Справа №751/4232/26
Провадження №1-кп/751/305/26
21 травня 2026 року місто Чернігів
Новозаводський районний суд міста Чернігова
у складі: головуючого-судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270010005408 від 24 липня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України,
До Новозаводського районного суду міста Чернігова надійшло клопотання прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015270010005408 від 24 липня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, на підставі п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України, оскільки не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Клопотання мотивовано тим, що слідчим відділом Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні
№ 12015270010005408 від 24 липня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що до чергової частини Чернігівського міського відділу УМВС в Чернігівській області
24 липня 2015 надійшло повідомлення за фактом смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В ході досудового розслідування з метою здобуття доказів, встановлення особи, яка вчинила вказане кримінальне правопорушення, проведено ряд слідчих дій, а саме: допитано свідків ОСОБА_6 ,
ОСОБА_7 , проведено судово-медичну експертизу.
Слідчими неодноразово надавалися доручення оперативним підрозділам Чернігівського районного управління поліції ГУНП в Чернігівській області про проведення слідчих (розшукових) дій з метою вжиття заходів до розкриття вказаного кримінального правопорушення. Разом з тим, у ході досудового розслідування не встановлено достатніх доказів, які б давали підстави для підозри осіб у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
Оскільки кримінальне правопорушення вчинене 20 липня 2015 року та є тяжким злочином відповідно до ст. 12 КК України, з урахуванням положень ст. 49 КК України строки притягнення особи до кримінальної відповідальності у вказаному кримінальному провадженні закінчились.
Прокурор ОСОБА_3 в судовому засіданні висловив доводи на підтримання клопотання про закриття кримінального провадження та просив його задовольнити.
Потерпілим у вказаному кримінальному провадженні нікого не визнано.
Враховуючи вказане, суд приходить до висновку про можливість розгляду клопотання за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши клопотання та матеріали кримінального провадження
№ 12015270010005408 від 24 липня 2015 року, суд дійшов до такого висновку.
Строк давності - це передбачений ст. 49 КК України певний проміжок часу з дня вчинення кримінального правопорушення, що визначено в обвинувальному акті та встановлено судом, і до дня набрання вироком законної сили, закінчення якого є підставою для звільнення особи, котра вчинила кримінальне правопорушення, від кримінальної відповідальності.
Застосування інституту давності обумовлене зменшенням суспільної небезпечності кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила, внаслідок спливу певного проміжку часу.
Відповідно до п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров'я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі.
Згідно п. 1-1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження закривається судом з підстави, передбаченої пунктом 3-1 частини першої цієї статті.
Згідно з положеннями ч. 5 ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, є тяжким злочином.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло десять років, у разі вчинення тяжкого злочину.
Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила кримінальне правопорушення, ухилилася від досудового розслідування або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання, а з часу вчинення кримінального проступку - п'ять років. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло п'ятнадцять років
(ч. 2 ст. 49 КК України).
Водночас, суд звертає увагу на те, що віднесення законодавцем вирішення питання про закриття кримінального провадження до компетенції суду свідчить про неприпустимість формального спрощеного підходу щодо встановлення правових підстав до закриття кримінального провадження та покладає на суд обов'язок перевірити належним чином обставини, які свідчать про ефективність досудового розслідування та реальну неможливість органів досудового розслідування встановити особу, яка вчинила правопорушення.
Слід зауважити, що строк давності притягнення до кримінальної відповідальності встановлено ст. 49 КК України, якою передбачено порядок перебігу строку давності, правові підстави для його зупинення та переривання.
Суд звертає увагу на те, що для закриття кримінального провадження за підставами, передбаченими п. 4 ч. 1 ст. 49 КК України, необхідно встановити конкретну особу, яка вчинила певне кримінальне правопорушення. Тобто закриття кримінального провадження з цих підстав можливе виключно щодо конкретної особи із з'ясуванням її згоди на закриття кримінального провадження з цих підстав.
У випадку, коли особу, яка вчинила кримінальне правопорушення не встановлено, застосовуються положення ч. 2 ст. 49 КК України, за якими особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення кримінального правопорушення минуло 15 років.
Крім того, із досліджених матеріалів кримінального провадження
№ 12015270010005408 від 24 липня 2015 року, які були надані суду, та за змістом клопотання про закриття провадження вбачається, що слідчий надавав доручення щодо проведення слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні, однак матеріали кримінального провадження
№ 12015270010005408 від 24 липня 2015 року не містять відомостей, які саме дії було вчинено уповноваженими особами на виконання наданих вказівок, однак містять лише однакові рапорти, які не містять долучених доказів та обґрунтування наведених в них обставин.
Вказане унеможливлює дати обґрунтовану оцінку тому, чи було здійснено стороною обвинувачення належних заходів по збиранню та дослідженню доказів в порядку, визначеному статтями 91-94 КПК України, чи проведено в достатньому обсязі слідчі дії, а отже, чи є обґрунтованим клопотання прокурора про закриття кримінального провадження, оскільки суд під час вирішення питання про закриття кримінального провадження має враховувати, чи дотримано органом досудового розслідування та прокурором вимоги кримінального процесуального закону щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин кримінального провадження, що є необхідною умовою належного вирішення завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК), та свідчить про нездійснення належного та повного проведення слідчих дій у кримінальному провадженні.
Касаційний кримінальний суд Верховного Суду у постанові від
21 листопада 2022 року в справі № 463/11055/21 зазначив, що у кримінальному процесуальному праві широко використовуються як імперативний, так і диспозитивний метод правового регулювання.
Проте, посадові особи органів, які ведуть кримінальне провадження, не є суб'єктами диспозитивності. Вони гарантують її дотримання.
Законність, відповідно до ч. 2 ст. 9 КПК України, полягає у тому, що прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Публічність відповідно ст. 25 КПК України передбачає, що прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Закриття кримінального провадження є одним із способів його остаточного вирішення, а тому провадження має закриватися після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи та оцінки слідчим всіх зібраних та перевірених доказів.
Вказані висновки узгоджуються із висновками, викладеними у постановах Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 750/1575/23, від 25 серпня 2021 року в справі № 142/536/20, від 29 червня 2022 року в справі №725/3569/21, від 07 червня 2023 року в справі № 545/51/22.
Практика Європейського суду з прав людини щодо проведення ефективного офіційного розслідування кримінальних справ є сталою та вказує на те, що згідно з мінімальними критеріями ефективності, які Суд визначив у своїй практиці, таке розслідування має бути незалежним, безстороннім, своєчасним та невідкладним, підлягати громадському контролю, а компетентні органи повинні діяти зі зразковою ретельністю та оперативністю (рішення ЄСПЛ у справах «Лабіта проти Італії», «Бати та інші проти Туреччини», «Каверзін проти України», «Тімуртас проти Туреччини», «Текін проти Туреччини», «Інделікато проти Італії», «Олексій Михайлович Захаркін проти України»).
Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, держава зобов'язана гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції, що також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування. Розслідування має бути ретельним, безстороннім і сумлінним.
Це означає, що органи влади завжди повинні добросовісно намагатись з'ясувати, що трапилось, і не покладатися на поспішні та необґрунтовані висновки для закриття кримінальної справи або використовувати такі висновки як підставу для своїх рішень. Вони повинні вживати усіх розумних і доступних їм заходів для забезпечення збирання доказів, що стосуються події, включаючи, зокрема, показання свідків та висновки судових експертиз тощо. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановлення причини аодії або винних осіб, створюватиме небезпеку недотримання цього стандарту (рішення ЄСПЛ у справах «Олександр Ніконенко проти України», «Мута проти України», «Карабет та інші проти України», «Михалкова та інші проти України», «Євген Петренко проти України», «Юрій Іларіонович Щокін проти України», «Огур проти Туреччини», «Ілхан проти Туреччини», «МакКерр проти Сполученого Королівства»)
Органи влади зобов'язані провести ефективне розслідування. Це зобов'язання не є обов'язком досягнення результатів, а обов'язком вжиття заходів. Європейський суд з прав людини зазначає, що не кожне розслідування обов'язково має бути успішним або дійти висновку, який співпадає із викладом подій скаржника. Проте воно, в принципі, має бути здатним призвести до встановлення фактів справи, а якщо твердження виявляться правдивими - до встановлення та покарання винних осіб (рішення ЄСПЛ у справах «Джуліані та Гаджіо проти Італії», «Армані да Сілва проти Сполученого Королівства», «Каплатий проти України»).
Органи державної влади повинні вживати всіх заходів для збереження доказів, які мають відношення до події. Прогалини у розслідуванні, які підривають його здатність встановити відповідальних осіб, чи то прямих виконавців, чи то тих, хто замовив або організував злочин, створюють ризик недодержання такого стандарту (рішення ЄСПЛ у справі «Гонгадзе проти України»).
У рішенні в справі «Начова та інші проти Болгарії» Європейський суд з прав людини наголосив, що розслідування не буде ефективним доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані.
Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Падура проти України» ефективність розслідування передбачає вимогу щодо оперативності й розумної швидкості. Навіть якщо в певній ситуації можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають прогресу у розслідуванні, негайна реакція органів влади є необхідною для підтримки громадської впевненості у їхній відданості принципу верховенства права та попередженню будь-яких ознак незаконних дій або їх безкарності.
Дослідивши надані суду матеріали кримінального провадження, було встановлено, що допитаний 23 серпня 2015 року свідок ОСОБА_7 надав показання про те, що в день події 20 липня 2015 року він спільно з
ОСОБА_5 вживали алкогольні напої, після чого він провів
ОСОБА_5 додому, оскільки той був дуже п'яний, по дорозі ОСОБА_5 падав та вдарявся головою, у нього була кров.
Разом з тим, відповідно до висновку комісійної судово-медичної експертизи від 20 січня 2016 року № 20 року весь комплекс тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 не міг утворитися при самовільному падінні на площину як однократному, так і багаторазовому, а також не міг утворитися за обставин, на які вказує свідок ОСОБА_7 . Крім того, за висновком вказаної експертизи ОСОБА_5 не міг знаходитись в стані яскраво вираженого алкогольного сп'яніння.
Проте за 10 років досудового розслідування з моменту проведення вказаної експертизи не було вчинено жодної слідчої дії для перевірки зазначених вище обставин, що в свою чергу не може свідчити про те, що органом досудового розслідування було докладено всіх належних та необхідних засобів та зусиль для відновлення справедливості та притягнення винних до відповідальності. Відтак, незважаючи на тривалий час проведення досудового розслідування, згадані вище вимоги КПК України щодо всебічного, повного і неупередженого дослідження всіх обставин справи в повній мірі не були виконані.
Враховуючи викладені обставини в їх сукупності, суд приходить до висновку, про відсутність підстав для задоволення клопотання прокурора про закриття кримінального провадження через не встановлення особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, та закінчення строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності.
Керуючись ст. 49 КК України, статтями 284, 372, 394-395 КПК України, суд
У задоволенні клопотання прокурора Чернігівської окружної прокуратури ОСОБА_4 про закриття кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за
№ 12015270010005408 від 24 липня 2015 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, на підставі
п. 3-1 ч. 1 ст. 284 КПК України відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Чернігівського апеляційного суду через Новозаводський районний суд міста Чернігова протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя ОСОБА_1