вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"21" травня 2026 р. Справа№ 911/499/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Спаських Н.М.
суддів: Яценко О.В.
Горбасенка П.В.
при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 21.05.2026
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен Стар" на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.04.2026
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен Стар" про забезпечення позову (вх. № 3164 від 13.04.2026)
у справі № 911/499/26 (суддя Саванчук С.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен Стар" (м. Київ)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гаврилівська Птахофабрика" (м. Київ)
про визнання права іпотекодержателя,
Ухвалою Господарського суду Київської області від 14.04.2026 у справі № 911/499/26 (без виклику сторін) повністю відмовлено позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, якою заявник просив накласти арешт на Бройлерну птахоферму № 11 загальною площею 13 614 кв.м за переліченими складовими цього об'єкта, що розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р. (раніше - Вишгородський), с. Гаврилівка, Квартал, 10, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 539321832218 та заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо Бройлерної птахоферми № 11 до набрання законної сили рішенням у справі № 911/499/26.
Не погоджуючись з прийнятою ухвалою, позивач, ТОВ "Чікен Стар", 24.04.2026 через систему "Електронний суд" (зареєстровано в суді 27.04.2026) звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Київської області від 14.04.2026 в справі № 911/499/26 про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову та ухвалити постанову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову ТОВ "Чікен Стар" повністю.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Спаських Н.М., суддів: Яценко О.В., Горбасенко П.В.
В засіданні 21.05.2026 представник позивача просить свою апеляційну скаргу задовольнити повністю, ухвалу у справі скасувати та вжити заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно і заборони суб'єктам реєстрації вчиняти реєстраційні дії.
Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, оскільки підстави для вжиття заходів забезпечення відсутні. Відповідачем подано відзив від 08.05.2026 на апеляційну скаргу, яким просить оскаржену ухвалу Господарського суду Київської області від 14.04.2026 залишити без змін.
Дослідивши доводи і заперечення сторін по суті апеляційної скарги, колегією суддів Північного апеляційного господарського суду встановлено наступне:
Як вбачається з матеріалів оскарження та не заперечується сторонами спору, ТОВ "Чікен Стар" звернулось до Господарського суду Київської області із позовною заявою до ТОВ "Гаврилівська Птахофабрика" з такими вимогами:
- визнати за ТОВ "Чікен Стар" право іпотекодержателя щодо об'єкта нерухомого майна - Бройлерної птахоферми № 11, загальною площею 13614 кв.м, складові об'єкта: санпропусник, площею 218,5 кв.м, А; альтанка, Б; будівля трансформаторної підстанція, В; сарай, Г; пташник, площею 1115,2 кв.м, Є; пташник, площею 1114 кв.м, Ж; пташник, площею 1114,1 кв.м, З; пташник, площею 1115 кв.м, І; пташник, площею 1114,9 кв.м, К; пташник, площею 1115,1 кв.м, Л; пташник, площею 1114,9 кв.м, М; пташник, площею 1115 кв.м, Н; пташник, площею 1113,4 кв.м, О; пташник, площею 1113,3 кв.м, П; пташник, площею 1113,5 кв.м, Р; пташник, площею 1114,2 кв.м, С; склад ГСМ, Т; огорожа, 1-3; кормові бункери, 1-XІV; доріжки, XV; під'їздні майданчики, XVI; септики, Номер, літера XVII-XXІX; дезбар'єри номер XXX- XXXI, розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р. (раніше - Вишгородський), с. Гаврилівка, Квартал, 10, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 539321832218 - як такого, що виникло в силу закону у зв'язку з його продажем з відстроченням платежу (в кредит) за Договором купівлі-продажу № 1728 від 31 жовтня 2025 року;
- визнати, що Бройлерна птахоферма № 11, загальною площею 13614 кв.м, складові об'єкта: санпропусник, площею 218,5 кв.м, А; альтанка, Б; будівля трансформаторної підстанція, В; сарай, Г; пташник, площею 1115,2 кв.м, Є; пташник, площею 1114 кв.м, Ж; пташник, площею 1114,1 кв.м, З; пташник, площею 1115 кв.м, І; пташник, площею 1114,9 кв.м, К; пташник, площею 1115,1 кв.м, Л; пташник, площею 1114,9 кв.м, М; пташник, площею 1115 кв.м, Н; пташник, площею 1113,4 кв.м, О; пташник, площею 1113,3 кв.м, П; пташник, площею 1113,5 кв.м, Р; пташник, площею 1114,2 кв.м, С; склад ГСМ, Т; огорожа, 1-3; кормові бункери, I-XIV; доріжки, XV; під'їздні майданчики, XVI; септики, Номер, літера XVII-XXIX; дезбар'єри номер ХХХ-ХХХІ, розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р. (раніше - Вишгородський), с. Гаврилівка, Квартал, 10, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 539321832218, є обтяженою іпотекою (іпотека в силу закону) на користь Позивача в забезпечення виконання Відповідачем зобов'язання зі сплати ціни за Договором у розмірі 8928000 грн - до моменту повного виконання такого зобов'язання.
В ході розгляду даної справи (суддя Рябцева О.О.) від позивача ТОВ "Чікен Стар" надійшла заява від 10.04.2026 про забезпечення позову, в якій заявник просить про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на Бройлерну птахоферму № 11, загальною площею 13614 кв.м. з усіма складовими цього об'єкта, що розташований за адресою: Київська обл., Бучанський р. (раніше - Вишгородський), с. Гаврилівка, Квартал, 10, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 539321832218, та заборони будь-яким суб'єктам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо Бройлерної птахоферми № 11 до набрання законної сили рішенням у справі № 911/499/26.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2026 заяву ТОВ "Чікен Стар" про забезпечення позову передано на розгляд судді Господарського суду Київської області Саванчук С.О.
Ухвалою від 14.04.2026 суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні його заяви про забезпечення позову повністю, навівши, зокрема, такі обґрунтування:
Необхідність забезпечення позову обґрунтована позивачем тим, що невжиття відповідних заходів може істотно ускладнити або унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист прав позивача, з огляду на можливість відчуження відповідачем спірного нерухомого майна у зв'язку з відсутністю державної реєстрації іпотеки за позивачем, яка (за твердженням позивача), виникла в силу закону відповідно до статті 694 ЦК України за наслідками продажу нерухомого майна відповідачу з відстроченням платежу (в кредит).
Позивач зазначає про існуючу загрозу безперешкодного відчуження відповідачем Бройлерної птахоферми № 11, можливість подальших каскадних відчужень цього майна іншим набувачам, що унеможливить або істотно ускладнить виконання рішення суду у разі задоволення позову та потребуватиме від позивача вжиття додаткових заходів судового захисту. На думку позивача, за умови відчуження відповідачем вказаного майна, реєстрація за ним права іпотеки навіть за рішенням суду у даній справі стане неможливою. А майно буде відчужуватися іншим особам як добросовісним набувачам, оскільки на даний час ДР речових прав та обтяжень не містить записів про зареєстроване право іпотеки за позивачем.
Суд першої інстанції з урахуванням позицій ВС у подібних спорах прийшов до висновку, що іпотека як спосіб забезпечення виконання зобов'язання, має акцесорний характер та залежить від існування забезпеченого зобов'язання. Реалізація прав іпотекодержателя можлива лише за наявності відповідного права вимоги та належного оформлення іпотечного обтяження. При цьому перехід права власності на предмет іпотеки до іншої особи не припиняє іпотеки, а новий власник такого майна набуває статус іпотекодавця та несе всі обов'язки, пов'язані з іпотечним обтяженням.
Тому навіть у разі відчуження спірного майна, іпотека зберігає свою чинність для нового власника, що виключає можливість ускладнення або неможливості виконання рішення суду з підстав, на які посилається позивач.
Судом першої інстанції на підставі доказів у справі встановлено, що спірний об'єкт в даний час зареєстрований на праві власності за відповідачем, що підтверджено витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 31.10.2025 між сторонами виконано в частині передачі майна у власність відповідачу, що підтверджено також і актом приймання-передачі майна від 31.10.2025.
Дані обставини учасники справи не заперечують та на запитання колегії суддів підтвердили в засіданні, що неукладення ними іпотечного договору відразу після договору купівлі-продажу спірного майна не відбулося за їх спільною згодою.
Суд першої інстанції обґрунтував, що сам по собі факт наявності запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право власності за відповідачем, ще не свідчить про наявність реального ризику невиконання рішення суду у даній справі, оскільки позивачем не надано жодних доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження спірного майна або порушення прав позивача, як іпотекодержателя.
Позивач доводить наявність у нього права іпотекодержателя, що є предметом розгляду даної справи по суті (для підтвердження свого статусу судовим рішенням), але це не є підставою для застосування заходів забезпечення позову в контексті правовідносин сторін.
Суд першої інстанції зауважив у спірній ухвалі, що сам по собі довід позивача про технічну можливість переходу права власності на спірне майно, за відсутності доказів реального наміру відповідача відчужити таке майно, не свідчить про наявність ризику невиконання рішення суду. Тому сама по собі юридична спроможність відповідача на відчуження предмета іпотеки, ще не є належною та достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову, з урахуванням предмету та підстав позову у цій справі.
Колегія суддів, в цілому погоджуючись із обґрунтуваннями суду першої інстанції щодо відсутності підстав для забезпечення позову у даній справі накладенням арешту на майно відповідача та забороною вчинення реєстраційних дій, додатково, звертає увагу на наступні обставини:
Відповідно до вимог частини 1 статті 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з частиною 2 статті 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
За правилами статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.
З урахуванням позиції, що викладена у пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно ст. 13,74 ГПК України обов'язок доказування наявності підстав для вжиття заходів забезпечення покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.
Позивач доводить, що він на час звернення до суду із позовом у даній справі, вже набув права як заставо- чи іпотекотримача в силу закону, на підставі положень ч. 1,6 ст. 694 ЦК України, але такі відомості не зареєстровані в ДР речових прав. Таким чином звернення із позовом до суду переслідує мету підтвердження судовим рішенням такого юридичного статусу позивача.
Дана норма ЦК України передбачає, що Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або із розстроченням платежу. З моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.
Предметом договору купівлі-продажу між сторонами від 31.10.2025 є нерухоме майно.
Згідно положень ЗУ "Про іпотеку" іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном (неподільним об'єктом незавершеного будівництва, майбутнім об'єктом нерухомості), що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами такого боржника у порядку, встановленому цим Законом;
При цьому іпотекодавець - це особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання свого зобов'язання або зобов'язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;
іпотекодержатель - це кредитор за основним зобов'язанням.
Згідно ст. 3 ЗУ "Про іпотеку" Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.
З доводів позивача вбачається, що не підписання сторонами спору іпотечного договору за наслідками укладення між ними договору купівлі-продажу нерухомого майна від 31.10.2025 (щодо Бройлерної птахоферми № 11) спонукало позивача подати позов у даній справі про визнання за позивачем права іпотекодержателя на спірне майно для подальшої реєстрації за ним такого права у ДР речових прав та обтяжень.
При цьому, як вже вказувала колегія суддів, виникнення за позивачем права іпотекодежателя встановлено положеннями закону - а саме згідно ч. 6 ст. 694 ЦК України через норми спеціального ЗУ "Про іпотеку".
Відповідач в засіданні 21.05.2026 заявив, що у нього немає ніяких заперечень проти наявності у позивача права іпотекотримача стосовно майна Бройлерної птахоферми № 11.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу слушно зауважив, що згідно п. 4) ч. 1 ст. 4 ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", обтяженнями речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості, зокрема є :
заборона відчуження та/або користування;
арешт;
іпотека;
вимога нотаріального посвідчення договору, предметом якого є нерухоме майно, встановлена власником такого майна;
податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості;
та ін.
Згідно абзацу 1 п. 5 ч.1 статті 2 цього ж Закону обтяженням є заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших осіб, яких законом уповноважено накладати відповідну заборону (обмеження), або такі, що виникли з правочину.
Іпотека згідно чинного законодавства - це вид обтяження на користь кредитора для забезпечення першочергової реалізації його прав за рахунок предмету іпотеки на випадок невиконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Іпотека забороняє вільне розпорядження майном за розсудом іпотекодавця до моменту проведення повного розрахунку боржником із іпотекотримачем.
Арешт майна також є обтяженням права вільного розпорядження майном з боку його власника/боржника.
Отже відповідач слушно вказує, що обидві ці правові інституції є різновидами обтяження на майно. Вони подібні за своїми правовими наслідками, обсягом обмежень та їх тривалості (що діють до моменту скасування права іпотеки чи арешту).
Тому, на переконання колегії суддів, у даному випадку, встановлення законом за позивачем права застави (іпотеки) на спірне майно з моменту його передачі відповідачу і до моменту повної оплати - вже виключає (заперечує) необхідність вжиття кредитором додаткових обтяжень на це майно у вигляді арешту, заборони відчуження, тощо, оскільки законом вже визначено спосіб обтяження майна для забезпечення інтересів кредитора на випадок порушення його прав.
За змістом позовної вимоги у справі позивач прагне визнати (а фактично підтвердити) за собою надані йому законом права іпотекодержателя на об'єкт нерухомого майна.
При цьому у заяві про забезпечення позову вказано про побоювання позивача, що за відсутності на даний час зареєстрованого права іпотеки за позивачем, Бройлерна птахоферма № 11 може бути відчужена відповідачем добросовісному набувачу(ам) і неодноразово, що перешкодить позивачу отримати рішення у справі про визнання за ним права та зареєструвати своє право іпотекотримача. Позивач прямо вказує, що без накладення арешту "на момент ухвалення рішення у справі буде втрачено сам предмет спору- юридичну можливість визнання та реєстрації права іпотеки за позивачем". А це в свою чергу "позбавить Позивача єдиної матеріальної гарантії оплати за Договором та призведе до неможливості ефективного поновлення порушених майнових прав у межах цього провадження".
При цьому колегія суддів звертає увагу, що представник позивача в засіданні 21.05.2026 на запитання суду підтвердила, що на даний час до відповідача не заявлено позов про примусове стягнення з відповідача ціни продажу Бройлерної птахоферми № 11 або про повернення цього майна.
Отже заява Позивача від 10.04.2026 про забезпечення позову у даній справі шляхом накладення арешту на майно фактично спрямована на забезпечення прийняття судом рішення у справі, як судового акту що підтверджує встановленого законом для позивача право заставо-чи іпотекотримача, але не на забезпечення фактичного виконання цього рішення чи стягнення боргу з відповідача.
Позивач поданим позовом має намір лише підтвердити виникнення за ним в силу закону права застави (іпотеки) на Бройлерну птахоферму № 11, як на товар, проданий в кредит.
Колегія суддів зауважує, що згідно чинного законодавства застава чи іпотечне обтяження рухається за майном, і не залежить від особи власника цього майна, який може змінюватися, однак це не припиняє заставу/іпотеку. Це прямо випливає з ч. 5 ст. 694 ЦК України, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.
Дана норма не містить оговорки, що при цьому застава виникає щодо особи, а не щодо майна і таке право застави припиниться з наступним переходом права власності на майно до іншої особи.
Даний висновок випливає також і з положень ст. 17 ЗУ "Про іпотеку", яка не містить такої підстави для припинення іпотеки, як добровільна зміна власника майна (на іншого ніж іпотекотримач), обтяженого іпотекою.
Так, згідно ст. 17 ЗУ "Про іпотеку" (про підстави припинення іпотеки), іпотека припиняється у разі:
припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору;
реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону;
набуття іпотекодержателем права власності (спеціального майнового права) на предмет іпотеки;
визнання іпотечного договору недійсним;
знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється;
примусове відчуження земельної ділянки, іншого нерухомого майна відповідно до статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану;
з інших підстав, передбачених цим Законом.
Наступні іпотеки припиняються внаслідок звернення стягнення за попередньою іпотекою.
Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу зауважує про добровільність укладення сторонами спору Договору купівлі-продажу нерухомого майна № 1728 від 31.10.2025 саме на умовах відтермінування повної оплати вартості майна але при цьому з переходом права власності на нього до відповідача в день підписання Договору, що сторонами було фактично здійснено. Такі умови договору та їх правові наслідки були достеменно відомі позивачу та його влаштовували.
Позивач протилежного не доводить.
Тому відповідач обґрунтовано заперечує, що наявність у нього законних прав власника як проданого йому позивачем майна, не може бути правомірною підставою для накладення арешту на таке майно з ініціативи позивача та виключно з мотивів, що відповідач має необмежене право відчуження такого майна саме як його власник.
Затвердження відповідачем нової редакції свого Статуту із розширеними повноваженнями директора щодо розпорядження майном товариства дійсно не свідчить про реальність наміру здійснити відчуження майна Бройлерної птахоферми № 11, якщо про це немає доказів реальності підготовки до такого продажу з боку відповідача.
Представник відповідача в засіданні 21.05.2026 підтвердив не вчинення товариством жодних дій, спрямованих на відчуження птахоферми, а зміни до Статуту пояснив необхідність приведення його положень до вимог закону.
В даному питанні колегія суддів погоджується із позицією відповідача.
Отже, частина 6 статті 694 ЦК України вже захистила продавця, автоматично надавши йому право застави (іпотеки) на майно (з відстроченням оплати) з моменту його передачі. Право застави/іпотеки завжди слідує за майном, що не потребує вжиття продавцем жодних додаткових заходів для накладення інших обтяжень на таке майно, зокрема арештів, заборон відчуження, перереєстрації та ін.
В даному випадку накладення арешту поверх існуючої (встановленої законом) застави/іпотеки є дублюванням способів забезпечення/обтяження і цим порушується баланс інтересів сторін спору.
Тим більше, що не складення іпотечного договору за наслідками укладення сторонами договору купівлі-продажу від 31.10.2025 майна Бройлерної птахоферми № 11, було в т.ч. і усвідомленим рішенням позивача, який повинен нести всі ризики такої поведінки.
Частинами 4,5 ст. 694 ЦК України визначено права продавця товару в кредит:
- якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.
- якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
- договором купівлі-продажу може бути передбачений обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем.
Як вже вказувала колегія суддів у даній постанові, на час її прийняття сторонами не подано доказів (і позивач не підтверджує) того, що між ними існує спір про примусове стягнення з відповідача на користь позивача коштів як вартості проданого майна (повний розрахунок мав відбутися до 01.05.2026) або про повернення майна як товару.
Натомість позивач прагне рішенням суду лише підтвердити свої права заставо/іпотекотримача для подальшої реєстрації цього права в ДР речових прав та обтяжень.
Стверджуючи про ризик переходу права власності на приміщення Бройлерної птахоферми №11 без згоди позивача (від відповідача до інших осіб, яких позивач визначає як добросовісних набувачів, що дійсно на даний час не бачать ніяких обмежень у ДР речових прав щодо майна), позивач при цьому має намір обмежити законні права відповідача, як власника майна.
Слід зауважити, що правами власника майна, відповідача наділив сам позивач за укладеним між ними договором від 31.10.2025, що свідчить про суперечливу поведінку позивача.
Крім того, заявою від 10.04.2026 позивач просить накласти арешт на всі складові нерухомого майна Бройлерної птахоферми № 11 та без визначення при цьому, які дії при арешті (в першу чергу це безумовна заборона відчуження) залишаються в межах правомочностей у відповідача, зокрема, щодо використання майна за призначенням у господарській діяльності, проведення ремонтів, здачі в оренду, позичку, для ведення спільної діяльності та ін.
Арешт без таких виключень може заблокувати відповідачу любий доступ до майна, можливості вжиття заходів до його належного утримання і призведе до невиправданих втручань в його господарську діяльність.
Позивач нічим не обґрунтовує доцільність накладення саме повного арешту на майно відповідача (без виключення на дозвіл вчинення при цьому певних дій, наприклад, по утриманню майна) та чому це не буде порушувати права відповідача.
При цьому позивач ніяким чином не обґрунтовує дотримання балансу інтересів обох сторін при накладенні арешту на майно відповідача з урахуванням всіх обставин взаємовідносин сторін спору, на які звертає увагу колегія суддів.
Колегія суддів також зауважує, що уклавши договір купівлі-продажу нерухомого майна від 31.10.2025 між сторонами на умовах відстрочення повного розрахунку (на шість місяців з часу укладення але не пізніше 01 травня 2026 року) на повну суму 8 928 000,00 грн. і виконавши його в частині передачі майна у власність відповідачу відразу в день укладення договору, позивач вважав свою юридичну позицію при цьому вигідною, свої права достатньо захищеними і без оформлення іпотечного договору. Такий іпотечний договір сторони не оформляли весь період відстрочення сплати коштів (позивач не надав доказів своїх вимог до відповідача укласти цей договір добровільно чи через суд). При цьому потенційна можливість продажу об'єкта нерухомості у відповідача вже виникла з моменту набуття ним права власності на майно і державної реєстрації та триває до сьогоднішнього дня.
Тому, на думку колегії суддів, у позивача немає обґрунтованих підстав вважати, що між сторонами змінилися відносини і на час подання позивачем заяви до суду про забезпечення позову у квітні 2026 року, для позивача виникли якісь інші загрози порушення його прав потенційною можливістю відповідача відчужити Бройлерну птахоферму №11, ніж ті, що і так існують з часу переходу до відповідача права власності на об'єкт за договором купівлі-продажу № 1728 від 31.10.2025, укладеного між сторонами.
На переконання колегії суддів, якщо на час передачі права власності відповідачу 31.10.2025, позивач своїх прав порушеними не вважав, при тому що сторонами не було укладено іпотечний договір, то і через чотири-шість місяців по тому, ті самі обставини наявності у відповідача потенційної можливості (як у власника) розпорядитися майном, самі по собі не можуть бути достатньою підставою для накладення арешту на майно за заявою позивача (ще й за відсутності позову до відповідача про стягнення боргу чи повернення неоплаченого майна птахоферми).
В певній мірі це підтверджує суперечливу поведінку позивача у відносинах сторін.
Також відповідач слушно зауважує у відзиві на апеляційну скаргу про фактичну тотожність позовної вимоги у справі, за якою позивач має намір підтвердити судовим рішенням свої права як іпотекотримача для подальшої реєстрації такого обтяження в ДР речових прав із накладенням арешту як забезпечення позову у справі.
Колегія суддів вже обґрунтувала, що за своїми правовими наслідками іпотека та арешт майна це два види обтяження майна на користь кредитора/позивача фактично із однаковими обмеженнями для боржника.
За правилами ч. 11 ст. 137 ГПК України не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Колегія суддів вважає, що в даному випадку (при вжитті заходів забезпечення) дана норма ГПК України буде порушеною, якщо до часу прийняття рішення у справі про визнання за позивачем прав іпотекодержателя на Бройлерну птахоферму № 11 для подальшої реєстрації цього права в ДР речових прав, судом буде накладено арешт на те саме майно, що фактично поставить майно відповідача під тотожне обтяження ще до часу вирішення спору по суті.
Накладення судом арешту на майно в порушення даної норми свідчитиме і про порушення прав відповідача.
При цьому на користь доводів позивача, що права відповідача арештом не порушуються у даному випадку, не може свідчити те, що за правилами ГПК України арешт буде негайно скасовано, якщо у позові в даній справі судом буде відмовлено.
Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в оскарженій ухвалі, що позивач не довів існування для нього ризиків втрати можливості звернути стягнення на Бройлерну птахоферму № 11 через потенційну можливість відчуження відповідачем спірного майна.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 902/388/18 дійшла висновку, що перехід права власності на предмет іпотеки до іншої особи не припиняє іпотеки, а новий власник такого майна набуває статус іпотекодавця та несе всі обов'язки, пов'язані з іпотечним обтяженням.
Отже, навіть у разі відчуження спірного майна, іпотека зберігає свою чинність для нового власника, що виключає існування загрози інтересам позивача.
Суд першої інстанції врахував, що позивачем не надано жодних доказів вчинення відповідачем дій, спрямованих на відчуження спірного майна або порушення прав іпотекодержателя в інший спосіб і права позивача (як іпотекодержателя) відповідач навіть не ставить під сумнів.
Наведені позивачем доводи фактично зводяться до обґрунтування наявності у нього права іпотекодержателя, що є предметом розгляду даної справи по суті, а не підставою для застосування заходів забезпечення позову.
Тому наявність законного права у відповідача, як у власника, здійснити відчуження Бройлерної птахоферми № 11 не є належною та самодостатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову у справі.
Також і твердження позивача про те, що накладення арешту на майно відповідача не призведе до негативних наслідків для відповідача, не є підставою для накладення арешту на майно без надання належних і допустимих доказів для необхідності вжиття такого заходу забезпечення.
Суд першої інстанції вірно зазначає, що такі доводи є оціночними та самі по собі не підтверджують необхідності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки не підкріплені жодними належними та допустимими доказами.
Верховний Суд у своїй усталеній практиці виходить з того, що заходи забезпечення позову мають застосовуватись із дотриманням принципу співмірності та балансу інтересів сторін, а суд зобов'язаний враховувати можливі наслідки їх застосування для відповідача.
Суд першої інстанції при цьому послався на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 де зазначено, що забезпечення позову є винятковим заходом, який застосовується лише за наявності обґрунтованих підстав і за умови дотримання балансу інтересів сторін, при цьому суд повинен оцінити наслідки такого заходу для відповідача.
Згідно заяви від 10.04.2026 про забезпечення позову позивач просить суд накласти арешт на всі складові частини Бройлерної птахоферми № 11 та одночасно заборонити будь-яким суб'єктам державної реєстрації вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна до набрання законної сили рішенням у справі № 911/499/26.
Колегія суддів зауважує, що обидва такі заходи забезпечення позову логічно пов'язані між собою та спрямовані на досягнення одного наслідку - обмеження відповідача в справі на розпорядження майном та в переходах права власності до інших осіб. В даному випадку заборона реєстраційних дій є похідною від обмеження права розпорядження (яке охоплюється поняттям арешту). За змістом прохальної частини заяви позивач об'єднує два види забезпечення сполучником ТА в одне ціле (шляхом накладення арешту на майно та заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії).
Тому за відсутності підстав для накладення арешту на майно немає підстав для заборони вчинення із цим майном реєстраційних дій, бо за змістом заяви позивача такі вимоги є послідовно похідними.
Рішення суду про заборону вчинення реєстраційних дій повинно мати чітко визначену та доведену матеріально-правову підставу/причину (в даному випадку нею виступає арешт).
Позивач не пояснює, навіщо забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно слід додатково підсилювати ще і паралельною забороною вчинення реєстраційних дій щодо того самого майна (чому саме такою сукупністю дій права позивача потребують захисту) і чому не достатньо обрати лише один вид забезпечення позову за наявності підстав для нього.
Позивач не довів, що невжиття кожного з цих заходів окремо або обох разом призведе до неможливості виконання рішення суду у справі.
Таким чином, з урахуванням проаналізованих судом особливостей договірних відносин сторін, чинність та збереження за позивачем прав іпотекотримача навіть при переході права власності на майно згідно положень чинного законодавства (що не заперечує відповідач); недоведеність позивачем належними доводами і доказами імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в даній справі (яке спрямовано лише на підтвердження судом права іпотекодержателя за позивачем); відсутність вимог позивача до відповідача про стягнення боргу за майно чи про його повернення; недоведеність позивачем, що не накладення арешту на майно із забороною реєстраційних дій може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а також зважаючи на не співмірність заходів до забезпечення із заявленими позивачем вимогами за позовом та недотримання збалансованості інтересів обох сторін, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги.
За правилами ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу від 24.04.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "Чікен Стар" на ухвалу Господарського суду Київської області від 14.04.2026 у справі №911/499/26 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду Київської області від 14.04.2026 у справі №911/499/26 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали оскарження у справі №911/499/26 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано 25 травня 2026 року.
Головуючий суддя Н.М. Спаських
Судді О.В. Яценко
П.В. Горбасенко