5.47. За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судами попередніх інстанцій із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни судових рішень, що оскаржуються.
5.48. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені судами при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками господарських судів, які покладені в основу оскаржуваних судових рішень.
5.49. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарськими судами попередніх інстанцій, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фонду "Адміністративне бюро ЛВВ" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.02.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.09.2025 у справі № 910/6985/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак