14 травня 2026 року
м. Київ
cправа № 922/3107/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Багай Н. О. - головуючої, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Руда Г. В.,
за участю представників:
позивача - Жилка С. Е. (самопредставництво, в режимі відеоконференції),
відповідача - Зотова Т. В. (адвоката, в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта"
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 (колегія суддів: Тарасова І. В. - головуюча, Білоусова Я. О., Лакіза В. В.) у справі
за позовом Харківської міської ради
до Акціонерного товариства "Укрнафта"
про стягнення коштів 2 048 679,95 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Харківська міська рада звернулася до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Укрнафта" (далі - АТ "Укрнафта") про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 2 048 679,95 грн за використання земельної ділянки на просп. Льва Ландау, 27/1 у м. Харкові з кадастровим номером 6310139600:08:022:0002 за період із 01.01.2020 до 28.02.2022.
1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, Харківська міська рада посилалася на те, що відповідач є власником нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці, що належить на праві власності позивачу. Як зазначав позивач, у період із 01.01.2020 до 28.02.2022 відповідач фактично користувався земельною ділянкою безоплатно, безпідставно, оскільки договір оренди землі від 09.10.2007 припинився, а додаткова угода про укладення договору оренди землі від 09.10.2007 на новий строк не укладалася. Тому, на думку позивача, відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які повинен був заплатити за користування земельною ділянкою. Харківська міська рада стверджувала, що АТ "Укрнафта" на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України зобов'язане повернути позивачу кошти, які мало би заплатити за користування земельною ділянкою.
2. Короткий зміст судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Харківської області від 21.11.2025 (судді Жельне С. Ч.) у справі № 922/3107/25 відмовлено в задоволенні позовних вимог Харківської міської ради.
2.2. Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову Харківської міської ради, установив, що згідно з підпунктом "ї" пункту 31 договору оренди землі неповернення земельної ділянки після припинення договору не звільняє орендаря від плати за фактичне користування земельною ділянкою; плата за землю у цьому випадку вноситься у розмірах, визначених цим договором. З урахуванням наведеного суд виснував, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Ураховуючи умови підпункту "ї" пункту 31 договору оренди землі, суд зазначив, що обов'язок орендаря здійснювати плату за фактичне користування земельною ділянкою в розмірах, визначених цим договором, продовжує діяти та не припинений.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що за умови існування між сторонами договірних правовідносин, у тому числі у зв'язку із припиненням дії договору / закінченням строку його дії, помилковим є звернення позивача до суду з позовом на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Тому суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи договірний характер правовідносин між сторонами у справі, позивач обрав неналежний спосіб захисту права відповідно до статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України.
Господарський суд першої інстанції також зазначив, що, звертаючись із цим позовом, Харківська міська рада не визначила в якості підстав позову обставини невиконання або неналежного виконання відповідачем умов договору оренди землі.
Крім того, суд установив, що під час розрахунку суми, яку просить стягнути позивач, Харківська міська рада не врахувала положення договору оренди землі щодо порядку та розміру плати за фактичне користування земельною ділянкою в разі її неповернення, а також не виконала відповідного розрахунку згідно з умовами цього договору. У зв'язку із цим суд дійшов висновку про те, що розрахунки, здійснені позивачем усупереч вимогам чинного законодавства та умовам укладеного договору оренди землі, є неправильними, тому позивач не довів належними доказами розміру позовних вимог, відтак відсутні підстави для їх задоволення.
2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 скасовано рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2025 у справі № 922/3107/25. Ухвалено нове рішення, яким позов Харківської міської ради задоволено.
Вирішено стягнути з АТ "Укрнафта" на користь Харківської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 2 048 679,95 грн за використання земельної ділянки на просп. Льва Ландау, 27/1 у м. Харкові з кадастровим номером 6310139600:08:022:0002 за період із 01.01.2020 до 28.02.2022.
2.4. Апеляційний господарський суд, ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог Харківської міської ради, виходив із того, що відповідач не є власником або постійним користувачем земельної ділянки, тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата.
Суд апеляційної інстанції при цьому зазначив, що АТ "Укрнафта" як покупець нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці на просп. Льва Ландау, 27/1 у м. Харкові, після закінчення 01.09.2010 строку дії договору оренди земельної ділянки, зокрема, в період із 01.01.2020 до 28.02.2022 фактично використовувало земельну ділянку без достатніх правових підстав. Як виснував суд апеляційної інстанції, наведеним підтверджується правомірність звернення позивача з позовом про стягнення з відповідача як власника нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване, без правових підстав для такого використання земельної ділянки, зокрема, у період із 01.01.2020 до 28.02.2022.
Апеляційний господарський суд зазначив, що у відповідача відсутня правова підстава для набуття спірної земельної ділянки, тому у Харківської міської ради правомірно виникло право на стягнення коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що відповідач користується спірною земельною ділянкою поза межами строку дії договору, без укладення відповідного договору. Оскільки договір оренди землі припинив свою дію, за висновком апеляційного суду, встановлені договором умови не можуть бути застосовані до спірного періоду.
Перевіривши розрахунок позивача, суд апеляційної інстанції зазначив, що він є правильним та відповідає вимогам чинного законодавства. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що сума безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання спірної земельної ділянки в період із 01.01.2020 до 28.02.2022 становить 2 048 679,95 грн.
3. Короткий зміст касаційної скарги та заперечень на неї
3.1. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, АТ "Укрнафта" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 922/3107/25, а справу № 922/3107/25 передати на новий розгляд до Східного апеляційного господарського суду.
3.2. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, АТ "Укрнафта" зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду:
- викладені в постановах від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, відповідно до яких закінчення строку дії договору саме по собі не припиняє визначені ним зобов'язання сторін, оскільки такою підставою є належне виконання;
- викладені в постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, відповідно до яких після припинення договору оренди та неповернення майна правовідносини сторін переходять у сферу охоронних правовідносин, які регулюються положеннями частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України;
- викладені в постановах від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, згідно з якими відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється судом під час розгляду справи по суті та є підставою для відмови в позові;
- викладені в постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, щодо принципу належного урядування, згідно з якими не дозволяється державним органам отримувати вигоду від власних помилок або недотримання власних процедур, а ризик таких помилок має покладатися на державу.
При цьому скаржник зазначає, що між сторонами укладався договір оренди землі від 09.10.2007, який безпосередньо врегульовує правовідносини сторін, у тому числі наслідки фактичного користування земельною ділянкою після закінчення строку його дії. Як зазначає скаржник, підпунктом "ї" пункту 31 договору оренди землі від 09.10.2007 передбачено, що неповернення земельної ділянки у визначений строк не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, й така плата нараховується в розмірах, визначених договором. Тому, за твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.
Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин стосовно фактичного користування земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, якщо умовами такого договору передбачено обов'язок орендаря сплачувати плату за фактичне користування земельною ділянкою до моменту її повернення в розмірі, погодженому сторонами та визначеному договором. Крім того, скаржник стверджує, що Верховний Суд не викладав висновку про те, чи є закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки безумовною підставою для припинення зобов'язань сторін, визначених умовами договору на майбутнє, зокрема, щодо обов'язку сплачувати плату за фактичне користування земельною ділянкою до моменту її повернення та визначати розмір такого платежу, за умови врегулювання такого зобов'язання договором.
Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки умовам договору оренди землі від 09.10.2007, що регулюють наслідки неповернення земельної ділянки після закінчення строку його дії, а також обставинам фактичного виконання сторонами умов договору у спірний період. За доводами скаржника, апеляційний суд також не надав належної оцінки платіжним документам, податковим деклараціям, а також матеріалам документальної перевірки контролюючого органу. Крім того, АТ "Укрнафта" зазначає, що суд апеляційної інстанції не навів підстав для застосування ставки орендної плати, використаної для розрахунку безпідставно збережених коштів.
3.3. Харківська міська рада у відзиві на касаційну скаргу просить залишити касаційну скаргу АТ "Укрнафта" без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 922/3107/25 - без змін. Харківська міська рада зазначає, що між позивачем та відповідачем відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України виникли кондикційні правовідносини, відповідно до яких відповідач зобов'язаний повернути позивачеві кошти, збережені ним у результаті несплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, належною позивачеві. На думку позивача, доводи касаційної скарги АТ "Укрнафта" не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, тому є безпідставними та необґрунтованими.
4. Обставини справи, встановлені судами
4.1. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 09.10.2007 між Харківською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "Укрнафта" (далі - ВАТ "Укрнафта") укладено договір оренди землі, відповідно до якого на підставі рішень Харківської міської ради від 23.12.2005 № 257/05 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд" та від 27.09.2006 № 122/06 "Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради" орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку несільськогосподарського призначення - землі транспорту, яка знаходиться за адресою: м. Харків, просп. П'ятдесятиріччя СРСР, 27/1 (нині - просп. Льва Ландау, 27/1).
4.2. Пунктом 2 договору оренди землі від 09.10.2007 передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,2145 га, під забудовою - 0,0111 га, інших угідь - 0,2034 га.
4.3. Згідно з пунктом 3 договору оренди землі від 09.10.2007 на земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна на праві колективної власності - нежитлова будівля літ."А-1", інших об'єктів інфраструктури немає.
4.4. Відповідно до плану земельної ділянки в оренду передано земельну ділянку з кадастровим номером 6310136900:08:022:0002, площею 0,2145 га.
4.5. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 886 064 грн (пункт 5 договору оренди землі від 09.10.2007).
4.6. Згідно з пунктом 8 договору оренди землі від 09.10.2007 цей договір укладено строком до 01.09.2010. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.
4.7. У пункті 9 договору оренди землі від 09.10.2007 сторони погодили, що орендна плата на земельну ділянку вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Державного казначейства в Харківській області. Інформація щодо реквізитів отримується у відповідному органі державної податкової служби за місцем знаходження земельної ділянки. Розмір орендної плати за земельну ділянку в місяць згідно з довідкою від 15.06.2007 № 1054/07 становить 7383,87 грн.
4.8. Відповідно до пункту 10 договору оренди землі від 09.10.2007 обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції.
4.9. Орендна плата за земельну ділянку сплачується рівними частками щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (пункт 11 договору оренди землі від 09.10.2007).
4.10. Відповідно до пункту 13 договору оренди землі від 09.10.2007 розмір орендної плати переглядається в разі: а) зміни умов господарювання, передбачених договором; б) зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів; в) внаслідок інфляції щорічно; г) погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджено документами; д) в інших випадках, передбачених законом.
4.11. Згідно з пунктом 15 договору оренди землі від 09.10.2007 земельна ділянка передається в оренду для обслуговування стаціонарної автозаправної станції з пунктом продажу супутніх товарів із розташуванням спеціальних конструкцій, призначених для розміщення реклами робіт (послуг, що надаються автозаправною станцією).
4.12. Цільове призначення земельної ділянки - землі транспорту (пункт 16 договору оренди землі від 09.10.2007).
4.13. У пункті 20 договору оренди землі від 09.10.2007 передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється протягом десяти днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.
4.14. Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду (пункт 21 договору оренди землі від 09.10.2007).
4.15. Пунктом 30 договору оренди землі від 09.10.2007 передбачено права орендаря, зокрема, у разі належного виконання своїх обов'язків відповідно до умов договору орендар має за інших рівних умов переважне право на поновлення цього договору після закінчення строку його дії в порядку, визначеному в пункті 8 договору (підпункт "д" пункту 30 договору оренди землі від 09.10.2007).
4.16. До обов'язків орендодавця відповідно до пункту 31 договору оренди землі від 09.10.2007 належить: приступити до використання земельної ділянки у строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку; сплачувати оренду плату в строки та розмірах, установлених цим договором (підпункти "а", "б" пункту 31 договору оренди землі від 09.10.2007).
4.17. Орендар зобов'язаний при передачі земельної ділянки орендодавцю до підписання акта прийому-передачі привести земельну ділянку в придатний для подальшого використання стан, у тому числі усунути недоліки, вказані орендодавцем. Приведення земельної ділянки в придатний стан включає в себе благоустрій території та інші дії за необхідності; при цьому за орендарем залишається право власності на всі будівлі, які будуть збудовані на ділянці відповідно до вимог чинного законодавства України (підпункт "з" пункту 31 договору оренди землі від 09.10.2007).
4.18. За умовами договору оренди землі від 09.10.2007 неповернення земельної ділянки в зазначений термін не звільняє орендаря від плати за фактичне користування земельною ділянкою. Плата за землю в цьому випадку вноситься в розмірах, визначених цим договором (підпункт "ї" пункту 31 договору оренди землі від 09.10.2007).
4.19. Згідно з пунктом 35 договору оренди землі від 09.10.2007 зміна умов договору здійснюється в письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується в судовому порядку.
4.20. Відповідно до підпункту "а" пункту 36 договору оренди землі від 09.10.2007 дія договору припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
4.21. Договір оренди землі від 09.10.2007 зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" у Державному реєстрі земель 13.12.2007 за № 440767100101.
4.22. Як зазначили господарські суди, ВАТ "Укрнафта" змінило організаційно-правову форму на АТ "Укрнафта".
4.23. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.08.2025 № 440283862 право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1" загальною площею 71,9 м2 на просп. Льва Ландау, 27/1 у м. Харкові зареєстроване з 16.12.2014 й до цього моменту за АТ "Укрнафта" на підставі договору купівлі-продажу від 21.07.2004 № 5573, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Алексєєвою Л. В. Вказана нежитлова будівля розташована на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 6310136900:08:022:0002.
4.24. Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 05.08.2020 № НВ-000539085202 площа земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:08:022:0002 складає 0,2145 га, сформована земельна ділянка 14.12.2007. Вказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення, вид використання - для обслуговування стаціонарної автозаправної станції з пунктом продажу супутніх товарів із розташуванням спеціальних конструкцій, призначених для розміщення реклами робіт (послуг, що надаються автозаправною станцією).
4.25. Згідно з листом Головного управління Державної податкової служби у Харківській області від 19.06.2025 № 13391/5/20-40-04-07-12 відповідач обліковується платником податку за земельну ділянку площею 0,2145 га на просп. Льва Ландау, 27/1 у м. Харкові.
4.26. Згідно з даними податкових декларацій із плати за землю відповідач задекларував до сплати та сплатив за земельну ділянку загальною площею 0,2145 га: за 2020 рік - 210 824,53 грн, за 2021 рік - 210 824,53 грн, за 2022 рік - 231 906,98 грн орендної плати.
4.27. Як зазначив суд апеляційної інстанції, позивач здійснив розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати на підставі Положення про порядок визначення розмірів орендної плати при укладанні договорів оренди землі у м. Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради № 41/08 від 27.02.2008 (із змінами) та витягу від 13.07.2020 № 4750 із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 6310136900:08:022:0002, загальною площею 0,2145 га, на просп. Льва Ландау, 27/1 у м. Харкові.
4.28. Харківська міська рада, посилаючись на порушення своїх прав як власника землі, звернулася до суду з позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 2 048 679,95 грн на підставі статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України.
5. Позиція Верховного Суду
5.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2026 у справі № 922/310 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О.- головуюча, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
Ухвалою Верховного Суду від 13.04.2026 у справі № 922/3107/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укрнафта" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 922/3107/25, розгляд справи призначено у відкритому судовому засіданні на 05.05.2026.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 04.05.2026 № 32.2-01/458 у зв'язку з перебуванням судді Дроботової Т. Б. на лікарняному призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/3107/25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.05.2026 у справі № 922/3107/25 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуюча, Зуєв В. А., Чумак Ю. Я.
Розпорядженням заступника керівника Апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 13.05.2026 № 32.2-01/579 у зв'язку з днями відпочинку судді Зуєва В. А. призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи № 922/3107/25. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2026 у справі № 922/3107/25 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. - головуюча, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.
5.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
5.3. Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
5.4. Предметом позову в цій справі є матеріально-правові Харківської міської ради про стягнення з АТ "Укрнафта" безпідставно збережених коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, що належить до комунальної власності, без оформлення у спірний період правовстановлюючих документів на право користування земельною ділянкою.
5.5. Колегія суддів зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб, чи наслідком події.
5.6. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
5.7. Верховний Суд, розглядаючи спори в подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи частини 2 статті 120 Земельного кодексу України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно. Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 та в постановах Верховного Суду від 29.07.2025 у справі № 910/6662/24, від 11.11.2025 у справі № 910/8635/24.
5.8. Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще з часів Давного Риму (збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Тобто власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
5.9. До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об'єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа, яка придбала такий об'єкт, стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об'єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
5.10. Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Подібний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20.
5.11. Для вирішення спору про стягнення з власника об'єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об'єкт розташований, необхідно, насамперед, з'ясувати:
1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування земельною ділянкою у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача;
2) площу земельної ділянки;
3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, що безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативної грошової оцінки);
4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 06.11.2024 у справі № 915/767/21, від 10.02.2020 у справі № 922/981/18.
5.12. У справі, яка розглядається, суди встановили, що відповідач як покупець нерухомого майна, що розташоване на земельній ділянці комунальної власності, після закінчення 01.09.2010 дії договору оренди землі від 09.10.2007, зокрема, в період із 01.01.2020 до 28.02.2022 фактично використовував земельну ділянку без достатніх правових підстав.
5.13. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову Харківської міської ради. При цьому суд першої інстанції зазначив, що, враховуючи умови підпункту "ї" пункту 31 договору оренди землі від 09.10.2007, обов'язок орендаря здійснювати плату за фактичне користування земельною ділянкою у розмірах, визначених цим договором, продовжує діяти та не припинений, тому положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
5.14. Натомість суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги Харківської міської ради. Зокрема, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Харківська міська рада має право на стягнення коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки відповідач користується спірною земельною ділянкою поза межами строку дії договору оренди землі від 09.10.2007, без укладення відповідного договору. Оскільки договір оренди землі припинив свою дію, за висновком апеляційного суду, встановлені договором умови не можуть бути застосовані до спірного періоду.
5.15. Не погодившись із висновками суду апеляційної інстанції, АТ "Укрнафта" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, АТ "Укрнафта" зазначає про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Скаржник, звертаючись із касаційною скаргою, посилається на підстави касаційного оскарження, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.16. Пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1
частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.17. Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду:
- викладені в постановах від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, відповідно до яких закінчення строку дії договору саме по собі не припиняє визначених ним зобов'язань сторін, оскільки такою підставою є належне виконання;
- викладені в постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, відповідно до яких після припинення договору оренди та неповернення майна правовідносини сторін переходять у сферу охоронних правовідносин, які регулюються положеннями частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України;
- викладені в постановах від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18, згідно з якими відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється судом під час розгляду справи по суті та є підставою для відмови в позові;
- викладені в постанові від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, щодо принципу належного урядування, згідно з якими не дозволяється державним органам отримувати вигоду від власних помилок або недотримання власних процедур, а ризик таких помилок має покладатися на державу.
При цьому скаржник зазначає, що між сторонами укладався договір оренди землі від 09.10.2007, який безпосередньо врегульовує правовідносини сторін, у тому числі наслідки фактичного користування земельною ділянкою після закінчення строку його дії. Як зазначає скаржник, підпунктом "ї" пункту 31 договору оренди землі від 09.10.2007 передбачено, що неповернення земельної ділянки у визначений строк не звільняє орендаря від сплати орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, й така плата нараховується в розмірах, визначених договором. Тому, за твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин.
5.18. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.19. Дослідивши наведені доводи скаржника, колегія суддів установила, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 викладено висновок про те, що закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 202 Господарського кодексу України такою підставою є виконання, проведене належним чином.
На відміну від справи № 922/3107/25, яка розглядається, у справі № 910/9072/17 (за позовом ПАТ "Укртрансгаз" в особі філії "Управління Укргазтехзв'язок" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквамарін-Глоу" про стягнення коштів відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України), за встановленими обставинами, між сторонами існували договірні відносини, а кошти, які позивач просив стягнути як невикористаний аванс, були набуті відповідачем за наявності правової підстави. Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз". При цьому Велика Палата Верховного Суду виснувала, що кошти, які позивач просив стягнути як невикористаний аванс, не можуть бути стягнені відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення, оскільки договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Відтак у справі № 910/9072/17 висновки щодо застосування норм права викладені з урахуванням інших фактичних обставин, установлених у справі № 910/9072/17.
5.20. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, на яку посилається скаржник, сформульовано такий висновок:
"53. Закінчення строку дії договору оренди землі спричиняє усталені та законодавчо визначені наслідки, зокрема припиняються права та обов'язки, що випливають із договору, за винятком тих, які продовжують існувати після закінчення договірних відносин. Власник земельної ділянки вправі користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою після закінчення договору оренди за правилами статті 317 ЦК України, укладати договори оренди з іншими орендарями на власний розсуд.
54. Випадки та умови, коли права і обов'язки сторін за договором оренди продовжують існувати після закінчення узгодженого строку дії цього договору незалежно від волевиявлення власника, обмежуючи останнього у його правомочностях щодо здійснення права власності, обумовлюються договором або законом".
На відміну від справи № 922/3107/25, яка розглядається, у справі № 378/596/16-ц, на яку посилається скаржник, сформульовано висновки у правовідносинах, які виникли щодо визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок та визнання договорів оренди земельних ділянок поновленими. Натомість спірні правовідносини у справі № 922/3107/25 виникли щодо стягнення коштів за фактичне користування земельною ділянкою після закінчення строку дії договору оренди землі від 09.10.2007.
5.21. Колегія суддів зазначає, що в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, на яку посилається скаржник, сформульовано висновок щодо застосування частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. Верховний Суд виснував, що після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.
5.22. Скаржник у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд послався на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19, але фактично його не застосував, оскільки замість положень статті 785 Цивільного кодексу України застосував до спірних правовідносин статтю 1212 Цивільного кодексу України.
5.23. Колегія суддів установила, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції, обґрунтовуючи помилковість висновків суду першої інстанції про неправильність проведених позивачем розрахунків безпідставно збережених коштів, послався, зокрема, на висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.
При цьому суд апеляційної інстанції виснував, що з огляду на положення статей 93, 125 Земельного кодексу України, статті 17 Закону "Про оренду землі" відповідач користується спірною земельною ділянкою поза межами строку дії договору, без укладення відповідного договору. Оскільки договір оренди землі припинив свою дію, то, за висновком суду апеляційної інстанції, встановлені договором умови не можуть бути застосовані до спірного періоду. Зазначений висновок суду апеляційної інстанції не суперечить висновку, наведеному в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 висновку.
5.24. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про відсутність порушеного права позивача, з посиланням на те, що відповідач систематично декларував і сплачував орендну плату, а позивач тривалий час приймав такі платежі без заперечень. При цьому АТ "Укрнафта" зазначає, що в постановах Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18 та від 31.10.2019 у справі № 916/1134/18 сформульовано висновки про те, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту встановлюється судом під час розгляду справи по суті та є підставою для відмови у позові.
5.25. АТ "Укрнафта" також зазначає, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21 викладено висновок про те, що принцип належного урядування не дозволяє державним органам отримувати вигоду від власних помилок або недотримання власних процедур, а ризик таких помилок має покладатися на державу.
5.26. Колегія суддів з урахуванням доводів скаржника, проаналізувавши висновки Верховного Суду, на які покликається АТ "Укрнафта", зазначає, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції встановив відсутність у відповідача правової підстави для користування спірною земельною ділянкою.
5.27. Колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, тому за відсутності доказів поновлення такого договору відповідно до положень статті 32-2 Закону України "Про оренду землі" або ж відповідно до статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендар, який не повернув земельну ділянку за актом приймання-передачі, користується нею без відповідної правової підстави. Відтак власник земельної ділянки має право стягнути з такого землекористувача грошові кошти відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
5.28. Тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у Харківської міської ради виникло право на стягнення коштів у порядку, встановленому статтею 1212 Цивільного кодексу України".
5.29. Стосовно декларування відповідачем орендної плати, то суд апеляційної інстанції зазначив, що акт Державної податкової служби України від 28.06.2023 № 1357/Ж5/31-00-07-01-03-20/00135390 "Про результати документальної позапланової виїзної перевірки АТ "Укрнафта" не має для суду заздалегідь встановленої сили, оскільки складання такого акта не підтверджує наявність правових підстав для використання земельної ділянки після припинення строку дії договору оренди та у заявлений позивачем спірний період, тому не може бути врахований під час розгляду справи як документ, яким спростовуються позовні вимоги Харківської міської ради.
5.30. З урахуванням наведеного, доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 1212 Цивільного кодексу України до спірних правовідносин, а також про обрання позивачем неналежного способу захисту та порушення позивачем принципу належного урядування є безпідставними. При цьому висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, на які посилається скаржник.
Крім того, у справі № 910/9072/17 та у справі № 378/596/16-ц, на які посилається скаржник, правовідносини є неподібними із правовідносинами у справі № 922/3107/25, що розглядається. Тому безпідставними є доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17, від 29.09.2020 у справі № 378/596/16-ц, які в цьому випадку не є релевантними для застосування до спірних правовідносин у справі, що розглядається.
5.31. Таким чином, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови із цих підстав.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.32. Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статті 1212 Цивільного кодексу України. Скаржник зазначає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 1212 Цивільного кодексу України до правовідносин стосовно фактичного користування земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, якщо умовами такого договору передбачено обов'язок орендаря сплачувати плату за фактичне користування земельною ділянкою до моменту її повернення в розмірі, погодженому сторонами і визначеному договором. Крім того, скаржник стверджує, що Верховний Суд не викладав висновку про те, чи є закінчення строку дії договору оренди земельної ділянки безумовною підставою для припинення зобов'язань сторін, визначених умовами договору на майбутнє, зокрема щодо обов'язку сплачувати плату за фактичне користування земельною ділянкою до моменту її повернення та визначати розмір такого платежу, за умови врегулювання такого зобов'язання договором.
5.33. Колегія суддів зазначає, що зміст положень пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що вони спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань про застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
5.34. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 та постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 23.05.2023 у справі № 910/10442/21, від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19.
Водночас у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 916/1828/22, від 30.05.2023 у справі № 918/707/22, від 18.05.2023 у справі № 927/1177/21, від 04.04.2023 у справі № 902/311/22.
5.35. Колегія суддів, розглянувши доводи скаржника, зазначає, що відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена або припинена, у тому числі шляхом розірвання договору. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Подібні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 915/411/19, від 21.02.2020 у справі № 910/660/19, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.
5.36. Крім того, в постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 922/247/21 (за позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за неправомірне використання земельної ділянки) сформульовано висновок про те, що відповідно до положень статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено. За відсутності доказів поновлення такого договору в поряду, що визначений статтею 33 цього Закону, або ж укладення нового договору оренди, відсутні й підстави для висновку про те, що орендар, який не повернув земельну ділянку за актом прийому-передачі, користується нею на відповідній правовій підставі, а тому стягнення з такого орендаря безпідставно збереженої орендної плати відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України є цілком правомірним. Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 922/3114/25 (за позовом про стягнення безпідставно збережених коштів у виді орендної плати на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України за користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючих документів).
5.37. З урахуванням наведеного Верховний Суд зазначає, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини теж стосуються фактичного користування земельною ділянкою після закінчення договору оренди, за відсутності доказів укладення нового договору оренди чи повернення земельної ділянки у спосіб, установлений договором оренди. Суд апеляційної інстанції врахував наведені висновки Верховного Суду щодо застосування положення статті 1212 Цивільного кодексу України, оскільки, здійснюючи кваліфікацію спірних правовідносин, установив сукупність умов, за яких виникають кондикційні зобов'язання.
5.38. Крім того, враховуючи подібність правовідносин у справі, яка розглядається, та у справах № 922/247/21 і № 922/3114/25 та, зважаючи на те, що Верховний Суд у зазначених справах вже викладав висновок щодо застосування норм права, на які посилається скаржник, а оскаржувана постанова таким висновкам відповідає, касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укрнафта" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 922/3107/25 у частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити. Відтак наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися, оскільки після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до такого висновку.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України
5.39. Касаційна скарга з підстав, передбачених пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, мотивована тим, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд апеляційної інстанції не надав належної правової оцінки умовам договору оренди землі, що регулюють наслідки неповернення земельної ділянки після закінчення строку його дії, а також обставинам фактичного виконання сторонами умов договору у спірний період. За доводами скаржника, суд апеляційної інстанцій також не надав належної оцінки платіжним документам, податковим деклараціям, а також матеріалам документальної перевірки контролюючого органу. Крім того, АТ "Укрнафта" зазначає, що суд апеляційної інстанції не навів підстави для застосування ставки орендної плати, використаної для розрахунку безпідставно збережених коштів.
5.40. Колегія суддів, розглянувши наведені доводи скаржника, зазначає, що відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.41. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.42. Таким чином, за змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
5.43. За таких обставин недостатніми є доводи скаржника про неповне дослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів за умови непідтвердження підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
5.44. Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилися під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови з цих підстав.
5.45. За результатами перегляду оскаржуваної постанови у касаційному порядку Верховний Суд дійшов висновку про правильність кваліфікації спірних правовідносин судом апеляційної інстанції із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Тому в цьому випадку відсутні правові підстави для скасування чи зміни судового рішення, що оскаржується.
5.46. Крім того, деякі доводи скаржника зводяться до незгоди з обставинами, що були встановлені апеляційним господарським судом при вирішенні спору, до незгоди з оцінкою доказів у справі, а також до незгоди з висновками апеляційного господарського суду, які покладені в основу оскаржуваної постанови.
5.47. Верховний Суд також зазначає, що інші доводи касаційної скарги стосуються з'ясування обставин, вже встановлених господарським судом апеляційної інстанції, та переоцінки вже оцінених ними доказів у справі, тому не можуть бути враховані судом касаційної інстанції згідно з приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України.
6. Висновки Верховного Суду
6.1. Відповідно до частин 1- 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
6.2. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
6.3. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
6.4. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку).
6.5. З урахуванням меж перегляду справи в суді касаційної інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені в касаційній скарзі, не підтвердилися, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Укрнафта" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 922/3107/25 у частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, належить закрити, касаційну скаргу - залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - залишити без змін.
7. Судові витрати
Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на скаржника.
Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрнафта" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 922/3107/25 у частині підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.
2. Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта" залишити без задоволення.
3. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 922/3107/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча Н. О. Багай
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак