ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
12 травня 2026 року Справа № 903/834/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Романюк Ю.Г., суддя Саврій В.А.
секретар судового засідання Тангиян О.О.
за участю представників:
прокурора: Мельничук Л.О.
позивача: не з'явився
відповідача-1: не з'явився
відповідача-2: не з'явився
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби на рішення Господарського суду Волинської області від 02.02.2026 (суддя Бідюк С.В., повний текст рішення складено 12.02.2026)
у справі № 903/834/25
за позовом Волинської обласної прокуратури
в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби
до відповідача-1 Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 Державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури України
до відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Раун"
про розірвання договору
Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції; короткий зміст вимог апеляційної скарги; процесуальні дії у справі.
У серпні 2025 року до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби до Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області до Товариства з обмеженою відповідальністю Раун про розірвання договору про закупівлю послуг від 28.11.2024 №01.4/18/24, який укладено між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області та Товариством з обмеженою відповідальністю РАУН (процедура закупівлі №UA-2024 11-01-003138-a). Підставою для розірвання прокуратура у позовній заяві зазначає, що оскільки джерела фінансування правочину на наступний бюджетний період (майже 64 млн грн у 2026 році) не визначені, зокрема в додатковій угоді від 01.05.2025 №50/25 зазначено інші джерела фінансування, це у свою чергу є правовою підставою для ініціювання питання з приводу розірвання договору.
Рішенням Господарського суду Волинської області від 02.02.2026 у задоволенні позову відмовлено.
Останнє обґрунтоване тим, що матеріали справи не містять жодних належних і допустимих доказів встановлення фактів порушення бюджетного законодавства, зокрема перевищення бюджетних асигнувань або взяття бюджетних зобов'язань поза межами затверджених бюджетних призначень, оскільки як на момент укладення спірного договору, так і на момент укладення додаткових угод про зміну плану фінансування, бюджетні зобов'язання Служби на відповідні бюджетні періоди відповідали бюджетним асигнуванням. Також, місцевий господарський суд зазначає, що доводи прокуратури щодо порушення інтересів держави, в тому числі але не виключно в частині недоцільності укладення оспорюваного правочину в період дії воєнного стану на території України, ґрунтуються виключно на припущеннях про можливе неефективне чи надмірне використання бюджетних коштів у майбутньому.
Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в повному обсязі та ухвалити нове, яким позовні вимоги Волинської обласної прокуратури задовольнити повністю, а також покласти на відповідачів витрати, пов'язані з розглядом вказаної справи в суді.
Апеляційна скарга подана через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС 02.03.2026.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.03.2026, серед іншого, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби на рішення Господарського суду Волинської області від 02.02.2026 у справі № 903/834/25.
17.03.2026 на адресу суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи № 903/834/25.
20.03.2026 до Північно-західного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив, який долучено до матеріалів справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.03.2026, серед іншого, розгляд апеляційної скарги призначено на "28" квітня 2026 р. об 15:15 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
14.04.2026 від Західного офісу Державної аудиторської служби України до суду апеляційної інстанції надійшли письмові пояснення.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.04.2026, серед іншого, відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі № 903/834/25 на "12" травня 2026 р. об 14:50 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №4.
Узагальнений виклад доводів апеляційної скарги та доводів/заперечень учасників справи.
У апеляційній скарзі прокуратура зазначає, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають встановленим обставинам, а також допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Скаржник вказує, що Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області проведено відкриті торги з особливостями та укладено з ТзОВ "РАУН" договір про закупівлю послуг від 28.11.2024 №01.4/18/24 на суму 75 931 368,84 грн, при цьому відповідач-1 є одержувачем коштів державного бюджету.
За доводами прокурора, планом фінансування первісно передбачалося фінансування у 2024 році на суму 1 500 000 грн, однак розрахунки у 2024 році фактично не проводились, а подальшими додатковими угодами основний обсяг фінансування перенесено на 2026 рік за рахунок "інших джерел фінансування", які конкретно не визначені. Апелянт зазначає, що можливість оплати послуг у 2026 році відповідачем-1 жодним чином не обґрунтована, що суперечить меті закупівлі та свідчить про відсутність реального бюджетного забезпечення виконання договору.
Прокуратура наголошує, що наведене може призвести до продовження строку дії договору та виконання зобов'язань у наступних бюджетних періодах, що створює невизначеність у договірних відносинах та необґрунтовані очікування отримання бюджетних коштів у майбутньому.
На думку прокурора, погодження умов договору щодо здійснення оплати у наступних бюджетних періодах за рахунок невизначених джерел фінансування суперечить вимогам бюджетного законодавства та правовим висновкам Верховного Суду. Крім того, останній вказує, що на момент укладення додаткової угоди №50/25 Державний бюджет України на 2026 рік ще не був прийнятий, а тому визначити реальні обсяги фінансування було неможливо.
Також апелянт наголошує, що в умовах воєнного стану та з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України №590 фінансування послуг з експлуатаційного утримання автомобільних доріг не належить до першочергових видатків, а тому укладення та виконання спірного договору за відсутності належного бюджетного забезпечення не відповідає принципам максимальної економії, ефективності та пропорційності, визначеним Законом України "Про публічні закупівлі".
У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ "РАУН" заперечує проти доводів апеляційної скарги та зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Відповідач-2 вказує, що апеляційна скарга містить формальні посилання на усі підстави для скасування рішення, передбачені ч. 1 ст. 277 ГПК України, однак зі змісту скарги не вбачається, які саме порушення допустив суд першої інстанції.
Також Товариство звертає увагу суду, що апеляційна скарга фактично повторює текст позовної заяви та зводиться до переоцінки доказів, яким уже надано оцінку судом першої інстанції. Крім того, відповідач-2 наголошує, що апелянт не обґрунтував істотності порушень норм процесуального права та не навів доводів щодо неправильного застосування норм матеріального права, тоді як судом першої інстанції правильно застосовано положення законодавства у сфері публічних закупівель, бюджетного законодавства, законодавства про прокуратуру та державний фінансовий контроль, а також інших нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини.
На думку ТзОВ "РАУН", суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, надав належну оцінку усім аргументам прокурора та дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
У поданих поясненнях Західний офіс Держаудитслужби в особі Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області зазначає, що відповідно до положень Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", Порядку №550 та Порядку №631 орган державного фінансового контролю має право звертатися до суду лише за результатами проведених заходів державного фінансового контролю, зокрема інспектування (ревізії) чи перевірки закупівель, у разі невиконання підконтрольною установою вимог щодо усунення виявлених порушень або щодо стягнення коштів, отриманих за незаконними договорами. Управління вказує, що заходи державного фінансового контролю щодо процедури закупівлі UA-2024-11-01-003138-а ним не проводилися, порушення не виявлялися, вимоги про їх усунення не направлялися, а тому у Західного офісу Держаудитслужби відсутні правові підстави для звернення з позовом у даній справі та будь-які пояснення по суті спору.
Також вказано, що ТзОВ "РАУН" не є підконтрольною установою Управління, а орган державного фінансового контролю не наділений повноваженнями звертатися до суду з позовами про розірвання договорів про закупівлю товарів, робіт і послуг.
У зв'язку з наведеним, Управління просить долучити подані пояснення до матеріалів справи, врахувати їх при розгляді спору та здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.
Інші учасники провадження правом на подання відзиву/пояснень не скористались.
У судових засіданнях представниця прокуратури підтримала доводи апеляційної скарги та просить задовольнити її в повному обсязі.
Інші учасники провадження явку уповноважених представників в судове засідання не забезпечили, про дату та час засідання були належним чином повідомлені судом.
За умовами ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що всі учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи та явка сторін обов'язковою не визнавалась, суд дійшов висновку про відсутність перешкод для розгляду апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідачку, присутню у судовому засіданні представницю прокуратури, обговоривши доводи апеляційної скарги та доводи/заперечення/пояснення учасників провадження, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення з урахуванням повноважень, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Обставини справи, встановлені судами і визначені відповідно до них правовідносини.
Як встановлено судами та підтверджується матеріалами справи, Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області проведено відкриті торги з особливостями №UA-2024-11-01-003138-a та укладено із ТзОВ "РАУН" (виконавець) договір про закупівлю послуг від 28.11.2024 №01.4/18/24 на загальну суму 75 931 368,84 грн.
Відповідно до умов договору виконавець зобов'язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, своїми силами та засобами надати послуги згідно відомостей обсягів послуг, викладеній в тендерній документації за рахунок коштів державного бюджету (інших бюджетів) та в обумовлений цим договором термін. Замовник зобов'язаний прийняти належним чином надані послуги за цим договором після перевірки фізичних та вартісних показників та сплатити їх вартість по мірі надходження коштів, передбачених на ці цілі на його рахунок від головного розпорядника коштів та інших джерел фінансування. Найменування послуг: Експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування державного значення в межах Волинської області (забезпечення функціонування та модернізації ліній зовнішнього освітлення, обслуговування світлофорних об'єктів, камер відео нагляду) (п. 1.1., п. 1.2).
Положеннями п. 3.1 договору передбачено, що ціна договору становить 75 931 368,84 грн. Суми взятих замовником бюджетних зобов'язань за цим договором можуть корегуватися протягом терміну дії договору та в межах ціни договору відповідно до планів фінансування, затверджених головним розпорядником бюджетних коштів, що буде визначатися додатковими угодами.
Умовами п. 4.1 договору визначено, що розрахунки проводяться шляхом поетапної оплати замовником за надані послуги при надходженні на рахунок замовника коштів з державного, місцевого бюджетів від головного розпорядника та інших джерел фінансування не заборонених законом. Замовник здійснює щомісячні та проміжні платежів за надані послуги на підставі акту приймання виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг, довідки про вартість виконаних дорожніх робіт та/або наданих послуг та витрат, підписаних уповноваженими представниками сторін.
Згідно з п.п. 4.6.1 - 4.6.3 договору бюджетні зобов'язання за договором виникають відповідно до планів фінансування, доведених замовнику від головного розпорядника бюджетних коштів та інших джерел фінансування в межах бюджетних асигнувань, передбачених планом використання бюджетних коштів (зі змінами). Бюджетні фінансові зобов'язання за договором виникають при наявності перерахованих коштів на рахунок замовника від головного розпорядника та у межах бюджетних асигнувань, установлених планами використання бюджетних коштів (зі змінами). Оплата послуг проводиться у межах одержаних асигнувань на казначейський рахунок замовника за фактично надані обсяги послуг згідно з ф. форма № КБ-2в УПВ та ф. № КБ-3. У разі затримки бюджетного фінансування не з вини замовника, оплата за надані послуги здійснюється протягом 5 (п'яти) банківських днів з дати отримання замовником бюджетного фінансування на свій реєстраційний рахунок. Ненадходження коштів з державного бюджету та інших джерел фінансування на реєстраційний рахунок замовника для оплати послуг за цим договором, а також несвоєчасне їх перерахування органами державного казначейства, головного розпорядника бюджетних коштів, сторони визнають обставиною, що має місце не з вини замовника.
Пунктом 4.6.5 договору встановлено, що фінансування послуг здійснюється поетапно при надходженні коштів на рахунок замовника від головного розпорядника та інших джерел фінансування, які передбачені на поточний рік згідно із планом фінансування та інших фінансових документів розпорядника коштів.
Відповідно до п. 5.1 договору термін надання послуг - з листопада 2024 року до 31 грудня 2026 року. Строк виконання зобов'язань щодо надання послуг може продовжуватись у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника за умови, що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі.
Пунктом 7.1.7 договору передбачено, що замовник може в односторонньому порядку розірвати дію цього договору за таких обставин:
а) виявлення 3 (трьох) та більше випадків недоліків (дефектів), порушень (оформлених відповідно до п.7.1);
б) повторного порушення Виконавцем строків початку та (або) завершення виконання основних видів робіт;
в) повторного недотримання Виконавцем якісних та/або кількісних характеристик робіт, матеріальних ресурсів (матеріалів і т.п.), устаткування тощо;
г) якщо Виконавець відступив від умов цього договору, що призвело до погіршення якості робіт (визначених проектно-кошторисною документацією, технічним завданням та календарним графіком надання послуг);
д) повторне невиконання вимог припису за одним і тим же порушенням;
е) подання Виконавцем документів з недостовірними даними;
ж) відсутність бюджетного фінансування (асигнувань) на виконання робіт за цим договором;
з) інших недоліків в роботі або порушень умов цього договору Виконавцем що призвели до погіршення якості робіт та (або) порушення строків виконання робіт.
Як встановлено судом, строк дії спірного договору становить більше одного календарного року, тобто фінансові зобов'язання за цим договором є довгостроковими в розумінні БК України.
Порядок здійснення довгострокових бюджетних зобов'язань (строк дії яких перевищує один бюджетний період (більше одного року, довгострокові договори)) визначений Порядком реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 (далі - Порядок №309), який розроблений на виконання статей 43, 46, 48, 51, 112, 116-118 БК України.
За змістом п. 2.2 Порядку №309 умовою бюджетного зобов'язання за довгостроковим договором, укладеним за процедурою публічної закупівлі, є обов'язкова наявність додатку до довгострокового договору - календарного плану, відомості в якому мають відповідати плановим показникам поточного бюджетного періоду в Реєстрі бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів.
Додаткові вимоги до договору підряду, період виконання робіт за яким становить більше одного календарного року, визначені також Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженими постановою КМУ від 01.08.2005 №668, якими передбачено наявність такої невід'ємної частини договору підряду, як план, за яким проводиться фінансування робіт (будівництва обєкта).
Відповідно до пунктів 5, 83, 84 Загальних умов такий план складається з урахуванням календарних графіків виконання робіт і порядку проведення розрахунків за виконані роботи на весь період будівництва за роками, а на поточний рік - за місяцями з визначенням джерел та напрямів фінансування (видами витрат).
Додатком №1 сторонами визначено договірну ціну договору.
У додатку №3 від 28.11.2024 до договору сторонами визначено план фінансування, відповідно до якого джерелом фінансування є державний бюджет, загальна ціна договору становить 75 931 368,84 грн, а план фінансування передбачає: 2024 рік - 1 500 000 грн, 2025-2026 роки - 74 431 361,84 грн.
Разом з тим, як встановлено судами, сторонами неодноразово вносились зміни до плану фінансування, зокрема:
- додатковою угодою №20/25 від 11.03.2025 визначено фінансування: 6 000 000 грн - державний бюджет 2025 року (загальний фонд), інші джерела фінансування 2026 року - 69 931 368,84 грн;
- додатковою угодою №48/25 від 30.04.2025 визначено фінансування: 12 000 000 грн - державний бюджет 2025 року (загальний фонд), інші джерела фінансування 2026 року - 63 931 368,84 грн;
- додатковою угодою №50/25 від 01.05.2025 визначено фінансування: 12 000 000 грн - державний бюджет 2025 року (загальний фонд), інші джерела фінансування 2026 року - 63 931 368,84 грн;
- додатковою угодою №172/25 від 15.12.2025 визначено фінансування: 21 000 000 грн - державний бюджет 2025 року (загальний фонд), інші джерела фінансування 2026 року - 54 931 368,84 грн;
- додатковою угодою №209/25 від 24.12.2025 визначено фінансування: 17 972 840,35 грн - державний бюджет 2025 року (загальний фонд), інші джерела фінансування 2026 року - 57 958 825,49 грн.
В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначає, що оскільки джерела фінансування правочину на наступний бюджетний період (майже 64 млн грн у 2026 році) не визначені, зокрема у додатковій угоді від 01.05.2025 №50/25 зазначено - інші джерела фінансування, це, на думку прокурора, є правовою підставою для ініціювання питання щодо розірвання договору від 28.11.2024 №01.4/18/24.
Також прокурор вказує, що додаткові угоди від 11.03.2025 №20/25, від 30.04.2025 №48/25 та від 01.05.2025 №50/25 укладено за відсутності у замовника коштів для фінансування договору у 2026 році, а тому їх укладення суперечить приписам статей 23, 46 та 48 БК України. З огляду на наведене прокуратура вважає, що вказані угоди є завідомо невиконуваними, що не відповідає вимогам ч. 5 ст. 203 ЦК України, відповідно до якої правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що ним обумовлені.
Аналізуючи встановлені обставини справи та переглядаючи спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції бере до уваги наступні положення чинного законодавства з урахуванням фактичних обставин справи.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За змістом статтей 626, 627, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ч. 1 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України "Про публічні закупівлі" істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків, продовження строку дії договору про закупівлю та строку виконання зобов'язань щодо передачі товару, виконання робіт, надання послуг у разі виникнення документально підтверджених об'єктивних обставин, що спричинили таке продовження, у тому числі обставин непереборної сили, затримки фінансування витрат замовника, за умови що такі зміни не призведуть до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю.
Положеннями статті 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За загальним правилом, передбаченим статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це перебачити, вони не уклали б договір або уклали його на інших умовах.
Згідно з частиною 2 статті 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за наявності одночасно таких умов: 1) у момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору одночасно з наявністю істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, та з наявністю чотирьох умов, визначених частиною 2 статті 652 ЦК України, при істотній зміні обставин, з яких сторони виходили, укладаючи договір.
Частиною 5 статті 203 ЦК України визначено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
Статтею 843 ЦК України встановлено, що у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Якщо у договорі підряду не встановлено ціну роботи або способи її визначення, ціна встановлюється за рішенням суду на основі цін, що звичайно застосовуються за аналогічні роботи з урахуванням необхідних витрат, визначених сторонами. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
За приписами статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції надавав оцінку висновкам суду першої інстанції; мотиви прийняття або відхилення аргументів учасників справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, надавши правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, колегія суддів зазначає таке.
Щодо наявності підстав для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді, колегія суддів вважає за необхідне надати правову оцінку зверненню прокурора із цим позовом.
Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво інтересів держави у суді у виключних випадках, зокрема, за наявності порушення або загрози порушення таких інтересів та за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином уповноваженим органом, при цьому, прокурор виконує субсидіарну функцію.
Зокрема, підставою для представництва інтересів держави є порушення або загроза порушення таких інтересів за умови, що їх захист не здійснюється або здійснюється неналежним чином органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу, водночас інтереси держави повинні насамперед захищатися саме цими суб'єктами, тоді як прокурор, не будучи альтернативним суб'єктом звернення до суду, виконує субсидіарну роль та здійснює представництво лише у зазначених випадках, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 20 вересня 2018 року у справі №924/1237/17, від 07 грудня 2018 року у справі № 924/1256/17, від 15 жовтня 2019 року у справі № 904/2320/18 та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.
Згідно зі ст. 53 ГПК України прокурор, звертаючись до суду в інтересах держави, зобов'язаний обґрунтувати, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, а також визначити орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Водночас, ще однією обов'язковою умовою для здійснення прокурором представництва інтересів держави є саме факт нездійснення або неналежного здійснення такого захисту компетентним органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб'єктом владних повноважень.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Відповідно до ч. 4 ст. 7 Закону України "Про публічні закупівлі" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах повноважень, визначених Конституцією та законами України.
Згідно із Законом України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, основними завданнями якого є здійснення контролю за використанням та збереженням державних фінансових ресурсів, ефективним використанням бюджетних коштів та дотриманням законодавства про закупівлі.
Положеннями п.п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 вказаного Закону органу державного фінансового контролю надано право, зокрема, порушувати питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, а також стягувати у дохід держави кошти, отримані за незаконними договорами.
Відповідно до Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 №43, Держаудитслужба є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, а одним із її основних завдань є здійснення державного фінансового контролю, спрямованого на ефективне, законне та результативне використання державних фінансових ресурсів та бюджетних коштів.
При цьому Західний офіс Держаудитслужби є міжрегіональним територіальним органом Держаудитслужби та реалізує її повноваження, зокрема, на території Волинської області.
Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №924/1256/17 та в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №906/296/18, від 20.02.2019 у справі №912/894/18, від 10.04.2019 у справі №909/569/18, від 15.05.2019 у справі №911/1497/18, від 21.05.2019 у справі №912/895/18, від 29.05.2019 у справі №909/545/18, від 20.11.2019 у справі №912/2887/18, від 29.07.2020 у справі №924/316/18, від 30.07.2020 у справі №904/5598/18, від 01.09.2020 у справі №911/1534/19, від 06.10.2020 у справі №905/121/19 неодноразово вказував на наявність у Державної аудиторської служби України права на звернення до суду із позовами у сфері публічних закупівель та сформував однозначний правовий висновок, згідно з яким ця служба є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у таких правовідносинах.
Як встановлено судами, Волинською обласною прокуратурою листом від 21.07.2025 №15-970вих-25 повідомлено Західний офіс Держаудитслужби та Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про наявність порушення інтересів держави та витребувано інформацію щодо вжиття заходів реагування.
Разом з тим, відповіді від Західного офісу Держаудитслужби прокурором не отримано, а Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області листом від 30.07.2025 №130317-17/1718-2025 повідомило про відсутність у нього повноважень для звернення з відповідним позовом до суду.
Отже, уповноваженим органом не було вжито жодних заходів, спрямованих на захист інтересів держави, зокрема не подано відповідного позову та не повідомлено прокурора про намір чи заплановані заходи щодо усунення виявлених порушень.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що прокурором дотримано порядок, а тому представництво інтересів держави у цій справі здійснюється правомірно.
Щодо доводів апелянта про відсутність належного бюджетного забезпечення спірного договору та невизначеність джерел фінансування, а також про те, що додаткові угоди до договору є завідомо невиконуваними, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 06.08.2003 №1221 на служби автомобільних доріг, які у подальшому перейменовано на служби відновлення та розвитку інфраструктури, покладено функції замовника виконання робіт з будівництва, реконструкції, ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування.
Згідно з Положенням про Службу відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області, затвердженим наказом Агентства відновлення від 10.02.2025 №Н-63, Служба є державною неприбутковою організацією - юридичною особою публічного права, є замовником закупівлі товарів, робіт та послуг, необхідних для забезпечення виконання покладених на неї функцій, а також є одержувачем бюджетних коштів, уповноваженим на здійснення відповідних заходів у межах бюджетних програм.
Процедури закупівель дорожніх робіт та послуг Службою проводяться відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" (з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України "Про публічні закупівлі", на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 №1178.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 199 "Деякі питання використання залишку коштів, визначеного пунктом 2 статті 36 Закону України Про Державний бюджет України на 2024 рік" затверджено порядок використання коштів державного бюджету, передбачених для розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у 2024 році, яким було визначено розподіл за напрямами використання коштів державного бюджету, передбачених для розвитку мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у 2024 році.
Витяги зі Скоригованого плану фінансування дорожнього господарства у 2024 році за бюджетною програмою 3111020 "Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення" за рахунок залишку коштів, визначеного пунктом 2 статті 36 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".
Відповідно до пункту 18 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України головними розпорядниками бюджетних коштів є бюджетні установи в особі їх керівників, які отримують бюджетні призначення та здійснюють розподіл асигнувань.
Відповідно до пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України розпорядник бюджетних коштів визначається як бюджетна установа в особі її керівника, уповноважена на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення витрат бюджету.
Як убачається з положень частини першої статті 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі виключно в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням визначених законом особливостей щодо виконання окремих категорій зобов'язань.
Згідно з пунктом 38 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України одержувач бюджетних коштів є суб'єктом господарювання або організацією, яка не має статусу бюджетної установи та уповноважена розпорядником бюджетних коштів на виконання заходів бюджетної програми.
Отже, суд першої інстанції правильно виходив із того, що у спірних правовідносинах Служба діяла як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня та одержувач бюджетних коштів у межах бюджетних асигнувань, доведених головним розпорядником - Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються виключно за наявності відповідного бюджетного призначення.
Як передбачено статтею 22 Бюджетного кодексу України, бюджетні асигнування для реалізації бюджетних програм надаються розпорядникам бюджетних коштів, які поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня залежно від обсягу наданих повноважень.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України бюджетне призначення це повноваження головного розпорядника бюджетних коштів, надане цим Кодексом, законом про Державний бюджет України, яке має кількісні, часові і цільові обмеження та дозволяє надавати бюджетні асигнування.
Як встановлено пунктом 9 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 № 228, одержувач бюджетних коштів здійснює їх використання відповідно до плану використання бюджетних коштів у межах затверджених асигнувань.
Згідно з ч. 3 ст. 48 БК України, розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом, та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними.
Матеріалами справи підтверджується, що листом від 20.03.2024 №1177/1/09-01/10 Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України було направлено Службі витяг із Плану фінансування у 2024 році за бюджетною програмою КПКВК 3111020 "Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення".
Згідно з цим Планом на поточний ремонт, обсяг всіх видатків становить 425 191,3 тис.грн, в тому числі: поточних видатків (КЕКВ 2281) на поточний ремонт, поточний дрібний ремонт та експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у Волинській області передбачено у розмірі - 397 218,9 тис.грн.; поточних видатків (КЕКВ 2610) на заходи з поточного ремонту та утримання пунктів пропуску через державний кордон - 27 972,4 тис.грн.
Згідно лімітної довідки про бюджетні асигнування та кредитування на 2024 рік, виданої Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України, на підставі довідки Міністерства фінансів України від 15.03.2024 № 06/7455 для Служби відновлення у Волинській області, з Державного бюджету України за КПКВК 3111020 "Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення" виділено 425191300,00 грн, в тому числі за КЕКВ 2281 - 397 218 900,00 грн, за КЕКВ 2610 - 27972400,00 грн.
Надалі у зв'язку із додатковим виділенням коштів з державного бюджету зазначені бюджетні призначення неодноразово збільшувались, зокрема:
- зміною на 2024 рік № 4/2 виділено 30 000 000,00 грн - на підставі змін по головному розпоряднику від 17.05.2024 № 5;
- зміною на 2024 рік № 8/2 виділено 4 464 400,00 грн - на підставі змін по головному розпоряднику від 01.08.2024 № 8;
- зміною на 2024 рік № 10/2 виділено 10 364 600,00 грн - на підставі змін по головному розпоряднику від 09.09.2024 № 9;
- зміною на 2024 рік № 16/2 виділено 14 236 500,00 грн - на підставі змін по головному розпоряднику від 19.12.2024 № 15.
В подальшому план фінансування було скориговано і станом на 20.12.2024 видатки Службі за цим напрямом було збільшено до 456 284,4 тис.грн (на 14 236,5 тис. грн).
Крім того, листом від 23.12.2024 №4212/2/09-01/10 Службі додатково доведено фінансування за рахунок загального фонду державного бюджету в сумі 43 201 000 грн.
Таким чином, як правильно встановив місцевий господарський суд, загальний обсяг доведеного Службі фінансування за відповідною бюджетною програмою на 2024 рік становив 499 485 400 грн, тоді як ціна спірного договору складала 75 931 368,84 грн, що свідчить про наявність на момент укладення договору достатніх бюджетних призначень та відповідність бюджетних зобов'язань бюджетним асигнуванням.
Зокрема, суди встановили, що договір про закупівлю послуг від 28.11.2024 №01.4/18/24 був зареєстрований органами Державної казначейської служби України у межах доведених річних асигнувань. При цьому реєстрація бюджетного зобов'язання на суму 1 500 000 грн підтверджує дотримання відповідачем вимог бюджетного законодавства при взятті відповідних зобов'язань.
Так, у Реєстрі бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів зареєстровано бюджетне зобов'язання по договору про закупівлю послуг від 28.11.2024 № 01.4/18/24, на суму 1 500 000,00 грн. Однак, у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів на казначейському рахунку Служби, вказане зобов'язання в подальшому було знято 30.12.2024, на підставі п.2.14 Порядоку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309.
Пункт 2.14 вказаного Порядку передбачає, що не оплачені в кінці бюджетного періоду бюджетні фінансові зобов'язання розпорядників бюджетних коштів, які були зареєстровані для здійснення попередньої оплати (виплати авансу), інші бюджетні фінансові зобов'язання, які не є кредиторською заборгованістю, бюджетні зобов'язання та бюджетні фінансові зобов'язання одержувачів бюджетних коштів знімаються з обліку органами Казначейства.
Тому, той факт, що в подальшому наприкінці бюджетного періоду зазначене бюджетне зобов'язання було знято органом Казначейства з обліку через відсутність коштів на рахунку, сам по собі не свідчить про незаконність договору чи відсутність бюджетних призначень, оскільки таке зняття прямо передбачене пунктом 2.14 Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників та одержувачів бюджетних коштів.
Безпідставними апеляційний суд вважає й доводи апелянта про невизначеність джерел фінансування на 2025 та 2026 рік.
Частиною 2 статті 23 БК України бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до положень Скоригованого плану фінансування у 2025 році за бюджетною програмою 3111020 "Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення" за рахунок коштів загального фонду державного бюджету, на 2025 рік, направленого Державним агентством відновлення та розвитку інфраструктури України листом від 05.03.2025 № 687/2/09-01/10, для виконання Службі відновлення у Волинській області, вбачається, що обсяг видатків на поточний ремонт, поточний дрібний ремонт та експлуатаційне утримання автомобільних доріг загального користування державного значення у Волинській області передбачено у розмірі 235 919 000,00 грн .
Вказане вище також підтверджується паспортом бюджетної програми на 2025 рік, планом використання бюджетних коштів на 2025 рік за КПКВК 3111020 "Розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування державного значення".
Зокрема, керуючись положеннями статті 14 Закону України "Про державний бюджет України на 2026 рік" установлено, що у 2026 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30, абзацом першим пункту 60 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та здійснення заходів, визначених частиною четвертою статті 30 Бюджетного кодексу України (з урахуванням особливостей, визначених цим Законом), у пропорціях за напрямами, визначеними статтею 28 цього Закону, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 56 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, статтями 22, 26 та 27 цього Закону, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11-13 цього Закону, спрямовуються відповідно на, зокрема розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування (за рахунок джерел, визначених пунктами 8 і 11 статті 12 цього Закону).
Джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2026 рік у частині фінансування є надходження, визначені частиною третьою статті 15 Бюджетного кодексу України, абзацом другим частини першої статті 24 цього Закону, а також такі надходження - залишки коштів, джерелом формування яких були доходи державного бюджету, визначені пунктом 1 частини другої статті 24-2 Бюджетного кодексу України, що надійшли у попередні роки та не використані у 2024 та 2025 роках; залишок коштів, джерелом формування яких були надходження Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, одержані за рахунок запозичень, залучених під державні гарантії у попередні періоди (ст. 12 ЗУ "Про державний бюджет України на 2026 рік").
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що як на момент укладення спірного договору, так і на момент укладення додаткових угод щодо зміни плану фінансування, бюджетні зобов'язання Служби у відповідних бюджетних періодах відповідали затвердженим бюджетним асигнуванням, що спростовує доводи прокуратури про неправомірну зміну істотних умов договору, зокрема в частині невизначення джерел бюджетного фінансування його виконання.
Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність порушень бюджетного законодавства при укладенні спірного договору чи додаткових угод до нього, у зв'язку з чим відповідні доводи апеляційної скарги є необґрунтованими.
Судами також встановлено, що договір сторонами фактично виконується. Зокрема, ТзОВ "РАУН" надано послуги за грудень 2024 року - березень 2025 року, що підтверджується актами приймання виконаних робіт, довідками про їх вартість та платіжними інструкціями. Загальна сума оплачених Службою робіт становить понад 6 млн грн. Крім того, Службою було здійснено авансування на суму 1 500 000 грн.
Водночас строк дії договору визначений сторонами до 31.12.2026, а роботи виконані частково. Таким чином, висновок апелянта про завідому невиконуваність договору та додаткових угод не відповідає фактичним обставинам справи та спростовується наявними доказами його реального виконання.
Колегія суддів також звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу нецільового використання бюджетних коштів, їх перерахування без бюджетних асигнувань чи встановлення контролюючими органами порушень бюджетного законодавства.
Посилання апелянта на можливе неефективне або надмірне використання бюджетних коштів у майбутньому фактично ґрунтуються виключно на припущеннях та оціночних судженнях, які не підтверджені жодними доказами та не можуть бути достатньою підставою для розірвання договору.
З огляду на встановлені обставини існування у Служби відновлення та розвитку інфраструктури як замовника робіт бюджетних асигнувань на момент укладення договору, враховуючи часткове виконання сторонами цього договору, відсутність будь-яких претензій з боку замовника щодо якості, обсягу робіт, строку їх виконання, суд апеляційної інстанції виснує про недоведеність прокурором саме настання іншого випадку, встановленого договором, що зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання припинення відповідних договірних правовідносин.
Варто також звернути увагу на те, що в обґрунтування порушення оскаржуваним правочином прав та законних інтересів держави прокурор зазначив, що укладення виконання вказаного договору в умовах воєнного стану, з огляду на вартість послуг, є не доцільним, у тому числі за умови відсутності бюджетних асигнувань на їх фінансування.
Однак, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд правильно виходив з того, що затвердження плану фінансування та укладення спірного договору відбувались уже в умовах дії воєнного стану.
Зокрема згідно п. 8.6 договору сторони підтверджують усвідомлення того, що цей договір укладається в умовах дії воєнного стану на території України. У зв'язку з цим сторони не можуть посилатися на вказані обставини (факти), як на обставину непереборної сили та підставу не можливості виконання умов даного договору.
Тому, у суду наявні підстави вважати, що укладаючи спірний договір сторони усвідомлювали здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг у період дії правового режиму воєнного стану в Україні, наявність відповідних ризиків, які могли вплинути на виконання ними договірних зобов'язань.
Відтак посилання апелянта на воєнний стан як на істотну зміну обставин є необґрунтованими, оскільки така обставина існувала ще на момент укладення договору та враховувалась сторонами.
Щодо доводів апелянта про визнання, на його думку, Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Волинській області позову прокурора.
Як встановлено судами, у відзиві від 09.09.2025 Служба повністю заперечила позовні вимоги. Подані згодом письмові пояснення не містили безумовного визнання позову, оскільки відповідач лише зазначив про відсутність заперечень щодо можливого задоволення позову та фактично залишив вирішення спору на розсуд суду. Така позиція не відповідає змісту ст. 191 ГПК України і не є належним визнанням позовних вимог.
Місцевий господарський суд також правильно врахував, що усні пояснення представниці Служби про визнання позову не можуть братися до уваги, оскільки матеріали справи не підтверджують її повноважень на вчинення таких процесуальних дій у порядку самопредставництва, а також відсутній статус адвоката.
Надана довіреність підтверджує лише представництво інтересів, однак не надає права діяти від імені юридичної особи як самопредставнику в розумінні ч. 3 ст. 56 ГПК України.
Крім того, відомості про таку особу як про представника у порядку самопредставництва в ЄДР відсутні.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для врахування усного визнання позову, а наведені в апеляційній скарзі доводи цього висновку не спростовують.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду у їх сукупності, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності такихвисновків, позаякґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального/процесуального права та неправильній оцінці характеру спірних правовідносин, а тому не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частинами 1-3 ст. 13 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки, а кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 76-78 ГПК України належними, допустимими та достовірними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, що входять до предмета доказування, при цьому докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Як встановлено ч. 4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
За змістом усталеної практики Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України") одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
На підставі ч. 1 ст. 276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів дійшла висновку, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у цій справі рішення суду першої інстанції - відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
На підставі вищезазначеного судова колегія виснує, що рішення Господарського суду Волинської області від 02.02.2026 у справі № 903/834/25 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби без задоволення.
Розподіл судових витрат.
У зв'язку із відмовою в задоволенні апеляційної скарги судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Волинської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 02.02.2026 у справі № 903/834/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Справу № 903/834/25 повернути до Господарського суду Волинської області.
Повний текст постанови складено "20" травня 2026 р.
Головуюча суддя Романюк Ю.Г.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.