Справа № 367/3994/26
Провадження №2-з/367/91/2026
Іменем України
21 травня 2026 року Ірпінський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді Кухленка Д.С.,
за участі секретаря Шаповала О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою,-
У провадженні Ірпінського міського суду Київської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою.
20 травня 2026 року від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках наступних банківських установах, відкриті на ім'я ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , в межах суми боргу 1 020 949,92 грн. (один мільйон двадцять тисяч дев'ятсот сорок дев'ять гривень 92 копійки): в АТ "ОТП БАНК", МФО 300528, IBAN: НОМЕР_2 , п гривні, дата відкриття рахунку: 25.06.2025р.; в АТ "Ідея Банк", МФО 336310, IBAN: НОМЕР_3 , в гривні, дата відкриття рахунку: 29.03.2025 р.; в АТ "КБ "ГЛОБУС", МФО 380526, IBAN: НОМЕР_4 , в гривні, дата відкриття рахунку: 15.06.2025 р.; в АТ "КБ "ГЛОБУС", МФО 380526, IBAN: НОМЕР_5 , в гривні, дата відкриття рахунку: 15.06.2025 р.; АТ "СЕНС БАНК", МФО 300346, IBAN: НОМЕР_6 , в гривні, дата відкриття рахунку: НОМЕР_7 ; в АТ "СЕНС БАНК", МФО 300346, IBAN: НОМЕР_8 , в гривні, дата відкриття рахунку: 18.11.2025 р.; в АТ "Райффайзен Банк", МФО 300335, IBAN: НОМЕР_9 , в гривні, дата відкриття рахунку: 10.04.2025 р.; в АТ "БАНК АЛЬЯНС", МФП 300119, ЙВБН: НОМЕР_10 , в гривні, дата відкриття рахунку: 10.04.2025 р.; в АБ "КЛІРИНГОВИЙ ДІМ", МЦП 300647, IBAN: НОМЕР_11 , в доларах США, дата відкриття рахунку: 07.05.2025 р.; в АБ "КЛІРИНГОВИЙ ДІМ". МЦП 300647, IBAN: НОМЕР_11 , в ЄВРО, дата відкриття рахунку: 07.05.2025 р.; в "КЛІРИНГОВИЙ ДІМ" МЦП 300647, IBAN: НОМЕР_11 , в гривні, дата відкриття рахунку: 07.05.2025 р.; B АБ В АТ "АБ "РАДАБАНК", МФО 306500, IBAN: НОМЕР_12 , в гривні, дата відкриття рахунку: 18.06.2025 р.; АТ "АБ "РАДАБАНК", МФО 306500, IBAN: НОМЕР_13 , в гривні, дата відкриття рахунку: 18.06.2025 р.; в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", МЦП 322001, ЙВAN: НОМЕР_14 , в ЄВРО, дата відкриття рахунку: 07.04.2025 р.; в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", МЦП 322001, ЙВБN: НОМЕР_15 , в гривні, дата відкриття рахунку: 13.12.2021 р.; в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", МФО 322001, IBAN: НОМЕР_16 , в гривні, дата відкриття рахунку: 22.04.2025 р.; в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", МЦП 322001, ЙВБN: НОМЕР_17 в гривні, дата відкриття рахунку: 01.12.2024 р.; в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", МФО 322001, IBAN: НОМЕР_18 , в гривні, дата відкриття рахунку: 19.10.2025 р.; в АТ "УНІВЕРСАЛ БАНК", МФО 322001, IBAN: НОМЕР_19 . в гривні, дата відкриття рахунку: 10.08.2025 р.; в АТ "ПУМБ", МЦП 334851, ЙВAN: НОМЕР_20 , в гривні, дата відкриття рахунку: 09.09.2024 р.; в АТ "ТАСКОМБАНК", МФО 339500, IBAN: НОМЕР_21 , в гривні, дата відкриття рахунку: 11.04.2025 р.; в ТОВ «НоваПей», МФО 935871, IBAN: НОМЕР_22 , в гривні, дата відкриття рахунку: 07.05.2025 р.; в АТ "БАНК "УКРАЇНСЬКИЙ КАПІТАЛ", МФО 320371 IBAN: НОМЕР_23 , в гривні, дата відкриття рахунку: 12.05.2025 р.
Заяву про забезпечення позову мотивують тим, що 20.10.2025 року укладено договір позики грошей у формі боргової розписки, за яким позикодавець ОСОБА_1 передав у власність, а позичальник ОСОБА_2 прийняв 997 680 гривень 00 копійок.
Договором позики передбачено, що 20.10.2025р. надано кошти Позичальнику на строк до 23.10.2025р. Однак у вказаний строк Відповідач борг не повернув. Позивач неодноразово звертався до Відповідача з проханням повернути борг, однак Відповідач ухиляється від свого обов'язку, на зв'язок не виходить, уникає контакту з Позивачем.
Вказав, що з'ясувалося, що ні рухомого, ні нерухомого майна за Відповідачем не зареєстровано. Однак Позивачу відомо, що Відповідач має відкриті рахунки в банківських установах, на які він поклав грошові кошти, в тому числі частково отримані у Позивача в борг. Враховуючи, що за Відповідачем не зареєстровано право власності на рухоме та нерухоме майно, наявні лише рахунки в банківських установах, на яких знаходяться грошові кошти, а відтак невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.
Вивчивши матеріали цивільної справи та заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Згідно з ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
В постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суд від 23.12.2020 №756/2609/20 (провадження № 61-11479св20) викладено правову позицію згідно з якою: «Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів заявника від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу».
Також Верховний Суд у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 640/13156/18 (провадження № 61-7314св19) зробив правовий висновок, що обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об'єктивний характер. Під час оцінки такої співмірності суду необхідно враховувати безпосередній зв'язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів. При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
У постанові від 05 лютого 2020 року справі № 490/3925/19 (провадження № 61-13546св19) Верховний Суд дійшов висновків, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, розтратити його, продати або знецінити і, що такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо:
- необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
- наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів;
- запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, предметом спору по даній справі є визнання фраудаторним договору дарування квартири.
Верховний Суд у постанові від 25.05.2021 по справі № 925/1441/20 зауважив, що самі лише твердження позивача про потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення у разі задоволення позову без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 у справі № 910/1200/20.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів до забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припинення порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
За змістом заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач вважає необхідним стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 1 020 949,92 грн.
В той же час, заявник просить накласти арешт на грошові кошти, які знаходяться на рахунках банківських установах, відкриті на ім'я ОСОБА_2 .
У свою чергу, стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.
Арештовані кошти слід обмежувати розміром суми позову та можливих судових витрат. Накладення судом арешту на рахунки, банківську скриньку боржника чинним законодавством не передбачене, але суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських установах або в інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог та можливих судових витрат. Відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником (постанова Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 320/3560/18).
Не надання заявником доказів, що зазначені в заяві рахунки належать ОСОБА_2 , та не використовуються для ведення підприємницької діяльності, не дозволяє визначити порядок виконання ухвали суду про забезпечення позову та встановити повне коло осіб на чиї права вплине вказане забезпечення позову.
Разом з цим, за висновками суду, позивачем не обґрунтовано та доказово не доведено обставин, що свідчили б про можливі ускладнення у виконанні судового рішення по справі, у разі задоволення позову.
Зокрема, позивачем не надано суду доказів, що свідчили б на вчинення з боку відповідача дій, що можуть призвести до неможливості виконання рішення суду.
Так, саме лише посилання в заяві на потенційну можливість вчинення відповідачем недобросовісних дій без наведення відповідного обґрунтування та надання доказів на підтвердження зазначених обставин також не свідчить про необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
За таких обставин, аналізуючи вищевикладені обставини, приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; спроможності заходів, яких заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд приходить до висновку, що вказана заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає, оскільки на даний час судом не встановлено, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову, а також заявником належним чином не обґрунтовано свої вимоги щодо забезпечення позову.
Враховуючи викладене та керуючись Законом України «Про судовий збір», ст. ст. 149-159, 260, 353, 354 ЦПК України суд, -
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на її апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу було подано протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reestr.court.gov.ua.
Суддя: Д.С. Кухленко