25.05.2026 Справа № 761/39172/25
Унікальний номер 761/39172/25
Номер провадження 2/756/3071/26
25 травня 2026 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шролик І.С.
секретар судового засідання - Бондаренко О.В.
за участю: представника позивача - Долини Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного Товариства «Комерційний банк «Глобус» про визнання договору поруки недійсним,
Короткий зміст заявлених вимог
У вересні 2025 року позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Долину Л.Г., звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з вищевказаним позовом, в якому просить визнати недійсним договір поруки № 07/08/20/П від 16 вересня 2020 року, укладений між АТ «КБ «Глобус» та ОСОБА_1 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначає, що 16 вересня 2020 року між АТ «КБ «Глобус» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 07/08/20/П за умовами якого, позивач поручилась перед кредитором за виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №07/08/20 від 16 вересня 2020 року за умовами якого, позичальник в строк до 15 вересня 2027 року зобов'язався повернути в банк кредитні кошти зі сплатою відсотків за їх користування.
Посилаючись, на ту обставину, що умови договору не відповідають вимогам діючого законодавства, п.4.1 та 4.3.передбачають одночасно штраф в розмірі 10% від суми простроченого зобов'язання та пеню у вигляді подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення; оскаржуваний договір містить виключно відповідальність поручителя й не передбачає відповідальності кредитора; що на думку позивача є несправедливими умовами; умови договору місять право кредитора на безспірне списання грошових коштів з рахунку поручителя, що є порушенням права на судовий захист; строк дії кредитного договору до 15 вересня 2027 року, тоді як строк дії договору поруки до 15 вересня 2030 року, що суперечить природі договору, в оскаржуваному договорі не встановлено умови за яких порука вважається припиненою, на підставі чого позивач просить суд визнати договір поруки недійсним.
Рух справи
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 18 вересня 2025 року справу передано для розгляду за підсудністю до Оболонського районного суду міста Києва.
03 грудня 2025 року справа надійшла на адресу Оболонського районного суду міста Києва.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 грудня 2025 року визначено головуючого суддю у справі Шролик І.С.
Ухвалою суду від 11 грудня 2025 року відкрито загальне позовне провадження та призначене справу до підготовчого засідання на 29 січня 2026 року.
Від представника відповідача 23 грудня 2025 року надійшов відзив на позовну заяву в якому просять відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заявлених вимог. В обґрунтування поданого відзиву зазначають, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту. Долучено до відзиву рішення Білгород- Дністровського районного суду Одеської області від 10 грудня 2024 року (справа №495/4033/23), залишеним без змін судом апеляційної інстанції, яким задоволено позов АТ «КБ «Глобус» та стягнуто солідарно з позичальника ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як поручителя заборгованість за кредитним договором №07/08/20 від 16 вересня 2020 року.
Ухвалою суду 30 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
В судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені вимоги з підстав та мотивів наведених у позовній заяві.
Представник відповідача до суду не з'явився. 23 січня 2026 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника.
Суд вважає за можливе провести розгляд справи без участі представника відповідача, які не з'явилися в судове засідання, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином, що доводиться довідками.
Вислухавши представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Фактичні обставини справи
Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Між АТ «КБ «Глобус» та ОСОБА_2 16 вересня 2020 року укладений кредитний договір року № 07/08/20 «Авто в кредит». Відповідно до умов п.1.1.договору банк надає позичальнику грошові кошти на придбання вживаного автомобіля, оплату страхового платежу, оплату комісії за надання кредиту в сумі 368 445,00 грн строком на 84 місяці, кінцевою датою повернення кредиту 15 вересня 2027 року включно, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 16,99% процентів річних.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, 16 вересня 2020 року між АТ «КБ «Глобус» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 07/08/20/П. за умовами якого, позивач поручилась перед кредитором за виконання позичальником ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №07/08/20 від 16 вересня 2020 року.
Як встановлено зі статті 4 договору, п.4.1 передбачає, що у випадку, якщо поручитель не виконує вимогу кредитора у строки, що визначені договором, кредитор має право нарахувати поручителю неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення.
Пунктом 4.3. договору передбачено, що у випадку невиконання поручителем зобов'язання передбаченого п.п.2.4.3,2.4.4 цього договору, кредитор має право вимагати, а поручитель зобов'язаний сплатити кредитору штраф в розмірі 10% від фактичної суми заборгованості за кожний такий випадок.
Умовами п.3.3. договору сторони домовились, що при порушенні боржником термінів виконання будь-якого із своїх зобов'язань за кредитним договором, зокрема повернення кредиту та (або) суми штрафів, та (або) процентів та (або ) комісії або інших грошових зобов'язань боржника нарахованих кредитором, поручитель доручає кредитору, починаючи з дати прострочення виконання зобов'язання, здійснювати на користь кредитора договірне списання коштів поручителя в обумовленому п.3.3.1, 3.3.2 порядку.
Пунктом 5.1. сторони узгодили, що договір набирає чинності з дати його укладання сторонами і діє до 15 вересня 2030 року.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін судом апеляційної інстанції 10 червня 2025 року, стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь АТ КБ "Глобус" заборгованість за договором в загальному розмірі 387 470,63 гривень, яка складається з: 281815,01 грн. - строкова заборгованість основного боргу; 41778,38 грн. - прострочена заборгованість основного боргу; 4 669,43 грн. - строкова заборгованість по процентам; 59207,81 грн. - прострочена заборгованість по процентам. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Між сторонами виник спір стосовно визнання недійсним договору поруки.
Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Відповідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1, п. 1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) у договорі про споживчий кредит зазначаються: 1) найменування та місцезнаходження кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання споживача (позичальника); 2) тип кредиту (кредит, кредитна лінія, кредитування рахунку тощо), мета отримання кредиту; 3) загальний розмір наданого кредиту; 4) порядок та умови надання кредиту; 5) строк, на який надається кредит; 6) необхідність укладення договорів щодо супровідних послуг третіх осіб, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту (за наявності); 7) види забезпечення наданого кредиту (якщо кредит надається за умови отримання забезпечення); 8) процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни, та сплати процентів; 9) орієнтовна реальна річна процентна ставка та орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. У разі відсутності у кредитодавця інформації про вартість певної супровідної послуги, що надається споживачу третьою особою під час укладення договору про споживчий кредит, орієнтовна вартість такої послуги визначається відповідно до пункту 7 частини третьої статті 9 цього Закону. Усі припущення, використані для обчислення орієнтовної реальної річної процентної ставки та/або орієнтовної загальної вартості кредиту, повинні бути зазначені; 10) порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися); 11) інформація про наслідки прострочення виконання зобов'язань зі сплати платежів, у тому числі розмір неустойки, процентної ставки, інших платежів, які застосовуються чи стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит; 12) порядок та умови відмови від надання та одержання кредиту; 13) порядок дострокового повернення кредиту; 14) відповідальність сторін за порушення умов договору; 15) право споживача на звернення до Національного банку України у разі порушення кредитодавцем, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, у тому числі порушення вимог щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості (вимог щодо етичної поведінки), а також на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, завданої споживачу у процесі врегулювання простроченої заборгованості.
У договорі про споживчий кредит можуть бути зазначені інші умови, визначені законом та за домовленістю сторін.
Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин 4, 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 10.01.2025 у справі № 362/643/21 (провадження № 61-17810св23) зазначено, що «Правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2023 року в справі № 442/3663/20 (провадження № 61-6501св21)).
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 82 ЦПК України).
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Подібні правові висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18).
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень».
З урахування викладеного обставини, встановлені рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 10 грудня 2024 року, та постановою Одеського апеляційного суду, які набрали законної сили, у справі № 495/4033/23, у якій брали участь ті самі особи, щодо існування між ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та АТ «КБ «Глобус» договірних відносин, які регулюються укладеним між ними договором кредиту № 07/08/20 та договору поруки від 16 вересня 2020 року, правомірності вимог банку до боржника й поручителя про солідарне стягнення заборгованості за вказаним кредитним договором у зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору, , не підлягають доказуванню на підставі ч. 4 ст. 82 ЦПК України.
Окрім того, як встановлено з тексту судового рішення з боржника й поручителя стягнути лише суму кредитних коштів та нарахованих відсотків в загальному розмірі 387470,63 грн. Ні штраф, ні пені рішенням суду не стягнуто, отже кредитор не використав своє право на стягнення з боржника й поручителя штрафу та пені. Також суд вважає відсутні підстави для визнання недійсним договору поруки з підстав зазначених позивачем в тексті позовної заяви, оскільки сторони досягли згоди з усіх істостних умов договору, вільне волевиявленні скріпили власними підписами (а.с.43-57).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) зроблено висновки, що «задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, яка вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи - боржника у відповідних правовідносинах - є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, тоді для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тож звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору приведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся із зазначеним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно, після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив, і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту».
Також у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної судом справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення виключно з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» Svetlana Naumenko v. Ukraine, заява № 41984/98).
Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20), в якій також зазначено, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути саму потребу у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
З урахуванням викладеного після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів та вирішення цього спору боржник не може окремо ініціювати спір про визнання договору недійсним. Такий окремий позов не є належною формою (способом) захисту, а тому його не можна задовольнити. Наявність у боржника відповідного боргу чи відсутність такого, як і відсутність підстав для нарахування заборгованості, є предметом доказування у спорі про стягнення коштів.
Оскільки кредитор АТ «КБ «Глобус» ініціював вирішення такого спору, поручитель мав змогу ефективно захистити своє право саме під час розгляду справи № 495/4033/23.
Враховуючи, що під час вирішення судом спору про стягнення заборгованості за кредитним договором та оспорюваним договором поруки позивач не довів існування підстав його недійсності, передбачених ч. ч. 1, 3, 5 ст. 203 ЦК України, обраний позивачем такий спосіб захисту, як визнання недійсним договору поруки в окремому спорі, ініційованому після ухвалення рішення про стягнення заборгованості за оспорюваним кредитним договором, є неефективним, суперечить принципам процесуальної економії та юридичної визначеності, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) та від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц (провадження № 14-143цс20).
З огляду на викладені обставини, враховуючи, що фактично пред'явлення ОСОБА_1 позову про визнання недійсним договору поруки спрямоване на створення підгрунтя для ревізування судових рішень у справі № 495/4033/23, які набрали законної сили, якими з боржника та поручителя солідарно стягнуто заборгованість, - є неналежним способом захисту, позов задоволенню не підлягає.
Згідно із ст. 141 ЦПК України судові витрати слід залишити за позивачем.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2, 4, 5, 10, 12, 76-83, 133,141,209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до Акціонерного Товариства «Комерційний банк «Глобус» про визнання договору поруки недійсним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 25 травня 2026 року.
Суддя І.С. Шролик