ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
19 травня 2026 року Справа № 918/314/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Петухов М.Г., суддя Гудак А.В. , суддя Мельник О.В.
секретар судового засідання Приступлюк Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2026
(ухвалене о 14:55 год. у м. Рівному, повний текст складено 23.01.2026)
у справі № 918/314/25 (суддя Качур А.М.)
за позовом заступника керівника Рівненської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Дубенської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія"
про визнання недійсними додаткових угод та стягнення коштів в сумі 185 350 грн 98 коп.
за участю представників:
від позивача - Іваницька Н.О.;
від відповідача - Крук В.Р.;
прокурор - Кривецька-Люліч Т.А.
Заступник керівника Рівненської обласної прокуратури звернувся в інтересах держави в особі Управління освіти Дубенської міської ради до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" про визнання недійсними додаткових угод №5 від 30.09.2022, №6 від 30.09.2022, №7 від 30.09.2022 та стягнення коштів в сумі 185 350 грн 98 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор посилається на порушення норм Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки внаслідок укладання спірних правочинів ціна на одиницю товару була збільшена на 7,5 %, 14,2%; та 21,4% відповідно.
Вважає, що додаткові угоди до договору № 5-7 від 30.09.2022 слід визнати недійсними, а безпідставно отримані відповідачем кошти - повернути до місцевого бюджету.
Господарський суд Рівненської області рішенням від 20.01.2026 у справі № 918/314/25 позов задовольнив. Визнав недійсними додаткові угоди № 5, № 6, № 7 від 30.09.2022 до договору про постачання електричної енергії споживачу №4155-ВЦ від 15.02.2022 укладеного між Управлінням освіти Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія". Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Управління освіти Дубенської міської ради кошти в сумі 185 350 грн 98 коп. Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної прокуратури 12 112 грн судового збору.
При ухваленні вказаного рішення суд першої інстанції виходив із наявності підстав для визнання недійсними додаткових угод №№ 5- 7 від 30.09.2022 до договору, оскільки вони укладені з порушенням вимог ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Враховуючи недійсність спірних угод, суд виснував, що вартість фактично поставленої електроенергії мала визначатися за ціною 5,41056 грн/кВт*год з ПДВ, що при обсязі споживання 265 854 кВт*год становить 1 438 419 грн 02 коп. Внаслідок неправомірного підвищення ціни за спірними додатковими угодами виникла переплата у розмірі 185 350 грн 98 коп. і такі кошти є безпідставно набутими, та відповідно мають бути повернуті відповідачем.
Розглядаючи спірні правовідносини місцевий господарський суд застосував відповідні положення ст. ст. 215, 216, 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 1, 3, 41 Закону України "Про публічні закупівлі"
Також судом надана оцінка дотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", при зверненні до суду із цим позовом.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулося з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2026 у справі № 918/314/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована таким.
Під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку за наявності умов, встановлених пунктом 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у разі коливання ціни такого товару на ринку, якщо така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю).
У спірних правовідносинах, предметом закупівлі є електрична енергія, і зміни, які вносилися до договору спірними додатковими угодами, за рахунок зменшення обсягу закупівлі товару не призвели до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, в редакції додаткових угод.
Посилання суду на те, що додаткові угоди укладені з порушенням вимог ст.41 Закону України "Про публічні закупівлі" та згідно ст. ст. 203, 215 ЦК України підлягають визнанню не дійсними, вказує на неправильне застосування норм матеріального права при ухвалені оспорюваного рішення.
При розгляді справи суд фактично ухилився від дослідження усіх обставин справи з метою всебічного та об'єктивного розгляду справи та надав лише перевагу доводам Рівненської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Управління освіти Дубенської міської ради, що є порушенням ст. 86 ГПК України.
За наведеного відповідач з ухваленим рішенням суду першої інстанції не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим у зв'язку з: невідповідністю висновків суду обставинам справи; неправильним застосуванням норм матеріального права; порушенням норм процесуального права.
Позивач та прокурор не скористався правом подати відзиви на апеляційну скаргу відповідача, що відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 07.04.2026 було заслухано пояснення представниці скаржника, прокурора та представниці позивача.
За результатами судового засідання, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 07.04.2026, серед іншого, відклав розгляд справи на 21.04.2026 о 11:20 год. Постановив прокурору у строк до 16.04.2026 надати суду детальний, обґрунтований розрахунок ціни позову з посиланням на наявні у справі первинні документи, який міститиме відомості про обсяги постачання електричної енергії та її вартість як з урахуванням внесених змін, так і без них, у розрізі кожної спірної додаткової угоди (періоду її застосування).
16.04.2026 до суду апеляційної інстанції від позивача надійшли письмові пояснення, в котрих Управління освіти Дубенської міської ради наводить розрахунки відсоткового збільшення ціни за одиницю товару.
17.04.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов розрахунок ціни позову.
В судовому засіданні Північно-західного апеляційного господарського суду 21.04.2026 було досліджено наданий прокурором розрахунок та встановлено, що він не відповідає вимогам, котрі встановлені судом апеляційної інстанції в ухвалі від 07.04.2026, а саме - не містить обсягів споживання електричної енергії та їх вартість із врахуванням цін, встановлених кожною додатковою угодою (подекадно - з 01.09.2022 по 10.09.2022, з 11.09.2022 по 20.09.2022, з 21.09.2022 по 30.09.2022).
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.04.2026, серед іншого відклав розгляд справи на 19.05.2026 о 12:20 год. Постановив прокурору у строк до 14.05.2026 надати суду детальний, обґрунтований розрахунок ціни позову з посиланням на наявні у справі первинні документи, який міститиме відомості про обсяги постачання електричної енергії та її вартість як з урахуванням внесених змін, так і без них, у розрізі кожної спірної додаткової угоди (періоду її застосування; подекадно - з 01.09.2022 по 10.09.2022, з 11.09.2022 по 20.09.2022, з 21.09.2022 по 30.09.2022). Запропонував відповідачу у строк до 14.05.2026 надати суду письмові пояснення із зазначенням подекадного (з 01.09.2022 по 10.09.2022, з 11.09.2022 по 20.09.2022, з 21.09.2022 по 30.09.2022) обсягу споживання позивачем електричної енергії у вересні 2022 року в межах Договору № 4155-ВЦ від 15.02.2022.
Пізніше, 07.05.2026 від прокурора надійшов уточнений розрахунок ціни позову.
13.05.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких ТОВ "РОЕК" вказує, що на виконання ухвали суду та з метою повного та всебічного розгляду справи надає рахунок №489000034/9/1 за вересень 2022 року та № 489000034/11/1 за листопад 2022 року із зазначенням обсягів споживання електричної енергії споживачем за ціною, встановленою додатковими угодами №№ 5,6,7 до договору № 4155-ВЦ від 15.02.2022. Продовжує, що рахунок № 489000034/11/1 за листопад 2022 року частково містить обсяги споживання за вересень 2022, які не увійшли до рахунку № № 489000034/9/1. Додатково повідомляє, що обсяги споживання електричної енергії споживачем постачальник отримує від оператора системи розподілу - ПрАТ "Рівнеобленерго".
Крім того, від відповідача надійшло клопотання відповідно до котрого ТОВ "РОЕК" просить зупинити провадження у справі № 918/314/25 до закінчення Конституційним Судом України справи № 3-78/20269 (178/26).
Представниця відповідача та представниця позивача в судовому засіданні 19.05.2026 підтримали вказане клопотання.
Прокурор в судовому засіданні 19.05.2026 заперечила проти зупинення провадження у справі.
Щодо зупинення провадження у цій справі до вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", апеляційний господарський суд вказує таке.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення всіх процесуальних дій у справі, зумовлене настанням певних визначених законом обставин, що перешкоджають подальшому руху справи до їх усунення.
Зупинення провадження у справі не повинне розглядатися як невиправдане затягування строків розгляду справи і застосовується лише за обставин, визначених процесуальним законом.
Порядок та умови зупинення провадження у справі врегульовано положеннями статей 227, 228 ГПК України, в яких наведено вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов'язаний та має право зупинити провадження у справі.
Положеннями п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України передбачено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п. 5 ч. 1 ст. 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Частиною 3 ст. 3 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
При цьому, ст. 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" визначено, що Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
З огляду на зазначені норми, прийняття рішення Конституційним Судом України, за наслідками розгляду конституційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", не вплине на це апеляційного провадження.
Поруч з вказаним, додана заявником роздруківка інформаційної новини, розміщеної на веб-сайті Конституційного Суду України не є належним доказом щодо відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Тобто, скаржником не доведено відкриття конституційного провадження у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" щодо відповідності Конституції України (конституційності) п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Таким чином суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зупинення провадження у цій справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 227 ГПК України.
Крім того, апеляційний господарський суд бере до уваги, що відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
При цьому, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи (п.10 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Дотримання розумних строків розгляду справи є важливим та одним з пріоритетних принципів господарського судочинства. Поряд із цим існують обставини, за яких суд має право або ж зобов'язаний зупинити провадження у справі.
Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України (далі - ЄСПЛ).
ЄСПЛ зазначає, що обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 Конвенції (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Враховуючи усе викладене в сукупності, апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в цій справі.
За таких обставин, в судовому засіданні 19.05.2026 було перейдено до дослідження доказів, а після закінчення з'ясування обставин та перевірки їх доказами, суд перейшов до стадії судових дебатів.
Відтак, в судових дебатах представниця Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" просила рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2026 у справі № 918/314/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Представниця Управління освіти Дубенської міської ради підтримала позицію відповідача, просила задовольнити апеляційну скаргу.
Прокурор просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представниці скаржника, представниці позивача та прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при ухваленні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати в частині визнання недійсною Додаткової угоди №5 від 30.09.2022, стягненні з відповідача на користь позивача коштів у сумі 75 820 грн 16 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення яким в позові відмовити, виходячи з такого.
Судом апеляційної інстанції встановлено та як убачається з матеріалів справи, що Управлінням освіти Дубенської міської ради Рівненської області проведено закупівлю у формі відкритих торгів UA-2022-01-06-000833-а за предметом: "Електрична енергія" (т. 1, а. с. 19-21).
За результатами проведення закупівлі, 15.02.2022 між Управлінням освіти Дубенської міської ради Рівненської області (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (постачальник) було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 4155-ВЦ (далі - Договір; т. 1, а. с. 22-25).
Відповідно до п. 2.1. Договору, за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно з умовами пункту 5.1. Договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору. У разі надання у встановленому порядку постачальником споживачу повідомлення про зміни умов цього договору (у тому числі зміну ціни), що викликані змінами регульованих складових ціни (тарифу на послуги з передачі та/або розподілу електричної енергії) та/або змінами в нормативно-правових актах щодо формування цієї ціни або умов постачання електричної енергії, цей договір вважається із зазначеної в повідомленні дати зміни його умов (але не раніше ніж через 20 днів від дня надання споживачу повідомлення, у спосіб визначений комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору):
1) розірваним (без штрафних санкцій) за ініціативою споживача у разі надання постачальнику письмової заяви споживача про незгоду/неприйняття змін у строк до зазначеної в повідомленні дати зміни умов даного договору;
2) зміненим на запропонованих постачальником умовах - якщо споживач не надав постачальнику письмову заяву про незгоду/неприйняття змін у строк до зазначеної в повідомленні дати зміни умов даного договору.
Відповідно до пункту 5.2. Договору, спосіб визначення ціни (тарифу) електричної енергії зазначається в комерційній пропозиції постачальника. Для одного об'єкта споживання (площадки вимірювання) застосовується один спосіб визначення ціни електричної енергії.
Пунктом 13.8. Договору передбачено, що умови договору не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі. Істотні умови договору не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
1) зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача,
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Зміна ціни за одиницю електричної енергії допускається за умови надання стороною, яка пропонує зміни, документального підтвердження факту коливання ціни електричної енергії на ринку в торговій зоні "ОЕС України". Таким документальним підтвердженням можуть бути офіційні дані про ціну, обсяги купівлі-продажу електричної енергії на ринку "на добу на перед" (далі - РДН) та внутрішньодобовому ринку (далі -ВДР), та інші показники, які склалися у відповідному періоді в торговій зоні "ОВС України" та оприлюднені офіційному вебсайті ДП "Оператор ринку" за адресою в мережі Інтернет https://www.oree.com.ua - згідно з частиною шостою статті 67 Закону України "Про ринок електричної енергії", або інші документи органу, установи чи організації, які мають повноваження на експертні висновки стосовно відсоткової зміни ціни товару на ринках.
Зміна ціни за одиницю товару застосовується з початку розрахункового періоду, у якому відбулись такі зміни.
3) покращення якості предмета закупівлі, за умови що таке покращення не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі в договорі про закупівлю;
4) продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю;
5) погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг), у тому числі у разі коливання ціни товару на ринку;
6) зміни ціни в договорі про закупівлю у зв'язку зі зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або піль з оподаткування;
7) зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts ARGUS регульованих цін (тарифів) і нормативів, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.
Істотні умови договору можуть змінюватися у випадку зміни регульованих цін (тарифів) та нормативів, які застосовуються у договорі, а саме: тарифу на послуги з передачі електричної енергії та/або тарифу на послуги з розподілу електричної енергії, які враховуються в структурі остаточної ціни електричної енергії, що постачаються за договором.
У цьому випадку зміну ціни здійснюють у такому порядку:
- підставою для зміни ціни є набрання чинності постановою НКРЕКП про зміну відповідного регульованого тарифу, що застосовується у договорі;
- нову (змінену) ціну застосовують з дня введення в дію відповідного регульованого тарифу згідно з рішенням НКРЕКП, якщо інше не встановлено чинним законодавством України (у тому числі відповідними рішеннями НКРЕКП).
8) зміни умов у зв'язку із продовженням дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі на початку наступного року в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в початковому договорі про закупівлю, укладеному в попередньому році, якщо видатки на досягнення цієї цілі затверджено в установленому порядку.
Згідно з комерційною пропозицією, яка є додатком №2 до договору, ціна на електричну енергію: Ціна за електричну енергію (кВт*год) (одиницю товару) становить 5.4105617 грн/кВт* год без ПДВ, визначається відповідно до формули: де: Ц(спож) = Цзак + Цп + Тпередача+Трозподіл (грн/кВт год), де Цзак - закупівельна ціна електричної енергії постачальником для споживача на ринках електричної енергії, грн/кВт* год, Цп - ціна на послуги пов'язані з постачанням електричної енергії споживачу, грн/кВт год, Тпередача - тариф на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ "НЕК "Укренерго" (затверджується Регулятором та розміщується на сайті постачальника), грн/кВт год, Трозподіл - тариф на послуги з розподілу електричної енергії відповідного оператора системи розподілу електричної енергії, до мереж якого приєднаний споживач (затверджується Регулятором та розміщується на сайті відповідного оператора системи розподілу або постачальника), грн/кВт год без ПДВ.
Додатковою угодою №1 від 16.02.2022 до Договору сторони, у зв'язку із механічною помилкою - не вірно зазначено ціну (одиницю товару), а саме вказано: у додатку 2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від "15" лютого 2022 року №4155-ВЦ у п.1. Ціна на електричну енергію: Ціна на електричну енергію (кВт год) (одиницю товару) становить 5.4105617 грн/кВт год без ПДВ, та визначається відповідно до формули, тому сторони дійшли згоди викласти п. 1 додатку №2 до договору про постачання електричної енергії споживачу від 15 лютого 2022 року №4155-ВЦ у новій редакції: 1. Ціна на електричну енергію: Ціна за електричну енергію (кВт год) (одиницю товару) становить 4.5088 грн/кВт год без ПДВ, та визначається відповідно до формули (т. 1, а. с. 33).
В подальшому, 30.09.2022 між сторонами укладено додаткові угоди (т. 1, а. с. 39, 43, 48), за наслідками яких ціну за одиницю товару збільшено на 21,4%, а саме:
- додатковою угодою №5 визначено, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 4,847731 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 01.09.2022 (7, 5%);
- додатковою угодою №6 визначено, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 5,14809 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 11.09.2022 (14,2%);
- додатковою угодою №7 визначено, що ціна за 1 кВт/год спожитої електричної енергії становить 5,47455 грн/кВт*год без ПДВ та починає застосовуватись до договірних величин споживання електричної енергії з 21.09.2022 (21,4%).
На виконання Договору TOB "РОЕК" поставило 265 854 кВт*год електричної енергії на загальну суму 1 623 770 грн 13 коп.
Споживачем було сплачено вартість спожитої електричної енергії, що підтверджується наявними у справі копіями платіжних інструкцій та не заперечується учасниками справи.
Враховуючи викладене, прокурор вважає, що, уклавши додаткові угоди №№ 5-7 до Договору та збільшивши ціну товару на 21,4 % порівняно з первісно погодженою, сторони діяли всупереч вимогам Закону України "Про публічні закупівлі". У зв'язку з цим зазначені угоди, на думку прокурора, підлягають визнанню недійсними, а надмірно сплачені за ними кошти - стягненню з постачальника на користь споживача.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги такі положення діючого законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційний господарський суд відмічає, що звертаючись із апеляційною скаргою, скаржник не оскаржує рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2026 у справі №918/314/25, з підстав недотримання прокурором порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".
З врахуванням викладеного, апеляційний господарський суд переглядає справу за наявними у ній доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2026 у справі № 918/314/25 в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно із ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
При цьому якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
При цьому суд виходить з того, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Згідно із ч.1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах (ч.1 ст.652 ЦК України).
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Приписами ст. 714 ЦК України унормовано, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому в абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Правові та економічні засади закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об'єднаних територіальних громад визначає Закон України "Про публічні закупівлі".
Метою вказаного Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
У статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" зазначено, що договір про закупівлю - це господарський договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі/спрощеної закупівлі та передбачає платне надання послуг, виконання робіт або придбання товару.
Договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі").
Згідно із ч.4 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про публічні закупівлі" та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення публічних закупівель") істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, збільшення ціни за одиницю товару до 10 % пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку в разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
Колегія суддів бере до уваги, що 24.01.2024 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі №922/2321/22, в якій вирішувалось питання про те, чи дозволяють норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону № 114-ІХ) збільшувати ціну товару більш ніж на 10 % від початково встановленої ціни в договорі про закупівлю.
У пунктах 88-90 наведеної постанови Велика Палата Верховного Суду виснувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов'язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.
Зміна ціни товару в бік збільшення до передачі його у власність покупця за договором про закупівлю можлива у випадку збільшення ціни такого товару на ринку, якщо сторони договору про таку умову домовились. Якщо сторони договору про таку умову не домовлялись, то зміна ціни товару в бік збільшення у разі зростання ціни такого товару на ринку можлива, лише якщо це призвело до істотної зміни обставин, у порядку статті 652 ЦК України, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
У будь-якому разі ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору. Тобто під час дії договору про закупівлю сторони можуть неодноразово змінювати ціну товару в бік збільшення за наявності умов, встановлених у статті 652 ЦК України та пункті 2 частини п'ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", проте загальне збільшення такої ціни не повинне перевищувати 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі.
Такий правовий висновок неодноразово також був викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 922/433/22, від 01.10.2024 у справі № 918/779/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24, від 18.02.2025 у справі № 925/889/23 тощо, де інтерпретовано та застосовано положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" як імперативну норму, яка визначає верхню межу дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Отже, згідно з положеннями п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону № 114-ІХ) зміна ціни в договорі закупівлі допускається за таких умов: -збільшення ціни за одиницю товару до 10 %; збільшення ціни має бути пропорційне збільшенню ціни цього товару на ринку в разі коливання його ціни на ринку; така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю; -така зміна може відбуватися не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю; обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, газу та електричної енергії.
До того ж застосована законодавцем при формулюванні цієї норми конструкція "не частіше ніж один раз на 90 днів" фактично надає можливість вносити зміни до ціни товару неодноразово, але лише в межах дозволеного відсоткового збільшення ціни за одиницю товару - не більше 10%.
Законом № 1530-ІХ внесено зміни до Закону України "Про публічні закупівлі" (у редакції Закону № 114-ІХ) та викладено пункт 2 частини п'ятої статті 41 цього Закону в такій редакції: "Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії".
Внесеними Законом № 1530-IX змінами у першому реченні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" слова "підписання договору про закупівлю" замінені словами "підписання договору про закупівлю / внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару", а друге речення після слів "дизельного пального" доповнено словом "природного". Ці зміни полягали, зокрема, у корегуванні обмеження щодо мінімального 90-денного строку змін до ціни за одиницю товару після підписання договору про закупівлю. Водночас порогове значення у 10 % залишилося незмінним і застосовується й надалі.
Так, на відміну від норм п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону № 114-ІХ, який урегульовував можливість збільшення ціни за одиницю товару не частіше ніж один раз на 90 днів лише з моменту підписання договору про закупівлю, положеннями цього пункту в редакції Закону № 1530-IX визначено, що строк зміни умов договору може відраховуватись як з моменту підписання договору, так і з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Тобто редакцією цієї норми законодавець передбачив лише можливість внесення зміни до ціни договору неодноразово: вперше - один раз у перші 90 днів з дня підписання договору; другий і подальші рази - один раз на 90 днів, які починаються з моменту останньої зміни ціни.
Додатково на підтвердження зазначеного свідчить зміст пояснювальної записки до проєкту Закону № 1530-IX (див. https://itd.rada.gov.ua/billinfo/Bills/pubFile/634356), згідно з якою метою його прийняття було завершити реформу органу оскарження у сфері публічних закупівель, що відповідно дозволяє стверджувати, що подібні зміни вочевидь не були спрямовані на те, щоб дозволити учасникам публічних закупівель (виконавцям) після підписання договору збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % від ціни товару, погодженої сторонами в договорі про закупівлю.
Іншими словами, зміни та доповнення до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", внесені Законом №1530-IX, стосуються лише встановлення альтернативного варіанта визначення моменту початку обчислення строку для зміни ціни за одиницю товару - 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю або 90 днів з моменту внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару.
Проте п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" як у редакції, викладеній Законом №114-ІХ, так і в редакції, викладеній Законом № 1530-ХІ, однаково передбачено, що такі обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовуються у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Водночас положення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" у редакції Закону № 1530-ХІ не містять змін щодо максимально можливого збільшення розміру ціни за одиницю товару, погодженої сторонами договору закупівлі, визначеної попередньою редакцією цієї норми на рівні не більше 10 %. У будь-якому випадку загальний розмір збільшення ціни не може перевищувати 10 % ціни, встановленої в договорі закупівлі.
Філологічне тлумачення п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" свідчить, що зміна істотних умов договору про закупівлю після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі допускається лише у випадках, прямо передбачених цією нормою. Одним із цих випадків є збільшення ціни товару, але за умови, що таке збільшення не може перевищувати нормативно визначеного відсоткового значення суми, встановленої в договорі про закупівлю, яке у п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" унормовано на рівні не більше 10 %.
До того ж визначене законодавцем відсоткове значення обмеження суми є граничним (пороговим) і відповідний ліміт зміни ціни слід враховувати при кожному внесенні змін до договору про закупівлю, а не застосовувати щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Іншими словами, це означає, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору (у разі коливання ціни товару на ринку) не може перевищувати нормативно закріпленого 10 % значення для зміни ціни, визначеної в договорі про закупівлю.
Отже, норми п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" визначають правила внесення змін до договору про закупівлю без проведення нової процедури закупівлі, зокрема, надаючи можливість внесення цих змін у разі збільшення ціни товару, однак за умови, що сукупне значення збільшення ціни при послідовних змінах до договору не повинне перевищувати нормативно визначеного граничного (порогового) відсоткового значення суми, визначеної в договорі про закупівлю, а не застосовуватися щоразу до кожного окремого випадку внесення змін. Такі послідовні зміни не повинні спрямовуватися на ухиляння від виконання положень цієї норми Закону України "Про публічні закупівлі".
Інший підхід до розуміння положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", який передбачає щоразу з кожним внесення змін можливість збільшення ціни договору до 10 %, тобто можливість необмеженого збільшення ціни (понад 10 % ціни договору закупівлі) при незмінному загальному розмірі суми закупівлі, може призвести до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі, адже відкриває шлях до маніпулювання учасниками загальною вартістю пропозицій, внаслідок чого відкривається можливість під час процедури усунути конкурентів, запропонувавши найнижчу ціну, та після укладення договору підвищити ціну до рівня економічно обґрунтованої.
Укладення додаткових угод до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар із урахуванням подібного підходу спотворюватиме результати торгів та зводитиме нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору, та, як наслідок, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України "Про публічні закупівлі".
Окрім того, збільшення ціни може призвести до того, що кількість товарів настільки зменшиться, що виконання договору закупівлі в такому обсязі не відповідатиме господарській меті укладення замовником договору закупівлі.
До того ж застосування підходу, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, у разі коливання ціни цього товару, спотворюватиме принцип добросовісної конкуренції серед учасників.
Велика Палата Верховного Суду з урахуванням наведеного вище аналізу нормативного припису п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", беручи до уваги усталену та послідовну судову практику, у своїй постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала, що зміна тлумачення зазначеної норми та запровадження протилежного підходу щодо можливості неодноразового збільшення ціни товару на 10 % при кожному внесенні змін до договору про закупівлю більше нагадує власне зміну цієї норми та, як наслідок, порушуватиме принцип правової визначеності.
Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.11.2025 у справі №920/19/24 вказала, що зміна умов договору про закупівлю щодо збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10% не допускається, зокрема, у випадку закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії. Внесені зміни Законом № 1530-ІХ до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" не стосуються встановленої первісною редакцією цього Закону заборони збільшення ціни за одиницю товару більше ніж на 10 %, в тому числі і при здійсненні закупівлі бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
Виняток з обмежень, викладений в останньому реченні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", повинен тлумачитися суто буквально, а тому він стосується лише строків зміни ціни за одиницю товару у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії (дотримання умови про зміну лише раз на 90 днів в цьому випадку не діє) і не визначає верхньої межі збільшення (зміни) ціни за одиницю товару.
Апеляційний господарський суд бере до уваги, що 16.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" звернулось до Управління освіти Дубенської міської ради з листом №2499/156 відповідно до якого пропонувало споживачу внести зміни до договору в частині ціни товару, надавши споживачу проект додаткової угоди а також "Аналіз роботи ринку "на добу наперед" та внутрішньо добового ринку за серпень 2022 року" (т. 1, а. с. 41-42).
Апеляційний господарський суд враховує, що відповідно до установленої судової практики Верховного Суду, кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження. Документ про зміну ціни повинен містити належне підтвердження викладених у ньому даних, проведених досліджень коливання ринку, джерел інформації тощо (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, від 02.12.2020 у справі № 913/368/19, від 11.05.2023 у справі № 910/17520/21).
Тобто сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов'язково тягне підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору.
При зверненні до замовника з пропозиціями підвищити ціну постачальник має обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні, запропонованій замовнику на тендері, навести причини, через які виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним. Крім того, постачальник також має довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції).
Як коливання ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього.
На підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, - як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявність коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).
Законом України "Про публічні закупівлі" не передбачено форму/вигляд інформації щодо такого коливання, внесення змін до договору про закупівлю можливе у випадку саме факту коливання ціни такого товару на ринку та повинно бути обґрунтованим і документально підтвердженим (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2025 у справі № 916/747/24).
Параграфом 1 глави 5 розділу І Господарського процесуального кодексу України унормовані основні положення про докази. При цьому суд виходить із того, що спеціальним законодавством у сфері публічних закупівель не визначено певний орган чи особу, яку законодавець наділив би повноваженнями надавати інформацію на підтвердження коливання ціни товару на ринку.
Під час визначення щодо доказів на підтвердження коливання ціни товару на ринку слід виходити як з аналізу норм чинного законодавства щодо повноважень та функцій суб'єктів надання такої інформації (наприклад, до цих суб'єктів можна віднести Державну службу статистики України, на яку постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.2014 № 442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" покладено функцію з контролю за цінами в частині здійснення моніторингу динаміки цін (тарифів) на споживчому ринку; державне підприємство "Державний інформаційно-аналітичний центр моніторингу зовнішніх товарних ринків", яке на замовлення суб'єкта господарювання виконує цінові/товарні експертизи, зокрема, щодо відповідності ціни договору наявній кон'юнктурі певного ринку товарів; ТПП України, яка у межах власних повноважень надає послуги щодо цінової інформації, тощо), так і положень щодо доказів, які закріплені у главі 5 розділу І ГПК України.
Отже, з-поміж іншого, довідки, експертні висновки ТПП України, тощо можуть використовуватися для підтвердження коливання ціни товару на ринку. Втім судам у порядку статті 86 ГПК України слід їх досліджувати та оцінювати за критеріями належності, допустимості, достовірності, вірогідності з точку зору саме факту коливання ціни на товар (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №926/3244/22).
Колегія суддів зауважує, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Тобто, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач має довести, що такий правочин, саме в момент його укладання, зокрема, суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ст. ст. 74, 76 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (правовий висновок Верховного Суду у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).
Таким чином, з огляду на викладене, а також із врахуванням характеру спірних правовідносин, предмет та підстави позову, для визнання недійсною додаткової угоди № 5 від 30.09.2022, в коло доказування відносить відсутність обставин коливання вартості ціни товару з моменту укладання Договору (15.02.2022) до моменту внесення відповідних змін (30.09.2022).
Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду із цим позовом прокурор не подав жодного доказу який би спростовував коливання ціни на електричну енергію, який був доданий відповідачем до листа від 16.09.2022.
Одночасно судом апеляційної інстанції враховується, що згідно з Додатком №2 "Комерційна пропозиція" до Договору, ціна визначається за формулою: Ц(спож)=Цзак + Цп +Тпередача (грн/кВт*год), де Цзак закупівельна ціна електричної енергії Постачальником для Споживача на ринках електричної енергії, Цп ціна на послуги, пов'язані з постачанням електричної енергії споживачу, грн/кВт*год, Тпередача тариф на послуги з передачі електричної енергії ПрАТ "НЕК "Укренерго" (затверджується Регулятором та розміщується на сайті постачальника), грн/кВт*год.
Тобто, в основу визначення ціни товару (електричної енергії) сторонами покладено ціну електричної енергії на ринках електричної енергії.
При цьому, оцінивши надану ТОВ "РОЕК" до листа роздруківку роботи ринку РДН/ВДР з веб-сайту ДП "Оператор ринку" про середньозважені ціни електричної енергії за липень і серпень 2022 року, апеляційний господарський висновує, що в цьому випадку, сторонами спірного правочину було документально підтверджено коливання вартості ціни товару з моменту укладання Договору (15.02.2022) до моменту внесення відповідних змін (30.09.2022).
Щодо посилання прокурора на те, що не допускається зміна ціни товару після його поставки, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.
Згідно із ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
За приписами ч. ч. 1, 3-4 ст. 653 ЦК України у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Апеляційний господарський суд зауважує, що в цьому випадку на момент укладення додаткової угоди № 5 від 30.09.2022 Договір № 4155-ВЦ від 15.02.2022 був чинним та фактично не виконаним у повному обсязі, а сторони, керуючись свободою договору (ст. 627 ЦК України) та нормами ч. 3 ст. 653 ЦК України, дійшли згоди про поширення її дії на відносини, що склалися між сторонами з 01.09.2022.
Тому вищезгадані доводи прокурора відхиляються судом апеляційної інстнації.
З огляду на викладене, а також беручи до уваги, що спірною додатковою угодою № 5 від 30.09.2022, сторони не допустили перевищення 10% бар'єру, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позов у цій частині не підлягає до задоволення.
В той же час, щодо додаткових угод № 6 та № 7 від 30.09.2022, апеляційний господарський суд вказує, що унаслідок їх укладання ціна на одиницю товару збільшилася на 14,2% та 21,4% відповідно.
Доводи скаржника, що сторони вправі збільшити ціну договору на 10% від попередньої, не узгоджуються із вищенаведеною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, за якою сторони можуть змінити ціну за товар не більш ніж на 10 % від тієї, яка визначена в договорі (первісна ціна), а не попередньої ціни товару.
Суд зауважує, що протилежне тлумачення та застосування норм Закону України "Про публічні закупівлі" не відповідатиме меті такого Закону, оскільки дозволить недобросовісним суб'єктам господарювання вигравати тендери з найнижчими ціновими пропозиціями, а в подальшому, шляхом укладання безлічі додаткових угоди, збільшити вартість товару в понад 10% від первісної ціни, однак в межах 10% від попередньої.
Тому, наведені доводи відповідача відхиляються судом апеляційної інстанції.
Відтак, оскільки оспорювані додаткові угоди № 6-7 від 30.09.2022 укладені з порушенням ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі", то вони підлягають визнанню недійсними, адже їхнє укладення призвело до перевищення допустимої межі збільшення ціни за одиницю товару (10%), що визначена Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10% від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами при укладенні договору за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що додаткові угоди № 6 від 30.09.2022, № 7 від 30.09.2022, до Договору про постачання електричної енергії споживачу № 4155-ВЦ від 15.02.2022, за встановлених обставин справи суперечать нормам ЦК України та Закону України "Про публічні закупівлі", а тому підлягають визнанню недійсними.
Щодо позовних вимог в частині стягнення 185 350 грн 98 коп., апеляційний господарський суд враховує таке.
Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
З врахуванням викладених вище висновків суду апеляційної інстанції про те, що оспорювані додаткові угоди № 6 та № 7 від 30.09.2022 є недійсними та не породжують правових наслідків, відтак правовідносини між Управлінням освіти Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" щодо ціни електричної енергії, поставленої за Договором, мали регулюватись з урахуванням ціни, встановленої додатковою угодою № 5 від 30.09.2022 до Договору.
Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми, апеляційний господарський суд висновує, що внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних додаткових угод №6 та № 7 з порушенням законодавства, доведеною у цій справі є переплата коштів у розмірі 109 530 грн 82 коп.
В стягненні решти коштів слід відмовити за безпідставністю.
Таким чином, внаслідок виконання Управлінням освіти Дубенської міської ради своїх зобов'язань фінансового характеру за оспорюваними правочинами ТОВ "РОЕК" було безпідставно отримано грошові кошти на загальну суму 109 530 грн 82 коп., які останнє зобов'язане повернути споживачу в силу приписів ст. ст. 216, 1212 ЦК України, оскільки підстава їх набуття відпала.
Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою ЄСПЛ (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
В справі "Салов проти України" від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно ст. 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі "Hirvisaari v. Finland"). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі "Ruiz Torija v. Spain").
У пунктах 32, 34, 36 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; підстави прийняття рішення повинні бути узгодженими, чіткими, недвозначними й несуперечливими; вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку міркувань, які привели суддю до ухваленого ним рішення.
Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасники справи були почутими і їм надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження під час апеляційного провадження.
З урахуванням викладеного в сукупності, апеляційний господарський суд висновує про часткове задоволення позову.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в справі доказів.
В силу приписів ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.
Згідно із п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема: нез'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладене апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" слід задовольнити частково, а рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2026 у справі № 918/314/25 скасувати в частині визнання недійсною Додаткової угоди №5 від 30.09.2022, стягненні з відповідача на користь позивача коштів у сумі 75 820 грн 16 коп. та ухвалити в цій частині нове рішення яким в позові відмовити. Також судом апеляційної інстанції здійснюється перерозподіл судових витрат.
Керуючись статтями 269, 270, 273, 275-279, 282 ГПК України, Північно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 20.01.2026 у справі № 918/314/25 скасувати в частині:
- визнання недійсною Додаткової угоди №5 від 30.09.2022 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №4155-ВЦ від 15.02.2022, укладеного між Управлінням освіти Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія";
- стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Управління освіти Дубенської міської ради коштів у сумі 75 820 грн 16 коп.;
- стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" на користь Рівненської обласної прокуратури 4 266 грн 75 коп. судового збору.
Ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в позові.
В решті Господарського суду Рівненської області від 20.01.2026 у справі № 918/314/25 залишити без змін, виклавши п. п. 1-6 його резолютивної частини в редакції.
"1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати недійсною Додаткову угоду №6 від 30.09.2022 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №4155-ВЦ від 15.02.2022, укладеного між Управлінням освіти Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".
3. Визнати недійсною Додаткову угоду №7 від 30.09.2022 до Договору про постачання електричної енергії споживачу №4155-ВЦ від 15.02.2022, укладеного між Управлінням освіти Дубенської міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія".
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Князя Володимира, будинок 71-Б, код 42101003) на користь Управління освіти Дубенської міської ради (35603, Рівненська обл., Дубенський р-н, місто Дубно, вул.Тараса Бульби, будинок 4, ідентифікаційний код 04590725) кошти у сумі 109 530 грн 82 коп.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Князя Володимира, будинок 71-Б, код 42101003) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 липня 52, код 02910077) 7 845 грн 25 коп. судового збору.
6. В решті позову відмовити.".
3. Стягнути з Рівненської обласної прокуратури (33028, Рівненська обл., Рівненський р-н, м. Рівне, вул. 16 Липня, будинок 52, код 02910077) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівненська обласна енергопостачальна компанія" (33013, Рівненська обл., місто Рівне, вулиця Князя Володимира, будинок 71-Б, код 42101003) - 6 400 грн 13 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
4. Господарському суду Рівненської області видати накази на виконання цієї постанови.
5. Справу № 918/314/25 надіслати Господарському суду Рівненської області.
6. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, строках та порядку встановлених статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складений "25" травня 2026 р.
Головуючий суддя Петухов М.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Мельник О.В.