27.04.2026
Справа №2-9392/05
27 квітня 2026 року м.Тернопіль
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі:
- головуючої судді Черніцької І.М.
- за участю секретаря судового засідання Кокітко І.В.
- сторони в судове засідання не з'явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тернополі скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: АК «Сенс Банк», Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про поновлення строку звернення, визнання незаконної бездіяльності Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов'язання вчинити дії щодо зняття арешту,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов'язання зняти арешти накладені на його майно згідно постанови державного виконавця від 07.08.2008 року.
В обґрунтування скарги скаржник зазначив, що у жовтні 2025 року при здійсненні нотаріальних дій йому стало відомо про наявність арешту на все його нерухоме майно згідно постанови ДВС від 07 серпня 2008 року. Відповідно до відповіді ДВС, інформація про виконавче провадження в межах якого винесена постанова про арешт майна від 07.08.2008 року відсутня на даний час, оскільки строк зберігання завершених виконавчих проваджень, переданих на зберігання, становить три роки. Після чого такі виконавчі провадження підлягають знищенню. Також повідомлено, про відсутність підстав для знаття такого арешту.
Посилаючись на наведене, відсутність виконачих провадженнь, а тривале збереження арешту за відсутності активних виконавчих проваджень та майнових претензій є невиправданим втручанням у його право на мирне володіння майном, що суперечить Конституції України, Конвенції про захист прав людини, просить скаргу задовольнити.
Також, посилаючись на те, що дізнався про порушення своїх прав 26 листопада 2025 року після отримання відповідь ДВС, просив поновити строк звернення до суду із скаргою.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 01 січня 2026 року скаргу прийнято до розгляду та призначено судове засідання.
15 січня 2026 року представник ДВС подав заперечення на скаргу. Вказав, що ОСОБА_1 від 29.10.2025 року відмовлено у вилучені обтяження № 7705180 від 07.08.2008 року з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого та рухомого майна. Підставами для такого рішення є те, що інформація про виконавче провадження в межах якого була винесена постанова про арешт майна від 07.08.2008 року відсутня. Термін зберігання завершених виконавчих проваджень переданих на зберігання становить три роки, після чого такі виконавчі провадження підлягають знищенню. Крім того, підстави зняття арешту державним виконавцем встановлені ч. 4 ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження» та ОСОБА_1 не надано жодних документів, які б були підставою для зняття арешту з майна Безпідставними також вважає доводи скарги про передчасність накладення арешту на майно, так як він працює та отримує заробітну плат, оскільки будь-яких документів, які б свідчили про повідомлення державного виконавця про отримані доходи, скаржником не надано. Посилаючись на наведене, просив відмовити в задоволенні скарги .
У судове засідання сторони не з'явились, хоча про час та місце його були повідомлені належним чином.
Попередньо представник ОСОБА_1 - адвокат Кноль П.М. подав заяву про розгляд справи без їх участі. Скаргу підтримав та просив задовольнити.
Адвокат Кноль П.М. був присутній у попередніх судових засіданнях, скаргу підтримав з підстав викладених у ній.
Представник ДВС- Витвицький В.О. був присутній у попередньому судовому засіданні, пояснив, що виконавче провадження знищенеу зв'язку із закінченням строку зберігання. На даний час будь-які виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні.
Судом встановлено, що у провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області перебувала цивільна справа № 2-9392/05 за позовом АКБ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредиту.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 11 листопада 2005 року позов банку задоволено Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 в користь Тернопільської обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» 63 780 грн 49 коп заборгованість за кредитом та 637 грн 80 коп сплаченого державного мита.
З довідки Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 грудня 2025 року встановлено, що відповідно до наказу № 3 від 18.01.2012 року справа № 2-9392/05 знищена, у зв'язку із закінчення терміну зберігання.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на рухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , від 03.12.2025 року за №454730903 слідує, що 07 серпня 2008 року зареєстровано арешт нерухомого майна за № 7705180 на підставі постанови старшого державного виконавця Першого відділу ДВС ТМУЮ Гарбарчук С.Ф., В/п 948 від 07 серпня 2008 року про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, щодо стягнення з ОСОБА_1 , в користь ТОФ АКБ « Укрсоцбанк» заборгованості 48 044.07.
29 жовтня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до ДВС із заявою про скасування арешту на майно від 07.08.2008 року.
З листа відділу ДВС за №179237 від 18 листопада 2025 року слідує, що термін зберігання завершених виконавчих проваджень три роки. Інформація про виконавче провадження в межах якого була винесена постанова про арешт майна № 7705180 від 07.08.2008 року відсутня. Підстави для зняття арешту встановлені ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження». В інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. А тому підстав для вилучення обтяження про арешт майна у відділі ДВС не має.
Згідно Акту про вилучення документів для знищення, що не підлягають зберіганню від 19.11.2013 року, складеного комісією ДВС слідує, що документи з 2003-2011 роки підлягають знищенню, як такі, що не мають науково-історичної цінності та втратили практичне знання. Крім того, згідно наказу № 3 від 17.03.2011 року про встановлення факту затоплення архіву в приміщенні Першого відділ ДВС прийнято рішення щодо знищення документів, які перебували в неналежному запліснявілому та мокрому стані, в тому числі, виконавчі провадження, які завершувались на протязі 2003-2011 років та номенклатурні справи, журнали вхідної кореспонденції, вхідних документів тощо, за 2003-2011 роки, які знаходились в архіві Першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції.
27 січня 2026 року ОСОБА_1 звернувся до ДВС із заявою та просив в рамках виконавчого провадження № 948 здійснити стягнення заборгованості на його заробітну плату, що підтверджується заявою ОСОБА_1 ( а.с. 57).
З листа-відповіді Тернопільського відділу ДВС в Тернопільській області від 17.02.2026 року за №38289 встановлено, що згідно бази даних автоматизованої системи виконавчого провадження, у Відділі відсутні відкриті виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 коштів. Виконавець не може в рамках ВП №948 винести постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника.
Згідно даних Автоматизованої системи виконавчих проваджень встановлено, що виконавчі провадження де стягувачем є АКБ «Укрсоцбанк», а боржником ОСОБА_1 відсутні. Вказані обставини також підтвердив у судовому засіданні представник ДВС,
Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши в сукупності наявні у справі докази, прийшов до наступних висновків.
В силу вимог частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 447 ЦПК України визначено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи обов'язки.
В силу вимог ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Згідно з вимогами ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.
Звертаючись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 одночасно заявив клопотання про поновлення строку звернення, посилаючись на те, що дізнався про порушення своїх прав 26.11.2025 року після отримання відповіді з ДВС.
4 грудня 2025 року скаржник подав скаргу до суду.
Доказів протилежного суду не надано.
Враховуючи наведене, відсутність заперечень з боку ДВС, суд вважає, що клопотання слід задовольнити та поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги на бездіяльність ДВС.
Виконання судових рішень у справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду й ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статями 6, 13 Конвенції.
Саме такий принцип застосовує ЄСПЛ у своїй сталій практиці, зазначаючи, що виконання судових рішень є невід'ємною частиною судового процесу, оскільки без цієї стадії судового процесу сам факт прийняття будь-якого рішення суду втрачає сенс. Саме на цій стадії судового процесу завершується відновлення порушених прав особи.
ЄСПЛ неодноразово наголошував у своїх рішеннях, що право на судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції, також захищає і виконання остаточних та обов'язкових судових рішень (рішення у справах «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, «Ясіун'єне проти Литви» від 06 березня 2003 року, «Руйану проти Румунії» від 17 червня 2003 року, «Півень проти України» від 29 червня 2004 року).
Існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у розумінні статті 1 Першого протоколу (рішення ЄСПЛ у справі «Агрокомплекс проти України» від 25 липня 2013 року).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції.
Згідно з вимогами частин п'ятою статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
Принцип обов'язковості судових рішень конкретизовано у статті 18 ЦПК України: судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх в добровільному порядку, на час видачі виконавчого листа, пред'явлення його до виконання, накладення арешту на майно боржника, повернення виконавчого листа стягувачу були врегульовані Законом України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV), який втратив чинність 05 жовтня 2016 року.
На підставі статті 1 Закону № 606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до вимог частини першої статті 50 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.
Отже, арешт є початковою стадією виконавчого провадження щодо звернення стягнення на майно боржника.
Відповідно до вимог частини другої статті 57 Закону № 606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про відкриття виконавчого провадження,
якою накладається арешт на майно боржника та оголошується заборона
на його відчуження; винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Виконавче провадження як сукупність дій, спрямованих на примусове виконання рішень, передбачає застосування арешту майна боржника як засобу, що обмежує можливість відчуження майна боржником із метою його подальшої реалізації у спосіб, передбачений законом.
Отже, правовою метою накладення державним (приватним) виконавцем арешту на майно боржника є забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню.
05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Згідно з пунктом 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.
Відповідно до пункту 7 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом 05 жовтня 2016 року виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2025 року в справі № 2/1522/11652/11 (провадження № 14-137цс24) зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки.
Закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 39 Закону № 1404-VIII, свідчить про об'єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому.
З наведеного слідує і формування наслідків закінченого виконавчого провадження, зокрема, виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочато знову, крім випадків передбачених законом (частина перша статті 40 Закону № 1404-VI11).
Водночас частиною п'ятою статті 37 Закону № 1404-VIII визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.
Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення.
Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа визначені статтею 40 Закону № 1404-VIII.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 12 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов'язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме:
- у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій);
- у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Законодавством не передбачено обов'язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.
Водночас Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що законодавець у Законі № 1404-VIII, який набрав чинності з 05 жовтня 2016 року, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (частина третя статті 37 Закону № 1404-VIII).
Отже, за загальним правилом, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки така обставина не належить до винятків, передбачених частиною третьою статті 37 Закону № 1404-VIII.
Подібні висновки сформульовані в постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року в справі № 910/8019/15, від 06 березня 2019 року в справі № 263/1468/17, від 04 березня 2020 року в справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року в справі № 137/1649/17, від 29 березня 2023 року в справі № 202/1182/22.
Згідно із вимогами частин першої, другої статті 22 Закону № 606-XIV (у редакції чинній на час видачі виконавчого листа, пред'явлення його до виконання, накладення арешту на майно боржника, повернення виконавчого листа стягувачу) виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки: виконавчі листи та інші судові документи - протягом трьох
років . Строки, зазначені у частині першій цієї статті,
встановлюються: для виконання рішень і вироків судів у частині майнових
стягнень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили
чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи
розстрочки виконання рішення, а у випадках, коли рішення підлягає
негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення;
У цій справі встановлено, що виконавче провадження завершено, що підтверджується зібраними у справі. В ході примусового виконання виконавчого листа, виданого на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області у справі № 2-9293/05, 07 серпня 2008 року старший державний виконавець Першого відділу ДВС ТМУЮ Гарбарчук С.Ф. виніс постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження щодо боржника ОСОБА_1 .
Арешт майна ОСОБА_1 , який накладено старшим державним виконавцем Першого відділу ДВС ТМУЮ Гарбарчук С.Ф. від 07.08.2008 року, є чинним на час розгляду скарги боржника. Водночас, матеріали виконавчого провадження, в межах яких винесено постанову про арешт майна ОСОБА_1 , знищені, оскільки їх строк зберігання закінчено.
Тобто повторно виконавчий лист до виконання, в межах строків пред'явлення, не пред'являвся. Будь-які виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 в користь АКБ «Украсоцбанк» заборгованості відсутні.
Строк повторного пред'явлення до виконання виконавчого листа сплив та не був поновлений судом.
Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.
У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (частини перша статті 433 ЦПК України).
Проте нерухоме майно ОСОБА_1 залишається під арештом на підставі постанови державного виконавця від 07.08.2008 року.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.12.2025 року у справі №202/5715/24 зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувального заходу не повинно призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з положеннями статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (зокрема приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
У постановах Верховного Суду від 18 січня 2023 року в справі № 127/1547/14-ц, від 09 січня 2023 року в справі № 2-3600/09, від 07 серпня 2024 року в справі № 14-7238/2009 сформульовано правовий висновок про те, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Відповідно до вимог частини третьої статті 59 Закону № 606-XIV з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом (аналогічні положення містить частина третя статті 59 Закону № 1404-VIII).
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону № 606-XIV; частина п'ята статті 59 Закону № 1404-VIII).
У цій справі судове рішення, на виконання якого накладався арешт на майно ОСОБА_1 , не перебуває на примусовому виконанні понад 10 років, строк пред'явлення до виконання виконавчого листа сплив та не був поновлений, матеріали виконавчого провадження знищено у 2013 році, у зв'язку із закінчення строку їх зберігання.
Враховуючи викладене, суд приходить до переконання, що збереження арешту, накладеного державним виконавцем у ВП №948 від 07.08.2008 року, з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном боржника ОСОБА_1 , позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним на праві власності майном.
Майнових претензій стягувач до ОСОБА_1 не пред'являє.
Присутній у попередніх судових засідання представник Тернопільського відділу ДВС повідомив, що на даний час будь-які виконавчі провадження щодо ОСОБА_1 відсутні, а документи по ВП №948 знищено.
Суд також звертає увагу, що ОСОБА_1 , який був боржником у виконавчому провадженні, позбавлений іншого способу захисту свого права, аніж скасування такого арешту в судовому порядку.
При цьому, суд виходить із того, що відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, суд доходить висновку, що скарга підлягає до часткового задоволення шляхом зобов'язання Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , який накладений постановою старшого державного виконавця Першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції, В/п №948 від 07 серпня 2008 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.08.2008 року щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОФ АКБ «Укрсоцбанк» заборгованості 48 044.07 грн, реєстраційний номер обтяження 7705180.
Суд вважає, що вимога про визнання незаконною бездіяльність державного виконавця у вигляді не зняття арешту з нерухомого майна ОСОБА_1 , не підлягає до задоволення, оскільки не приведе до поновлення прав скаржника та останнім не доведено, що така бездіяльність державного виконавця була протиправною.
На підставі наведеного, керуючись ст. 260, 261, 352-354, 447-452 Цивільного процесуального кодексу України, -
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: АК «Сенс Банк», Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про поновлення строку звернення, визнання незаконної бездіяльності Тернопільського відділу державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та зобов'язання вчинити дії щодо зняття арешту задовольнити частково.
Зобов'язати Тернопільський відділ державної виконавчої служби Тернопільської області Івано-Франківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з нерухомого майна ОСОБА_1 , який накладений постановою старшого державного виконавця Першого відділу ДВС Тернопільського міського управління юстиції, В/п №948 від 07 серпня 2008 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 07.08.2008 року щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОФ АКБ «Укрсоцбанк» заборгованості 48 044.07 грн, реєстраційний номер обтяження 7705180.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду протягом 15 днів з дня складення повного тексу судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги - якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повна ухвала складена 27 квітня 2026 року.
Головуюча І.М. Черніцька