13.05.2026 року м. Дніпро Справа № 904/3155/25
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Верхогляд Т.А., Іванова О.Г.,
при секретарі судового засідання: Кишкань М.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Дупляк С.А.) від 10.09.2025 р. у справі № 904/3155/25
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький
до Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича
за участі Хмельницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону
про зобов'язання вчинити дію та стягнення грошових коштів, -
У червні 2025 р. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Хільченко Олександра Остаповича з вимогами про таке:
- зобов'язати відповідача поставити позивачу паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах договору від 20.01.2025 № 28;
- стягнути з відповідача 131 788,03 грн, з яких: 90 321,88 грн штрафу, 41 466,15 грн пені.
Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем умов договору від 20.01.2025 р. № 28 в частині поставки у повному обсязі паливної деревини.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 р. у справі № 904/3155/25:
- позовні вимоги задоволено у повному обсязі;
- зобов'язано Фізичну особу-підприємця Хільченка Олександра Остаповича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) поставити Квартирно-експлуатаційному відділу міста Хмельницький (29006, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Героїв АТО, будинок 3/1; ідентифікаційний код 07928461) паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах договору № 28 від 20.01.2025, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький та Фізичною особою-підприємцем Хільченком Олександром Остаповичем;
- стягнуто з Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича ( АДРЕСА_1 ; код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький (29006, Хмельницька область, місто Хмельницький, вулиця Героїв АТО, будинок 3/1; ідентифікаційний код 07928461) 90 321,88 грн (дев'яносто тисяч триста двадцять одну грн 88 к.) штрафу, 41 466,15 грн (сорок одну тисячу чотириста шістдесят шість грн 15 к.) пені, 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири грн 80 к.) судового збору.
Не погодившись з цим рішенням господарського суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернувся Фізична особа-підприємець Хільченко Олександр Остапович, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 р. у справі № 904/3155/25 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції в його нинішньому вигляді є неможливим та неправомірним, посилаючись при цьому на наступне:
- відповідач не є виробником та не має власних запасів деревини, а лише закуповує її на відкритих аукціонах, де у 2025 році значно підвищилась вартість на деревину, а тому він не зміг забезпечити закупівлю необхідного обсягу деревини для виконання договору. Отже, як вважає відповідач, зрив поставки стався з причин, які не залежали від відповідача, а були обумовлені ситуацією на ринку деревини;
- поєднання факторів війни, дефіциту критично важливої сировини, підвищення цін на деревину на біржових аукціонах зробило первісні умови договору надзвичайно обтяжливими, фактично неможливими для виконання вчасно та в повному обсязі. Таким чином, на думку апелянта, виконання договору в первісних умовах стало об'єктивно неможливим через істотну зміну обставин, яких сторони не могли передбачити під час укладення договору;
- відповідач діяв сумлінно: частково виконав поставку та пропонував розумні шляхи виходу із ситуації, натомість позивач відкинув будь-які варіанти урегулювання спору;
- примушування до виконання договору в натурі за нинішніх умов воєнного стану суперечить засадам справедливості, не враховує об'єктивну неможливість виконання, а також порушує принцип пропорційності втручання судової влади у приватні права;
- нараховані позивачем штрафні санкції є явно завищеними, несуть штрафно-каральний, а не компенсаторний характер, до того ж позивач не зазнав реальних збитків і має отриманий завдаток.
Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький подано до Центрального апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025р. у справі № 904/3155/25 - без змін.
В обґрунтування своїх заперечень проти доводів апеляційної скарги позивач, зокрема, зазначає наступне:
- під час укладення договору сторони враховували можливі коливання ринкових цін, оскільки такі ризики є типовими для господарської діяльності. Позивач, будучи професійним суб'єктом ринку, повинен був оцінити ці ризики та закласти їх у свою діяльність;
- сам факт зміни ринкових умов не є достатньою підставою для розірвання договору. Істотна зміна обставин має бути об'єктивною, непередбачуваною і такою, що суттєво впливає на можливість виконання зобов'язань, чого, на думку позивача, у цьому випадку не має;
- відповідачем не надано належних доказів, які б підтверджували непередбачуваність такої ситуації чи її істотний вплив на виконання договору.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.11.2025 р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 р. у справі № 904/3155/25, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 11.02.2026 р.
В судовому засіданні 11.02.2026 р. по справі оголошено перерву до 13.05.2026 р.
Представниця апелянта у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала у повному обсязі та просила її задовольнити.
Представниця позивача у судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечила, вважає оскаржуване рішення законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а апеляційну скаргу відповідача безпідставною, у зв'язку з чим просила залишити оскаржуване рішення без змін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, 20.01.2025 між Квартирно-експлуатаційним відділом міста Хмельницький (далі - позивач, замовник) та Фізичною особою-підприємцем Хільченком Олександром Остаповичем (далі - відповідач, постачальник) було укладено договір № 28 поставки деревини (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується до 30.04.2025 поставити замовникові товар, передбачений у додатку № 1 «Специфікації» (далі - товар), а саме паливну деревину (деревина дров'яна непромислового використання 1 групи) з доставкою, за кодом ДК 021:2015:03413000-8 паливна деревина в кількості 1000 м3.
Ціна товару, його кількість, асортимент визначаються в специфікації (додаток № 1), строки (терміни) виконання договору - в рознарядці (додаток № 2) (п. 1.2. договору).
Ціна договору становить: 1 549 000,00 грн (один мільйон п'ятсот сорок дев'ять тисяч гривень) без ПДВ (п. 3.1. договору).
Пунктом 5.1. договору передбачено, що строк поставки товару визначається рознарядкою, що є невід'ємною частиною цього договору (додаток № 2).
Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені договором (п. 6.3.1 договору).
За порушення строків виконання зобов'язання з вини постачальника, він сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 (сім) відсотків ціни договору (п. 7.3.3. договору).
Пунктом 7.3.5. договору передбачено, що сплата неустойки (штрафу, пені) і відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням обов'язків, не звільняють сторони від виконання зобов'язань за договором, крім випадків, передбачених законодавством України та договором (п. 10.1. Договору).
Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до закінчення воєнного стану на території України, а в частині своїх зобов'язань та розрахунків до їх повного виконання сторонами. Крім того даний договір припиняє свою дію в разі завершення воєнного стану на території України, однак у разі продовження строку воєнного стану па території України договір автоматично продовжує свою дію на строк дії воєнного стану на території України, але не пізніше 31.12.2025 (п. 11.1. договору).
28.01.2025 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, якою було зменшено кількість товару, а саме викладено пункти 1.1., 3.1. договору в новій редакції, а також додаток № 1 «специфікацію» та додаток № 2 «рознарядка».
Після підписання додаткової угоди відповідач повинен був поставити позивачу 916 м3 деревини, а позивач оплатити її у розмірі 1 418 884,00 грн.
Тобто відповідач повинен був поставити позивачу до 30.04.2025 - 916 м3 деревини.
Відповідно до акту прийому паливної деревини та додатку до нього відповідач з 04.02.2025 до 25.03.2025 поставив позивачу 104,8 м3 деревини дров'яної (граб, ясен, дуб), решта деревини, а саме 811,2 м3 станом на час розгляду спору не поставлена, що не заперечується сторонами.
24.03.2025 відповідач надіслав позивачу лист № 1, яким просив укласти додаткову угоду в бік збільшення ціни.
Позивач звертався до відповідача з листами, а саме 08.04.2025 позивач звернувся до відповідача із листом № 577/19/1601 щодо необхідності вчасного виконання умов договору.
23.04.2025 позивач надіслав повторний лист № 577/19/1853 щодо необхідності вчасного виконання умов договору.
25.04.2025 на адресу позивача надійшов лист від відповідача № 3 від 17.04.2025 щодо погодження сторонами продовження поставки до 31.05.202.
Позивач надав відповідь № 577/2/1924 від 28.04.2025 щодо неможливості продовження поставки.
Також, 25.04.2025 на адресу позивача надійшов лист від відповідача № 3 щодо необхідності розірвати договір.
28.04.2025 позивач надав відповідь № 577/2/1926 від 28.04.2025, у якій повідомив про відсутність підстав для розірвання договору.
07.05.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією № 577/19/2128, у якій просив виконати умови договору та поставити деревину, а також сплатити штрафні санкції.
13.05.2025 відповідач надав відповідь на претензію № 13/1, у якій повідомив, що не відмовляється виконувати зобов'язання, однак просить переглянути ціну на дрова, продовжити строк поставки та укласти додаткову угоду.
16.05.2025 позивач надіслав лист № 577/2275 відповідачу, у якому зазначив, що підстав для збільшення ціни немає та на розірвання договору позивач не погоджується.
Позивач у позові зазначає, що договір було укладено на підставі результатів проведеного тендеру через електронну систему закупівель ProZorro, відповідно до вимог законодавства України у сфері публічних закупівель. Вибір постачальника здійснювався на конкурентній основі з урахуванням найкращої пропозиції, що забезпечує ефективне використання бюджетних коштів. Умови закупівлі, зокрема обсяги товару, строки постачання, а також вимоги до якості продукції були чітко визначені у тендерній документації. Учасник тендеру (відповідач), який став переможцем, ознайомився з усіма умовами тендеру, у тому числі з кількістю необхідного товару, та самостійно запропонував ціну, яка була визнана найвигіднішою.
Укладення цього договору є результатом прозорої процедури закупівлі, яка гарантує дотримання принципів законності, економічності, недискримінації учасників та забезпечення рівних умов для всіх учасників тендеру.
Відповідач, як переможець тендеру, зобов'язаний належним чином виконати умови договору, забезпечивши постачання товару в обсягах та у строки, визначені договором.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд визнав необґрунтованими аргументи відповідача щодо неможливості виконання договору, водночас вимоги позивача визнав правомірними та обґрунтованими та дійшов висновків про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача поставити позивачу паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах договору від 20.01.2025 № 28, а також стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за невиконання умов договору в частині своєчасної поставки товару.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.
Предметом позову позивач визначив зобов'язання відповідача поставити позивачу паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах договору від 20.01.2025 № 28; стягнення з відповідача 131 788,03 грн, з яких: 90 321,88 грн штрафу, 41 466,15 грн пені.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. ст. 625, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України, ч. 1 ст. 173 ГК України (який був чинним станом на час виникнення між сторонами правовідносин).
Відповідно до ст. 638 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 180 ГК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
В частині 3 ст. 180 ГК України (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
З оскаржуваного рішення вбачається, що місцевий господарський суд, надаючи оцінку змісту укладеного між сторонами договору, встановив, що сторонами погоджено його істотні умови, договір підписаний уповноваженими особами та скріплений печаткою позивача.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частин першої - другої статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі ст. 675 ЦК України товар, який продавець передає або зобов'язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу.
Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк).
Як було зазначено вище, 28.01.2025 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1, до договору, якою було зменшено кількість товару, а саме викладено пункти 1.1., 3.1. договору в новій редакції, а також додаток № 1 «специфікацію» та додаток № 2 «рознарядка».
Після підписання додаткової угоди відповідач зобов'язався поставити позивачу 916 м3 деревини, а позивач оплатити її у розмірі 1 418 884,00 грн.
Тобто, відповідач повинен був поставити позивачу до 30.04.2025 - 916 м3 деревини.
Відповідно до акту прийому паливної деревини та додатку до нього відповідач з 04.02.2025 до 25.03.2025 поставив позивачу 104,8 м3 деревини дров'яної (граб, ясен, дуб), решта деревини, а саме 811,2 м3 не поставлена станом на час розгляду спору, що визнається сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач неодноразово звертався до позивача з пропозиціями внесення змін до договору в частині збільшення ціни товару, на що позивач не погоджувався. Натомість позивач звернувся до відповідача з вимогою про виконання відповідачем зобов'язання за договором щодо вчасної поставки товару.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що через погодні та ринкові умови, різке зростання цін (20 - 30 %) виконання договору стало неможливим у первісних умовах. Відповідач поставив 104,8 м3 дров (11 %), що, на його думку, підтверджує його добросовісність. Поставити решту товару об'ємом 811,2 м3 як у встановлений договором строк - до 30.04.2025 він не зміг, так і на виконання оскаржуваного рішення суду першої інстанції - не має можливості.
Також відповідач зазначає, що пропонував позивачу змінити умови поставки шляхом підвищення ціни до 10 %, шляхом відстрочки поставки до 31.05.2025 або розірвати договір. Позивач відмовлявся від умов відповідача, натомість вимагав виконання договору на старих умовах і врешті звернувся до суду з позовом у цій справі.
Як вважає відповідач, невиконання зобов'язань спричинене істотною зміною обставин, що не залежало від його волі. Позовні вимоги щодо примусової поставки 811,2 м3 і штрафів (140 788,03 грн), на думку відповідача, є безпідставними, оскільки строк дії договору минув, ресурси для поставки відсутні, завдаток 61 960,00 грн уже покриває ризики позивача, а штрафні санкції носять каральний характер і підлягають зменшенню або скасуванню.
Відповідач вважає, що діяв добросовісно, частково виконав договір, попереджав про форс-мажор, намагався врегулювати спір. Негативні наслідки спричинені відмовою позивача йти на компроміс, що суперечить принципам добросовісності та справедливості.
Однак, як слушно зазначено судом першої інстанції, зміна істотних умов договору закупівлі, зокрема збільшення ціни за одиницю товару, можлива лише за дотримання таких умов: наявності згоди сторін, визначеного договором порядку внесення змін, обґрунтованої та документально підтвердженої коливанням ринкових цін підстави збільшення ціни, а також обмеження щодо зростання ціни за одиницю товару не більш ніж на 10 % без збільшення загальної суми договору. Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 927/636/21 та від 07.12.2022 у справі № 927/189/22.
Відповідач стверджує, що суттєве підвищення цін на ринку паливної деревини робить для нього неможливим виконання договору, проте, судова колегія зауважує, що під час укладення договору сторони мали враховувати можливі коливання ринкових цін, оскільки такі ризики є типовими для господарської діяльності.
Позивач, будучи професійним суб'єктом ринку, повинен був оцінити ці ризики та враховувати їх при формуванні власної пропозиції в процедурі закупівлі. Сам факт зміни ринкових умов не є достатньою підставою для розірвання договору, оскільки істотна зміна обставин має бути об'єктивною, непередбачуваною і суттєво впливати на можливість виконання зобов'язань.
В оскаржуваному рішенні судом першої інстанції зауважено, що вимога про розірвання договору не є предметом спору у цій справі.
Водночас, місцевим господарським судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 14.07.2025 (суддя Крамар С.І.) відкрито провадження у справі № 924/699/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький про розірвання договору № 28 від 20.01.2025 поставки деревини та звільнення від відповідальності.
Станом на час розгляду справи судом першої інстанції рішення у справі № 924/699/25 не прийнято, а отже суд правильно встановив, що укладений між сторонами договір поставки не є розірваним та зберігає свою чинність.
Окремо суд першої інстанції відзначив, що відповідачем на підтвердження непередбачуваності ситуації (коливання цін станом на січень та березень 2025 року) надано довідку Полтавської Торгово-промислової палати від 21.03.2025 № 24.14-05/111.
Водночас, судова колегія погоджується із місцевим господарським судом про те, що навіть за наявності підтвердження зростання ціни на обумовлений договором товар, покупець має право відмовитися від внесення змін до договору, а одностороннє розірвання договору постачальником є неправомірним.
Договір укладено на підставі результатів тендеру через систему ProZorro з дотриманням принципів законності, економічності, недискримінації учасників та забезпечення рівних умов.
Підприємницька діяльність завжди містить економічні ризики, які учасники мають передбачати. Відповідач не може посилатися на ринкову ситуацію як підставу для невиконання своїх обов'язків, оскільки договір передбачав чіткі умови щодо обсягу, строків та ціни товару, а зміна ринкових умов не є обставинами непереборної сили (форс-мажором).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно зі ст. 552 ЦК України сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі. Сплата (передання) неустойки не позбавляє кредитора права на відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до ст. 622 ЦК України боржник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов'язання, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає аргументи відповідача щодо неможливості виконання договору необґрунтованими. Водночас судова колегія відзначає, що надані позивачем докази підтверджують правомірність та обґрунтованість позовних вимог, а тому місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про те, що позовна вимога щодо зобов'язання відповідача поставити позивачу паливну деревину у кількості 811,20 м3 на умовах укладеного між сторонами договору від 20.01.2025 № 28 підлягає задоволенню.
Як вже було зазначено вище, окрім вимоги про зобов'язання відповідача виконати умови договору, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій за невиконання умов договору щодо поставки товару у повному обсязі.
Так, згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
За визначенням ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до п. 7.3.3. договору за порушення строків виконання зобов'язання з вини постачальника, він сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості недопоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 30 днів, постачальник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 7 (сім) відсотків ціни договору.
Позивач нарахував пеню за загальний період прострочення з 01.05.2025 до 02.06.2025 на загальну суму 41 466,15 грн з урахуванням часткової поставки, а також 7 % штрафу на загальну суму заборгованості у розмірі 99 321,88 грн.
Місцевий господарський суд перевірив розрахунки пені та штрафу, здійснені позивачем, та визнав їх арифметично правильними, а суми пені та штрафу такими, що підлягають стягненню з відповідача, з чим погоджується і судова колегія.
Водночас судова колегія зауважує, що розрахунок сум пені та штрафу не є предметом апеляційного оскарження з боку відповідача та ним не надається власного контррозрахунку цих сум.
Натомість апелянт вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив йому у застосуванні до спірних правовідносин частини 3 статті 551 ЦК України та не зменшив розмір заявленої до стягнення позивачем неустойки.
Так, відповідач зазначає про те, що вимога позивача про стягнення 140 788,03 грн штрафних санкцій є безпідставною; нарахування здійснено формально за п.7.3.3 договору, без урахування того, що прострочка виникла через надзвичайні обставини; у цьому спорі вимоги про стягнення неустойки мають каральний, а не компенсаційний характер: позивач не зазнав прямих збитків, кошти за товар не сплачував і міг закупити його в іншого постачальника; до того ж у розпорядженні позивача залишився завдаток 61 960,00 грн, що вже покриває можливі витрати. Також відповідач зазначає, що стягнення додаткових штрафних санкцій є надмірним, порушує принцип співрозмірності та фактично призведе до подвійного покарання відповідача, що суперечить компенсаторній природі цивільної відповідальності, принципам добросовісності та справедливості.
З приводу зазначених доводів апелянта щодо відмови суду першої інстанції у зменшенні розміру нарахованих штрафних санкцій судова колегія зазначає таке.
Так, частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Апеляційний суд наголошує, що неустойка має па меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в постанові від 18.04.2023 у справі № 199/3152/20 з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 28.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.
Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості.
А тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Наведені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17(911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
У вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердження та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя етапі 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.
При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов'язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.
При вирішенні спорів про стягнення неустойки судам належить відмежовувати вирішення питання про зменшення розміру неустойки від вирішення питання про її необґрунтованість (повністю або в частині) внаслідок невідповідності розміру неустойки вимогам закону - зокрема у разі, якщо за порушення умов зобов'язання застосовується неустойка, розмір якої має імперативний характер (встановлений законом).
Таким чином, у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову (та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено), тоді як у разі необґрунтованості розміру неустойки (повністю або частково), суд може ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову повністю або частково, в залежності від розміру необґрунтованої частини неустойки.
Також відмінність полягає у мотивах суду при прийнятті відповідного рішення, яке мотивується або зменшенням розміру неустойки або її необґрунтованістю в повному обсязі або в частині суми.
Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розгляду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлює зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Наведена вище правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
З обставин цієї справи та наданих доказів вбачається неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором від 20.01.2025 № 28 в частині поставки товару в повному обсязі та у визначений договором строк.
Відповідно до акта прийому паливної деревини та додатку до нього відповідач з 04.02.2025 до 25.03.2025 поставив позивачу 104,8 м3 деревини дров'яної (граб, ясен, дуб), решта деревини, а саме 811,2 м3 не поставлена, що визнається сторонами.
У зв'язку з цим порушенням позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача пені та штрафу, які визнані судом обґрунтованими повністю.
Водночас судова колегія зауважує, що звертаючись до суду з клопотанням про зменшення неустойки, відповідач не наводить достатніх обґрунтувань щодо необхідності зменшення розміру пені та штрафу, а також винятковості цього випадку.
Також, судова колегія звертає увагу, що зобов'язання відповідачем не виконане повністю і це порушення сталося саме з його вини. При цьому відповідач не вжив жодних заходів щодо поставки необхідної кількості товару, натомість, позивач був вимушений захищати своє порушене право у суді.
Судова колегія зауважує, що тривале невиконання зобов'язання по поставці товару з боку відповідача безперечно мало негативний характер для позивача, що суперечить як домовленостям сторін, так і положенням законодавства щодо належного виконання взятих на себе зобов'язань, а тому доводи відповідача про те, що нарахована позивачем неустойка носить караючий характер відхиляється як необґрунтовані.
Також судова, колегія погоджується із судом першої інстанції, що належні до сплати штрафні санкції у цьому випадку не є надмірно великими, оскільки штрафні санкції складають 9,92 % від суми договору.
Погоджується судова колегія і з висновками суду першої інстанції про безпідставність посилання відповідача на завдаток у сумі 61 960,00 грн як підставу для звільнення від сплати штрафних санкцій, оскільки наявність у позивача завдатку не свідчить про відсутність у нього права вимагати сплати пені та штрафу. Завдаток і штрафні санкції є різними за правовою природою інструментами відповідальності та можуть застосовуватися одночасно.
Враховуючи викладене місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафу.
За таких обставин, судова колегія констатує, що суд першої інстанції ухвалив правомірне та обґрунтоване рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача передбачених договором пені та штрафу у заявлених позивачем розмірах.
З урахуванням усього вищенаведеного, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції, оскаржуване рішення відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, тому підстави, передбачені ст. 277 ГПК України, для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 р. у цій справі відсутні.
Згідно зі ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 7 267,50 грн слід покласти на останнього.
З підстав наведеного та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Хільченка Олександра Остаповича на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 р. у справі № 904/3155/25 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2025 р. у справі № 904/3155/25 - залишити без змін.
Судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, покласти на Фізичну особу-підприємця Хільченка Олександра Остаповича.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена та підписана 25.05.2026 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя Т.А. Верхогляд
Суддя О.Г. Іванов