8-й під'їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"25" травня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/689/26
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд", 61022 м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98А
до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба, 61023 м. Харків, вул. Сумська, буд. 77/79
простягнення 387 316,08 грн.
без виклику учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба про стягнення суми боргу за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу № 126 від 30.05.2025 року у розмірі 387 316,08 грн.
Також, до стягнення заявлені судові витрати.
Ухвалою суду від 17.03.2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (вх. 689/26) залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" строк на усунення недоліків позовної заяви - п'ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" спосіб усунення недоліків.
19.03.2026 року від позивача через канцелярію суду надійшла заява (вх. № 6653/26) про усунення недоліків позовної заяви, у якій зокрема зазначено, що позовом у справі № 922/689/26 до стягнення позивачем пред'явлена сума заборгованості за спожиту відповідачем в грудні 2025 року електричну енергію відповідно до Акту приймання-передачі електричної енергії № 17714 на суму 387 316,08 грн.
Ухвалою суду від 23.03.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/689/26. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено відповідачу 5 строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень (Докази такого надіслання надати суду, із описом вкладеного у цінний лист, або використання електронних кабінетів у ЄСІТС). Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
06.04.2026 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 8103/26) у кому останній, просить суд, у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Овіс Трейд» до Харківського Національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про стягнення суми боргу за спожиту електричну енергію за Договором про постачання електричної енергії споживачу №126 від 30.05.2025 року у сумі 387 316,08 грн. відмовити повністю.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи вищевикладене, обізнаність сторін про розгляд справи у суді, про що свідчать наявні у матеріалах справи відзив відповідача, з чого слідує, що сторони подали усі заяви по суті справи та з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 30.05.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (позивач, постачальник) та Харківським національним університетом повітряних сил імені Івана Кожедуба (відповідач, споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 126.
Цей договір набирає чинності з дня цього підписання та діє до 31.12.2025 року (включно), а в частині оплати - до повного розрахунку (пункт 12.1. договогу).
Пунктом 1.1. договору сторони погодили, що цей договір про постачання електричної енергії споживачу, встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії.
Джерело фінансування - кошти Державного бюджету України (пункт 1.4. договору).
Згідно пункту 2.1. договору, за цим договором постачальник протягом 2025 року продає електричну енергію код за ДК 021:2015:09310000-5 Електрична енергія споживачу для забезпечення потреб об'єктів споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Обов'язковою умовою для постачання електричної енергії споживачу є наявність у нього укладеного в установленому порядку з оператором системи розподілу договору про надання послуг з розподілу, на підставі якого споживач набуває право отримувати послугу з розподілу електричної енергії (пункт 2.2. договору).
Період постачання електричної енергії за договором: з 01.06.2025 року по 31.12.2025 року (включно). Кількість товару за договором становить 950 000 кВт/год. Обсяги закупівлі можуть бути змінені з урахуванням фактичного споживання електричної енергії та/або розміру реального фінансування (пункти 2.4. - 2.6. договору).
Пунктом 3.1. договору сторони погодили, що постачання електричної енергії споживачу здійснюється постачальником на підставі поданої споживачем «Заяви - приєднання», яка є додатком 2 до цього договору.
Ціна договору без ПДВ становить 4 892 263,98 грн., крім того ПДВ 978 452,80 грн., разом з ПДВ 5 870 716,78 грн., у тому числі за рахунок відшкодування орендарями - 184 795,01 грн. в т.ч. ПДВ 30 799,17 грн. (пункт 5.1. в редакції додаткової угоди № 9 до договору).
Згідно пункт 5.8. договору, розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць.
По закінченню розрахункового періоду постачальник зобов'язаний надати для підписання споживачу акт приймання - передачі електричної енергії. Споживач зобов'язаний розглянути та підписати вказаний акт у строк, що не перевищує 5 робочих днів або надати вмотивовану відмову від підписання такого акту, у цей же строк (пункт 5.9. договору).
Між сторонами було підписано, додаток № 1 до договору специфікацію, додаток № 2 заяву - приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу, додаток до заяви - інформація щодо об'єктів споживача, додаток № 3 комерційна пропозиція постачальника.
Також, між сторонами було підписано ряд додаткових угод до договору, а саме: додаткова угода № 1 від 30.06.2025 року, додаткова угода № 2, додаткова угода № 3 від 08.08.2025 року, додаткова угода № 4 від 11.09.2025 року, додаткова угода № 5 від 14.10.2025 року, додаткова угода № 6 від 21.10.2025 року, додаткова угода № 7 від 14.11.2025 року, додаткова угода № 8 від 17.12.2025 року, додаткова угода № 9 від 18.12.2025 року якими зокрема було внесено зміни в пункт 5.1. договору щодо ціни договору.
За твердженнями позивача, останнім зобов'язання з поставки електричної енергії на користь відповідачеві виконані належним чином, відповідно до прийнятих на себе зобов'язань позивач поставляв електричну енергію на користь відповідача з червня 2025 року по грудень 2025 року (включно), про що свідчать підписані між сторонами акти прийому - передачі електричної енергії, а саме: № 7983 за червень 2025 року на суму 650 588,26 грн.; № 9469 за липень 2025 року на суму 636 664,43 грн.; № 11014 за серпень 2025 року на суму 665 275,32 грн.; № 12763 за вересень 2025 року на сум 635 626,03 грн.; № 14451 за жовтень 2025 року на суму 1 347 574,64 грн.; № 16064 за листопад 2025 року на суму 1 075 981,71 грн.; № 16916 за грудень 2025 року на суму 813 087,29 грн.; № 17133 за грудень 2025 року на суму 45 912,34 грн.; № 17714 за грудень 2025 року на суму 387 316,08 грн.
Також. між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 року по 12.01.2026 року.
Проте, як зазначає позивач, відповідачем здійснено оплату спожитої електричної енергії з порушенням умов оплати, та встановлених сторонами у договорі, частково за грудень 2025 року не розрахувався.
У зв'язку із чим, станом на 04 березня 2026 року сума заборгованості відповідача за спожиту електричну енергію складає 387 316,08 грн.
Також. між сторонами було підписано акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 року по 12.01.2026 року.
Вказані обставини, стали підставою звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Згідно частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу стаття 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
З вищевикладеного слідує, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За змістом статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України також встановлено: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою, укладений між сторонами договір є договором про постачання електричної енергії споживачу.
Згідно частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Частиною 2 статті 714 Цивільного кодексу України визначено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Як встановлено судом, позивачем належним чином виконано свої зобов'язання за договором № 126 про постачання електричної енергії споживачу від 30.05.2025 року за період з травня 2025 року по грудень 2025 року, про що свідчать підписані між сторонами акти прийому - передачі електричної енергії, а саме: № 7983 за червень 2025 року на суму 650 588,26 грн.; № 9469 за липень 2025 року на суму 636 664,43 грн.; № 11014 за серпень 2025 року на суму 665 275,32 грн.; № 12763 за вересень 2025 року на сум 635 626,03 грн.; № 14451 за жовтень 2025 року на суму 1 347 574,64 грн.; № 16064 за листопад 2025 року на суму 1 075 981,71 грн.; № 16916 за грудень 2025 року на суму 813 087,29 грн.; № 17133 за грудень 2025 року на суму 45 912,34 грн.; № 17714 за грудень 2025 року на суму 387 316,08 грн., та акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2025 року по 12.01.2026 року.
Проте відповідач в порушення умов договору, свої зобов'язання не виконав належним чином, та здійснив лише часткову оплату спожитої електричної енергії, залишок якої за розрахунком позивача за грудень 2025 року становить суму у загальному розмірі 387 316,08 грн.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідача суми боргу у загальному розмір 387 316,08 грн., та встановлено, що такі нарахування здійснено арифметично вірно та відповідно до наявних у матеріалах справи актів прийому - передачі електричної енергії та укладеного між сторонами умов договору № 126 про постачання електричної енергії споживачу від 30.05.2025 року.
При цьому, заперечуючи проти позовних вимог, відповідач у наданому до суду відзиві на позовну заяву (вх. № 8103/26 від 06.04.2026 року) зокрема зазначив, що на момент виникнення спірних правовідносин між позивачем та відповідачем діяв договір про постачання електричної енергії споживачу №126 від 30.05.2025 року. Відповідно до абзацу першого пункту 5.10. договору №126 виникнення платіжних зобов'язань замовника за договором передбачається тільки при наявності відповідного бюджетного призначення (бюджетних асигнувань) у відповідності до норм статті 23 Бюджетного кодексу України. Згідно з пунктом 1.4. договору №126 джерело фінансування - кошти Державного бюджету України.
Також, відповідач зазначає, що підпунктом 1 пункту 6.2 договору №126 Університет зобов'язався забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору. Таким чином, на думку відповідача, згідно з умовами погодженого сторонами договору №126, обов'язок Університету з оплати спожитої електричної енергії залежить від наявності фінансування, а саме - надходження бюджетних коштів цільового призначення.
Відповідно до пункту 2.2.7.3 Наказу Міністерства фінансів України “Про затвердження Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету та Інструкції щодо застосування класифікації кредитування бюджету» від 12.03.2012 року №333 Університет отримує фінансування від розпорядника бюджетних коштів вищого рівня та в подальшому здійснює оплату за електроенергію, включаючи оплату послуг з її передачі, розподілу та постачання, перетікання реактивної електричної енергії за кодом економічної класифікації видатків (КЕКВ) бюджету 2273 “Оплата електроенергії». Станом на 26.12.2025 року на реєстраційному рахунку Університету за КЕКВ 2273 сума грошових коштів становила 45 912,34 грн., які були сплачені у повному обсязі на користь ТОВ “Овіс Трейд» за отриману електроенергію в грудні 2025 року. Станом на 27.12.2025 року на реєстраційному рахунку Університету за КЕКВ 2273 залишок коштів становив 0,00 грн. і, відповідно, оплата за КЕКВ 2273 не здійснювались. Таким чином, Університетом було повністю використано призначені йому на 2025 кошти за КЕКВ 2273 для оплати електроенергії, що свідчить про відсутність необхідного фінансування (бюджетних призначень) на оплату електроенергії за договором №126. А тому, у даному випадку, відсутні порушення умов договору №126 з боку Університету, що на думку відповідача свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог.
Суд не приймає вищевикладені заперечення відповідача з огляду на наступне.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 617 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Аналіз статті 617 Цивільного кодексу України свідчить про те, що такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність у боржника необхідних коштів, не передбачено.
Виходячи з положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших нормативно-правових актів, договору. Сама по собі відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.
Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 року у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та в рішенні від 30.11.2004 року у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання. Відповідно до положень статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Отже, відсутність у боржника необхідних коштів або взяття ним зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень не звільняє його від обов'язку виконати господарські зобов'язання.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 23.03.2018 року у справі №904/6252/17, від 03.04.2018 року у справі № 908/1076/17, від 07.11.2019 року у справі №916/1345/18, від 30.03.2020 року у справі № 910/3011/19.
Також, суд приймає до уваги, що справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статті 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Водночас за частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зазначені засади є загальними та втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
З вищевикладеного слідує, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа, як отримувач і розпорядник бюджетних коштів, не має будь-яких привілеїв чи пільг у межах виконання зобов'язань, взятих на себе за договором.
Правовідносини за договором, фінансування за яким здійснюється за рахунок бюджетних коштів (бюджетні зобов'язання), передбачають обов'язковий, встановлений актами цивільного законодавства порядок розрахунків за цим договором у вигляді фінансового / календарного плану, який передбачає безумовну оплатність відповідного договору за конкретним бюджетним призначенням, затвердженим у відповідному бюджеті (поточному бюджетному періоді), а не залежно від надходження коштів у цей бюджет (постанова Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.03.2024 року у cправі № 916/1621/22).
У зв'язку із чим, безпідставним є посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що останнім було повністю використано призначені йому на 2025 року кошти за КЕКВ 2273 для оплати електроенергії, що свідчить про відсутність необхідного фінансування (бюджетних призначень) на оплату електроенергії за договором №126, та у даному випадку, відсутні порушення умов договору №126 з боку відповідача, що свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог, оскільки після укладення договору про постачання електричної енергії споживачу № 126 від 30.05.2025 року у позивача виникло певне право, а в держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання не із Закону “Про Державний бюджет України» та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а з нормативно-правових актів, що регулюють відносини між особою та державою в певній сфері суспільних відносин, що не було враховано відповідачем.
Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 року у справі № 911/4249/16.
З аналізу вищевикладеного слідує, що сама собою відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання; відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність державної організації, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
При цьому, решта доводів учасників процесу, їх письмових пояснень, заперечень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень, заперечень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.
За висновком суду відповідачем не надано суду, а в матеріалах справи відсутні докази сплати суми заборгованості у загальному розмірі 387 316,08 грн.
З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, а саме про стягнення із відповідача суму боргу за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу № 126 від 30.05.2025 року у сумі 387 316,08 грн.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем заявлено до стягнення суму боргу у розмірі 387 316,08 грн.
Відповідно до платіжної інструкції № 26487 від 03.03.2026 року сплачено судовий збір у розмірі 4647,80 грн.
При цьому, за розрахунком суду судовий збір за майнову вимогу про стягнення суми боргу 387 316,08 грн. становить 5 809,74 грн.
Згідно даних Комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду» позовну заяву позивачем було через електронний суд.
Частиною 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи вищевикладене, із застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору, позивач при зверненні із відповідним позовом мав сплатити судовий збір у загальному розмірі 4647,79 грн.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку із чим, із відповідача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 4647,79 грн.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити.
Стягнути з Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (61023 м. Харків, вул. Сумська, буд. 77/79, ЄДРПОУ 24980799) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (61022 м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98А, ЄДРПОУ 34392042) суму боргу за спожиту електричну енергію за договором про постачання електричної енергії споживачу № 126 від 30.05.2025 року у розмірі 387 316,08 грн., та судовий збір у розмірі 4647,79 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Реквізити сторін:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Овіс Трейд" (61022 м. Харків, вул. Клочківська, буд. 98А, ЄДРПОУ 34392042);
відповідача: Харківського національного університету повітряних сил імені Івана Кожедуба (61023 м. Харків, вул. Сумська, буд. 77/79, ЄДРПОУ 24980799).
Повне рішення складено "25" травня 2026 р.
СуддяО.О. Ємельянова