ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.05.2026Справа № 910/8607/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши матеріали справи
За позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1
про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора та зобов'язання повернути земельну ділянку
Представники учасників справи:
прокурор: Намлієва І.В.;
від позивача: Гомоляко О.В.;
від відповідача Гелетій І.І.;
від третьої особи: не з'явився.
10.07.2025 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» про усунення перешкод у користуванні майном шляхом скасування рішення державного реєстратора та зобов'язання повернути земельну ділянку.
Позовні вимоги обгрунтовані відсутністю у відповідача підстав для розміщення на земельній ділянці 8000000000:62:206:0065 спірного майна.
Разом з позовною заявою позивачем було подано заяву про забезпечення позову, яку було частково задоволено ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.07.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2025 відкрито провадження у справі №910/8607/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , підготовче засідання призначено на 30.07.2025, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.
У підготовчому засіданні 30.07.2025 судом було постановлено протокольну ухвалу про продовження строку підготовчого провадження на 30 днів та про відкладення підготовчого засідання на 17.09.2025.
12.08.2025 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
29.08.2025 до Господарського суду міста Києва відповідачем подані письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів справи.
03.09.2025 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи.
05.09.2025 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли письмові заперечення на заяву відповідача про призначення у справі судової експертизи та письмові пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 частково задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» про призначення у справі судової експертизи. Призначено у справі №910/8607/25 судову експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження у справі зупинено до закінчення проведення судової експертизи.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 апеляційну скаргу Деснянської окружної прокуратури на ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 задоволено, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 17.09.2025 у справі №910/8607/25 скасовано, матеріали справи повернуто до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2026 поновлено провадження у справі №910/8607/25; підготовче засідання призначено на 22.04.2026.
У підготовчому засіданні 22.04.2026 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 29.04.2026.
29.04.2026 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про залишення позову прокурора без розгляду на підставі п. 2 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України, в задоволенні якого суд відмовив у підготовчому засіданні 29.04.2026.
У підготовчому засіданні 29.04.2026 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.05.2026.
У судове засідання 13.05.2026 з'явились прокурор, представники позивача і відповідача.
Прокурор та представник позивача у судовому засіданні 13.05.2026 надали усні пояснення по справі, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні 13.05.2026 надав усні пояснення по справі, проти задоволення позову заперечив.
Представник третьої особи у судове засідання 13.05.2026 не з'явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України.
У судовому засіданні 13.05.2026 судом було закінчено розгляд справи по суті та оголошено вступну і резолютивну частини рішення суду.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Пунктом 3 рішення Київської міської ради народних депутатів № 14 від 17.02.1994 «Про створення, резервування та збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду в м. Києві» затверджено перелік цінних природних територій та об'єктів, що резервуються для заповідання.
Згідно з додатком №3 до рішення Київської міської ради урочище Муромець (площею 190 га) і урочище Лопуховате (площею 52,2 га) увійшли до Переліку цінних природних територій, що резервуються для заповідання.
Ландшафтний заказник місцевого значення «Муромець-Лопуховате» створений рішенням Київської міської ради №96/256 від 24.10.2002 із загальною площею 217 га. Природоохоронний об'єкт заснований з метою збереження цінних природних спільнот. На території заказника заборонена будь-яка господарська діяльність.
Рішенням Київської міської ради від 23.12.2004 №878/2288 створено Регіональний ландшафтний парк «Дніпровські острови», до складу якого увійшов заказник (острів Муромець як одна з заповідних зон, острів Лопуховатий - як одна із зон регульованої рекреації).
Отже, заказник місцевого значення «Муромець-Лопуховате» та Регіональний ландшафтний парк «Дніпровські острови» відносяться до природно-заповідного фонду України, охороняються як національне надбання, унікальний природний комплекс, відповідно до якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.
На підставі охоронного зобов'язання №4-2-13 від 20.02.2002 ландшафтний заказник місцевого значення площею 217 га з метою збереження цінних природних угрупувань передано під охорону Дарницького лісопаркового господарства.
Згідно ст. 43 Земельного кодексу України, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та ч. 1 ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Межі територій та об'єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проєктів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
За інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) від 15.04.2025 №057-4907 та згідно з відомостями Державного земельного кадастру 27.01.2022 сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050 загальною площею 2,5825га на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель на території кадастрового кварталу 62:206. В подальшому, за рахунок частини земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050 сформована та 13.02.2024 зареєстрована в Державному земельному кадастрі земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 загальною площею 0,3480га.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 не зареєстровано.
Власником цієї земельної ділянки є територіальна громада міста Києва в силу норм ст. 83 Земельного кодексу України, яка не приймала рішень про її передачу у власність чи користування.
Однак, як вказує прокурор, встановлено, що право власності територіальної громади столиці на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 загальною площею 0,3480 га, порушено через незаконну реєстрацію за ОСОБА_1 , а в подальшому за Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» права власності на тимчасову споруду загальною площею 905,7 кв.м. по АДРЕСА_1 , що розташована в парку Муромець, на острові Муромець та відноситься до категорії земель природно-заповідного, водного фонду та зони охоронюваного ландшафту.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Гавриловою О.В. 25.08.2022 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 64597218 (з відкриттям розділу), відповідно до якого за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на нежитлову будівлі літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , яка розташована в парку Муромець, на острові Муромець на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065.
Право власності на зазначену нежитлову будівлю зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності від 20.03.2007, видавник: Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради; запит до БТІ на отримання інформаційної довідки, серія та номер: 27/01-16, виданий 15.08.2022, видавник: ПН КМНО Гаврилова О.В.; інформаційна довідка БТІ, серія та номер: НЖ-2022 № 450, виданий 17.08.2022, видавник: КП КМР "КМ БТІ"; технічний паспорт, серія та номер: TI01: 7617-7287-8738-3506 , виданий 18.08.2022, видавник: ЄДЕССБ.
Далі вказана нежитлова будівля зареєстрована 07.11.2022 за Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» рішенням приватного нотаріуса індексний номер 65376657 на підставі рішення єдиного учасника №04/11/22 Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» в особі директора ОСОБА_1 та акту приймання-передачі нерухомого майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.», зареєстрованого в реєстрі за №693, 694 від 04.07.2022 складеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.».
Втім, як вказує прокурор, Київська міська рада земельну ділянку для будівництва об'єктів нерухомості, у тому числі вказаної нежитлової будівлі не надавала, правовстановлюючі документи на землю не реєструвались.
Дозвільні документи контролюючих органів на будівництво об'єктів нерухомості відсутні.
Крім того, первинну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю площею 905,7 кв.м. здійснено на підставі свідоцтва про право власності від 20.03.2007, яке Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) не видавалось, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17.03.2025 №062/01-09-1410.
Отже, як вказує прокурор, первинна реєстрація права власності здійснена на підставі неіснуючого документу про право власності та за відсутності обов'язкових та необхідних документів, визначених законодавством для її проведення, в тому числі без правовстановлюючих документів на земельну ділянку ,на якій воно розміщено.
Крім того встановлено, що вказана нежитлова будівля є насправді тимчасовою спорудою та розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 загальною площею 0,3480га.
Зокрема, в акті обстеження від 14.04.2025 №ДК/94-АО/2025 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) зазначено, що цільове призначення земельних ділянок з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050 та 8000000000:62:206:0065 - для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами.
За результатами обстеження встановлено, що на вказаних земельних ділянках розміщено бетонну гідротехнічну споруду - дамбу та безпосередньо на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 на вказаній дамбі встановлено споруду - павільйон на палях з написом VELOHUB.
За візуальними ознаками споруда побудована з металу, дерева та скла, площа споруди складає 0,1224га. Земельна ділянка, на якій розташована вказана споруда - павільйон на палях з написом VELOHUB знаходяться в парку Муромець та в межах водного об'єкту острова Муромець.
Таким чином, згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю загальною площею 905,7 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000) що розташована по АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі міста Києва, яка фактично є тимчасовою спорудою.
Також, у порушення вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України вказана земельна ділянка комунальної власності використовується Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» без правовстановлюючих та дозвільних документів на земельну ділянку. З метою усунення перешкод власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 площею 0,3480га підлягає скасуванню рішення державного реєстратора № 65376657 від 07.11.2022 про державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю площею 905,7 кв.м. яка не є капітальною та розміщена на вказаній земельній ділянці, спірна земельна ділянка підлягає поверненню її законному власнику у стані, придатному для її подальшого використання, з огляду на наступне.
За таких обставин прокурор просить суд:
1) усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фонду з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065, шляхом: скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.11.2022, індексний номер: 65376657, та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» на нежитлову будівлю в літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000), номер запису про право власності: 48352745 (відомостей про речове право - 48352745), з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» на нього та закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна - 2626319580000;
2) усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фонду з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065, шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» повернути Київській міській раді земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 площею 0,1224 га, з приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) розташованих на ній нежитлової будівлі загальною площею 905,7 кв.м., пандусів та сходів до будівлі, металевих та дерев'яних споруд.
Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказує на правомірне володіння ним спірним об'єктом та реєстрацією його саме як об'єкта нерухомого майна.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом
Відповідно до ч. 3 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу (ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
У ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.
З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обгрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необгрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (РЖ V. Ргапсе) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).
Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: «сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
«Нездійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
«Здійснення захисту неналежним чином» має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка, проте, є неналежною.
«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійсненні процесуальних прав позивача.
У п. 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 зазначено, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18).
Згідно з п. 80 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Відповідно до п. 81 постанови Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Про виявлені порушення інтересів держави Деснянська окружна прокуратура м. Києва повідомляла Київську міську раду листами від 01.08.2024 №57- 6712вих-24, від 04.04.2025 №57-3166вих-25, від 23.05.2025 №57-4923вих-25.
Отже, Київраді, як органу, уповноваженому на розпорядження землями комунальної власності, було достеменно відомо про те, що ні ОСОБА_1, ні ТОВ «В.Х.М.», ні будь-яким іншим особам вказана земельна ділянка в користування не надавалася.
За вказаних обставин, будучи достеменно обізнаною про незаконість державної реєстрації права власності на підставі свідоцтва про право власності від 20.03.2007, яке Головним управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради не видавалось, факту розміщення на спірній земельній ділянці тимчасової споруди, а не нерухомого майна, що підтверджується актом обстеження від 14.04.2025 №ДК/94-АО/2025 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) відсутність законних прав на земельну ділянку у ТОВ «В.Х.М.», Київська міська рада з часу отримання повідомлень прокуратурою мала можливість вжити дієвих заходів щодо усунення перешкод в користуванні та розпорядженні об'єктом природно-заповідного фонду, однак цього не зробила.
Деснянська окружна прокуратура листами від 04.04.2025 №57-3166вих-25, від 23.05.2025 №57-4923вих-25 звернулась до Київської міської ради, в яких також повідомлено про порушення відповідачем законодавства про природно-заповідний і водний фонд та запропоновано надати інформацію про вжиті заходи щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.
Департамент земельних ресурсів міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 15.04.2025 №057-4907 повідомив, що в Міському земельному кадастрі територія земельної ділянки, що зазначена в запиті прокурора, де розміщено спірну будівлю спочатку була частиною ділянки площею 2,5825 га з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050, яка сформована та зареєстрована 27.01.2022 в Державному земельному кадастрі.
В подальшому вказана територія, яка зазначена на схемі, доданої до запиту прокурора (щодо спірної споруди) є частиною земельної ділянки площею 0,3480га з кадастровий номер 8000000000:62:206:0065, яка сформована та зареєстрована в Державному земельному кадастрі 13.02.2024.
Також Департамент повідомив листами від 20.11.2024 №057-17753, від 15.04.2025 №057-4907, від 30.05.2025 №057-7103, що відсутня інформація про надходження звернень (клопотань) фізичних, юридичних осіб в тому числі ОСОБА_1, ТОВ «В.Х.М.» стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Київська міська рада не приймала рішень щодо надання дозволів та передачі будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050, 8000000000:62:206:0065 та по АДРЕСА_1, у Деснянському районі м. Києва.
Крім того, з наданих на вказані листи відповідей Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 15.04.2025 №057- 4907, від 30.05.2025 №057-7103 вбачається, що Київрадою заходи цивільно-правового реагування щодо спірної земельної ділянки не вчинялись, та при цьому Департамент, у разі звернення прокурором із позовом до суду, сприятиме у наданні наявної та необхідної інформації.
Отже, заходи цивільно-правового характеру з метою усунення порушень закону органом місцевого самоврядування не вжито, про намір вжити їх самостійно ним не зазначено.
Ураховуючи обізнаність Київської міської ради про порушення прав територіальної громади м. Києва як власника спірної земельної ділянки та беручи до уваги невжиття вказаним органом заходів з метою поновлення порушених інтересів держави, є визначений Конституцією України виключний випадок, який обґрунтовує представництво прокурором інтересів держави у цій справі, оскільки відповідний компетентний орган бездіє протягом тривалого часу.
Необхідність пред'явлення позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства. Вказаний позов про усунення територіальній громаді м. Києва перешкод у користуванні та розпорядженні об'єктом природно-заповідного та водного фонду спрямований на збереження екосистеми України, захисту довкілля і реалізації екологічних прав громадян, а також контролю за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.
Держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов'язана забезпечити належну охорону землям природно-заповідного та водного фондів, у тому числі й спірній земельній ділянці, яка розташована в парку Муромець та острові Муромець.
З урахуванням викладеного подання цього позову беззаперечно становить державний інтерес, оскільки стосується суспільно значущих правовідносин.
На виконання вимог п. 3 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» позивача повідомлено про пред'явлення Деснянською окружною прокуратурою м. Києва цього позову (лист від 23.06.2025 № 57-5995вих-25), який Київська міська рада отримала 23.06.2025 (вхідний номер 08/28253).
Статтею 43 Земельного Кодексу України передбачено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі ст. 44 Земельного Кодексу України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Положеннями ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища належать до природно-заповідного фонду України.
Відповідно до ст. 23 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів, а також забезпечення умов для організованого відпочинку населення.
Згідно із ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.
Таким чином згідно з наведеними положеннями Земельного Кодексу України, а також ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» регіональні ландшафтні парки, заказники та заповідні урочища належать до природно-заповідного фонду України.
Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий виключний статус. Згідно із законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.
Так, за ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково-обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.
З 1994 року урочище Муромець і урочище Лопуховате увійшли до Переліку цінних природних територій, що резервуються для заповідання. Територія острова характеризується багатством і різноманіттям лікарських і їстівних рослин на якій також зосереджено значна кількість вікових дубів та лип.
З 2002 року створено Ландшафтний заказник місцевого значення «Муромець-Лопуховате», а з 2004 року створено Регіональний ландшафтний парк «Дніпровські острови», до складу якого увійшов заказник острів Муромець, як одна з заповідних зон.
Частиною 3 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Статтею 9 цього Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено вичерпний перелік видів використання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, який не передбачає використання територій природно-заповідного фонду під будівництво. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного Кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті, зокрема морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами.
Приписами ст. 60 Земельного Кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України встановлено, що з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. На островах встановлюється режим обмеженої господарської діяльності, передбачений для прибережних захисних смуг.
Відповідно до ч. 1 ст. 61 Земельного Кодексу України, а також згідно з ч.ч.1 та 2 ст. 89 Водного кодексу України прибережні захисні смуги, а отже і острова є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється, зокрема будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі цілісного майнового комплексу.
Отже, прибережна захисна смуга та острів - це частина водоохоронної зони на якій встановлено особливий режим.
Згідно з ч. 4 ст. 59 Земельного Кодексу України та ч. 3 ст. 85 Водного кодексу України з земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо.
Таким чином, вказаними нормами чинного законодавства встановлено вичерпний перелік видів використання земель водного фонду, яким не передбачено їх використання під розміщення закладів комерційного призначення, а тим більше - під будівництво.
Статтею 5 Закону України «Про екологічну мережу України» передбачено, що території та об'єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду є складовою екомережі.
За ст. 3 указаного Закону, екомережа це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні.
У ст. 4 Закону України «Про екологічну мережу України» вказано, що збереження цілісності екомережі здійснюється відповідно до принципів забезпечення цілісності екосистемних функцій складових елементів екомережі, збереження та екологічно збалансоване використання природних ресурсів на території екомережі.
Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що території та об'єкти природно-заповідного фонду, землі водного фонду наділені надважливими функціями і завданнями мають особливий статус та перебувають під особливою державною охороною.
Також, відповідно до Генерального плану м. Києва на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 спірна земельна ділянка за функціональним призначенням належить території зелених насаджень загального користування рекреаційного призначення - парк культури і відпочинку Дружби народів (Додаток 1) (на даний час Парк Муромець).
На території парків встановлюється диференційований режим землекористування з урахуванням їх природних, історико-культурних та інших чинників, що визначаються під час розробки проектів паркових територій.
Крім того, згідно з Генеральним планом м. Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 №370/1804 спірна земельна ділянка з кадастровими номерами 8000000000:62:206:0065 по АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі міста Києва входить в межі проектного заповідання природного комплексу, підтоплення території, затоплюваність території 1% повінню та в зону охоронюваного ландшафту (що підтверджується листом Департаменту містобудування та архітектури від 29.05.2025 № 055-7230 та витягу з містобудівного кадастру та фрагменту планувальних обмежень).
Також, спірна земельна ділянка знаходиться в зоні охоронюваного ландшафту та має обмеження щодо використання відповідно до історико-культурних факторів визначені рішенням виконкому Київської міської Ради народних депутатів від 16.07.79 №920 «Про уточнення меж історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури в м. Києві».
Відповідно до п. 13 додатку №1 вказаного рішення, в зонах охоронюваного природного ландшафту не дозволяється будь-яке будівництво, що негативно впливає на характер ландшафту. Передбачається збереження, регулювання рослинності, заходи щодо зміцнення берегових територій, схилів ярів, знесення дисгармонуючих будинків і споруд, що спотворюють історичний ландшафт. Проектування та будівництво нових житлових районів, промислових та інших об'єктів обмежується.
Статтею 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, комплексів (ансамблів) навколо них повинні встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.
Відповідно до п. 1.7 ДБН Б 2.2-2-2:2008 зона охоронюваного ландшафту - природна чи переважно природна з розосередженою іншою традиційною забудовою територія за межами охоронної зони, з якою пам'ятка має активний візуальний зв'язок. Вона визначається для збереження і реабілітації природних територій та утворень, які є характерним історичним середовищем пам'ятки і відіграють важливу роль в образі населеного місця або окремому пейзажі, що містить пам'ятку.
Пунктом 3.4.3.8 ДБН Б 2.2-2-2:2008 встановлено, що всі роботи в зоні охоронюваного ландшафту здійснюються лише після розроблення історико-містобудівних обґрунтувань і за проектами, погодженими з органами охорони культурної спадщини та відповідними органами з питань містобудування і архітектури.
Як встановив суд, 25.08.2022 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості про право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю загальною площею 905,7 кв.м, по АДРЕСА_1 , який передав його до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» за актом приймання передачі від 04.11.2022, зареєстрованого в реєстрі за №693, №694 на виконання рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» №04/11/22 від 04.11.2022 в особі того ж громадянина ОСОБА_1
Однак, відповідно до акту обстеження від 14.04.2025 № ДК/94-АО/2025 Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) зазначено, що на земельних ділянках з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050 та 8000000000:62:206:0065, цільове призначення яких - для експлуатації та догляду за гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами і каналами з наявністю ряду обмежень в їх користуванні, розміщено бетонну гідротехнічну споруду - дамбу та безпосередньо на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 на вказаній дамбі встановлено споруду - павільйон на палях з написом VELOHUB.
За візуальними ознаками споруда побудована з металу, дерева та скла, площа споруди складає 0,1224га.
Відповідно до технічної документації серія та номер: TI01:7617-7287- 8738-3506, виданий 18.08.2022, видавник: ЄДЕССБ, на спірну будівлю, що міститься в реєстраційній справі зазначено, що нежитлова будівля літ. «П» площею 905,7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 має конструктивні елементи: стіни - сендвіч панель, фундамент - металеві стовпи, покриття - металеве.
За інформацією Департаменту територіального контролю м. Києва від 17.03.2025 №064-3862, дозвільні документи на розміщення тимчасових споруд громадянину ОСОБА_1 та Товариству з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.», чи будь-яким іншим юридичним чи фізичним особам по АДРЕСА_1 не видавались, та інспектором з благоустрою 14.03.2025 вносились приписи №202508630 та №202508631, в яких зафіксовано розміщення у парку Муромець малої архітектурної форми (велопрокат), та металевої конструкції.
За даними Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», наданими листом № 062/14-11642 від 07.11.2024, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, нежитлова будівля літ. П на праві власності не реєструвалася.
Також, у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження №12022102030000230 від 30.08.2022 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України, встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 905,7 кв.м, по АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі міста Києва, зареєстрована на підставі неіснуючого свідоцтва про право власності, що підтверджується листом Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 17.03.2025 № 062/01-09-1410.
Також, згідно з протоколом огляду місця події від 11.06.2025, складеного в рамках вказаного кримінального провадження встановлено, що нежитлова будівля загальною площею 905,7 кв.м, по АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі міста Києва яка зареєстрована в реєстрі речових прав за відповідачем, розташована в парку Муромець та в межах водного об'єкту острова Муромець на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065.
Вказана будівля є тимчасовою спорудою без фундаменту на металевих палях з написом VELOHUB, стіни якої попереду зі скла, решта з дерева.
Також, перед входом в будівлю розміщені пандуси зі сходами, поруч з будівлею металеві та дерев'яні споруди. На земельній ділянці наявні зелені насадження (дерева, кущі), пандуси та сходи до будівлі, металеві та дерев'яні споруди.
Крім того, даними супутникових знімків земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050 (за рахунок частини якої сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065), наданих Національним центром управління та випробувань космічних засобів від 04.04.2025 №1341-5-04.02-2025 зафіксовано, що будівля літ. «П» по АДРЕСА_1 з'явилась на вказаній земельній ділянці в 2021 році.
Так, відповідно до супутникових знімків за період 2007- 2020 роки, спірна будівля на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 по АДРЕСА_1, літ. «П» не фіксується, а лише з 2021 по 2025 роки зображено спірну будівлю.
Також, установлено, що Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва (лист №073-2303 від 06.08.2024) не видавав дозвільних документів, які дають право на виконання будівельних робіт та засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів за адресою: АДРЕСА_1, літ. «П» у Деснянському районі міста Києва.
Відповідно до відомостей з Порталу Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, зокрема Реєстру будівельної діяльності (Декларативні та дозвільні документі), за параметрами пошуку по адресі: АДРЕСА_1 та кадастрового номеру земельної ділянки 8000000000:62:206:0050, 8000000000:62:206:0065, відсутні відомості про видачу та реєстрацію документів, що дають право на виконання підготовчих/ будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 8000000000:62:206:0065).
Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) листами № 055-7658 від 14.08.2024, №055-4604 від 28.03.2025 повідомив, що згідно з даними електронної бази Департаменту, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності «Містобудівний кадастр м. Києва», містобудівні умови та обмеження для проектування об'єктів будівництва по АДРЕСА_1 не надавались.
Також, повідомлено про відсутні відомості про документи щодо присвоєння об'єкту нерухомого майна - нежитловій будівлі літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м. адреси АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва, що також підтверджено Деснянською районною в м. Києві державною адміністрацією листом від 04.07.2025.
Разом з тим, встановлено, що майже через рік після реєстрації права власності за відповідачем, за наказом Департаменту містобудування від 25.05.2023 №277 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» нежитловій будівлі літера П-2, що утворилась шляхом поділу нежитлової будівлі літера П на АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
Також, за наказом Департаменту містобудування від 25.05.2023 №278 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» нежитловій будівлі літера П-1, що утворилась шляхом поділу нежитлової будівлі літера П на АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
Крім того, Департамент земельних ресурсів міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) листом від 15.04.2025 №057-4907 повідомив, що в Міському земельному кадастрі територія земельної ділянки, що зазначена в запиті прокурора, де розміщено спірну будівлю спочатку була частиною ділянки площею 2,5825 га з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050, яка сформована та зареєстрована 27.01.2022 в Державному земельному кадастрі.
Департамент повідомив листами від 20.11.2024 №057-17753, від 15.04.2025 №057-4907, від 30.05.2025 №057-7103, що відсутня інформація про надходження звернень (клопотань) фізичних, юридичних осіб в тому числі ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Київська міська рада не приймала рішень щодо надання дозволів та передачі будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050, 8000000000:62:206:0065 та по АДРЕСА_1, у Деснянському районі м. Києва.
Згідно з ч. ч. 1,2 ст. 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрацій. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Статтею 331 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Згідно ч. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон) під державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) слід розуміти офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав.
Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить.
Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Таким чином, державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31.)).
Водночас, державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності.
Тому ототожнювати факт набуття права власності з фактом його державної реєстрації неможливо.
При дослідженні обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права власності, а не є підставою його набуття.
Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/15993/16).
При дослідженні судом обставин наявності в особи права власності, необхідно передусім встановити підставу, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18).
Частиною 2 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що діяла на час здійснення первинної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю, яка по факту не є капітальною будівлею) визначено, що якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Згідно ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що діяла на час здійснення первинної реєстрації права власності на спірну нежитлову будівлю, яка по факту не є капітальною будівлею) речові права на нерухоме майно, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.
Проте, як зазначалося, згідно інформації Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», наданої листом № 062/14-11642 від 07.11.2024, за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1, нерухоме майно на праві власності не реєструвалося.
Cтаттею 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено перелік документів, що посвідчують право власності на об'єкт нерухомості.
Проте, матеріалами справи підтверджується, що нежитлова будівля літера «П» на АДРЕСА_1 у м. Києві є тимчасовою спорудою, подане ОСОБА_1 свідоцтво про право власності є підробленим, решта документів не є правовстановлюючими та не могли стати підставою для проведення реєстраційних дій щодо цього об'єкта який не відноситься до нерухомості.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.
Не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження на корисні копалини, рослини, а також на малі архітектурні форми, тимчасові, некапітальні споруди, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких можливе без їх знецінення та зміни призначення, а також окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою частиною речі, зокрема на магістральні та промислові трубопроводи (у тому числі газорозподільні мережі), автомобільні дороги, електричні мережі, магістральні теплові мережі, мережі зв'язку, залізничні колії, крім меліоративних мереж, складових частин меліоративної мережі.
Отже, відповідно до вказаної норми Закону державна реєстрація права власності на спірну будівлю заборонена.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Так, пунктом 30 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127 (надалі - Порядок № 1127) передбачено, що державна реєстрація прав, реєстрацію яких проведено до 01.01.2013 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, може проводитися у разі наявності реєстрації таких прав у архівній складовій частині Державного реєстру прав чи у разі реєстрації права власності або речових прав, похідних від права власності, на земельну ділянку - в Державному земельному кадастрі.
Державна реєстрація прав, реєстрацію яких проведено до 01.01.2013 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, може проводитися також у разі наявності у державного реєстратора можливості за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав направлення в електронній формі запитів підприємствам бюро технічної інвентаризації, що відповідно до законодавства проводили державну реєстрацію права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва.
Відповідно до п. 42 Порядку № 1127 (у редакції на час здійснення первинної реєстрації права власності на нежитлову будівлю, яка є тимчасовою та не відноситься до нерухомого майна) для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 року, подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Водночас, згідно інформації Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, що зареєстрована в прокуратурі 08.08.2025, розпорядження стосовно присвоєння поштової адреси по АДРЕСА_1 літ. «П» у Деснянському районі не видавалось.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав.
У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей, як адреси об'єкта нерухомого майна.
За ч. 1 ст. 22 Закону документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно- правовими актами.
Натомість, усупереч вказаним вимогам законодавства, ОСОБА_1 для здійснення державної реєстрації права власності державному реєстратору надано документи, які насправді не видавались компетентними органами та не являються правовстановлюючими та не могли бути підставою для реєстрації права власності на об'єкт нерухомості, який до того є тимчасовою спорудою.
Викладене свідчить про те, що ОСОБА_1 не набув у законний спосіб право власності на нежитлову будівлю загальною площею 905,7 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000), яка є тимчасовою спорудою.
Після незаконної реєстрації 25.08.2022 за собою права власності на нежитлову будівлю, яка не відноситься до нерухомого майна, ОСОБА_1 неправомірно передав будівлю до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» за актом приймання передачі від 04.11.2022, зареєстрованого в реєстрі за №693, 694 на виконання рішення єдиного учасника Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» №04/11/22 від 04.11.2022 в особі того ж громадянина ОСОБА_1, про що внесені відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, рішення державного реєстратора №65376657 від 07.11.2022.
Державна реєстрація у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на об'єкт (у цьому випадку на нежитлову будівлю загальною площею 905,7 кв.м. по АДРЕСА_1 ) за Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.», яке не набуло права власності на нього, є перешкодою в реалізації усіх правомочностей власника щодо комунальної земельної ділянки.
Згідно зі ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
За змістом ст.ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Враховуючи неправомірність первісної реєстрації права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю площею 905,7 кв.м. по АДРЕСА_1 літ. «П», яка не відноситься до нерухомого майна та розташована в парку Муромець, на острові Муромець на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065, що відноситься до категорії земель природно-заповідного, водного фонду та зони охоронюваного ландшафту, відповідна реєстрація прав на вказане майно за відповідачем підлягає скасуванню, а розділ та реєстраційна справа на об'єкт нерухомого майна - закриттю.
Відповідно до ст. 334 Цивільного кодексу України право на нерухоме майно, яке підлягає державній реєстрації, виникає із дня такої реєстрації.
Оскільки державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, відповідні записи формально наділяють відповідачів певними юридичними правами щодо об'єкта (на який зареєстровано право власності та право іпотеки), а також щодо земельної ділянки під зареєстрованим об'єктом. Таким чином, зазначена реєстрація створює перешкоди для реалізації своїх прав законному власнику - державі (територіальній громаді) щодо володіння та розпорядження земельною ділянкою (ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Разом з тим державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.
Так, згідно зі ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за результатами розгляду заяви державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав, вносить до Державного реєстру відомості про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав та видає інформацію з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Статтею 20 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що заява на проведення реєстраційних дій та оригінали документів, необхідних для проведення таких дій, подаються заявником у паперовій або електронній формі у випадках, передбачених законодавством.
Згідно зі ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло, перейшло чи припинилося речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, лише власник майна наділений правом на реєстрацію за собою відповідних прав на майно.
При дослідженні судом обставин існування в особи права власності необхідним є передусім встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності (така позиція викладена у постанові Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 у справі №910/10987/18).
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 21.04.2021 у справі №916/3674/19, до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно не призводить.
Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.
Як зазначалось вище, первісна реєстрація права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_1 здійснена 25.08.2022 на підставі свідоцтва про право власності від 20.03.2007, яке Головним управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради не видавалось, інформаційної довідки БТІ, технічного паспорту TI01:7617-7287-8738-3506 від 18.08.2022, за відсутності правовстановлюючих документів на майно та на земельну ділянку під майном, а також за відсутності самого об'єкта нерухомого майна, що свідчить про незаконність такої реєстрації.
Набуття права власності на майно та реєстрація такого права від самого його початку були незаконними, тому не могли породити правомірного набуття відповідачем права власності на майно по АДРЕСА_1, яке фактично є тимчасовою спорудою та не відноситься до нерухомого майна.
Статтею 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.
Указані положення співвідносяться з п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема з приписами про те, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
Крім того, необхідно зазначити, що навіть у випадку, якщо буде встановлено, що суб'єкт державної реєстрації прав правомірно прийняв рішення про державну реєстрацію права (зокрема, для державної реєстрації подані всі необхідні документи, які вимагаються відповідно до закону, та відсутні встановлені законом підстави для відмови в державній реєстрації права), це не є перешкодою для задоволення позову.
Така позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №915/127/18 та Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №915/572/17.
Враховуючи викладені обставини, рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.11.2022, індексний номер: 65376657 та здійснена на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» на нежитлову будівлю загальною площею 905,7 кв.м за адресою: м. Київ, АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з одночасним припиненням прав із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
Отже, наявність зареєстрованого права власності за відповідачем щодо нежитлової будівлі, яка не відноситься до об'єкту нерухомого майна є перешкодою в реалізації державою (територіальною громадою столиці) речових прав на земельну ділянку природно-заповідного, водного фонду та зони охоронюваного ландшафту, у зв'язку з чим неправомірна реєстрація прав за відповідачем на майно підлягає скасуванню.
Так, відповідно до п. 65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 914/1785/22 суд дійшов до висновку, що право власності позивача на земельну ділянку було порушено незаконною реєстрацією права власності на нерухоме майно за відповідачами, з якими позивач не перебував у зобов'язальних відносинах, державний реєстратор на підставі судового рішення про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке набрало законної сили, проводить державну реєстрацію припинення права власності відповідачів, що усуває для позивача перешкоди у здійсненні ним правомочності розпоряджатись своїми земельними ділянками (схожі висновки викладено у постанові Верховного Суду від 10.04.2024 у справі №496/1059/18).
Також, відповідно до п. 69 вказаної постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 суд дійшов висновку, що державна реєстрація права власності на нежитлові приміщення як на нерухоме майно було здійснено помилково, а зазначене майно не є нерухомим майном, та що така державна реєстрація підлягає скасуванню із закриттям відповідного розділу Державного реєстру.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №914/1785/22 дійшла висновку, що існування спірних записів про державну реєстрацію, з огляду на приписи статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, обмежує право власності територіальної громади на земельні ділянки, в частині її права розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.
За загальним правилом, закріпленим у ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного Кодексу України особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником/ користувачем земельної ділянки з обов'язковою умовою зазначення кадастрового номеру земельної ділянки у відповідному договорі купівлі-продажу, дарування майна, акту приймання-передачі до статутного фонду товариства.
Наведені вище норми законодавства щодо принципу цілісності (єдності) земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна підтверджені також практикою Верховного Суду.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду звертала увага на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принци єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 22.06.2021 у справі 200/606/18, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).
Згідно з вказаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19).
Однак, не допускається набуття права власності на споруджені об'єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об'єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку (аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18).
Натомість, всупереч наведеному, ні ОСОБА_1 ні Товариство з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.», які реєстрували за собою право власності на спірне майно, жодного речового права на спірну земельну ділянку під цим майном не мали.
При цьому, власником спірної земельної ділянки - Київрадою рішень щодо надання її у власність чи користування будь-яким особам не приймалось.
Указане підтверджується інформацією Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) відповідно до листів від 20.11.2024 №057-17753, від 15.04.2025 №057-4907, від 30.05.2025 №057-7103, про відсутність інформації про надходження звернень (клопотань) фізичних, юридичних осіб в тому числі ОСОБА_1, ТОВ «В.Х.М.» стосовно земельної ділянки по АДРЕСА_1.
Київська міська рада не приймала рішень щодо надання дозволів та передачі будь-яким фізичним чи юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:206:0050, 8000000000:62:206:0065 та по АДРЕСА_1, у Деснянському районі м. Києва.
Отже, неправомірна реєстрація за відповідачем прав на майно на спірній ділянці перешкоджає територіальній громаді столиці та Київській міській раді вільно користуватись та розпоряджатись землею на власний розсуд.
Статтею 321 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Як зазначено у ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною другою статті 152 Земельного Кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом статті 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об'єкти встановлене законом, тому не потребує доказуванню правового титулу.
У разі протиправного зайняття таких об'єктів відповідне порушення, ураховуючи їх правовий титул, необхідно розглядати як не пов'язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов'язання повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у володінні чи розпорядженні відповідним майном.
Верховний Суд у постанові від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 виклав висновок про те, що способом захисту у негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов'язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).
Також, слід зазначити, що відповідно до ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Згідно зі ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 Земельного кодексу України).
При цьому, згідно зі ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Чинним законодавством передбачено, що для виникнення права користування чи права оренди на земельну ділянку необхідна наявність волевиявлення органу, який здійснює право власності від імені відповідної територіальної громади щодо регулювання земельних відносин, що виражається у прийнятті рішення на відповідній сесії і в подальшому надає можливість на складання правовстановлюючих документів на землю. Таким чином, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а тому використання земельної ділянки за відсутності таких документів не можна визнати законним.
Аналогічну правову позицію висловлено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі №910/14524/19, від 06.11.2019 у справі №910/14328/17 та від 16.05.2018 у справі №918/633/16.
Оскільки спірна земельна ділянка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, виключно Київська міська рада має право розпоряджатися нею.
Однак, враховуючи те, що будь-яких рішень щодо передачі ОСОБА_1, Товариству з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» чи будь-яким іншим особам вказаної земельної ділянки у власність чи у користування Київська міська рада не приймала, використання її без правовстановлюючих документів для розміщення нежитлової будівлі порушує право територіальної громади міста Києва на користування землею.
Згідно з частиною другою статті 152 Земельного Кодексу України, статті 391 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень та перешкоди у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Отже, особа, яка використовує земельну ділянку з порушенням права іншої особи (власника земельної ділянки), повинна привести земельну ділянку у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд за власний кошт. Правова позиція щодо повернення земельної ділянки, яка використовується без правовстановлюючих документів з приведенням її у придатний для використання стан, викладена у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 910/14524/19, від 20.09.2018 у справі № 910/19726/17.
Саме такий спосіб захисту є належним ефективним для поновлення порушеного права дійсного власника землі.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
З огляду на викладене, спірна земельна ділянка відповідно до вимог ст. 212 Земельного кодексу України підлягає поверненню власнику з приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) розташованих на ній нежитлової будівлі, яка як встановлено не відноситься до нерухомого майна та пандусів та сходів до будівлі, металевих та дерев'яних споруд.
При цьому судом встановлено, що за наказом Департаменту містобудування від 25.05.2023 №277 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» нежитловій будівлі літера П-2, що утворилась шляхом поділу нежитлової будівлі літера П на АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
Також, за наказом Департаменту містобудування від 25.05.2023 №278 «Про присвоєння адреси об'єкту нерухомості у місті Києві» нежитловій будівлі літера П-1, що утворилась шляхом поділу нежитлової будівлі літера П на АДРЕСА_1 присвоєно адресу: АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва.
Втім, доказів внесення до Державного реєстру речових прав відомостей про новостворені шляхом поділу об'єкти нерухомості (за адресою: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_1 у Деснянському районі м. Києва) матеріали справи не містять.
Таким чином, не зважаючи на те, що спірне майно зареєстроване як нерухоме, судом, з урахуванням дослідження всіх наявних доказів в матеріалах справи та висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №914/1785/22, встановлено, що обраний прокурором спосіб захисту є ефективним та таким, що відновить порушені права територіальної громади міста Києва.
Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судовий збір покладається на відповідача у зв'язку із задоволенням позову у повному обсязі (відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити повністю.
2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фонду з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065, шляхом: скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гаврилової О.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 07.11.2022, індексний номер: 65376657, та здійснених на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно державної реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» (02224, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: 44694481) на нежитлову будівлю в літ. «П» загальною площею 905,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2626319580000), номер запису про право власності: 48352745 (відомостей про речове право - 48352745), з одночасним припиненням права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» (02224, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: 44694481) на нього та закриття в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно розділу та реєстраційної справи з реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна - 2626319580000.
3. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фонду з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065 шляхом зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» (02224, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: 44694481) повернути Київській міській раді (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36; ідентифікаційний код: 22883141) земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:62:206:0065, площею 0,1224 га, з приведенням її у придатний для використання стан шляхом демонтажу (знесення) розташованих на ній нежитлової будівлі загальною площею 905,7 кв.м., пандусів та сходів до будівлі, металевих та дерев'яних споруд.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «В.Х.М.» (02224, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код: 44694481) на користь Київської міської прокуратури (03150, м. Київ, вул. Предславинська, буд. 45/9; ідентифікаційний код: 02910019) судовий збір у розмірі 4844 (чотири тисячі вісімсот сорок чотири) грн 80 коп.
5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 25.05.2026.
Суддя О.М. Спичак